Співвідношення навчальної, професійної і наукової юридичної діяльності

Наведемо найважливіші дії, які реалізуються у процесі ведення юридичних справ.

1. Здійснення юридично важливих дій (допит свідка, винесення вироку, очна ставка та інші процесуальні дії).

2. Написання юридичних документів з фіксацією юридично значущих дій.

3. Виступи в юридичних закладах, де формуються юридичні вимоги і заяви, потрібні у процесі розгляду юридичної справи.

Юридична діяльність виконує в суспільстві певні функції, які розкривають її соціальне призначення та роль у суспільстві. Наведемо визначення цих функцій.

Функції юридичної діяльності — це відносно відокремлені, однорідні дії, спрямовані на певні сфери суспільного життя. Розрізняють дві групи функцій: загальносоціальні та спеціально юридичні.

Розрізняють такі загальносоціальні функції юридичної діяльності:

• економічну — забезпечує функціонування економічної системи;

• політичну — забезпечує функціонування політичної системи;

• ідеолого-виховну — забезпечує збереження існуючих ідеологічних цінностей.

Спеціально юридичні функції юридичної діяльності поділяються на такі:

• регулятивну — спрямована на регулювання правомірної поведінки громадян; розрізняють дві її підфункції: регістраційно-засвідчувальну і правонадільну;

• правоохоронну — спрямована на запобігання правопорушень, їх розслідування, покарання винних; розрізняють три її підфункції: превентивну, правовідбудовчу, каральну.

Поняття "наука" включає суму наукових знань про дійсність, що утворюють у сукупності наукову картину світу, а також діяльність по одержанню цих знань, метою якої є опис, пояснення і прогнозування процесів і явищ дійсності, тобто у широкому розумінні - її теоретичний відбиток. Термін "наука" уживається для позначення однієї з форм суспільної свідомості, системи знань про дійсність, сфери людської діяльності, метою, призначенням і функцією якої є напрацювання і систематизація знань про дійсність, окремих галузей науки. Коли наука розглядається як сукупність знань про дійсність, до її складу входять: гіпотези та теорії, закони та тенденції, принципи та постулати, методи, категорії та поняття, наукові факти, наукові проблеми та завдання тощо. Якщо наука розглядається як специфічна людська діяльність, то до її складу включаються:

¨ суб´єкти діяльності - вчені з їхніми знаннями і вміннями, кваліфікацією і досвідом, поділом і кооперацією праці; наукові установи, творчі колективи і т.д.;

¨ цілі діяльності - пізнання світу, його відбиток;

¨ функції діяльності - описування, пояснення, прогнозування;

¨ засоби діяльності - експериментальне і лабораторне устаткування, системи інформації;

¨ методи діяльності - правила, прийоми, операції науково-дослідної діяльності, понятійний апарат, теорії, концепції, теоретичні конструкції, а також інші форми наукових знань;

¨ форми діяльності - теоретизування, експериментування, дослідження, конструювання і т.д.;

¨ об´єкти діяльності - дійсність або навколишній світ, його окремі фрагменти, сфери, області;

¨ результати діяльності - сукупність наукових знань. Вивчення різноманітних сторін науки здійснюється науковеденням, а також низкою її спеціалізованих галузей, зокрема історією науки, логікою науки, соціологією науки, психологією наукової творчості і т.п.

Юридична наука (правознавство, юриспруденція1) — це спеціалізована галузь наукових знань у сфері гуманітарних наук, наукова діяльність, що спрямована на вивчення права в теоретичному і прикладному аспектах, правових форм організації і функціонування держави, суспільства, їхні окремі інститути.

Структуру чи систему юриспруденції складають різноманітні юридичні науки:

¨ історико-теоретичні науки (теорія права і держави, історія держави і права, історія вчення про державу і право, філософія права і соціологія права й ін.);

¨ науки управлінського циклу (конституційне право, теорія управління, адміністративне право й ін.);

¨ цивілістичні науки (цивільне право, цивільний процес, арбітражний процес, сімейне право та ін.);

¨ криміналістичні науки (кримінальне право, кримінальний процес, виправно-трудове право й ін.);

¨ прикладні науки (судова медицина, судова психологія, судова бухгалтерія й ін.).

Особливістю юридичної науки у порівнянні з іншими гуманітарними науками є те, що вона має прикладний характер, покликана обслуговувати практичні потреби правового регулювання суспільних відносин, сприяти удосконаленню законодавства і правової практики. Тому юридичні наукові знання відрізняються конкретністю, точністю, виражаються в логічно пов´язаних, формалізованих поняттях, категоріях, наукових конструкціях.

Становлення демократичної правової держави, безумовне дотримання та ефективне забезпечення визнаних міжнародною спільнотою стандартів прав людини, домінування права в усіх сферах суспільного життя потребує підви­щення правосвідомості та правової культури як суспільства в цілому, так і кожної посадової особи, кожного громадянина України.

На визначення основних завдань щодо набуття правових знань, навичок та вмінь громадянами та посадовими особами державних органів, установ та гро­мадських об´єднань, шляхів їх вирішення, організаційне та методичне забез­печення спрямована "Національна програма правової освіти населення", яка затверджена Указом Президента України від 18 жовтня 2001 р. № 992/2001.

Правова освіта — це структурний компонент освіти в Україні, процес на­буття правових знань, навичок та вмінь, формування поваги до права, зако­ну, прав та свобод людини, відповідних правових орієнтацій та оцінок, пра­вових поведінкових установок та мотивів правомірної поведінки тощо.

Правова освіта населення полягає у здійсненні комплексу заходів вихов­ного, навчального та інформаційного характеру, спрямованих на створення належних умов для набуття громадянами обсягу правових знань та навичок у їх застосуванні, необхідних для реалізації громадянами своїх прав і свобод, а також виконання покладених на них обов´язків.

Право громадян України на набуття необхідного обсягу правових знань забезпечується мережею загальних та спеціалізованих закладів освіти неза­лежно від форм власності, правовим інформуванням населення через засоби масової інформації та культурно-освітні установи.

Правова освіта — обов´язковий елемент навчально-виховного процесу в усіх дошкільних виховних, середніх загальноосвітніх, професійних навчаль­но-виховних, вищих навчальних закладах, закладах підвищення кваліфі­кації та перепідготовки кадрів. Вона спрямовується:

• на підвищення рівня правової підготовки населення, насамперед учнів­ської та студентської молоді, громадян, які перебувають на державній службі, обрані народними депутатами України, депутатами місцевих рад, викладачів правових дисциплін та журналістів, які висвітлюють правову тематику;

• створення належних умов для набуття громадянами знань про свої пра­ва, свободи і обов´язки;

• широке інформування населення про правову політику держави та за­конодавство;

• забезпечення вільного доступу громадян до джерел правової інфор­мації;

• вдосконалення системи правової освіти населення, збереження та роз­виток вітчизняних традицій у цій сфері.

Правова освіта здійснюється із застосуванням сучасних інформаційних технологій, зокрема елементів дистанційного навчання, і забезпечується:

• органічним поєднанням правової освіти із загальною середньою і про­фесійною освітою, культурою, політичним, економічним, моральним, есте­тичним та іншими формами виховання;

• відкритістю і доступністю інформації про державу і право, про проце­си у правовій сфері;

• систематичністю і безперервністю поширення й набуття знань про дер­жаву і право;

• участю юристів та їх об´єднань у поширенні правових знань;

• організаційними та методичними заходами міністерств та відомств, місцевих органів державного управління і самоврядування, закладів освіти та наукових установ, підприємств і організацій.

Надання початкових правових знань про норми поведінки, звички щодо їх виконання, виховання поваги до батьків, вихователів, ровесників, людей по­хилого віку та інших осіб починається у дошкільних виховних закладах, а продовжується й поглиблюється у загальноосвітніх школах, професійних на­вчально-виховних, вищих навчальних закладах, закладах підвищення квалі­фікації та перепідготовки кадрів, в яких правознавство викладається як низ­ка обов´язкових навчальних дисциплін, здійснюється широка позакласна і позааудиторна правовиховна робота, до якої залучаються практикуючі юрис­ти, вчені-юристи, працівники правоохоронних органів, інші фахівці.

Важливою складовою правової освіти є самоосвіта громадян з питань дер­жави і права.

Для кваліфікованої правової освіти населення у засобах масової інфор­мації створюють спеціальні правові теле- і радіопередачі, випуски, журна­ли, через які громадяни систематично інформують про прийняті законодавчі та інші нормативні правові акти, діяльність органів законодавчої, виконав­чої та судової влади, стан правопорядку, боротьбу з правопорушеннями, їх профілактику тощо.

У культурно-виховних установах, на підприємствах, в організаціях, при громадських об´єднаннях організують юридичні консультації на громадських засадах, центри правової допомоги, університети правових знань, лекторії, кінолекторії, проводять виставки юридичної літератури, читацькі конфе­ренції та інші заходи.

До основних напрямів удосконалення правової освіти в Україні належать:

• наукове, методичне та організаційне забезпечення розвитку правової освіти;

• розробка галузевих та регіональних програм правової освіти;

• сприяння створенню та діяльності недержавних фондів підтримки пра­вової освіти населення;

• розширення мережі закладів юридичної освіти, зокрема юридичних ліцеїв, коледжів, шкіл (класів, груп) з поглибленим вивченням правознав­ства, підготовка висококваліфікованих наукових та науково-педагогічних кадрів;

• забезпечення населення та посадових осіб необхідною нормативною та іншою правовою інформацією (текстами законів, кодексів, науково-практич­ними коментарями тощо);

• створення мережі спеціалізованих видавництв правничої літератури, юридичних журналів наукового та практичного спрямування, газет та інших періодичних видань;

• організація ступеневої системи правової підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації юридичних кадрів;

• проведення конференцій, семінарів, симпозіумів з питань підвищен­ня рівня правової культури громадян, соціологічних досліджень з питань ефективності правоосвітньої діяльності.

В юридичній літературі викладено різноманітні підходи до дослідження юридичної практичної діяльності, визначення її поняття, ознак, структур­них елементів, призначення, функцій і т. ін.

В одному випадку:

• юридична практична діяльність пов´язується з постійною роботою над юридичними текстами (законами, судовими рішеннями, літературою), по­доланням юристами особистих установок, надпартійністю та об´єктивністю юристів у професійній діяльності, використанням під час її здійснення та­ких професійних категорій, як винність, причинність, відповідальність, дав­нина, компетентність, правова сила та ін.;

• зазначається, що такій діяльності мають бути притаманні: правовий захист безпеки і суспільного порядку, повага до договорів, самоконтроль за критеріями законності, рівності, справедливості й практичності, дотриман­ня принципу добрих звичаїв і поваги;

• підкреслюється, що діяльність юристів має проходити в межах і на основі упорядкованих процедур і методично коректної поведінки, а їх рі­шення — ґрунтуватися на вільній від суперечностей і логічно точній аргу­ментації.

В інших — акцентується увага на взаємозв´язку юридичної практичної діяльності і права, підкреслюється, що:

• в основі лежить право, створене цивілізацією для встановлення відпо­відних меж поведінки членів суспільства, держави;

• вона здійснюється як у формі правової врегульованості, так і поза пра­вовою регламентацією, причому правова форма діяльності пов´язана з роз­глядом і вирішенням по суті юридичної справи — правопорушення, спору про право, скарги і т. ін., а не врегульована правом юридична діяльність ба­зується на таких соціальних нормах, як норми моралі, звичаї, традиції, ка­нонічні, церковні норми, норми громадських організацій;

• вона забезпечує досягнення в суспільстві і державі правової й загаль­ної культури, що сприяє створенню цивілізованого правопорядку¹.

Основа методології пізнання юридичної практичної діяльності — діяль­ний підхід, який має статус загальнонаукового і використовується багатьма гуманітарними науками — філософією, соціологією, психологією та ін. Це дає підстави вивчати юридичну практичну діяльності як вид або форму со­ціальної діяльності взагалі, а серед характеристик виділяти ознаки, прита­манні усім видам соціальної діяльності, та ознаки, специфічні та унікальні для юридичної практичної діяльності. У вивченні особливостей юридичної практичної діяльності можна використовувати не тільки діяльний підхід, а й контент-аналіз правових документів національного та іноземного права, міжнародних вимог, їх порівняльно-правовий (порівняльно-логічний і по­рівняльно-історичний) аналіз, а також думки практикуючих юристів, які безпосередньо здійснюють цю діяльність, а не тільки правові наукові понят­тя, конструкції та формально-логічні правила виведення їх.

У загальнонауковому аспекті соціальну практичну діяльність розгляда­ють як форму свідомого та активного відношення людини, соціуму до навко­лишнього світу, що є домінантою та фактором розвитку суспільства, умовою його існування, складовою його культури, зміст якої становить доцільна зміна та перетворення суспільства в інтересах людей і яка охоплює мету, засоби, результат і власне самий процес діяльності. Всі ці характеристики тією чи іншою мірою притаманні й правовій практичній діяльності (правовій по­ведінці), становлять її загальносоціальні властивості. Проте правова прак­тична діяльність має властивості, які відрізняють її від інших видів соціаль­ної та правової духовної (наукової, освітянської) діяльності. Основною відмінністю від інших видів соціальної практичної діяльності є те, що право­ва практична діяльність так або інакше пов´язана з правом, загалом її сутні­стю є втілення норм права в соціальній взаємодії. Найчастіше правова діяльність може розглядатись як правова форма соціальної діяльності, тому що основні дії та зв´язки останньої, так би мовити її "каркас" чи структура, визначено в нормах права. Значні відмінності є в тих видах соціальної діяль­ності, в яких право виступає не тільки як форма (засіб), а і як об´єкт та ре­зультат діяльності. Зокрема, це стосується правотворчості та правозастосування, у процесі здійснення яких видаються нові нормативно-правові та інди­відуально-правові акти, що містять нормативні або індивідуальні правила поведінки інших суб´єктів, невиконання яких тягне за собою застосування заходів юридичної відповідальності.

Діяльність у правовій сфері суспільства існує і як методологічний, пояс­нювальний принцип, засіб, підхід, за допомогою яких вивчають правові яви­ща і результатом використання яких є поняття та теоретичні конструкції, зо­крема правової діяльності, правопорушення, правомірної поведінки, і як про­цес правового життя, реально здійснювані наукова юридична діяльність, на­вчальна діяльність у юридичних закладах, практична діяльність суддів, про­курорів, слідчих, адвокатів та інших юристів або правотворча, правозастосовна діяльність, реалізація суб´єктивних прав та юридичних обов´язків тощо.

Основні складові та характеристики правової практичної діяльності містять:

• зміст, який включає її суб´єктів, учасників, правових дій, засобів, зав­дань, цілей, мотивів, результатів тощо;

• внутрішня організація (форма, структура), яка розкривається через поняття правових процесів, режимів, процедур, стадій, процесуальних про­ваджень тощо;

• зовнішня форма, що виявляється і визначається у поняттях правотворчих та правозастосовних актів, судових рішень, подань прокурорів, угод, актів тлумачення чи інтерпретації нормативно-правових актів, промов адво­катів у судах, скарг, заяв і т. ін.;

• види правової діяльності, зокрема правотворчої, правозастосовної, правореалізуючої, контрольної, наглядової, установчої або слідчої, адвокатської, суддівської, прокурорської, арбітражної, нотаріальної або нормативної, конкретизаційної, інтерпретаційної, інтерпретаційної правової діяльності;

• зовнішні зв´язки з навколишнім середовищем, тобто її функції, соці­альна цінність, призначення, результативність, ефективність.

Проте не будь-яка правова практична діяльність є юридичною, так само як і не будь-яка юридична діяльність є практичною. Юридичну практичну діяльність необхідно відрізняти як від юридичної наукової та освітянської діяльності, так і від правової практичної діяльності, правової поведінки, пра­вовідносин, реалізації суб´єктивних прав та обов´язків, правової активності, правових форм соціальної діяльності тощо.

Унікальною та універсальною властивістю, притаманною лише юри­дичній діяльності, є її юридичність.

Юридичність як якісна особливість професійної діяльності юриста на сутнісному рівні відображає її природу, місце, роль і призначення в правовій сфері, відрізняє її від інших видів соціальної, професійної, правової діяль­ності та правової поведінки або правових форм соціальної діяльності.

Невизначеність характеристик юридичності зумовлює виникнення низ­ки практичних проблем і питань, зокрема, які посади повинні заміщатися тільки юристами, які види робіт є юридичними, що означає визнання роботи юридичної, які сподівання з цим пов´язані, які вимоги до неї ставляться і є основою для підготовки юристів, які професійні знання, уміння і навики треба формувати в процесі навчання юристів.

Юридичність доцільно розглядати як особливий прояв правової форми соціальної діяльності, в якій правова форма стає об´єктом діяльності, проте й сама ця діяльність має правову форму, іншими словами, юридичність — це властивість особливої соціальної діяльності:

• для якої право є основним об´єктом діяльності;

• суб´єкти якої володіють правовими знаннями, вміннями і навиками;

• у процесі якої вплив на об´єкт здійснюється переважно з використан­ням правових засобів;

• яка особливо суворо регламентується правовими нормами;

• здійснюється тільки для досягнення правової мети;

• результати якої мають правове значення.

Юридичність як властивість соціальної діяльності у викладеній вище інтерпретації притаманна тільки професійній діяльності юриста, а всі інші, хоч і близькі за характеристиками види соціальної або правової діяльності, володіють окремими проявами юридичності, а не всім комплексом її ознак, і тому не можуть бути віднесені до юридичної практичної діяльності. Як, на­приклад, не можна віднести до неї діяльність народних депутатів, більшість видів службової діяльності працівників органів внутрішніх справ, Служби безпеки, керівників і посадових осіб міністерств, відомств, установ та органі­зацій, для яких право, правові засоби, правові наслідки результатів діяль­ності — тільки засіб для досягнення інших цілей — політичних, економіч­них, управлінських тощо.

Отже, основні ознаки, властивості, характеристики, особливості юридич­ної практичної діяльності такі:

• вона може розглядатись як соціальна діяльність, як вид соціальної діяль­ності — правова діяльність, поряд з іншими формами нормативно регламен­тованої діяльності — моральною, релігійною, корпоративною, традиційною або звичаєвою, а також як один із видів правової діяльності чи правової форми соціальної діяльності — юридична діяльність, і, зрештою, — як вид юридич­ної діяльності — юридична практична діяльність. Тому необхідно виділяти її загальні риси та відрізняти від інших видів соціальної і правової діяльності, правової поведінки, правовідносин, реалізації суб´єктивних прав та обов´язків, правової активності, правових форм соціальної діяльності тощо;

• як вид соціальної, правової та юридичної діяльності юридична прак­тична діяльність характеризується:

— загальними ознаками, притаманними усім видам відповідно соціаль­ної, правової та юридичної діяльності;

— особливими ознаками, які відображають своєрідність трансформуван­ня загальних ознак у властивості юридичної практичної діяльності;

— унікальними ознаками, притаманними лише юридичній практичній діяльності;

• як і будь-які інші види соціальної діяльності, юридична практична діяльність включає мотив, мету, планування дій, опрацювання поточної інформації, створення моделі діяльності, прийняття рішення, безпосередні діяння, перевірку результатів, коригування результатів та подальших діянь або окремі рухи, операції, діяння, діяльність у цілому;

• юридична практична діяльність здійснюється у прямій або опосеред­кованій взаємодії, спілкуванні з іншими суб´єктами права, здійснюється для і в законних інтересах інших суб´єктів права, спрямована на їх правову поведінку;

• особливість її визначається зв´язком з правом, врегульованістю ним, спрямованістю на правові явища, використанням правових засобів;

• унікальною властивістю, тобто притаманною лише юридичній діяль­ності, є її юридичність.

Дата добавления: 2014-01-04