Політичні доктрини античності

Справжньою вершиною політичної думки Стародавнього Світу по праву вважається політична філософія Стародавньої Греції. Суспільно-політична думка Стародавньої Греції в цілому була позбавлена того містичного відтінку, який характеризував всю філософію Стародавнього Сходу. Дискусії проводились в живій, природній формі. Робились спроби до пізнання загальних закономірностей суспільного розвитку, зміни форм державної влади. Уявлення про державно-політичний устрій складались у боротьбі двох основних напрямків – раціонально-ідеалістичного і стихійно-матеріалістичного. Найбільш відомими представниками є Платон і Аристотель (V-IV ст. до н.е.). Географічне положення Греції сприяло виникненню невеликих окремих економічно-політичних центрів, міст-полісів. Особливе місце серед, них зайняли міста-держави Спарта й Афіни.

Загальною рисою для всіх грецьких філософів було уявлення про те, що суспільна перебудова повинна здійснюватися не лише для зміцнення державної влади, а й з метою створення необхідних умов для реалізації природного права людини. Вже в Стародавній Греції у філософських трактах з’являються й обґрунтовуються поняття “держава”, “влада”, “демократія” та інші, які є продуктом добровільної громадської згоди.

Сократ (469-399 рр. до н.е.) займався раціональним, логічно-понятійним обґрунтуванням об’єктивної природи і моралі, моральної політики і права. Політичний ідеал для Сократа – правління знаючих, тобто дотримання принципу компетентності в державному правлінні.

Сократ був принциповим прибічником законності. Вказуючи на збіг законного і справедливого, Сократ використував законність як один із критеріїв своєї кваліфікації різних форм державного ладу та правління.

· Царство – влада, що ґрунтується на волі народу і заснована на державних законах.

· Тиранія – влада проти волі народу в основі якої лежить свавіля правителя.

· Аристократія – влада невеликої кількості освічених людей, які виконують державні закони.

· Плутократія – влада багатих.

· Демократія – влада, заснована на волі всіх.

Кращою формою правління на думку Сократа є аристократія.

Першим в історії європейської політичної думки Сократ сформулював теорію договірних відносин між державою і її громадянами. Прийняття громадянства, пояснює Сократ, має бути добровільним, але залишаючись в країні громадяни свідомо погоджуються виконувати всі накази держави та її органів не мають права змінювати їх насильницькими засобами.

Центром філософії Сократа була людина та її відносини з суспільством, законами, богом. Головним завданням його філософії є обґрунтування релігійно-морального світогляду. У зв’язку з цим, Сократ особливу увагу приділяв пізнанню суті добродетелі, тобто того що є моральним. Справжня моральність, це знання того що є благом, прекрасним і корисним для людини.

На думку Сократа, державою мають правити освідченні та моральні люди. Пізнати мораль, означає пізнати три головні добродетелі: стриманість, мужність, справедливість, вони є вічними та незмінними, на них ґрунтуються всі земні закони.

Платон (427–347 рр. до н.е.) спробував сформулювати найголовніші принципи і правила, орієнтовані на створення стабільного суспільно-політичного ладу. У своєму діалозі “Держава” він проводив думку про те, що основною ідеєю будь-якої держави є ідея справедливості, яку можна досягти тільки створив ідеальну державу на чолі з вибраними мудрецями.
Ідеальна держава ґрунтується на поділі праці між групами вільних громадян. При розподілі громадян на окремі групи Платон керується класифікацією частин душі. Розумній частині душі повинен відповідати розряд правителів – філософів; афективній частині, що рахує пристрасті – розряд воїнів; жаданій частині душі – розряд ремесліників. Кожний розряд повинен обмежуватися виконанням своїх обов’язків і не втручатися у функції інших.

Платон негативно ставиться до приватної власності, як джерела протилежних інтересів, що послаблюють державу. Тому в ідеальній державі Платона приватну власність для правителів і воїнів ліквідовано.

Ідеальна держава як правління кращих і благородних – аристократія. Цьому кращому типу правління Платон протиставляє інші чотири “нестійкі” тимократію, олігархію, демократію, тиранію. Кожна форма держави гине через внутрішні, властиві її власному принципу протиріччя і зловживання.

У праці “Політика” Платон характеризує політику як царське мистецтво, для якого визначальною є наявність справжнього знання і уміння правити людьми. Суть цього знання в розумінні суті наслідування божественних зразків правління. Володіння політичним мистецтвом відрізняє справжніх правителів від всіх інших. Суть політичного мистецтва полягає в умінні розумно організовувати і вести загальнодержавне життя, плести політичну тканину. У праці “Політика” Платон виділяє такі форми політичної влади:

1) монархія;

2) влада небагатьох;

3) влада більшості.

Залежно від наявності або відсутності законності вони діляться:

1) царство і тиранія;

2) аристократія і олігархія;

3) демократія з законами і без них.

Аристотель(384–322рр. до н.е.) заклав основні політичної науки як самостійної дисципліни. Аристотель виділив наукове вивчення визначеної галузі суспільних відносин в самостійну науку про політику. Але те, що Аристотель вважав наукою про політику, була нерозчленованою, комплексною предметною галуззю, яка включає в себе, крім політики, етику й економіку. Етику Аристотель розглядав як початок політики і складову частину її вступу. В ієрархії цілей, до яких змагають різні науки, політична наука, належить вищій меті. Вона охоплює цілі всіх інших наук про практику. Сама ж політика – теж наука про практику, діяльність, вищі блага держави та людини.

Держава за Аристотелем, – продукт природного розвитку. Вона подібна до таких первинних відносин, що природно виникли, як сім’я і селище. Але держава – вища форма відносин. Людина за своєю природою істота політична і в державі завершується ґенеза цієї політичної природи вільної людини.

За своєю формою держава є організацією і певною сукупністю громадян. Громадянин, на думку Аристотеля, це той, хто може, брати участь у законодавчий і судовій владі держави. Спроможними до громадянства мають бути люди, що посідають помірний достаток – ”середній клас”. Чим більше у пропорційному відношенні середній клас, тім прочнішею є держава.

Аристотель розрізняв три хороші і три погані способи правління державою. Хороші способи виключають можливість корисливого використання влади, а сама влада служить суспільству в цілому: монархія, аристократія, політея. При поганих формах державної влади правителі мають на увазі тільки своє особисте благо: тиранія, олігархія, крайня демократія.

Велику увагу Аристотель приділив вченню про державні перевороти. Справедливі перевороти це ті, які підіймають особи, що користуються меншими правами з метою зрівняння в правах з іншими. Несправедливі, ставлять метою отримати більше прав ніж у інших. Як необхідну якість держави Аристотель виділяв військову силу, яка необхідна для підтримання авторитету влади проти непокірних в середині держави і відбиття несправедливих зазіхань ззовні.

Полібій (бл. 200 – бл. 120 рр. до н.е.) пояснював особливість всіх людських відносин характерними рисами того чи іншого державного устрою. історію виникнення державності і наступної зміни державних форм. Полібій зображав як процес, що розвівається за законом природи. За Полібієм, кругообіг державних форм такий: царство, тиранія, аристократія, олігархія, демократія, охлократія. Зміну державних форм він пояснював падінням звичаїв і представників влади. Кінцевий пункт природного розвитку форм держави збігається з вихідним, кругообіг починається заново. Полібій відзначав нестійкість, властиву кожній окремій державній формі, яка втілювала лише якісно одну засаду і якій неминуче судилося виродитися в свою протилежність. Основну перевагу змішаної форми правління Полібій вбачав у забезпеченні належної стійкості держави. Аналізуючи прояви змішаних, на його думку, форм держави в Римі. Полібій каже: ”якщо ми зосередимо увагу на владі консулів, держава виявиться монархічною і царською, якщо на сенаті – аристократичною, якщо будь – хто візьме до уваги лише становище народу, він напевно визнає римську державу демократією.” Показуючи таким чином, що правління державою у римлян розподілялось між трьома владами.

У змішаній формі держави повна жменя представників різних форм правління не з’єднуються в одне начало, а будучи роз’єднаними, сполучаються і співіснують, взаємо зрівноважуючи одне одного і тим самим стабілізуючи увесь державний лад. У змішаній державі повноваження правління не зосереджені в одному центрі, а розподіленні меж різними, взаємно врівноважуючими началами.

Марк Туллій Цицерон (106-43 рр. до н.е.) – знаменитий римський державний діяч, оратор і мислитель. Цицерон визначав державу як здобуток народу. Він підкреслював, що “народ – не будь-яке об’єднання людей, зібраних разом хоч яким би то було способом, а об’єднання багатьох людей, пов’язаних між собою згодою щодо питань права і спільних інтересів”. Тим самим держава в трактуванні Цицерона бачиться не лише виявом загальних інтересів усіх її вільних членів, а одночасно і як одностайна правова єдність тих членів, окреме правове утворення.

Основну причину походження держави Цицерон вбачає у вродженій потребі людей жити разом. Цицерон визначає споконвічний зв’язок держави з сім’єю і власністю і відроджує положення стоіків про те, що причиною утворення держави є охорона власності.

Критерій розрізнення форм державного ладу Цицерон вбачав у “характері і волі” тих, хто править державою. Залежно від кількості правлячих він виділяв три прості форми правління: царську владу, владу оптиматів (аристократію) і народну владу. Під політичним впливом Аристотеля, Полібія, Цицерон зробив висновок, що достоїнство цих трьох форм криється у їхньому взаємозв’язку та єдності.

Спотворені форми правління – тиранія одноосібних володарів або натовпу, панування кліки багатих і знатних не є, згідно з Цицероном, формами держави, оскільки в цих випадках зовсім відсутня сама держава в розумінні спільної справи, інтересів, загальнообов’язкового права. Сама держава з її встановленими законами є за своєю суттю втіленням того, що за природою є справедливість і право.

Дата добавления: 2014-01-04