Розвиток науки міжнародного права в Росії і на Україні

Вплив Російській імперії ХІХ – поч..ХХ ст. на розвиток МП.

Александр І. 1777-1825. При ньому Росія досягла найвищої могутності.Створив міністерства замість колегій.

У 1802 р. в Росії було засновано Міністерство закор­донних справ, яке й зайнялося безпосередньо зовнішніми відносинами Російської імперії з іншими державами.

Олександр І в 1801 р. виклав через руського посла у Відні свою зовнішньополітичну програму: не приймати участь у внутрішніх проблемах інших держав, незалежно від політичної форми правління, що говорило про відмову руського царя приймати участь у коаліції проти Франції

Тільзитський мир – формальний союзник Франції. В Тільзіті Олександр І заключив з Наполеоном союз про поділ Європи.

1815 р. – Віденський конгрес. Росія – одна із учасниць, грає головну роль. Говорили, що Олександр зайняв у Європі місце Наполеона.

.

1868 р. – за ініціативою Росії в Петербурзі підписується Декларація про заборону розривних куль.

Принцип необхідності визначення «технічних меж, у яких потреби війни повинни зупинитися перед вимогами людяності»

1) воєнні потреби повинні узгоджуватися з вимогами гуманності

2) сторони, що воюють не мають необмеженого права використання засобів заподіяння шкоди одна одній.

У наступні роким кін. ХІХ-поч. ХХ ст.. за ініціативою Росії ці норми було розвинуто у низці конвенцій.

1874 р. – Брюссель: міждержавна конференція за ініціативою Росії з метою вироблення кодифікації законів і звичаїв війни.

1875 р. – підписання договору з Японією, за яким Р. передавала Я. курільські острова у обмін на відмову Я. від Сахаліну.

1877 р. – Росія проголошує війну Туреччині

1878 р. – Берлінський конгрес став поразкою російської дипломатії та перемогою Австрії, Англії та Прусії.

· Колективне визнання незалежності Сербії, Чеорногорії та Румунії.

· Зобов’язання забезпечення прав людини та позбавлення від дискримінації.

1899 – за ініціативою Росії скликана перша Гаагська конференція миру (26 держав). Три комісії (Мартенса): 1) обмеження озброєнь 2) щодо законів і звичаїв війни 3) мирного регулювання. Росія запропонувала заморозити розміри озброєних сил та військового бюджету (саме Росія це відчувала дуже гостро). ідея обмеження гонки озброєння

Одним з перших авторів у сфері російської науки міжнародного права став не юрист, а дипломат-практик, соратник Петра І, віце-канцлер П.П.Шафіров.

В.Ф. Маліновський (1765-1814) – вчитель Пушкіна. “Рассуждения о мире і войне” – проект створення міжнародної організації заради забезпечення миру.

Т.Ф. Степанов (1795-1847)– створює керівництво по міжнародному праву. Двотомний курс “Общенародное право в совокупности с дипломатией”. Віра в можливе існування без війн. Засуджує порушення норм міжнародного права, запоруку миру вбачає у співпраці і згоді, захищає принцип рівності держав, принцип pacta sunt servanta і, навіть, принцип невтручання у справи інших держав.

Д.І. Каченовський (1827-1872) – закінчив Харківський університет, магістерська дисертація “Про панування над морями”, докторська “Про каперів і призовом судовиробництві”, написав “Курс міжнародного права” очолив кафедру міжнародного права у Харкові. Одним з перших висловив думку про необхідність для розвитку міжнародного права спільної праці вчених різних країн, що пізніше призвело до створення Інституту міжнародного права. Є прихильником кодифікації норм міжнародного права. Найвище джерело міжнародного права – юридична свідомість людства. Пише про джерела міжнародного права.

М.Н. Капустін (1828-1899) – очолював кафедру МП Московського університету. Історична школа права. Проблеми: теорія МП, система МП, зміст МП – регулює задоволення державних потреб, які виходять за межі дії національного права. Визнаючи самостійність держав у межах міжнародного союзу, припускає втручання з боку міжнародної асоціації у внутрішні справи держав тією мірою, якою це відповідає інтересам союзу.

В.А. Незабитовський (1824-1883) – професор кафедри міжнародного права Київського університету. Розробив власне оригінальне вчення про право. “Вчення публіцистів про міждержавне володіння”, відомі лекції про міжнародні звичаї під час війни, про новітні проекти міжнародного статуту. Курс лекцій з міжнародного права. Головні риси – гуманізм, повага до прав людини, прямування до мирного співробітництва.

Центральне місце у вченні – людська особистість. Проводить відмінність між загальнонародним правом і міждержавним правом. Перше захищає інтереси людини, друге – держав. Загальнодержавне право має слугувати фундаментом і межею міждержавного права.

Розробив теорію державної території як просторової межі державної влади.

А.Н. Стоянов (1831-1907) – один з найліпших професорів Харківського університету, дисертація по глосаторам. Автор “Нарис історії і догматики міжнародного права”. Засуджує війни. Головна ідея: війна є крайнім засобом вирішення міжнародних конфліктів, розглянув мирні засоби рішення міжнародних конфліктів, надав їх класифікацію. Видний діяч пацифістського руху.

Л.А. Камаровський (1846-1912) – вивчав міжнародне право під керівництвом Блюнчлі в Гельдельберге, захистив дисертацію “Початок невтручання”, докторська – “Про міжнародний суд”, ключова праця – “Основні питання науки міжнародного права”, член інституту міжнародного права і член Постійної палати третейського суду. Ідеї природного права і справедливості. Для існування МП потрібні три умови: 1) наявність кількості держав; 2) незалежність держав по відношенню один до одного; 3) однаковий культурний рівень цих держав. Надає великого значення християнству – ідея єдності всього людства, братерства між людьми та ідея миру.

Джерело МП – у природі людини, його прямування до спілкування із собі подібними. Два протиборчі початки – користь як політичний інтерес та ідея справедливості.

Про форми позитивного МП – 1) прямі та 2) косвені.

В.П. Даневський (1852-1898) – професор кафедри МП Харківського ун-ту. “Принципи МП”, “Основанія МП, його принципи і цілі”, “Посібник до вивчення історії і системи міжнародного права”. Докторська – “Система політичного рівноваги...”. Концепція міжнародного союзу як найвищої форми людського співжиття. На началах рівності. Виділяє суб’єктивне (принцип суверенітету) та об’єктивне (міжнародне правове спілкування) начала МП.

М.А. Таубе (1869-1961) - професор Санки-Петербургського університету. “Історія зародження сучасного МП”, “Християнство і організація міжнародного миру”.

Найбільш відомим був Ф.Ф. Мартенс (1845-1909). Внесок у розвиток нормативної системи МП – “оговорка Мартенса”. МП виступає як прав міжнародного спілкування, як сукупність норм, що визначають здійснення ідеї міжнародного спілкування.

О.Ейхельман (1854-1943). Виділяє норми, на яких ґрунтується МП, обґрунтував низку принципів права міжнародних договорів.

В.Е. Грабар (1865-1956) академік НАН України розглядав науку міжнародного права як науку про мир, завдання якої – зміцнення миру і усуненні війни з міжнародних відносин. Під рівністю мав на увазі рівність суверенітетів. Головний напрям – історія міжнародного права.

Дата добавления: 2014-01-04