Тема 12

Податкові системи зарубіжних країн

Мета: Визначити роль і місце системи оподаткування в системі міжнародних фінансів. Охарактеризувати основні теоретичні підходи до організації системи оподаткування. Назвати особливості сучасних податкових систем країн світу. Описати правила оцінки ефективності системи оподаткування держави.

Час: 80 хв. Метод: Лекція Місце: Навчальна аудиторія

ПЛАН

Навчальні питання:Час викладу
Вступ …….……………………………………………………..……………...……… 5хв
1. Податкова система та її місце в системі міжнародних фінансів ……….... 15 хв.
2. Основні теоретичні підходи до організації системи

оподаткування в державі …………….………………………………...…….….. 15 хв.
3. Особливості сучасних податкових систем країн світу ………………...…. 20 хв.
3.1. Міжнародні правила сплати податків на споживання ………………. 10 хв.
4. Оцінка ефективності системи оподаткування держави

в системі міжнародних фінансів ……………..…………………………….…. 10 хв.
5. Механізм державного регулювання податкової

політики в різних державах ……………………………………………………. 10 хв.
Заключна частина ………………………………………………………..…….… 5 хв.

Матеріально-технічне забезпечення: схеми, графіки, діаграми, таблиці, нормативні та законодавчі акти.

1. Податкова система та її місце в системі міжнародних фінансів

Загалом податкова система являє собою сукупність різних елементів податкових платежів, принципів їх нарахування, порядку та термінів сплати. Вона несе відповідальність за їх розрахунки. Ця система є частиною загальної фінансової системи як на макрорівні (тобто на рівні держави), так і на мікрорівні (на рівні підприємства та громадян). Основним завданням на макрорівні є наповнення державного бюджету необхідними коштами та забезпечення постійного їх надходження згідно з чинним законодавством. При цьому необхідно дотримуватися єдиної спрямованості податкової і фінансової систем та економічної стратегії як держави, так і підприємства.

Податкова система ґрунтується на дії загальноекономічних законів суспільства. Вона має певні особливості, які залежать від економічної системи держави, але є і спільні риси, характерні для будь-якої країни.

Мета системи оподаткування — це розробка економічного механізму нарахування та сплати податкових платежів, встановлення відповідних прав та зобов’язань суб’єктів оподаткування, відповідальності за порушення чинного законодавства. Загалом вона повинна відповідати тій системі розширеного відтворення, яка існує в державі, а також її фазі розвитку.

Основними принципами законодавчої бази податкової системи є: державність, науковість, стабільність, повнота, лояльність та порядок прийняття.

Державність. Законодавча база повинна відповідати економічній політиці держави як у сучасних умовах, так і в майбутньому. Перспективи розвитку економіки держави залежать значною мірою від наявності фінансових ресурсів. Основне їх джерело — бюджет держави, а в ньому найбільшу питому вагу мають податкові платежі. Але податки не мають бути важким тягарем для платника. Разом з тим податки повинні мати прогресивний характер, що пояснюється зростанням фінансових потреб держави у подальшому економічному розвитку та збільшенням її функцій. Особливе значення мають підзаконні правові акти та методики розробки.

Науковість. Закони держави та різні правові документи повинні базуватися на глибокому вивченні чинних загальноекономічних законів суспільства і закономірностей розвитку економічної системи. З розвитком держави та зміною основної мети та економічної стратегії змінюється і законодавча база, яка повинна відображати ці особливості. Крім того, при розробці конкретних методик необхідно застосовувати новітні технології, способи розрахунків.

Стабільність. Законодавчі документи, які приймає держава, повинні однаково визначати термінологію податкового платежу, методику його розрахунку. Із розвитком суспільства, економіки держави відбуваються постійні зміни як у зовнішньому, так і у внутрішньому середовищі, які повинні відображатися у законодавчих документах. Але зміни та доповнення у чинні закони мають вноситися нечасто і стосуватися передусім другорядних положень, наприклад надання пільг, зміни ставок оподаткування, визначення об’єкта та суб’єкта оподаткування тощо. Цей принцип має важливе значення при розробці податкової стратегії підприємства, прогнозуванні його розвитку в майбутньому.

Повнота. У законах про податкові платежі повинні відображатися всі елементи цього принципу: від термінології до відповідальності платника податку. У світовій практиці неможливі ситуації, коли окремі поняття або положення, що стосуються податку, його розрахунку та сплати, визначаються в підзаконних актах.

Лояльність. Закони про оподаткування повинні носити не репресивний характер стосовно платників податку. Держава існує за рахунок платника і для платника податкового платежу. Тому її дії мають бути спрямовані на побудову такої системи, яка була б найефектив­нішою для платника. Лояльність законодавчої бази визначається на-явністю податкових пільг, їх обґрунтованістю і впливом на фінансо­ву систему держави. Особливу увага необхідно приділяти законодав­чим документам, спрямованим на зменшення податкового тягаря.

Порядок прийняття. Порядок прийняття законів визначається становищем у державі. Але слід зазначити, що в деяких державах закони про введення нових податкових платежів можуть прийматися тільки після обговорення та підтримки всього населення держави. Скасування окремих податкових платежів має позитивне значення для платника, але може негативно вплинути на державний бюджет та проведення економічної та соціальної політики.

Основними є такі елементи податкової системи.

Суб'єкт правових відносин. Цей термін складається з двох частин. Насамперед це безпосередньо платники податків — юридичні та фізичні особи. Але вони стають суб’єктами тільки у разі наявності об’єкта оподаткування. Фізична особа може бути суб’єктом оподаткування і як підприємець, і як громадянин держави. До суб’єктів опо­даткування належать вітчизняні та іноземні громадяни. Вони мають рівні права та несуть однакову відповідальність за сплату податків. Ступінь відповідальності залежить від статусу платника. Так, у деяких країнах (США, Великобританії, Німеччині) фізична особа сама вибирає порядок сплати та ставку прибуткового податку залежно від різних чинників. Коли ж фізична особа працює за наймом, то вибір системи оподаткування, як правило, обмежений і основним податком є прибутковий. Якщо ця особа працює ще й у іншому місці, то вона має заповнювати та подавати до податкового органу річну податкову декларацію.

Якщо платник — юридична особа, то стягнення податку залежить від різних чинників, основним з яких є статус підприємства — резидент чи нерезидент. Підприємство-резидент сплачує податкові платежі з усіх доходів, які одержує. Нерезидент сплачує податки з доходів, які одержує тільки на території цієї держави. У більшості держав таким підприємствам надаються пільги або воно має особливий характер оподаткування.

При встановленні розміру податку має значення також організаційно правовий статус підприємства. У деяких країнах надаються особливі пільги акціонерним товариствам (відкритим і закритим) та товариствам з обмеженою відповідальністю. Значна увага приділяється приватним підприємствам та підприємствам малого бізнесу. Щоб стимулювати ці сфери діяльності та бізнесу, їм надаються пільги або ж вони взагалі звільняються від сплати податків. До категорії малого бізнесу зараховують підприємства за певними критеріями. Крім основних (обсягу діяльності, кількості працюючих), до них можуть додаватися і розмір одержаного прибутку та ін.

Між юридичними та фізичними особами як суб’єктами оподаткування існує суттєва різниця, що полягає в механізмі стягнення податку або його частини. Так, при порушенні чинного законодавства щодо сплати податку з юридичних осіб несплачена сума стягується у безапеляційному порядку, а з громадян — тільки за рішенням суду або виконавчим листом нотаріуса.

У законах про систему оподаткування різних країн світу чітко визначаються права та обов’язки, а також відповідальність за порушення законодавства. Якщо суб’єкт оподаткування не сплачує податкові платежі, до нього застосовують штрафні санкції або адміністративні норми. Розмір цих санкцій також встановлюється законом.

Але виникає проблема взаємовідносин між суб’єктами системи оподаткування. У законах про податки більшості країн світу чітко визначено ступінь відповідальності обох сторін, а також розрахунок втрат, яких зазнав платник податкового платежу з боку державних органів (як правило, при перевищенні своїх повноважень) та принципи їх відшкодування.

Об'єкт оподаткування. Загалом це дія, стан суб’єкта оподаткування. У більшості випадків назву податок одержує від об’єкта оподаткування. Наприклад, податок на додану вартість — об’єктом оподаткування є додана вартість, податок на землю — земля, прибутковий податок — дохід громадян.

Іноді об’єкт оподаткування має узагальнюючий характер. Наприклад, у деяких державах єдиний податок визначається як різниця між усіма доходами, які одержує підприємство, та валовими витратами.

Кількість об’єктів оподаткування має визначати і кількість податкових платежів, які складають загальну систему оподаткування. Інакше кажучи, кожний податковий платіж повинен мати свій особистий об’єкт оподаткування.

Але необхідно розрізняти такі поняття, як об’єкт та предмет оподаткування. Предмет оподаткування — це об’єкт оподаткування до виникнення податкових зобов’язань. Так, предметом стягнення податку на нерухомість є земля, майно як матеріальна цінність. Але об’єктом нерухомість стає тільки тоді, коли з’являється юридичне право на користування цією нерухомістю.

Іноді об’єкт оподаткування співпадає з джерелом. Наприклад, для податку на прибуток і об’єктом, і джерелом сплати є прибуток.

Одиниця обкладання — це величина, з якої розраховується податок. Наприклад, з кожного гектара земельної площі, з кожної грошової одиниці доходу або прибутку з мита — митна вартість товару, з власників транспортних засобів — одиниця кожної кінської сила. Здебільшого вона є кількісною характеристикою податкової бази.

Податкова база являє собою норму оподаткування, визначається як розмір податкових нарахувань на одиницю вимірювання податкової бази. Ставки повинні встановлюватися законом про певний податковий платіж. При цьому держава вирішує кілька проблем.

По-перше, обґрунтування співвідношення середніх розмірів ставок. Ця проблема вирішується зменшенням податкового тиску на об’єкт оподаткування, не зменшуючи загального розміру надходжень податкових платежів до бюджету.

По-друге, доцільність встановлення прогресивності та визначення проблем зростання ставок і бази оподаткування. У більшості країн світу встановлюється прогресивна шкала стягнення податків на доходи, прибуток, у тому числі й прибуткового податку. Але може бути встановлений і єдиний податок без будь-якої диференціації.

По-третє, визначення межі початку прогресії або ставки неопо­даткованого мінімуму доходів. Головне, встановити обґрунтований розмір як неоподатковуваних доходів, так і межі початку прогресії.

По-четверте. Визначення максимальної ставки оподаткування за прогресивною шкалою. Це впливає на стимулюючий характер про­ведення податкової політики держави та підвищення зацікавленості в кінцевих результатах діяльності суб’єкта оподаткування, розвиток підприємницької діяльності, збільшення виробництва продукції, виконання робіт або надання послуг. У більшості законодавств встановлені рівні ставки оподаткування за одним податком як для юридичних, так і для фізичних осіб.

Залежно від виду діяльності суб’єкта оподаткування ставки поділяються на базові, знижені та підвищені.

Базова ставка застосовується для всіх або більшості суб’єктів оподаткування незалежно від виду його діяльності. До таких податків належить ПДВ, податок на прибуток та ін.

Знижена ставка залежить від виду діяльності суб’єкту оподаткування. Основна її мета — підвищення зацікавленості у зростанні обсягів виробництва, розвитку напрямів діяльності за рахунок змен­шення податкового тягаря на платника податку. У деяких випадках застосовується нульова ставка.

Підвищена ставка встановлюється з метою захисту власного виробника або зменшення виробництва певного виробу (наприклад, лікеро-горілчаних виробів, тютюну, цигарок тощо).

Залежно від системи побудови ставки поділяються на:

• тверді ставки, які встановлюються у грошовому вигляді на одиницю об’єкта оподаткування;

• відносні ставки, що визначаються відношенням до певної величини (наприклад, до мінімального неоподатковуваного доходу громадян, мінімальної заробітної плати тощо).

За характером дії визначають:

• прогресивні ставки, які зростають при збільшенні бази оподаткування. Виділяють такі типи цих ставок:

-проста прогресивна. Вона збільшується залежно від зростання об’єкта оподаткування в рівних пропорціях. У більшості країн ця ставка застосовується при оподаткуванні майна, стягненні податку на спадщину та ін.;

-складна прогресивна ставка. Вона зростає зі збільшенням бази оподаткування за ступінчастим методом, тобто в різних частках. Ці ставки встановлюються на прибутковий податок з громадян;

• пропорційні, сутність яких полягає в тому, що вони залишаються однаковими незалежно від зміни об’єкта оподаткування. При їх встановленні виникає проблема оптимізації ставки. Якщо вона занадто висока, то платник намагається зменшити розмір податку, причому з порушенням чинного законодавства. Як правило, це стосується непрямих податків;

• регресивна ставка. При зростанні об’єкта оподаткування ставка податку зменшується. Основна її мета — стимулювати використання окремих видів ресурсів, майна;

• змінні ставки припускають використання усіх згаданих варіантів.

Податковий період — це термін, протягом якого визначається база оподаткування, розраховується та сплачується податок. Для більшості податків цей період співпадає зі звітним. Але в деяких країнах звітний фінансовий період не співпадає з календарним роком. Основною вимогою при цьому є чітке визначення цього терміну, що запобігає порушенню прав платників податків, а також зменшує порушення з боку останніх.

Термін сплати податку — це календарна дата або час, протягом якого платник повинен розрахуватися з державою. Він встановлюється законом щодо кожного податкового платежу. При цьому враховується багато чинників. До основних належать:

• місце та питома вага податку в державному або місцевому бюджеті. Як правило, термін сплати податку прив’язується до звітного періоду;

• характеристика безпосередньо податкового платежу та суб’єкта його сплати;

• періодичність одержання доходу суб’єктом оподаткування та його розмір.

Цей процес при визначенні термінів сплати враховує:

• термін сплати податкового платежу, здебільшого кінцеву його межу;

• термін подання відповідної звітності, розрахунок його за кожним податковим платежем, якщо це передбачається чинним законодавством, форми податкової декларації. При цьому для більшості податкових платежів терміни звітності та сплати співпадають;

• термін давності сплати податку;

• термін зберігання бухгалтерської та податкової звітності (якщо вони різні);

• термін, на який надається податковий кредит за податковим платежем;

• термін притягнення платника податку до відповідальності.

У різних країнах світу діють податкові системи, які включають різну кількість податкових платежів. їх можна класифікувати за певними ознаками, характерними загалом для всіх податкових платежів. Вони відрізняються за формою, умовами застосування, методикою розрахунку, порядком сплати, різними податковими режимами тощо.

Однією з основних ознак є належність до різного рівня суб’єктів, які одержують податкові платежі. За цією ознакою вони поділяються на державні та місцеві. Кількість податкових платежів, які сплачуються у державні та місцеві органи, залежить від економічної системи та, відповідно, економічної спрямованості держави, напрямів соціального розвитку, розподілу функцій, які виконує той чи інший орган державного управління. Так, у США кількість та розмір податкових платежів, які сплачуються до місцевого бюджету, більша, ніж в інших країнах. Це пов’язано з тим, що в цій державі розповсюджена децентралізація як законодавчої бази, так і управлінської влади. Тому деякі державні функції передано місцевим органам влади, які мають більші витрати на їх виконання, а отже, і більші фінансові кошти надходять до цих органів. У країнах Північної та Західної Європи (Швеція, Норвегія та ін.) велика централізація органів влади, тому і надходження податкових платежів значною мірою концентруються у державному бюджеті. У деяких країнах усі податки збираються централізовано, а потім частина їх перераховується до місцевих бюджетів.

Перелік загальнодержавних та місцевих податкових платежів визначається чинним у державі законодавством. До перших належать ПДВ, податок на прибуток корпорацій та підприємств, податок з продажу, податок з обороту, акцизні збори, прибутковий податок з громадян, мито, податки на землю, на соціальні заходи та ін. Місцеві податки — це податок на майно, яке знаходиться у власності місцевих органів влади, за послуги, які вони надають (наприклад, гербовий збір) тощо. Ці ж органи мають і переважне право на встановлення ставок оподаткування.

Залежно від того, в яку складову ціни включаються податки, у більшості країн світу вони поділяються на:

• податки, які включаються у собівартість товару;

• податки, що включаються в дохід (прибуток) підприємства. Більшість податкових платежів є витратами підприємства, тому вони й зараховуються переважно до його витрат. Але податкові платежі — це ті витрати, які мають постійний, обов’язковий характер. Наприклад, фірма може обійтися без реклами, без власного транспортного засобу і не мати витрат за цими статтями, але вона не може не сплачувати ПДВ (якщо здійснює якусь комерційну операцію), обов’язкові відрахування з фонду заробітної плати (якщо на фірмі працюють наймані працівники і їм сплачується заробітна плата) тощо. Особливістю податкових систем різних країн є методика розрахунку прибутку, який оподатковується. Принциповим положенням залишається розрахунок прибутку, який обчислюється як різниця між сумою одержаних валових доходів від усіх видів діяльності та валовими витратами. Особливістю є зарахування окремих витрат до валових (наприклад, амортизаційні витрати та методи їх розрахунку). Основними податками є податок на прибуток (або доходи) корпорацій.

За джерелом податкової бази визначаються такі податкові платежі:

• індивідуальні доходи. Це доходи фізичних осіб із різних джерел. До них належать прибутковий податок з громадян, дохід працівників вільних професій та податок з нього, дохід від підприємницької діяльності, у тому числі і введений у деяких країнах єдиний податок, сімейний податок, податок з одружених (при цьому встановлюється наявність осіб на утриманні, зокрема пристарілі батьки, неповнолітні діти, інваліди та ін.);

• дохід від продажу. Для країн Європи — ПДВ, для США — податок з продажу, для інших країн світу — податок з обороту. Але найрозповсюдженішим є ПДВ. Цей податок сплачується зі з новоутвореної вартості при кожному переміщенні виробу і сплачується підприємством або фірмою незалежно від форми власності та організаційно-правової форми;

• фінансові результати діяльності. До них належать валові доходи від реалізації, операційної та фінансової діяльності підприємства, прибуток та інші доходи;

• витрати підприємства. Це переважно джерело утворення податкової бази, і податки у цьому разі сплачуються з певних частин собівартості. Наприклад, відрахування у соціальні фонди — в пенсійні та соціальні фонди, фонди зайнятості та ін.

Податкові платежі класифікуються за об’єктами оподаткування:

• ресурсні. Це платежі за використання ресурсної бази, за сировину, за видобування корисних копалин, трудові ресурси тощо;

• рентні. Це податкові платежі на одержання додаткових доходів порівняно зі звичайними доходами (наприклад, на надприбутки, якщо підприємство є монополістом, на надприбутки від використання родючої землі або розташування підприємства у вигіднішому місці та ін.);

• на споживання. Здебільшого це ПДВ, податок з продажу товарів, з обороту;

• майнові. Ці податкові платежі сплачуються з майна або землі, що є власністю підприємств або використовується ними. До категорії майна насамперед зараховують нерухомість, яка належить як юридичним, так і фізичним особам, або те, що передається у користування іншим особам (наприклад, відчуження, дарування, подарунки), приріст капіталу та ін. Податок на землю існує практично в кожній країні, і сплачують його передусім власники земельних ділянок. Але він може стягуватись і з орендарів земельної площі, причому ставка залежить від напрямку використання (виробництво, житло, розважальні заклади тощо). До групи майнових податкових платежів можуть належати існуючі в деяких країнах податки при оренді майна (найчастіше житла), які сплачують як орендодавці, так і орендарі.

За методом розрахунку ставок оподаткування податкові платежі поділяються на:

• прогресивні. Це податкові платежі, ставки яких зростають залеж-но від збільшення розміру податкової бази (у більшості країн на цьому принципі ґрунтується прибутковий податок з громадян);

• пропорційні. Ставка оподаткування залишається незмінною незалежно від зміни бази оподаткування (наприклад, ПДВ);

• регресивні. Ставки оподаткування зменшуються залежно від збільшення податкової бази. Вони встановлюються, щоб зацікавити платника у використанні або збільшенні певного ресурсу.

За способом вилучення усі податкові платежі поділяються на непрямі та прямі. У більшості країн до непрямих податків належать ПДВ, акцизний збір, мито. Але в деяких країнах до них додаються ще й податки з виграшів у казино, лотерею, на скачках тощо. Здебільшого кількість їх обмежена, але питома вага у державному бюджеті значна (до 50 і більше відсотків). Як правило, вони надходять до державного бюджету, але в деяких країнах частина їх перераховується і до місцевих бюджетів. Усі інші податкові платежі є прямими.

За суб’єктами сплати, тобто за платниками, податкові платежі поділяються на ті, які сплачують юридичні особи, та ті, що сплачують фізичні особи. До останніх належать ті, хто займається підприємницькою або професійною діяльністю, та наймані працівники. У більшості країн дотримуються принципу однозначності встановлення податкових ставок для всіх суб’єктів оподаткування. За цією ознакою визначаються податкові платежі, які сплачуються тільки юридичними особами або тільки фізичними. Так, останні сплачують податки за утримання домашніх та декоративних тварин, зокрема собак, з виграшів у лотерею, на скачках, у казино тощо.

Залежно від виду податку, спрямованості, місця, яке він займає в податковій системі країни, у світовій практиці існує кілька основних способів сплати податку. До них належать: за кінцевим результатом, авансовий, у джерела, кадастровий спосіб, при використанні майна. Методика розрахунку та порядок сплати податкового платежу визначаються чинним законодавством та підзаконними актами, іншими інструментами.

За кінцевим результатом. Податковий платіж сплачується після закінчення фінансового періоду (року, півріччя, кварталу). Як правило, він передбачає заповнення податкової декларації при поданні її до податкового органу. Податкова декларація заповнюється на підставі бухгалтерської, фінансової або статистичної звітності. Але в деяких країнах є певні особливості щодо методики розрахунку та порядку сплати податку:

• платник податкового платежу спочатку заповнює податкову декларацію, подає її в податковий орган, а вже там визначають кінцеву суму податкового платежу і платнику надають відповідну довідку. Потім визначається кінцевий термін сплати податку та відповідальність платника за його порушення. За сплату податкового платежу пізніше за встановлений законодавством термін з порушника стягується штраф, пеня та застосовуються інші штрафні санкції;

• платник податку заповнює податкову декларацію, самостійно розраховує розмір податкового платежу і сплачує його. У податковий орган одночасно подається податкова декларація та документ, який свідчить про сплату податкового платежу;

• податковий орган на підставі інформації, яку одержує від платника або з інших джерел, розраховує кінцевий розмір податкового платежу після закінчення фінансового періоду і повідомляє про це платника податку, який повинен сплатити його та повідомити про це відповідний податковий орган.

Такий спосіб сплати податкового платежу свідчить про високий рівень розвитку товарно-грошових відносин, обліку та відповідальності платників податкових платежів, добре налагоджену бухгалтерську, статистичну та фінансову звітність. Але при цьому послаблюється податковий контроль, тому що інформація про податкову базу може приховуватись і з’являється можливість ухилення від сплати податків.

Кожна країна встановлює кінцевий термін сплати податку після закінчення звітного фінансового періоду (від 3 до 6 місяців) та ступінь відповідальності за недотримання його.

Згадуваний спосіб застосовується для більшості податкових платежів — як прямих, так і непрямих.

Авансовий спосіб. Це стосується тих податкових платежів, за якими звітність здійснюється раз на рік, на півроку, квартал, а сплата проводиться за більш короткий час (наприклад, у більшості країн світу це податок на прибуток, доходи корпорацій, з власників транспортних засобів тощо). Щомісяця податок сплачують авансовим способом, а кінцева сплата його визначається з урахуванням авансових виплат. Розмір авансового платежу обчислюється таким чином:

• за основу береться загальний розмір податкового платежу за попередній період, потім він ділиться на кількість місяців сплати й рівними частинами авансово сплачується щомісяця;

• розмір авансового податкового платежу встановлюється безпосередньо платником виходячи з результатів попереднього звітного періоду та плану податкових платежів. Як правило, розмір податкових платежів встановлюється у рівних частинах;

• розмір авансового податкового платежу визначає податковий орган або податковий інспектор, про що повідомляє платника, і встановлює термін сплати податку.

Основним є встановлення податковим органом, згідно з чинним законодавством, терміну сплати податкового платежу та дотримання його платником. Авансовий спосіб найвигідніший для платника, тому що кінцева сплата має відстрочку на певний час.

У джерела. Цей спосіб застосовується здебільшого при оподаткуванні індивідуальних доходів. Податкові платежі стягуються безпосередньо підприємством або тим, хто сплачує дохід (наприклад, прибутковий податок при виплаті заробітної плати, дивідендів тощо). Це стосується також податкових відрахувань на пенсійне страхування, сплати до фонду безробітних, соціального страхування та ін. Перевага цього способу у тому, що практично відсутня можливість ухилення від сплати податкового платежу, тому що він нараховується цілеспрямовано бухгалтерією фірми та стягується в безготівковій формі.

Кадастровий спосіб — найрозповсюдженіший. Він передбачає використання кадастрів. Вони являють собою різні реєстри, що включають перелік найтиповіших об’єктів (наприклад, земля, майно, доходи), які класифікуються за різними ознаками, що дає змогу визначити середню вартість або дохідність певної групи об’єктів. Такий спосіб застосовується при створенні реєстрів при сплаті:

• земельного податку. Земля при цьому поділяється залежно від розміру ділянок, які оподатковуються, кількості живності, віддаленості від транспортних шляхів або ринків збуту, ринків сировини та ін.;

• промислового податку — потужність підприємства, кількість верстатів, чисельність працюючих;

• майнового податку — вартість майна, його структура тощо. Середня дохідність об’єкта оподаткування значно відрізняється від дійсної.

Але цей спосіб має і досить суттєві недоліки:

• створення різних кадастрів потребує тривалого часу, а це, як правило, призводить до зростання витрат загалом, а також до збільшення ставок податкового платежу;

• переважно застосовуються регресивні ставки оподаткування залежно від рівня доходів;

• шкала оцінок кадастрів швидко застаріває і потребує постійної переробки. Основною причиною є диференціація доходів або майна платників податків.

Згаданий спосіб застосовується у тих країнах, де слабкий податковий апарат.

При використанні майна. Зазначений спосіб застосовується при сплаті податкових платежів щорічно або при одержанні майна через дарування, у спадщину. Наприклад, з власників транспортних засобів — фізичних осіб, при одержанні майна в спадщину тощо.

2. Основні теоретичні підходи до організації системи оподаткування в державі

Податкові теорії, закладені у різноманітні моделі побудови податкових систем тих чи інших країн, можна умовно розділити на дві великі групи:

1) загальні, які стосуються специфіки сутнісного розуміння важливості податків у різні періоди соціально-економічного життя країни;

2) специфічні, які апелюють до структури податкових платежів і проблем, пов'язаних з їхнім адмініструванням (табл. 12.1).

Таблиця 12.1

Дата добавления: 2014-01-04