Михайло Сергійович Грушевський

Українські партії різних політичних напрямків об'єдна­лися навколо національної ідеї побудови Української держави.

Надання національним меншинам рівних політичних прав.

Її «соціалістична» програма обмежувалася вимогою розвитку кооперації, а «федералізм» передбачав не автономію України в складі федеративної Росії, а лише «вільні» міжрегіональні зв'язки».

Лідерами партії були С. Єфремов, А. Шковський, Д. Дорошен­ко.

Партія була нечисленною, але досить впливовою, оскільки об'єднувала у своїх лавах більшість представників національно орієнтованої культурної й економічної еліти України.

Основними напрямками своєї політичної програми Цент­ральна Рада проголосила:

1. боротьбу за національно-територіальну автономію із 9 ук­раїнських губерній і етнічних земель;

2. підготовку до виборів до Установчих зборів із метою вирі­шення питання про автономію України в складі Російської республіки;

3. співробітництво з Тимчасовим урядом;

Одночасно з утворенням Центральної Ради і масових організацій на місцях - Просвіт, Селянської спілки, національ­них клубів і рад військових, студентських, жіночих та інших організацій - відбувалася консолідація українських сил.

Уліт­ку 1917 р. пройшли українські станові з'їзди - селянський і робітничий, на яких були представлені національно налаштовані представники цих суспільних верств.

Деле­гати цих з'їздів увійшли до складу Центральної Ради (після цього склад Ради перевищив 800 чоловік).

Підтримали Центральну Раду також І і II Всеукраїнські військові з'їзди, делегати яких заявили, що виступають від імені «2 млн. організованих українських солдатів і офіцерів» фронту і тилу.

Таким чином, у період весни і літа 1917 р. зріс авторитет Центральної Ради серед широких верств українського населен­ня.

Михайло Сергійович Грушевський (1866-1934 рр.) був одним із провідних діячів Української революції 1917-1920 рр.

Він народився 29 вересня 1866 р. у Холмі в сім'ї вчителя гімназії.

У 1880 р. вступив у Тифліську гімназію, захоплю­вався українською історією і літературою.

У 1886-1890 рр., будучи студентом Київського університету, вступив до Київ­ської української громади.

По закінченні історико-філологічного факультету Київського університету захистив магістерську дисертацію «Барське староство».

У 1894 р. очолив кафедру всесвітньої історії Львівського університету, де почав читати історію України.

З 1897 р. - голова Наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка. Наполягав на єдності всіх періодів істо­рії України, а головною силою історії вважав народ.

Напи­сав багатотомну «Історію України - Руси». Дружив з І. Франком.

Дата добавления: 2014-01-04