Вплив Першої світової війни на розвиток господарства європейських країн та США

Підняття «українського питання» на міжнародному рівні.

Створення українських збройних формувань, набуття воєнного досвіду.

Зростання національної самосвідомості населення.

Позитивні наслідки

Збої у роботі транспорту.

Загострення соціальних проблем.

Зростала залежність промисловості від іно­земного капіталу.

Загальні витрати Росії на війну складали 41 млрд. руб.

Поява проблеми біженців, депортованих, переміщених.

Негативні наслідки

Наслідки Першої світової війни для України.

Історичні задачі.

УСС були не єдиним збройним формуванням українців у роки війни.

В австрійській армії діяли збройні формування Буковини.

Наприкінці війни з полонених українців у складі німецької та австрійської армій були сформовані 2 дивізії – «синьожупанна» та «сірожупанна».

1. Чому Росія з початком Першої світової війни не створила у своїй армії український підрозділ, подібний до УСС?

2. Соціальний склад Легіону УСС був таким: 60 % січових стріль­ців належали до інтелігенції (академічна та шкільна молодь, кандидати адвокатури-, учителі шкіл та гімназій); 20 % — робітнича молодь; 15 % — селянська молодь і 5 % — сини дріб­них власників. Неписьменних січовиків було лише 10,1 %. Чим можна пояснити такий соціальний склад Легіону УСС? Як це вплинуло на його бойовий шлях?

1. Розорення західноукраїнських земель (зруйновано 40 % житло­вих і господарських будівель, майже 2 тис. підприємств, на третину скоротився видобуток нафти. Поголів'я худоби скоротилося на половину).

2. Значні людські втрати (загинуло понад 500 тис. осіб).

3. На території України перебувало 50 % діючої російської армії (3,5 млн. осіб), а також 400 тис. осіб — у тилових гарнізонах, утриман­ня якої здійснювалося за рахунок місцевих ресурсів.

6. Інфляція (ціни зросли у 4—8 разів).

7. Падіння виробництва, кризовий стан економіки (на початок 1917 р. порівняно з 1913 р. у Наддніпрянщині скоротився видобуток залізної руди на 46 %, марганцевої — на 29 %, виплавка чавуну — на 32 %, сталі — на 33 %.

9. Диспропорції у розвитку промисловості (швидке зростання га­лузей воєнного виробництва, занепад цивільного виробництва).

10. Скорочення посівних площ (на 1,880 млн. десятин), зменшення збору зернових (на 200 млн. пудів), скорочення виробництва цукру (із 85 млн. пудів у 1913 до 50 млн. пудів у 1917 р.); загострення продовольчої проблеми у містах, поява черг.

11. Скорочення працездатного населення на селі (у 1917 р. залиши­лось 38,7 % працездатного чоловічого населення).

14. Посилення страйкової боротьби робітників (1914 р. — З0 тис. учасників, 1915 р. — 50 тис, 1916 р. —200тис.) і виступів селян (протягом 1914—1916 рр. — 160 тис. учасників).

У період Першої світової війни вирішального значення для економік країн, які брали в ній участь, набули потреби фронту. Держава не обмежувалася функціями замовника і покупця війсь­кової продукції. Масштабність воєнних дій і загострення еконо­мічних проблем змусили уряди країн, що воювали, перебрати на себе частину організаційних функцій та забезпечення взаємодії між приватними підприємствами, що обслуговували потреби фронту. Управління економікою з боку держави набуло форм кон­тролю й розподілу стратегічних ресурсів, продовольства, засобів транспорту і робочої сили.

Так, у США в 1917—1918 рр. створюється низка комітетів, відповідальних за розміщення державних замовлень та розподіл робочої сили, палива, сировини, транспортних засобів. Діяльність цих нових державних інститутів координувалася військово-промисловою радою. Аналогічна централізація була характерною і для Німеччини («військово-сировинні союзи»), Англії (міні­стерство військового постачання).

Завершення війни спричинило неминучий процес повоєнної реконверсії економіки США, Великої Британії та Франції. На­приклад, Велика Британія розформувала майже всі створені під час війни органи контролю. Та попри те, що уряд організував розпродаж багатьох військових заводів, під контролем держави залишалося вчетверо більше підприємств, ніж до війни. Це було свідченням того, що до планів уряду не входила остаточна відмо­ва від державного регулювання економіки.

Долю Німеччини (території, репарації тощо) по завершенні війни вирішив Версальський мирний договір, підписаний 28 чер­вня 1919 р. країнами-переможницями США, Англією, Францією, Італією та ін.

Видатний економіст XX ст. Дж. М. Кейнс у праці «Економічні наслідки Версальського мирного договору» (1919) писав, що прийняті рішення не залишають надії на відновлення мирного гос­подарства, адже репарації з Німеччини (132 млрд. золотих марок) нечувано великі. Кейнс пропонував надати американські позики Німеччині, бо вважав, що лише в такому разі Німеччина зможе виплачувати помірні репарації.

Разом із територіями (скорочувалася на 70 тис. км²) Німеччи­на втратила 75 % видобутку залізної руди, 25 % кам'яного вугіл­ля; 35 % виплавки сталі. Німеччина була позбавлена колоній площею 3 млн. км² із населенням 13 мли осіб. Роз­в'язання військових питань передбачало:

1) заборону мати ВМФ;

2) обмеження збройних сил до 100 тис. осіб;

3) скорочення військового виробництва;

4) заборону мати підводний флот;

5) руйнування значної частини військових укріплень.

У розв'язанні проблем репарацій ініціативу перебрали на себе США. Було розроблено план Дауеса, що передбачав значні пом'якшення репараційних виплат, жорсткий контроль за джере­лами репараційних платежів (податки від промисловості, виплати за рахунок митних і непрямих податків тощо), а також іноземні інвестиції у промисловість Німеччини (21 млрд. дол.). У червні 1929 р. план Дауеса був замінений планом Юнга, за умовами яко­го обсяг репарацій знижувався до 114 млрд. марок з терміном ви­плат упродовж 37 років, а єдиними джерелами платежів визнача­лися державний бюджет і доходи залізниць.

Дата добавления: 2014-01-04