Основні елементи правового механізму екологічного податку

Місце екологічного податку в податковій системі України.

План

Додаткові елементи податкового екологічного податку.

Основні елементи правового механізму екологічного податку.

Місце екологічного податку в податковій системі України.

План

ТЕМА 12. Екологічний податок.

Лекція – 2 години

Семінар – 2 години

1. Місце екологічного податку в податковій системі України

2. Платники екологічного податку.

3. Об’єкт оподаткування.

4. Основні елементи правового механізму екологічного податку.

5. Додаткові елементи податкового екологічного податку.

6. Порядок обчислення екологічного податку.

7. Порядок подання податкової звітності і сплати податку.

Одним із основних принципів охорони навколишнього природного середовища є платність спеціального використання природних ресурсів для господарської діяльності та стягнення збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів (ст. З Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища). Збір за забруднення довкілля та погіршення якості природних ресурсів стягується у формі екологічного податку. Відповідно до Податкового кодексу України екологічний податок — це загальнодержавний обов'язковий платіж, що справляється з фактичних

обсягів викидів у атмосферне повітря, скидів у водні об'єкти забруднюючих речовин, розміщення відходів, фактичного обсязі у радіоактивних відходів, що тимчасово зберігаються їх виробниками, фактичного обсягу утворених радіоактивних відходів таз фактичного обсягу радіоактивних відходів, накопичених до 1 квітня 2009 р. (піди. 14.1.57 ті. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу).

Запроваджений Податковим кодексом України екологічний податок замінив збір за забруднення навколишнього природного серед¬вища, який відповідно до ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування» входив до складу загальнодержавних податків і зборів. Правовий механізм збору за забруднення навколишнього природного середовища встановлювався Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору» та деталізувався Інструкцією про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища.

Особливість правового регулювання справляння цього виду платежу полягає у необхідності звернення до великої кількості актів екологічного законодавства для з'ясування змісту конкретних понять.

Платники екологічного податку. Правове регулювання платня екологічного податку передбачено ст. 240 Податкового кодексу України. Порівняно з колом платників збору за забруднення навколишнього природного середовищі коло платників екологічного податку ден розширилося. Екологічний податок є податком зі змішаним платником, тобто платником екологічного податку можуть бути як юридичні, та і фізичні особи. Якщо диференціювати платників екологічного податку за видом негативного впливу на навколишнє природне середовищ то юридичні особи можуть бути платниками за всіма видами забруднення. передбаченими підпунктами 240.1.1-240.1.5 п. 240.1 та п. 240.2 Податкового кодексу, а фізичні особи — виключно за викиди забруднюючих речовин в атмосферу пересувними джерелами забруднення разі використання ними палива.

Окрім умовного розмежування платників екологічного податку на юридичних та фізичних осіб, законодавець здійснює певну деталізацію організаційно-правової форми юридичних осіб. Так, платниками екологічного податку можуть бути:

а) суб'єкти господарювання:

б) юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність;

в) бюджетні установи;

г) громадські та інші підприємства, установи та організації;

д) постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників.

Такі суб'єкти повинні провадити свою діяльність на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, а також здійснювати негативний вплив на навколишнє природне середовище одним із визначених способів. За видом впроваджуваної діяльності та способом забруднення навколишнього природного середовища платники екологічного податку поділяються на тих, що здійснюють:

1) викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря як стаціонарними, так і пересувними джерелами забруднення у разі використання ними палива. Викидом є надходження в атмосферне повітря забруднюючих речовин або суміші таких речовин. Відповідно до Закону України «Про охорону атмосферного повітря» забруднюючою речовиною є речовина хімічного або біологічного походження, що присутня або надходить в атмосферне повітря і може прямо або опосередковано справляти негативний вплив на здоров'я людини та стан навколишнього природного середовища.

Залежно від джерела викиду — об'єкта (підприємство, цех, агрегат, установка, транспортний засіб тощо), з якого надходить в атмосферне повітря забруднююча речовина або суміш таких речовин, диференціюється як платник податку, так і порядок виконання податкового обов'язку За викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарним джерелом забруднення платником екологічного податку можуть бути тільки юридичні особи, тоді як здійснення таких викидів пересувними джерелами забруднення породжує податковий обов'язок як у юридичних, так і у фізичних осіб. В останньому випадку податок обчислюється та сплачується не самими платниками, а податковими агентами. При визначенні платника за викиди пересувними джерелами забруднення зайвим є зауваження

«у разі використання ними палива», оскільки екологічний податок сплачується податковим агентом під час реалізації палива, тобто за фактично придбане, а не використане паливо.

Відповідно до ст. 14 Податкового кодексу України стаціонарне джерело забруднення — це підприємство, цех, агрегат, установка або інший нерухомий об'єкт, що зберігає свої просторові координати протягом певного часу і здійснює викиди забруднюючих речовин в атмосферу та/або скиди забруднюючих речовин у водні об'єкти; пересувне джерело забруднення — це транспортний засіб, рух якого супроводжується викидом в атмосферу забруднюючих речовин. Визначення пересувного джерела забруднення важко назвати вдалим, оскільки пересувні джерела охоплюють по суті всі види транспорту: автомобільний, залізничний, авіаційний та водний:

2) скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об'єкти. Згідно з нормами Водного кодексу України водним об'єктом є природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води — морс, річка, озеро, водосховище, ставок, канал, водоносний горизонт. Дещо по-іншому визначається забруднююча речовина як речовина, яка привноситься у водний об'єкт в результаті господарської діяльності людини;

3) розміщення відходів у спеціально відведених для цього місця чи об'єктах. Відповідно до підп. 14.1.223 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України під розміщенням відходів розуміється зберігання; (тимчасове розміщення до утилізації чи видалення) та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері поводження з відходами. Більш спрощено визначає поняття «розміщення відходів» Закон України «Про підходи»: зберігання та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах.

Відходи — це будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, мас намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення. Спеціально відведеними місцями чи об'єктами є місця чи об'єкти (місця розміщення відходів, сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноважених органів на видалення відходів чи здійснення інших операцій з відходами.

Винятком є розміщення окремих видів відходів як вторинної сировини, тобто відходів, для утилізації та переробки яких в Україні існують відповідні технології та виробничо-технологічні і/або економічні передумови. Відповідно до п. 240.5 ст. 240 Податкового кодексу України не є платниками податку за розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах суб'єкти господарювання, які мають ліцензію на збирання і заготівлю відходів як вторинної сировини, провадять статутну діяльність зі збирання і заготівлі таких відходів, що розміщуються на власних територіях (об'єктах), та надають послуги у цій сфері;

4) утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені). Радіоактивними відходами згідно із Законом України «Про поводження з радіоактивними відходами» є матеріальні об'єкти та субстанції, активність радіонуклідів або радіоактивне забруднення яких перевищує межі, встановлені діючими нормами, за умови, що використання цих об'єктів та субстанцій не передбачається;

5) тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензійний строк. Зберіганням радіоактивних відходів — це розміщення радіоактивних відходів в об'єкт, в якому забезпечується їх ізоляція від навколишнього природного середовища, фізичний захист і радіаційний моніторинг, а також можливість наступного вилучення, переробки, перевезення та захоронення.

Особливістю статусу платників цього виду податку є те, що до здійснення кожного з видів забруднення навколишнього природного середовища, як правило, суб'єкт повинен отримати відповідний дозвіл або ліцензію.

Викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися після отримання дозволу, який видається територіальним органом спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів за погодженням із територіальним органом спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони здоров'я. Дозволи на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря видаються за умови: а) не перевищення протягом строку їх дії встановлених нормативів екологічної безпеки; б) не перевищення нормативів допустимих викидів забруднюючих речовин стаціонарних джерел; в) дотримання вимог до технологічних процесів у частині обмеження викидів забруднюючих речовин.

Скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти є спеціальним водокористуванням, яке також здійснюється на підставі дозволу. У дозволі на спеціальне водокористування встановлюються ліміт скидання забруднюючих речовин — граничний обсяг скиду забруднюючих речовин у поверхневі водні об'єкти, який встановлюється в дозволі на спеціальне водокористування. Право на поводження з радіоактивними відходами мають юридичні та фізичні особи, які мають виданий у встановленому порядку дозвіл органу державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки на здійснення відповідного виду діяльності (ліцензіати).

Не є платниками екологічного податку суб'єкти діяльності у сфері використання ядерної енергії за утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені), які:

а) до останнього календарного дня (включно) звітного кварталу, у якому придбано джерело іонізуючого випромінювання, уклали договір щодо повернення відпрацьованого закритого джерела іонізуючого випромінювання за межі України до підприємства — виробника такої джерела;

б) здійснюють поводження з радіоактивними відходами, що утв. рилися внаслідок Чорнобильської катастрофи, в частині діяльності, пов'язаної з такими відходами.

Відповідно до п. 240.4 ст. 240 Податкового кодексу України від] екологічного податку за утворення радіоактивних відходів (включаючи)

вже накопичені) та/або тимчасове зберігання радіоактивних відході*! їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії! строк звільняється особливий вид суб'єктів — державні спеціалізовані підприємства з поводження з радіоактивними відходами. Для того щоб не сплачувати екологічний податок підприємство повинно:

1) мати статус спеціалізованого підприємства з поводження з радіоактивними відходами, яким відповідно до Закону України «Про поводження з радіоактивними відходами» с підприємство (об'єднання), яке здійснює на основі ліцензії збирання радіоактивних відходів, їх переробку, перевезення, зберігання та (або) захоронення;

2) бути державної форми власності;

3) здійснювати як основну діяльність щодо радіоактивних відходів, що перебувають у власності держави;

а) зберігання — розміщення радіоактивних відходів в об'єкт, в

якому забезпечується їх ізоляція від навколишнього природного середовища, фізичний захист і радіаційний моніторинг, а також можливість

наступного вилучення, переробки, перевезення та захоронення;

б) переробку — будь-які операції, які змінюють характеристики радіоактивних відходів, зокрема попередня обробка та кондиціонування;

в) захоронення — розміщення радіоактивних відходів в об'єкті,

призначеному для поводження з радіоактивними відходами без наміру

їх використання;

г) дезактивацію радіаційно-забруднених об'єктів.

Як виняток із загального правила щодо оподаткування екологічним податком розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах не є платниками суб'єкти господарювання, які: а) мають ліцензію на збирання і заготівлю відходів як вторинної сировини, б) провадять статутну діяльність зі збирання і заготівлі таких відходів, що розміщуються на власних територіях (об'єктах), та в) надають послуги у цій сфері. Збирання і заготівля відходів як вторинної сировини — не діяльність, пов'язана зі збиранням, купівлею, прийманням, зберіганням, обробленням (переробленням), перевезенням, реалізацією і постачанням таких відходів переробним підприємствам на утилізацію, а також надання послугу цій сфері.

Оподаткування викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря здійснюється в двох режимах залежно від виду джерела забруднення: стаціонарного або пересувного. При цьому різниться і коло платників екологічного податку: у першому випадку платником можуть бути виключно юридичні особи, у другому — юридичні та фізичні особи. Розмежування таких двох режимів передбачає також особливості реалізації податкового обов'язку. Так, при здійсненні викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення податковий обов'язок виконується платником податку самостійно, включаючи обчислення податку, його сплату та подання податкової звітності. Що стосується оподаткування викидів в атмосферне повітря забруднюючих речовин пересувними джерелами забруднення у разі використання палива, тут реалізація податкового обов'язку має певну особливість — участь податкового агента.

Відповідно до п. 241.1 ст. 241 Податкового кодексу України податковим агентом податок утримується та сплачується до бюджету під час реалізації палива. Податково-правовий статус податкових агентів визначається ст. 18 Кодексу, а ст. 14 містить визначення поняття «податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб». Податковим агентом визнається особа, на яку Податковим кодексом покладається обов'язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків. Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов'язки, встановлені Податковим кодексом для платників податків. Одночасно податковий агент реалізує не свій податковий обов'язок, а податковий обов'язок платника, оскільки сплата здійснюється «від імені» та «за рахунок коштів» платника податків.

Отже, щодо екологічного податку передбачений порядок реалізації податкового обов'язку як самостійно, так і за допомогою податкового агента. До податкових агентів належать суб'єкти господарювання, які: а) здійснюють оптову торгівлю паливом; б) здійснюють роздрібну торгівлю паливом (крім тих, які реалізують паливо, придбане у суб'єктів господарювання, що здійснюють оптову торгівлю паливом). Таким чином, екологічним податком обкладається кожен перший продаж палива (оптовий чи роздрібний).

Об'єкт оподаткування. Стаття 242 Податкового кодексу України визначає об'єкт та базу оподаткування екологічного податку, якими

а) обсяги та види забруднюючих речовин, які викидаються в атмосферне повітря стаціонарними джерелами;

б) обсяги та види забруднюючих речовин, які скидаються безпосередньо у водні об'єкти;

в) обсяги та види (класи) відходів, що розміщуються у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах протягом звітного кварталу, крім обсягів та видів (класів) окремих відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об'єктах) суб'єкті господарювання, які мають ліцензію на збирання і заготівлю окремих видів відходів як вторинної сировини і провадять статутну діяльність із збирання і заготівлі таких відходів; і

г) обсяги та види палива, реалізованого податковими агентами;

д) обсяги та категорія радіоактивних відходів, що утворюються внаслідок діяльності суб'єктів господарювання та/або тимчасово зберігаються їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк;

е) обсяги електричної енергії, виробленої експлуатуючими організаціями ядерних установок (атомних електростанцій).

Відповідно до ст. 7 Податкового кодексу України об'єкт оподаткування та база оподаткування є обов'язковими елементами правового механізму податку. Однак у наведеній статті законодавець не розрізняє і навіть ототожнює категорії «об'єкт» і «база» оподаткування, у той час коли їх необхідно чітко розмежовувати. Якщо об'єктом оподаткування є забруднюючі речовини, які викидаються в атмосферне повітря стаціонарними джерелами або скидаються безпосередньо у водні об'єкти, конкретні види забруднюючих речовин визначаються статтями 243, 245 Податкового кодексу України. Базою оподаткування при цьому буде обсяг таких забруднюючих речовин за кожним видом, оскільки ставка екологічного податку встановлена та застосовується щодо конкретного виду забруднюючої речовини.

Ставка екологічного податку. До прийняття Податкового кодексу нормативи збору за забруднення навколишнього природного середовища встановлювалися Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору за забруднення

навколишнього природного середовища і стягнення цього збору»1. Такий елемент правового механізму цього збору, як ставка, мав назву «норматив». Ставки екологічного податку встановлюються статтями 242-248 Кодексу. Особливістю закріплення екологічного податку є відсутність базової ставки та використання цілої системи конкретних ставок за різними видами забруднення для окремих забруднюючих речовин:

- за викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення;

- за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин пересувними джерелами забруднення;

- за скиди забруднюючих речовин у водні об'єкти;

- за розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах;

- за утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені);

- за тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк.

Величина ставки екологічного податку залежить від шкідливості та небезпечності для здоров'я населення конкретних забруднюючих речовин. Як і всі специфічні ставки, ставки екологічного податку підлягають індексації. Відповідно до п. 4 розділу XIX «Прикінцеві положення» Податкового кодексу Кабінет Міністрів України зобов'язаний щороку подавати до Верховної Ради України проект закону про внесення змін до Кодексу щодо індексації ставок екологічного податку, визначених в абсолютних значеннях, з урахуванням індексів споживчих цін, індексів цін виробників промислової продукції.

Дата добавления: 2014-01-04