Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Ознаки та аспекти культури мовлення




На сучасному етапі індивідуальне мовлення – це своєрідна візитна картка кожної людини, яка інформує про її освіченість, інтелект, ерудицію, моральні та життєві принципи і настанови.

Основною ознакою особистості, складником її загальної культури є мовленнєва культура – вміння правильно (згідно норм літературної мови) говорити, писати, свідомо добирати мовно-виражальні засоби відповідно до обставин і мети спілкування будувати точні й логічні висловлювання.

Мова і культура органічно пов’язані між собою.

Словокультура (від лат. догляд, освіта, розвиток) означає сукупність матеріальних і духовних цінностей, які створило людство протягом своєї історії, вироблений віками спосіб суспільного поводження, що виражається в народних звичаях, віруваннях, у ставленні один до одного, до праці, до мови.

Людина створила культуру, а культура-людину. Людина реалізується в культурі думки, культурі праці й культурі мови.

Мова – це прояв культури. Мова створена для того, що здійснювати процес мовлення.

Мовленняце спосіб передачі думок, почуттів та волевиявлень засобами мови.

Мова є спільною для всіх, хто нею послуговується, натомість мовлення – завжди індивідуальне: мовні засоби кожен із нас застосовує по-своєму.

Володіння мовою і вміння висловлюватися правильно, точно, логічнопоказники загальної мовної культури людини.

Об’єктом вивчення культури мови є мова, а предметом – норми літературної мови.

Культура мовигалузь мовознавства, що займається утвердженням (кодифікацією) норм на всіх мовних рівнях, пропагує їх, забезпечуючи стабільність і рівновагу мови.

Культура мови- це ще й загальноприйнятий мовний етикет : типові формули вітання, прощання, побажання, запрошення тощо. Вони змінюються залежно від ситуацій спілкування, від соціального стану, освітнього, вікового рівня тих, хто спілкується.

Культура мови починається з самоусвідомлення мовної особистості. Вона зароджується і розвивається там, де носіям національної літературної мови не байдуже, як вони говорять і пишуть, як сприймається їхня мова в різних суспільних середовищах, а також у контексті інших мов.

Культура мови виявляється в культурі мовлення.

Культура мовлення – вивчає рівень дотримання норм СУЛМ, майстерне використання мовно-виражальних засобів у процесі мовленнєвої діяльності особистості, в усній і писемній формах у різних сферах спілкування.

Культура мовлення – невід’ємна частина загальної культури особистості, духовне обличчя людини. Вона свідчить про її загальний розвиток.

Формування високої культури мовлення є невід’ємною ознакою загальнолюдської культури, зокрема для фахівця.



Культура усного й писемного мовлення фахівця є не лише відображенням його вихованості, інтелігентності, чистоти помислів та вчинків, а й визначає в цілому культуру його праці й, що особливо важливо, культуру взаємин у щоденному спілкуванні в найрізноманітніших сферах мовленнєвої діяльності: від приватного спілкування − до спілкування на державному рівні.

Володіння культурою мовлення – важлива умова професійного успіху та фахового зростання.

Висока культура мовлення фахівцяце досконале володіння літературною професійною мовою; дотримання норм літературної мови; точність, ясність, чистота, багатство і доречність мовлення, а також дотримання правил мовленнєвого етикету у професійній діяльності.

Важливе значення для удосконалення культури мовлення має систематичне й цілеспрямоване практикування в мовленні – спілкування рідною мовою із співробітниками, колегами, знайомими, приятелями, оскільки вміння і навички виробляються лише в процесі мовленнєвої діяльності.

Основними аспектами вияву культури мовлення фахівця:

- нормативність(дотримання усіх правил усного і писемного мовлення);

- адекватність (точність висловлювань, ясність і зрозумілість мовлення);

- естетичність(використання експресивно-стилістичних засобів мови, які роблять мовлення багатим і виразним);

- поліфункціональтність(забезпечення застосування мови у різних сферах професійної діяльності).

 

Головними ознаками культури професійного мовлення є:

Правильність – це унормування мови на орфоепічному, лексичному, фразеологічному,

словотворчому та стилістичному рівнях.

Точністьдобір слів і речень з метою якнайточнішої передачі змісту висловлювання.

Змістовність – повне розкриття думки без зайвих слів.

Чистота мовлення – це уникнення ненормативних елементів у мові (просторіччя, суржик,

діалектизми, жаргонізми, агортизми), мовних дефектів.

Багатство мовлення (різноманітніть)використання різноманітних мовних засобів, уникненя

повторень слів, однотипних конструкцій.

Логічністьце правильність смислових зв’язків між словами і реченнями в тексті.

Послідовність – виправданий планом висловлювання виклад теми.

Доречність – урахування адресності висловлювання, його сприйняття слухачем, читачем.

Виразність – добір слів і речень з метою якнайточнішої передачі думки.

Образністьоригінальність висловлювання, добір синонімічних відповідників, уникнення однотипності вираження думок.

Мова обслуговує комунікативні потреби людей у різних галузях: науці, техніці, виробництві, ділових стосунках, освіті, культурі, побуті. Мовою користуються соціально і професійно неоднорідні групи. Кожна з груп має свої мовні інтереси і виробляє свою власну систему спілкування.

Процес формування професійної культури мовлення складається з таких основних компонентів:

- засвоєння професійної лексики і термінології свого фаху;

- досконале володіння сучасною українською літературною мовою;

- прищеплення студентам навичок роботи зі словниками, довідниками;

- формування вмінь сприймання, відтворювання і створення фахових текстів різних видів і стилів;

- моделювання мовленнєвих ситуацій, які виникатимуть у майбутній професійній діяльності;

- знання етикетних мовних формул і вміння ними користуватися у професійному спілкуванні;

- вміння знаходити, вибирати, сприймати, аналізувати та використовувати інформацію профільного спілкування;

- володіння основами риторичних знань і вмінь;

- боротьба з мовленнєвою неохайністю в спілкуванні, уникнення типових порушень літературної мови в мовленнєвих стереотипах фахової галузі;

- уміння оцінювати комунікативну ситуацію швидко і на високому професійному рівні приймати рішення та планувати комунікативні дії.

Сьогодні культура і мова виявилися об'єднаними в царині духовних вартостей кожної людини і всього суспільства. Мабуть, ніхто не буде заперечувати, що в низькій культурі мови виявляються виразні ознаки бездуховності...

Мовна неграмотність, невміння писати елементарний текст, перекласти його з української мови на російську і навпаки чомусь перестали сприйматись як плями на службовому мундирі.

Мовлення – це наша візитна картка. Те, як ми говоримо, як володіємо мистецтвом слова, свідчить про наш рівень освіти, культурну ерудицію.

Здавна відомо, що найяскравіші особливості людини виявляються в процесі її мовлення. «Заговори, що я тебе побачив», - пропонував незнайомцеві давньогрецький філософ Сократ.

Культура мовлення суспільства - це чи не найяскравіший показник стану його моральності, духовності, культури взагалі. Словесний бруд, що заполонив мовлення наших співгромадян, мовленнєвий примітивізм, вульгарщина -тривожні симптоми духовного нездоров'я народу.

Унаслідок відхилення від норм на різних рівнях мови виникають типові помилки, що знижують культуру мовлення. Зниженню мовної норми у сфері публічної комунікації сприяє зменшення прошарку інтелігенції, що є потенційним носієм і користувачем літературної мови. Ця обставина негативно відбивається на рівні мовної культури суспільства.

 

Причини недостатнього рівня культури мовлення:

· використання суржика, який спотворює мовні норми: січас (тепер); блінчик (млинець); пирожне (тістечко); виводи (висновки).

· вживання елементів побутово-розмовного мовлення, слів-паразитів, жаргонізмів, діалектизмів;

· вживання сленгів: «кинути», «замочити», «навалом», «повний привіт», «таким макаром», «вішати локшину на вуха»;

· поширене вживання ненормативної лексики на радіо і телебаченні;

· прогресуюче зниження якості друкованої продукції.

· обмеження можливостей здійснення централізованого контролю за дотриманням літературної норми (розпалася єдина видавнича мережа, з'явилася величезна кількість комерційних видавництв, що не приділяють належної уваги рівневі редакторської підготовки тексту, заповнюють книжковий ринок літературою сумнівної художньої вартості);

· ступінь освіченості населення (найчастіше наявність вищої освіти є лише формальним показником і не гарантує володіння нормою літературної мови);

· виховання в неблагонадійній родині (у процесі формування особистості родина відіграє провідну роль. Тут дитина здобуває уміння і навички спілкування і людського взаєморозуміння, тут закладаються моральні основи і відбувається професійне самовизначення Дитина копіює і відображає особливості життя оточуючих дорослих людей. Таким чином, несприятливе середовище, де відсутня система життєвих цінностей, оточує дитину і стає зрозумілим, що вона вбирає в себе усі його недоліки);

· лояльне ставлення до вживання ненормативних лексичних одиниць у мовній поведінці підлітків у спілкуванні однолітками (часто саме в такий спосіб підлітки намагаються привернути до себе увагу, здаватися дорослішими, демонструвати силу і перевагу над іншими);

 

Шляхи підвищення особистої культури мовлення:

1. виробити стійкі навички мовленнєвого самоконтролю і самоаналізу;

2. не говорити квапливо - без пауз, "ковтаючи" слова;

3. частіше "заглядати у словник" (М.Рильський), правопис посібники зі стилістики тощо, вивчати мовлення майстрів слова;

4. читати вголос (особливо прозорі тексти), із дотриманням усіх аспектів нормативності; заучувати напам'ять художні твори, причому не тільки віршовані;

5. оволодівати жанрами, видами писемного мовлення, зокрема ділового мовлення;

6. привчити себе до систематичного запису власних думок та спостережень, щоденних записів, сімейних хроніки тощо;

7. виробити звичку читання з "олівцем у руках" - жоден цікавий і вартісний вираз не повинен бути втрачений для вас.

8. удосконалювати фахове мовлення, читати фахову літературу;

 

Шляхів до мовної досконалості безліч. Але всі вони починаються з любові до рідної мови, бажання майстерно володіти нею, з відчуттям власної відповідальності за рідну мову.

Від багатства словникового запасу, культури мови і техніки мовлення значною мірою залежать професійна майстерність, імідж та успіх особистості.

 

Отже: Культура професійного спілкування – один із найважливіших складників професійної культури фахівця, який забезпечує його конкурентоспроможність на сучасному та майбутньому ринку праці, дозволяє вирішувати виробничі проблеми, спираючись на уміння спілкуватись і співпрацювати з різними людьми.

Це цікаво!

Для ясного і чіткого вираження думок дуже важливо мати достатній запас слів. Сьогоднішня доросла освічена людина застосовує 6-9 тис. слів, словниковий запас справжніх майстрів слова, як правило, значно багатший. Відомо, наприклад, що В. Шекспір використовував близько 15 тис. слів, М. Сервантес - близько 17 тис. слів, М.Гоголь — близько 10 тис. слів, О. Пушкін, Т. Шевченко, І. Франко - понад 20 тис. слів. До речі, одинадцятитомний словник української мови (1971-1980) нараховує понад 130 тис. слів, “Великий тлумачний словник сучасної української мови”, виданий 2001 р., містить понад 170 тис. слів, що свідчить про надзвичайно високий потенціал української лексики.

Культура мовлення залежить від змісту висловлювання, точності, послідовності й доречності його, досконалого володіння вмінням поєднувати слова в речення, будувати різноманітні синтаксичні структури, дотримуючись при цьому норм літературної мови.

4. Культура мовлення під час дискусії

Дискусія - це публічний діалог, у процесі якого зіштовхуються різні, протилежні точки зору. Метою дискусії є з'ясування і зіставлення позицій, пошук правильного рішення.

Дискусія - один з видів суперечки.

У діловому спілкуванні дискусію спеціально організовують на зборах, а також використовують як метод дослідження ринку. При цьому група споживачів обговорює під керівництвом ведучого теми, що цікавлять фірму. Наприклад, така дискусія дозволяє довідатися реакцію покупців (клієнтів) на вироблений товар ( послугу).

Дискусія відкривається вступним словом організатора. Він повідомляє тему, дає її обґрунтування, виділяє предмет суперечки - положення і судження, що підлягають обговоренню. Учасники дискусії повинні чітко уявляти , що є пунктом розбіжностей, а також переконатися, що немає термінологічної плутанини, що вони в однакових значеннях використовують слова. Сторони аргументують тезу, що захищається, а також заперечення викладених точок зору, ставлять питання різних типів. Організатор повинен стимулювати аудиторію до висловлень - задавати гострі питання, якщо суперечка починає згасати. Він коректує, направляє дискусійний діалог на відповідність його мети, теми, підкреслює те загальне, що є у фразах опонентів.

Наприкінці відзначається результат, формується варіант погодженої точки зору чи позначаються виявлені протилежні позиції, їх основна аргументація. Тобто ведучий у заключному слові характеризує стан питання, а також відзначає найбільш конструктивні, переконливі виступи, тактовну поведінку деяких комунікантів.

Наше життя так чи інакше містить різні форми прояву суперечок та дискусій. Особливе значення мають професійні дискусії, які мають призводити до вирішення певних професійних питань і т.п.

Основні правила дискусії:

1. Всі відкрито висловлюють свої думки.

2. Всі точки зору повинні поважатися.

3. Слухайте інших не перебиваючи.

4. Не говоріть занадто довго та занадто часто.

5. Водночас говорить лише одна особа.

6. Дотримуйтесь позитивних ідей та стосунків.

7. Не критикуйте себе та інших.

8. Незгоди й конфлікти відносно ідей не повинні бути направлені на конкретну особу.

 

Форми організації дискусії

"Дерево рішень"(метод усіх можливих варіантів)

Суть методу і його мета:

Ця методика застосовується при аналізі ситуацій і допомагає досягнути повного розуміння причин, які призвели до прийняття того чи іншого важливого рішення в минулому.

В ході обговорення учасники дискусії заповнюють таблицю:

· проблема

· варіант

· переваги

· недоліки

Методика проведення обговорення:

1. Ведучий (головуючий) ставить задачу для обговорення.

2. Учасникам надається основна інформація по проблемі, історичні факти, дати, події тощо (це може бути частиною домашнього завдання).

3. Ведучий (головуючий) ділить колектив на групи по 4-6 чоловіки. Кожній групі роздаються таблиці та яскраві фломастери. Визначається час на виконання завдання (10-15 хв.).

4. Учасники дискусії заповнюють таблицю й приймають рішення по проблемі.

5. Представники кожної групи розповідають про результати. Викладач може порівняти отримані результати, відповісти на питання учасники дискусіїв.

Дискусія в стилі телевізійного ток-шоу

Суть методу і його мета:

Ця форма дискусії сполучає в собі переваги лекції і дискусії в групі. Група з 3-5 чоловік веде дискусію на зарання обрану тему в присутності аудиторії. Глядачі вступають в обговорення пізніше: вони висловлюють свою думку або задають питання учасникам бесіди.

Ток-шоу дає можливість чітко виразити різні точки зору за заданою темою, але для цього основні учасники обговорення повинні бути добре підготовлені. У всіх рівні умови – 3-5 хвилин. Ведучий повинен слідкувати, щоб учасники не відхилялись від заданої теми.

Методика проведення дискусії:

1. Ведучий визначає тему, запрошує основних учасників, виробляє основні правила проведення дискусії, регламент виступів.

2. Учасників дискусії потрібно розсадити так, щоб “глядачі” були навколо стола основних діючих осіб.

3. Ведучий починає дискусію: представляє основних учасників і об'являє тему.

4. Першими виступають основні учасники (20 хв.), після чого ведучий запрошує "глядачів" прийняти участь у обговоренні.

5. По закінченню дискусії ведучий підводить підсумки, дає короткий аналіз висловлювань основних учасників.

 

Дискусія “Мозковий штурм”

Суть методу і його мета:

“Мозковий штурм” – це ефективний метод колективного обговорення, пошук рішення, в якому здійснюються обговорення шляхом вільного висловлювання думки всіх учасників.

Принцип “мозкового штурму” простий. Ви збираєте групу учасників дискусії, ставите їм задачу і просите всіх учасників висловити свої думки з приводу рішення цієї задачі: ніхто не має права висловити на цьому етапі свої думки про ідеї інших або давати їм оцінку.

Декілька хвилин можна отримати велику кількість ідей, які служитимуть основою для вироблення найбільш розумного рішення.

“Мозковий штурм” можна вважати вдалим, якщо висловлені під час I етапу 5 або 6 ідей служитимуть основою для рішення проблеми.

Методика проведення дискусії:

1. Ведучий ставить перед учасниками “мозкового штурму” задачу і розповідає про його правила:

· мета “штурму” – запропонувати найбільшу кількість варіантів рішення задачі;

· примусьте працювати свою уяву; не відкидайте ніяку ідею лише тому, що вона суперечить загальноприйнятій думці;

· розвивайте ідеї інших учасників;

· не намагайтеся дати оцінку запропонованим ідеям – цим ви займетесь трохи пізніше.

2. Ведучий призначає секретаря, який буде записувати всі ідеї, що виникають, слідкувати за тим, щоб не порушувались правила, при необхідності втручатися. Перший етап триває до тих пір, доки з'являються нові ідеї.

3. Ведучий об'являє коротку перерву, щоб учасники налаштувались на критичний лад мислення. Починається II етап. Тепер учасники “мозкового штурму” згруповують і розвивають ідеї, висловлені в ході I етапу (список ідей можна надрукувати і роздати або вивісити на дощі). Проаналізувати і вибрати ті ідеї, які можуть допомогти знайти відповіді на поставлені питання, учасники приходять до рішення.

4. Ведучий підводить підсумок дискусії. Якщо “мозковий штурм” не приніс потрібного результату, слід обговорити причини невдачі.





Дата добавления: 2014-01-04; Просмотров: 2081; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2017) год. Не является автором материалов, а предоставляет студентам возможность бесплатного обучения и использования!
Генерация страницы за: 0.111 сек.