Розвиток поняття „клієнт” у США

Клієнт виступає в зарубіжній теорії соціальної роботи у феноменологічному ключі як нерозривність особистості та її буття. У тому ж ключі поняття „клієнт” в інтерпретації теоретиків соціальної роботи постає як знак, розвиток якого визначається розширенням сфер практики і мовною понятійною свідомістю. Ці процеси визначають постійне наповнення поняття новими смислами. Тому і поняття „клієнт” має різні тлумачення на рівнях теорії і практики, зазнають свій культурно-історичний розвиток. Діахронічні і синхронічні предметні мовні процеси визначають умови реалізації поняття у контексті інших смислів і понять.

Діахронічна логіка становлення поняття пов’язана із наступною послідовністю:

- відкриття знака в існуючих формах уявлень;

- присвоєння знака;

- диференціація;

- розширення.

У логіці такого розвитку поняття стає метапоняттям, тобто набуває системного характеру, починає обє’днувати різні форми суб’єктності. Щоб пояснити ці підходи на конкретному прикладі, звернемося до історії розвитку соціальної роботи в США і динамікам змін поняття „клієнт”.

1912 рік. У центрі уваги соціальних працівників – клієнт, як правило, емігрант, який живе в бідності і має проблеми з адаптацією до нової культури.. Основним завданням соціальних працівників було наближення їх до середнього класу (чи – відкриття знаку на основі ідентифікації з уже існуючим знаком).

1927 рік. Відбуваються зміни суб”єктності клієнта. Ним стає суб”єет, який має проблеми з адаптацією у суспільство. Дії соціальних працівників спрямовані на інтеграцію його в уже існуючу систему (чи – розширення знака та його диференціація).

1929-1933 роки. Велика депресія, економічна криза, бідність стають гострою суспільною проблемою. Клієнт – малозабезпечена людина або людина, яка знаходиться за межею бідності. Основне завдання у соціальній роботі – надання матеріальних засобів потребуючим (чи переосмислення знака і наповнення його новими символами і смислами).

1946 рік. Клієнт – представник середнього класу. Основна проблематика: сім’я і дискомфорт у сімейних стосунках. Сім’я розглядається як певна цілісність, що вимагає певних підходів до усвідомлення допомоги (чи – знак як сукупність різних інтерперсональних смислів набуває холістичного смислу, поряд з такими поняттями як парадигма, гештальт та інші).

1963 рік. Клієнт у колі сімейних питань. Рефлексія різних рівнів проблем: соціальних, економічних, психологічних. Пошуки можливих шляхів зміни сценаріїв життя сім’ї і середовища її проживання (чи – розширення знака за якісними характеристиками).

1987 рік. Клієнт – будь-який суб’єкт, у якого є проблеми. Ним можуть бути індивід, група, співтовариство. У центрі уваги соціальних працівників – проблеми інтеграції і нормального функціонування суб’єкта.

Однак структурні зміни знаку відбуваються і в логіці синхронічних підходів. Вони диктуються повсякденною практикою, повсякденними інтерактивними процесами.

В їх основі:

- роль клієнта;

- міфи клієнта, той запит, з яким він приходить до соціального працівника;

- система поведінки клієнта – соціального працівника як взаємодоповнюючих систем.

Всі ці домінанти є ситуаційними перемінними. Вони формують синхронічні смисли суб’єктності клієнта і надають основу для формування імпліцитних концепцій його типології. Типологія клієнта пов’язана із специфікою його запиту і видом допомоги, яку надає соціальний працівник.

Дата добавления: 2014-01-04