Український націоналізм: М.Міхновський, Д.Донцов, М.Сціборський

Важливою умовою побудови держави Липинський вважав її релігійну єдність. Тільки християнська етика спроможна створити моральний клімат, необхідний для державного будівництва. Релігія може примирити українство, але він застерігав проти церкви, пристосованої до політичної кон'юнктури.

В. Липинський наголошував, що географічне положення України, історичне минуле, економічні інтереси вимагають економічного і воєнного союзу суверенної Української держави з Росією і Білоруссю.

Він обстоював ідею гетьманства в Україні. Гетьман як монарх, цементуюча і консолідуюча сила нації — ось гарант державності української нації. Гетьманство мало наслідуватися від батька до сина. Водночас В. Липинський люто ненавидів "всіляких соціялістів", що виступали проти ідеї гетьманства, гетьманщини і гетьманців — прибічників П. Скоропадського, який у квітні 1918 р. проголосив себе гетьманом усієї України і владу якого вони разом з більшовиками повалили.
Розмірковуючи над шляхами і засобами досягнення соборності України, В. Липинський писав не лише про боротьбу політичних сил, яка заважає цьому, а й про складність географічного середовища України, про вплив на неї культур Заходу і Сходу, відзначав, що ці "впливання" залишили суттєві відмінності в культурі різних країв чи регіонів України. Соборність неможлива у демократичній республіці. Тому головною хворобою української нації вважав недержавність. "Держави ми не маємо тому, — писав В. Липинський, — що ми не вміємо самі в собі хотіння своєї власної держави розвинути".

Упереджено ставлячись до російських традицій, він водночас вважав, що "повчитись у великоросів поважати свою владу українцям заздалегідь треба, бо інакше за цю науку доведеться платити знов політичною незалежністю Української Землі"11.
Обґрунтовуючи цілком нову порівняно з попередніми концепцію побудови української держави, В. Липинський виклав її основні засади: об'єднання з українцями усіх національних меншин, що проживали на Україні; залучення до руху за створення української держави, крім інтелігенції, великих промисловців за професійною ознакою, що замінило б політичні партії.

Консерватизм, за В.Липинським, — це утвердження серед громадян України організованих сил авторитету, дисципліни, правопорядку, політичної культури, здатних приборкати анархію і свавілля, і, нарешті, релігійний етос — основа становлення морального порядку, без якого неможливо сформувати націю, збудувати державу.

Форму державного правління вчений вбачав у дуалістичній конституційній монархії, за якої:

гетьман як суверен української нації, голова кабінету міністрів зосереджує в своїх руках виконавчу владу;

законодавчу владу утворюють дві палати: територіальна (нижня), до якої входять представники місцевих земельних рад (по 3—4 від кожної землі на підставі загального, рівного, таємного виборчого права), і трудова (вища), до якої делегують своїх представників професійні спілки всіх класів і соціальних верств.

Націоналістичний напрям був започаткований Братством тарасівців, а також ідеями М.Міхновського. Він включав такі основні принципи:

нація як етнічна спільність — основний чинник державного і суспільного життя;

волюнтаризм — один із світоглядних принципів;

національна диктатура — перехідна форма державного будівництва;

активна меншість — віддані національній ідеї патріоти організовують і ведуть пасивну масу на боротьбу за українську державу;

Дата добавления: 2014-01-04