Отже, можна зробити такі узагальнення і визначити перспективні тенденції розвитку венчурного підприємництва в Україні

· Добре скоординованої та всеохоплюючої системи управління інноваційними процесами в Україні поки що не існує. Таку систему необхідно створювати, використовуючи окремі наявні й уводячи нові елементи, а особливо сприяти розвитку венчурного підприємництва.

· Основні фактори, які обмежують розвиток венчурного бізнесу в нашій країні:

- економічна нестабільність у країні, дефіцит фінансових коштів, загроза інфляції;

- відсутність чіткої політики сприяння розвитку венчурного біз­несу з боку держави, відсутність економічної заінтересованості більшості господарських суб’єктів у реалізації принципово нових розробок, нововведень високого техніко-економічного рівня, нерозвиненість ринку цінних паперів;

- недостатня ефективність податкової політики, а саме високий рівень податку, який не враховує конкурентоспроможність і новизну виробів;

- правова база, яка регулює сферу дрібного бізнесу, є обмеженою;

- високі проценти за кредит;

- відсутність конкуренції на внутрішньому ринку науково-технічної продукції;

- недостатність кваліфікаційної підготовки бізнесменів, низь­кий рівень просвітницької роботи з питань ринкової економіки.

· Зміни в законодавстві України щодо оподаткування малих форм господарювання сприяли масовому скороченню кількості МП. Така тенденція спостерігалась в усіх регіонах України. Отже, підвищення ефективності функціонування малих форм галузі «Наука та наукове обслуговування» потребує вдосконалення законодавчої бази з питань оподаткування прибутків, створення ринкової інфраструктури розвитку венчурного капіталу та надання підтримки з боку місцевих органів влади, великих державних і недержавних корпорацій.

· Розвиток малих підприємств цієї галузі здійснюється нерівномірно по роках, територіях і формах власності. Підвищення ефективності функціонування малих підприємств вимагає чіткої, виваженої стратегії, а саме: розробки заходів, спрямованих на підтримку таких форм господарювання, на основі яких можуть розвиватися підприємницькі структури венчурного капіталу. З цих позицій мають розроблятись політика розвитку венчурного підприємництва в державі, надаватись певні гарантії структурам венчурного капіталу, заохочуватись сміливі ризиковані проекти, які забезпечили б конкурентоспроможність держави на ринках нових ідей, технологій, продукції. Особливо це стосується тих регіонів, де є високий науковий потенціал (Київська, Донецька, Дніпропетровська, Харківська області) і регіонів, де відбувається зростання малих підприємств галузі «Наука та наукове обслуговування». В умовах економічної кризи, скорочення бюджетних асигнувань на розвиток науки та освіти венчурне підприємництво слід вважати не тільки перспективним, а й таким, що може забезпечити реальні умови для збереження інтелектуального потенціалу нації.

· Спад у розвитку малих підприємств, особливо у колективній формі власності, дещо стабілізувався. Хоча дослідження показників науково-технічної діяльності свідчать, що більшість таких підприємств займається посередницькою діяльністю для того, щоб вижити в цей нелегкий час. Але в Україні є ряд факторів, які можуть сприяти розвитку підприємницьких структур венчурного капіталу. До цих факторів слід віднести такі: наявність дешевої, висококваліфікованої і творчої робочої сили; великі запаси сировинних ресурсів, а також коштів, що осідають в іноземних банках; зручне географічне положення тощо. Можна вважати, що удосконалення політики держави щодо розвитку венчурного підприємництва і стабілізація економічного стану в Україні сприятимуть розвитку таких структур.

· Необхідно створити індустрію венчурного фінансування, яка виступає складовою частиною господарського механізму і розвивається відповідно до потреб інноваційного виробництва. Під індустрією венчурного фінансування ми розуміємо сукупність суб’єктів інноваційного підприємництва, які здійснюють свою діяльність у сфері інноваційного виробництва, використовуючи специфічні економічні механізми спеціальних інститутів і відповідної інфраструктури. Створення індустрії венчурного фінансування у нашій економіці передбачає: формування її інституційної структури, розвиток ринку венчурного капіталу та розвиток інфраструктури венчурного фінансування.

· З розширенням процесу роздержавлення пов’язується формування необхідної інституційної структури індустрії венчурного фінансування. Словом, активізація підприємництва в економіці є важливою передумовою зростання інноваційної діяльності суб’єк­тів господарювання. Процеси роздержавлення та приватизації сприятимуть і перерозподілу матеріальних ресурсів, вивільненню їх із сфери неефективного застосування, прискоренню обігу фондів і підвищенню їх віддачі. Створенню індустрії венчурного фінансування сприятиме і надання більшої самостійності в структурі великих організацій, відокремленим підрозділам, що займаються інноваційною діяльністю. Йдеться про створення структури на зразок внутрішніх венчурів, «програм свояків» з тим, щоб забезпечити їм доступ до зов­нішніх джерел венчурного фінансування.

· Оскільки інвестиційну діяльність в індустрії венчурного фінансування здійснюють спеціальні фінансові інститути – фонди венчурного капіталу, які можуть формуватись як партнерства або інвестиційні компанії закритого типу, акумулюючи кошти з різноманітних джерел і перерозподіляючи їх для інноваційної діяльності малих венчурних фірм, то на даному етапі розвитку економіки визначальна роль належить державі, адже існує дуже великий ризик інвестування в інноваційну сферу.

· Великий вклад у створення та розвиток потужної фінансової бази венчурного бізнесу можуть внести Державна інноваційна компанія за умови акумулювання нею коштів від підприємств, добровільних внесків юридичних та фізичних осіб, страхових компаній, частини бюджетних відрахувань тощо. Використання цих грошових коштів необхідно здійснювати на принципах венчурного фінансування. Це дасть змогу фонду ефективніше використовувати кошти для фінансування інноваційних проектів. Діяльність інноваційної компанії має полягати не тільки у фінансовій підтримці, а й у науково-екпертній, юридичній, організаційній допомозі суб’єктам господарювання.

· Нестабільність економічної ситуації та невизначеність, що властиві інноваційному процесу, вимагають державного регулювання з метою зменшення ризику під час інвестування в інноваційний процес та створення сприятливого фінансового середовища для суб’єктів у цій сфері. Особливо це стосується створення стимулів для участі у венчурному фінансуванні різних фінансових інститутів. Певні перспективи відкриваються з розвитком в Україні ринку страхових послуг, що зможе частину ризику при інвестуванні взяти на себе. А приватним інвесторам повинна надаватись державна гарантія про повернення частини грошових коштів у разі невдачі інноваційних проектів.

· В Україні у перехідний період може стати переважаючим такий механізм фінансування інноваційних проектів: якщо з’яв­ляється нова технічна ідея, що отримує позитивну оцінку фінансової компанії, то на суму коштів, що потрібні для діяльності підприємства, компанія випускає акції і розповсюджує їх серед можливих інвесторів. Так компанія бере на себе відповідальність перед інвесторами за прибутковість інноваційного проекту.

· Необхідно залучати до інноваційного інвестування закриті інвестиційні фонди. Інвестори можуть об’єднатись у закриті інвестиційні фонди, які вкладають кошти в інноваційні проекти і входять до ради директорів відповідно до їх частки у статутному капіталі.

· Одним з вигідних джерел фінансування інноваційної діяльності є іноземні інвестиції, які зараз надходять в основному через кредити. Оскільки в Україні на сьогодні несприятливий інвестиційний клімат, то треба активно розвивати вільні економічні зони, які будуть привабливими для іноземних інвесторів. В Україні таких зон поки що обмаль, але вже є проекти щодо їх створення у ряді регіонів.

· Для ефективної інноваційної діяльності важливою передумовою функціонування є наявність інфраструктури венчурного фінансування. Визначальна роль у розвитку інфраструктури належить державі, бо комерціалізація цієї сфери передбачає значні грошові кошти. Елементами інфраструктури виступатимуть фондові біржі, аудиторські, інжинірінгові фірми, «інкубатори» венчурного бізнесу тощо.

· Організації типу «інкубаторів» спроможні формувати сприятливе підприємницьке середовище з усім спектром науково-вироб­ничих, організаційно-фінансових послуг. «Інкубатори» можуть ство­рюватись при наукових установах, закладах освіти, діяльність яких має охоплювати наукове консультування, попередню експертизу проектів, фінансову підтримку через венчурний капітал, державні субсидії тощо.

· В Україні необхідно створювати нові форми управління циклом «наука – техніка – виробництво», до яких належать технопарки і технополіси. У сучасному світі технопарки і технополіси відіграють значну роль у реалізації механізму прискорення науково-технічного прогресу в передових галузях промисловості, пов’язаних з реалізацією новітніх досягнень фундаментальної науки. Створення технопарків, що спеціалізуються на розробці технології нової продукції, є можливим і ефективним за багатьма напрямами залежно від функцій, обсягу і рівня кооперування. Найпоширенішими можуть бути такі парки: технологічні, промислові і дослідно-конструкторські. У містах України, які мають потужний науково-технічний потенціал, доцільно створювати технопарки у формі агломерації наукомістких фірм і виробничих підприємств, які групуються навколо наукових центрів.

· Необхідно створювати технополіси, які будуть не тільки центрами досліджень і освоєння нових типів наукових розробок та вироб­ництва сучасного обладнання, а й центрами єднання міжнародного співробітництва, видавничої діяльності, налагодження належного сервісу, культурного середовища. Тому створення технополісів надасть новий імпульс для структурних змін у традиційних промислових регіонах. Західні експерти відзначають нагромаджений досвід у великих академічних і вузівських центрах України, що може слугувати основою створення технополісів і вільних економічних зон. Щоправда цей досвід, на жаль, не використовується. Особливо сприятливі умови для технополісів має Київський регіон, де зосеред­жено висококваліфікований потенціал, а в базових галузях науково-промислового комплексу використовуються технології світового рівня.

Отже, розвиток сучасного виробництва повинен базуватися на новітніх досягненнях у галузі техніки і технології, передових організаційних формах та принципово нових методах інноваційних підприємств з метою скорочення циклу «наука–виробництво».

Дата добавления: 2014-01-04