Як же виникла давньоруська держава?

З давніх часів стоїть питання: «Звідки пішла Руська земля?». Заголовок «Повісті минулих літ»: «Отькуда есть пошила Руська земля? Хто в Києве начал пьрвее княжити? И отькуда Руськая земля стала есть?». Відповіді на ці запитання різні.

Ми ознайомимося з основними точками зору (концепціями) походження

Київської Русі: літописною, норманською, хозарською тощо (див. схема №1).

1. Літописна концепція базується на поглядах автора літопису «Повість минулих літ», який розкриває об’єднання різних племен східних слов’ян в племінний союз, а потім у державу (див. літопис Нестора «Повість минулих літ»).

2. Норманська теорія. Розроблена у ХVІІІ ст. німецькими істориками – Байроном та Міллером.

Її сутність:

· неможливість самостійного розвитку давньоруської держави. Призвання варягів (норманів) на Руську землю для управління державою;

· ствердження про дикість, відсталість народів (слов’ян), які заселяли ці землі;

3. Хозарська концепція стверджує про прихід державності на Руську землю з Хозарського каганату, де в той час основною релігією був іудаїзм.

Є інші погляди на походження держави з центром у Києві. Їх необхідно знати, аналізувати та шукати історичну істину цього процесу.

Зараз ми звернемося до проблеми виникнення давньоруської держави з позиції теорії природно-історичного (автохтонного) походження Київської Русі. Східні слов’яни були в змозі утворити свою державу, бо: (див. схему №2).

· для цього у східних слов’ян існували всі необхідні внутрішні соціально-економічні, етно-політичні та культурно-духовні умови;

· існували зовнішні умови, тобто зв'язок східнослов’янських племен (союзів) із Хазарією, Візантією тощо.

Також необхідно відмічати вплив географічного фактору для формування державності у східних слов’ян, а також існування, розвиток та значення міста Києва в цьому процесі.

Проблема утворення Київської Русі тісно пов’язана з походженням етноніму «Русь». Існують різні точки зору про походження цього поняття (див.-«Український історичний журнал» – 2002 – № 6 – с. 92 – 108).

Незалежно від походження, назва «Русь» була тотожна назві «слов’яни».

«А слов’янський народ і руський єдиний» – зазначив літописець Нестор. Вже у першій половині Х ст., як свідчать угоди Русі з Візантією, існували цілком усталені поняття «Русь», «Руська земля», «Руські гради» тощо.

Процес складання давньоруської держави був довгим, тривалим і в кінці розгляду цього процесу можливо констатувати, що він був завершений у другій половині ІХ ст. На підставі економічної, суспільно-політичної, етнічної, релігійної, культурної консолідації східнослов’янських племен навколо Києва.

2 питання: Піднесення та розквіт Київської Русі (кінець Х –

середина ХІІ ст.)

Київська Русь була одна з найбільших держав тієї епохи. Вона розповсюджувалася з півночі на південь – від Балтики та Льодовитого океану до Чорного (Руського) моря, зі сходу на захід – від Волги до Карпат.

Більшість істориків виділяють у політичній історії Київської Русі три періоди (див. схему №3):

· перший, так зване політичне об’єднання. Це приблизно проходило на протязі століття – з 882 р. до 972 р.;

· другий, це могутність Київської держави при Володимирі Великому та Ярославі Мудрому;

· третій, феодальна роздрібненість та початок розпаду Київської Русі, її занепад (ХІ ст. – середина ХІV ст.)

Яка роль перших князів у становленні Київської держави? Вам необхідно знати дати князювання великих Київських князів, а також дати характеристику їх діяльності.

В лекції називаємо в хронологічній послідовності перших Київських князів:

Олег (часи князювання – 882 – 912 рр.); Ігор (912 – 945рр.); Ольга (945 – 964 рр.); Святослав (964 – 972 рр.).

Характеристику діяльності кожного з них прочитати самостійно.

Київська держава досягла найбільшої могутності за часів князювання Володимира Великого («Ясним Сонечком») 918 (980) – 1015 рр., та Ярослава Мудрого (1019 – 1054 рр.). Також вам необхідно самостійно детальніше проаналізувати діяльність кожного з них.

Розвиток держави, як правило, розглядається з позицій економічного, політичного, духовно-культурного життя, а також процесів зовнішньої політики (зв’язки з іншими країнами), та військового захисту своєї країни.

Взагалі, Київська Русь цього періоду характеризується як ранньофеодальна держава. Ми з вами проаналізуємо економічну, соціально-політичну, культурно-духовну сферу життя Київської Русі у Х ст. і до середини ХІІ ст.

Економічний розвиток Київської Русі (див. схему №5):

Характерною особливістю Київської Русі були прискорені темпи її економічного розвитку.

Провідне місце в економіці давньоруської держави займало сільське господарство. Землеробство – провідна галузь. Основні зернові культури – жито, пшениця, ячмінь, овес. Скотарство в ці часи набуло значного поширення, особливо в степовій зоні.

Важливу роль у господарському розвитку Київської Русі відігравало розвинене ремісниче виробництво, в першу чергу чорна металургія та металообробка, виробка військової зброї. Існувало до 60 спеціальностей.

Стан сільськогосподарського та ремісничого виробництва визначав рівень розвитку торгівлі – як внутрішньої, так і міжнародної. Найбільшими торговельними шляхами були:

· від «Грек», або «Грецький», який зв’язував Русь з балтійськими і чорноморськими ринками;

· «Соляний», який проходив через Галичину та інші.

Торгівля викликала до життя грошовий обсяг. З ХІ ст. при розрахунках у великих торговельних операціях використовувалися срібні зливки – гривні. За Володимира Великого та Ярослава Мудрого Київська Русь карбувала власні гроші – срібники і золотники.

Політичне життя Київської Русі (див. схему 6):

Політична влада. Київська Русь була ранньофеодальною державою. Спочатку був період дружинної форми правління. Вона, на думку істориків, закінчується в часи князювання Володимира Великого. Київський князь зосереджував у своїх руках усю адміністративну, воєнну, судову владу і керував державою за допомогою найближчого оточення – особистої дружини, удільних князів (керували підлеглими їх князівствами).

З часів Ярослава Мудрого починає зароджуватися ранньофеодальна монархія. Існувало віче, як орган місцевого самоврядування.

Територіально Київська Русь не була єдиною і монолітною державою. Вона складалася приблизно з 15 удільних князівств. До адміністративної реформи Володимира (близько 988 р.) влада в удільних князівствах належала місцевим племінним династіям. Володимир же замінив їх своїми синами (їх було у нього 12), та вірними боярами.

У Київській Русі були міста, які керувалися намісниками великого князя – тисяцькими та посадниками. Серед великих міст давньоруської держави були: Київ, Чернігів, Галич, Володимир та інші.

В суспільстві того часу були феодальні відносини, які базувалися на власності на землю. Головною особливістю цього періоду соціально-політичного розвитку було існування данинної форми експлуатації, тобто збір данини. У Київській Русі вона мала назву «полюддя», тобто існувала общинна форма господарювання (практично колективна форма власності) і збиралася данина. Але цей процес змінювався і згодом з’являються такі форми, як відробітки (реформа княгині Ольги (946 р.) та інші.

У зв’язку з формуванням економічних процесів зароджується та розвивається соціальна структура суспільства Київської Русі. Можна виділити такі основні групи населення (див. схему №7):

· князі, так звана правляча династія Рюриковичів;

· бояри, тобто власники землі;

· князівські дружинники, хто допомагав керувати Великому князю та удільним князям;

· основна група населення – селянство (смерди), які були в економічній залежності від князів, бояр, тому що платили їм данину, але вони не були кріпаками. Серед селянства були холопи («раби»), які використовувалися в домашньому господарстві, закупи, челядь, але необхідно відмітити, що ніякого рабства в Київській Русі не було;

· ремісники та інші мешканці міст, а також духовенство.

Таким чином, ми бачимо, за період з моменту зародження державності та на її наступних етапах проходить процес політичного розвитку Київської Русі, який зв’язаний з удосконаленням політичної влади та соціальної структури суспільства.

Дата добавления: 2014-01-04