Консультант - консультант-клініцист

Мета: Використання інформації, спеціальних знань для допомоги людям у розв'язанні їхніх життєвих проблем, а також організаціям, установам під час розробки і реалізації програм соціального обслуговування населення.

Зміст діяльності. Подвійне визначення мети викликане тим, що у практичній соціальній роботі розрізняють два типи консультування: взаємодія з клієнтами в конкретних випадках (конкретне консульту­вання) або сприяння соціальним агентствам у налагоджуванні робо­ти (програмне консультування).

Конкретне консультування клієнтів, будь то окремий індивід, сі­м'я, група чи громада, може бути проведене з проблем їхнього соці­ального функціонування, особистісного росту тощо (труднощі у спіл­куванні, девіантна поведінка, самотність, агресивність, життєві кри­зи та їхні наслідки). Разом з тим у багатьох практичних моделях соціальної роботи консультанта сприймають як каталізатор, що сти­мулює клієнта до самостійних дій у формулюванні проблем, які постали перед ним, здійснення вибору можливих варіантів їх розв'я­зання, оцінки наслідків різноманітних альтернатив.

У британськійпарадигмі роль консультанта, який займається конкретними проблемами клієнтів, вважається однією з найважливі­ших і досить складних для соціального працівника. Так, Джеремі Во лкеру консультування уявляється "оазою порядку, спокою і тера­певтичних надій, яка приваблює, але часто виявляється міражем".

Для того, аби уникнути розчарувань, пов'язаних з можливим пе­ребігом подій, Д. Волкер радить соціальним працівникам дотримуватися золотих правил консультування, які говорять:

• про необхідністьпослідовного формування у клієнта, згоди, до­віри до консультанта;

• про врахування консультантомреальної небезпеки перетворен­ня терапії у свою протилежність - тиранію;

• про обов'язковупрофілактику гіперболізування корисності кон­сультації ("користь завжди перебільшена");

• про беззастережнунейтральність щодо клієнта та його проблем;

• про першочерговістьдостатнього накопичення інформації, яка стосується окремих людських негараздів, перш ніж вона буде усвідомлена і виробленні робочої гіпотези ("спочатку - накопи­чення, потім - розуміння").

Програмне консультування північноамериканськими дослідника­ми визначається як двосторонній процес розв'язання проблеми, під час якого консультант допомагає установі, організації проаналізувати і покращити діяльність щодо надання клієнтам необхідних соціальних послуг. Наприклад, соціальний працівник-консультант, обговорюючи з персоналом денного дитячого центру проблему взаємодії з батьками, основну увагу приділив необхідним змінам, які б спонукали батьків грати конструктивнішу роль усправах центру.

Інший вид програмної консультації потребує зосередження уваги на організаційних питаннях, проблемах адміністративного характеру, труднощах у стосунках між співробітниками чи несприятливого соціально-емоційного клімату в цілому.

На практиці нерідко зустрічається і третій тип консультації, яка є синтезом конкретного і програмного консультування.

Наголошуємо, що у численних зарубіжних джерелах соціальних працівників, які здійснюють конкретне консультування, називають консультантами-клініцистами, щоб відрізняти їх від тих, хто займається програмним консультуванням.

Дата добавления: 2014-01-04