Склад правопорушення

План

1. Правова поведінка та її види.

2. Поняття, ознаки і види правопорушень.

3. Склад правопорушення.

4. Поняття, види та підстави юридичної відповідальності.

1. Правова поведінка та її види

Правовою поведінкою називається урегульована нормами права поведінка суб’єктів правовідносини, яка тягне за собою настання певних юридичних наслідків.

Ознаками правової поведінки є:

· правова регламентація поведінки – об’єктивні та суб’єктивні аспекти поведінки відображаються у правових нормах;

· підконтрольність державі в особі її правозастосовчих та правоохоронних органів;

· правова поведінка тягне за собою настання тих чи інших юридичних наслідків.

Правова поведінка поділяється на два види – правомірну та неправомірну.

Правомірна поведінка – це соціально корисна усвідомлена поведінка людей та організацій, що відповідає правовим нормам та гарантується державою.

Правомірній поведінці властиві такі ознаки:

· суспільна корисність;

· усвідомленість;

· відповідність нормам права;

· гарантованість державою.

Розрізняються наступні види правомірної поведінки:

1) активна – добровільне виконання особою правових норм, засноване на повазі та знанні правових норм, переконанні у їх справедливості;

2) звичайна – правомірна поведінка, що стала звичною внаслідок її багаторазового повторення;

3) конформістська – поведінка, що витікає з прагнення пристосуватися до правового середовища, тобто робити «як усі»;

4) маргінальна – правомірна поведінка, заснована на страху перед можливою юридичною відповідальністю.

Існують такі види неправомірної поведінки:

1) правопорушення – суспільно шкідливе винне діяння (дія чи бездіяльність) дієздатного суб’єкта, що порушує вимоги правових норм;

2) зловживання правом – має місце, коли особа діє в межах наданого їй суб’єктивного права, але своїми діями наносить шкоду правам інших осіб чи суспільству в цілому;

3) об’єктивно-протиправне діяння – це дія, що фактично порушує норми права, але не має хоча б однієї з ознак правопорушення (суспільна шкідливість, вина, дієздатність (осудність) правопорушника тощо).

2. Поняття, ознаки і види правопорушень

Правопорушення – це суспільно шкідливе винне діяння (дія чи бездіяльність) дієздатного суб’єкта, що порушує вимоги правових норм.

Правопорушенню властиві такі ознаки:

· суспільна шкідливість – правопорушенням завжди заподіюється шкода всьому суспільству, оскільки не залежно від того, хто є постраждалим від конкретного правопорушення (особа, група осіб чи суспільство в цілому), створюються перешкоди для нормального існування суспільних відносин;

· протиправність – правопорушення завжди порушує ту чи іншу норму права;

· караність – вчинення особою правопорушення має тягти притягнення її до юридичної відповідальності;

· правопорушення є актом поведінки (діянням), і може виражатися як у діях, так і бездіяльності;

· винність – правопорушення завжди вчиняється свідомо, тобто особа усвідомлює, що порушує норму права та (або) заподіює шкоду іншій особі чи суспільству в цілому;

· деліктоздатність (осудність, дієздатність) суб’єкта – правопорушеннями вважаються тільки ті дії, що вчиняються особою, яка згідно із чинним законодавством може нести відповідальність за свої дії добровільно і залежать від її свідомості та волі.

Залежно від ступеня суспільної шкідливості правопорушення поділяються на злочини та проступки.

Злочини характеризуються найвищим ступенем суспільної шкідливості – суспільною небезпекою. Відповідно до ст. 11 КК України злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину.

Проступки характеризуються значно меншим, ніж злочини, ступенем суспільної шкідливості. Серед проступків розрізняються такі їх види:

1) адміністративний проступок – це протиправне винне діяння, що посягає на державний щ громадський порядок, встановлений порядок управління, власність, права і свободи громадян, і за вчинення якого передбачена адміністративна відповідальність. Спеціальними різновидами адміністративних правопорушень є фінансові та податкові адміністративні правопорушення;

2) дисциплінарний проступок – порушення трудової, військової чи службової дисципліни;

3) цивільно-правовий проступок (делікт) – протиправне діяння, що завдає шкоди урегульованим нормами цивільного права майновим і особистим немайновим правам. Найчастіше делікти виражаються у невиконанні чи неналежному виконанні взятих на себе договірних зобов’язань, знищенні або пошкодженні чужого майна і т.д.

Склад правопорушення – це сукупність суб’єктивних та об’єктивних ознак вчиненого діяння, які дозволяють кваліфікувати його як правопорушення.

До складу правопорушення входять такі елементи: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона.

Об’єкт правопорушення – це охоронювані правом суспільні відносини, яким внаслідок правопорушення заподіюється шкода.

Слід окремо наголосити, що будь-які речі (в т.ч. гроші, цінні папери) чи інше майно не можуть бути об’єктом правопорушення. Об’єктом можуть бути відносини, пов’язані з використанням цих речей або майна. Якщо правопорушення вчиняється щодо конкретних речей, наприклад, викрадаються гроші, вони є предметом правопорушення. Якщо ж які-небудь речі використовуються для вчинення правопорушення (наприклад, на автомобілі перевозиться контрабанда) то вони є знаряддям правопорушення.

Об’єктивна сторона правопорушення – це зовнішнє вираження правопорушення. Об’єктивна сторона складається з протиправного діяння (дії чи бездіяльності), шкідливих наслідків діяння та причинно-наслідкових зв’язків між ними. Іноді до об’єктивної сторони правопорушення також включаються спосіб, час та місце вчинення правопорушення.

Залежно від юридичної конструкції об’єктивної сторони виділяються два види складу правопорушення:

· матеріальний склад – правопорушення є завершеним, якщо наявні протиправне діяння, його шкідливі наслідки та причинно-наслідковий зв’язок між ними. Більшість злочинів (наприклад, крадіжка, вбивство) та цивільно-правових проступків(зокрема, заподіяння шкоди) мають матеріальний склад;

· формальний склад – правопорушення є завершеним, якщо наявне хоча б протиправне діяння, навіть якщо немає наслідків цього діяння. Основна маса адміністративних правопорушень (зокрема, порушення правил дорожнього руху) та деякі злочини (наприклад, розбій) мають формальний склад.

Суб’єктом правопорушення є фізична особа чи організація, яка вчинила протиправне діяння і яка за законом може нести за його вчинення юридичну відповідальність.

Особливості суб’єкта залежать від виду вчиненого нею правопорушення. Так, відповідно до ст. 18 КК України суб’єктом злочину є фізична осудна (тобто така, що може усвідомлювати суспільно небезпечний характер своїх дій та керувати ними) особа, яка досягла віку кримінальної відповідальності. КК України встановлює загальний вік кримінальної відповідальності у 16 років, проте для окремих найбільш тяжких злочинів (зокрема, убивство, зґвалтування, бандитизм, теракт тощо) вік кримінальної відповідальності знижено до 14 років. Суб’єктом адміністративного правопорушення можуть бути юридичні особи та осудні фізичні особи, які досягли 16 років (ст. 12 КУпАП). Суб’єктом дисциплінарного проступку може бути особа, що знаходиться у трудових чи службових відносинах з підприємством, установою, організацією, а також особа, що перебуває на військовій службі чи службі в органах внутрішніх справ. Суб’єктом цивільно-правового проступку можуть бути юридичні та фізичні особи. Ст. 34 ЦК України передбачає повну цивільну відповідальність для дієздатних фізичних осіб, що досягли 18 років.

Суб’єктивна сторона правопорушення виражає внутрішнє емоційно-вольове ставлення особи до вчинюваного нею правопорушення.

До складу суб’єктивної сторони входять вина, мотив, мета.

Вина – внутрішнє психічне ставлення особи до вчинюваного нею правопорушення. Вина може виражатися у формі умислу і необережності.

Умисел буває двох видів:

1) прямий – особа усвідомлює суспільну шкідливість свого діяння, передбачає настання його негативних наслідків і бажає їхнього настання;

2) непрямий (евентуальний)– особа усвідомлює суспільну шкідливість свого діяння, передбачає настання його негативних наслідків і, хоча і не бажає, але свідомо допускає їх настання.

Необережність буває також двох видів:

1) самовпевненість – особа передбачає можливість настання суспільно шкідливих наслідків свого діяння, але легковажно розраховує на їх відвернення;

2) недбалість – особа не передбачає можливості настання суспільно-шкідливих наслідків свого діяння, хоча могла і повинна була їх передбачати.

Мотив – спонукальні причини, що підштовхнули правопорушника до вчинення правопорушення. Найпоширенішими мотивами є користь, помста, хуліганство тощо.

Мета – той результат, якого бажав досягти правопорушник при вчиненні правопорушення. Так, метою крадіжки є заволодіння майном, метою вбивства – позбавлення життя іншої особи і т.п.

4. Поняття, види та підстави юридичної відповідальності

Юридична відповідальність – це особливий вид правовідносин, що полягає у застосуванні порядку до правопорушника у встановленому процесуальному передбачених санкцією юридичної норми засобів державного примусу, виражених у формі позбавлень особистого, організаційного або майнового характеру.

Юридична відповідальність застосовується з двоякою метою: з одного боку – для захисту існуючого правопорядку, а з іншого – виховання громадян у дусі поваги до права.

Юридична відповідальність виконує такі функції:

· каральна – покарання конкретної особи, що вчинила правопорушення;

· превентивна (виховна) – недопущення вчинення подібного правопорушення цією ж особою (спеціальна превенція) та іншими особами (загальна превенція);

· правовідновлювальна – відновлення порушених прав, компенсація заподіяної шкоди.

Виділяються такі принципи юридичної відповідальності:

· законність – підстави, види та розмір відповідальності, а також порядок притягнення до відповідальності мають визначатися виключно законом;

· справедливість – вид та розмір покарання має відповідати характеру вчиненого правопорушення;

· доцільність – притягнення до правопорушника до відповідальності має спрямовуватися на його перевиховання, недопущення вчинення подібних правопорушень у майбутньому та на відшкодування заподіяної шкоди;

· невідворотність відповідальності;

· настання відповідальності лише за винне діяння;

· індивідуалізація відповідальності – при призначенні покарання враховується особа правопорушника, ступінь її каяття тощо;

· неприпустимість подвоєння відповідальності – за вчинення правопорушення особу може бути лише один раз притягнуто до відповідальності одного виду.

Залежно від виду правопорушення розрізняються такі види юридичної відповідальності:

1) кримінальна – настає за вчинення злочину;

2) адміністративна – настає за вчинення адміністративного проступку;

3) цивільно-правова – настає за вчинення цивільно-правового проступку;

4) дисциплінарна – настає за вчинення дисциплінарного проступку;

5) матеріальна – настає за вчинення дисциплінарного проступку, пов’язаного із заподіянням шкоди працівником роботодавцю.

Притягнення до юридичної відповідальності особи, що вчинила правопорушення, можливе лише за наявності передбачених законом підстав. Виділяються такі підстави юридичної відповідальності:

· формальна (юридична) підстава – закріплення відповідного складу правопорушення у законі;

· фактична підстава – наявність у діянні особи ознак правопорушення, передбаченого законом;

· процесуальна підстава – винесення судом або іншим компетентним органом (посадовою особою) рішення про притягнення конкретної особи, що вчинила правопорушення до юридичної відповідальності.

Дата добавления: 2014-01-04