Заходи по запобіганню і зменшенню розвитку водної ерозії

Водна ерозія ґрунтів можлива у тому випадку, коли жива сила водного по­току перевищує протиерозійну стійкість фунту. Тому запобігання і зниження її розвитку можливе у випадку дії факторів, які спрямовані на зменшення жи­вої сили потоку і посилення опірності ґрунту змиву. Це можливо шляхом застосування комплексу організаційно-господарських, лісомеліоративних і гідротехнічних заходів,які регулюють природні та господарські негативні фактори і відкривають можливості керованого підвищення продуктивності землі.

Організаційно-господарські протиерозійні заходи - це проектування і впровадження науковообгрунтованого комплексу заходів по підвищенню родючості ґрунтів, зокрема:

• визначення і уточнення меж землекористування господарств; ^:

• правильний вибір сівозміни;

• проектування полів, доріг та скотопрогонів у відповідності з рельєфом місцевості;

• проектування спеціальних ґрунтозахисних заходів;

• проектування захисних лісонасаджень;

• вибір виду і характеру гідротехнічних споруд;

• визначення спеціалізації господарства та його виробничих підрозділів.

Агротехнічні протиерозійні заходи включають:

обробку земель поперек схилів;

• борознування зябу (створення борозен через 5...10 м, переривисте борознування);

• хрестування (при похилах 2°-3⁰ розорюють борозни вздовж і поперек схилів. В місці їх перетину утворюються перпендикулярні поглиблення, які затримують поверхневий стік).

• щілювання (нарізуються щілини через 10 - 12 м на глибину 45 - 55 см);

• збагачення ґрунту органічною речовиною, безвідвальна оранка і плоскорізний обробіток ґрунту;

• впровадження ґрунтозахисних сівозмін, залуження (на схилах крутизною 3°" 5° розорані смуги шириною 40 - 50 м чергуються з нерозораними 10-15-метровими смугами. Із збільшенням крутизни схилу ширина розораних смуг зменшується. Після того, як на засіяних смугах утвориться травостій багаторічних трав, вони розорюються, а смуги, які залишались чистими в перший період залуження, засіваються. Посів трав краще здійснювати разом із вне­сенням добрив);

• проектування спеціальних траншей (у міжряддях саду, розташованих поперек схилу, викопують траншеї з перемичками через 20 - 30 см глибиною 1,3 - 1,5 м і шириною 0,4 - 0,6 м. Траншеї заповнюють гноєм на висоту 0,2 -0,3 м, поверх укладають сучки, потім шар соломи, після цього вносять повне мінеральне добриво і траншею засипають верхнім родючим шаром ґрунту товщиною 15-20 см. Ділянку суцільно задерновують злаковими багаторіч­ними травами, які багаторазово скошують і залишають для перегнивання. По мірі осідання траншей утворені ємності рекомендується щорічно заповнювати скошеною травою. В період танення снігу і літніх зливових дощів траншеї майже повністю перехоплюють поверхневих стік. Урожайність в такій си­стемі захисту в порівнянні з системою утримання ґрунту в саду під чорним паром підвищується на 10 - 18%).

Лісомеліоративні заходи сприяють більш рівномірному розподілу зимо­вих опадів і сніготаненню, знижують випаровування з поверхні ґрунту. Крім того, лісосмуги викликають прискорений морфогенез змитих ґрунтів. Ґрунти трансформуються в більш високі таксономічні ранги. Вздовж водорегулюючих лісових смут формуються системи грунтополіпшених поясів з ознаками і властивостями, які є близькими до зональних ґрунтів привододільних зон.

Лісосмуги в залежності від місця розташування та призначення можуть бути:

• вітроломні, які розташовуються в привододільному фонді перпендику­лярно до напряму переважаючих вітрів через 500 - 900 м і більше та шири­ною 10 -15м;

• водорегулюючі, які призначені для поглинання поверхневого стоку з вищерозташованої площі і одночасного затримання твердого стоку (розміщуються в примережному фонді і мають ширину 15 м). На сильно еродованих схилах їх ширина перевищує 25 - 30 м.

• прибалочні і прияружні лісосмуги призначені для попередження ерозій­них процесів, що розвиваються в нижній частині схилів примережного фонду. Розміщуються такі смуги вздовж необлісених балок і ярів перпендикулярно до лінії току на відстані 3 - 5 м від брівки шириною 20 - ЗО м. На схилах балок і ярів проводять суцільне лісонасадження.

• прируслові лісосмуги розташовуються вздовж берегів річки, навкруги ставків та водосховищ і служать для захисту їх від замулення і руйнування берегів (рис. 6.4).

Гідротехнічні протиерозійні заходи проводяться з метою боротьби з утворенням на схилах сконцентрованих потоків талих і дощових вод, затри­мання поверхневого стоку для зрошення та риборозведення, а також інших цілей. Для цього проектують такі гідротехнічні споруди:

• водозатримуючі - затримують поверхневий стік на схилах водозборів з метою запобігання скиду його в яри, балки та нижчерозташовані схилові землі. До них відносять водозатримуючі вали-канали і вали-тераси (рис. 6.5; 6.6; 6.7).

Рис.6.5. Типи водозатримуючих валів-канав: а- поперечний переріз водозатримуючого вала-канави трикутної форми з укосами, які обробляються; б- поперечний переріз водозатримуючого вала-канави трикутної форми з укосами, які не обробляються; в- поперечний переріз водозатримуючого вала-канави трапецеподібної форми з укосом ставочка, який обробляється;1-сівба багаторічних трав;2- ставочок;3- вал.

водоспрямовуючі - відводять водні потоки від ярів або незалужених схилів до водоскидних споруд або добре укріплених схилів. До них відносять водоспрямовуючі вали і нагірні канави, вали і канави-розпилювачі (рис. 6.8; 6.9; 6.10).

-стокорегулюючі смуги

-чагарникова верба, аґрус, смородина

-деревовидна верба і тополя

-залуження•

водоскидні- скидають сконцентрований поверхневий стік від вершини ярів на дно ярів або балок.Це швидкотоки, перепади, шахтні та трубчасті водоскиди (рис.6.11).

• донні- закріплюють дно ярів, попереджують їх розмив. Це загати, напівзагати, донні перепади та пороги (рис.6.11).

• водорегулюючі (водойми-регулятори)- споруджуються на малих річках і струмках. Їх використовують комплексно у різних галузях господарства (риборозведення, водопостачання, зрошення), а також з рекреаційною метою (рис.6.14).

Рис. 6.13. Загальний вигляд водозатрумуючого вала:

1 - вал; 2 - перемичка; 3 - шпора; 4 - водовипуск.

Водозатримуючі вали-канали розраховуються на затримання суми одно­го із більших об'ємів зливового або талого стоку твердого стоку на протязі розрахункового періоду (Скрипчинська і ін., 1977)

Знайдений об'єм стоку повинен бути затриманий валом-канавою з пев­ною довжиною, висотою валу та глибиною канави.

Довжина вала-канави може визначатися топографічними умовами ділян­ки схильної до розвитку ерозійних процесів. Якщо довжина вала-канави відома (але не більше 400 - 600 м), тоді робоча висота вала дорівнює:

(6.10)

де i - похил поверхні землі у місці розташування вала-канави; - об'єм стоку, який затримується одним погонним метром довжини вала-канави. Розраховану робочу висоту вала приймають менше на 0,2 - 0,5 м, так як частина об'єму поверхневого стоку затримується кана­вою.

Дата добавления: 2014-01-04