Класифікація норм права

Під класифікацією, як правило, розуміють розподіл вивчаємих об’єктів по класам на основі визначених критеріїв (загальних ознак).

1. В залежності від ролі норм права в регулюванні суспільних відносин, тобто від їх функціональної ролі в механізмі правового регулювання, виділяють дві групи норм – норми правила поведінки і вихідні (первинні, засновницькі) правові настанови.

Вихідні норми визначають цілі, задачі, принципи і напрями регулювання, закріплюють правові категорії і поняття. Вони, як правило, абстрактні, дають основи для правового регулювання, конкретизуються і отримують розвиток в нормах правилах поведінки. Серед них виділяють:

- норми-начала, що містять положення, які закріплюють первинні основи суспільного і державного ладу (н-д: норми загальної частини ККУ вказують на певні однакові ознаки злочину, покарання, умови звільнення від покарання і т.д.). Нерідко вони збігаються з установчими;

- норми-принципи (установчі) – норми, у яких сформульовані незаперечні вимоги загального характеру, що стосуються усіх або більшості інститутів або норм галузі права (н-д: КУ проголошує «Людина, її життя, здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека, визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.);

- норми-цілі – які містять прогнози розвитку державного або суспільно-політичного ладу (н-д: «Україна є суверенною, незалежною, демократичною, соціальною і правовою державою»);

- норми-дефініції (визначення) – які містять визначення різних правових категорій і понять (н-д: поняття юридичної особи, злочину, угоди і т.д.)

2. В залежності від предмета регулювання норми поділяються за галузями (кримінально-правові, адміністративні, цивільно-правові, трудові і т.д.).

Галузеві в свою чергу поділяються на матеріальні і процесуальні.

Матеріальні норми призначенні для впливу на суспільні відносини шляхом прямого, безпосереднього регулювання цих відносин. Норми матеріального права закріплюють правовий режим власності, порядок її набуття, структуру державних органів, правовий статус громадян, види юридичної відповідальності і т.д.

Процесуальні норми закріплюють процесуальні форми, необхідні для здійснення і захисту норм матеріального права.

3. За методом правового регулювання норми поділяються на імперативні, диспозитивні, заохочувальні і рекомендаційні.

Імперативні норми являють собою категоричні, суворо обов’язкові розпорядження, які не допускають ніяких відхилень чи іншого трактування, т.т. прямо наказують правила поведінки (це норми кримінального, адміністративного права)

Диспозитивні – це норми в яких встановлюючи той чи інший варіант поведінки, надають суб’єктам можливість вибору варіанту поведінки в межах закону, т.т. свобода вибору поведінки (це норми цивільного, сімейного, трудового права).

Заохочувальні – норми, що встановлюють заходи заохочення за варіант поведінки суб’єктів, який схвалюється державою і суспільством і полягає в сумлінній і продуктивній праці (н-д: виплата премій).

Рекомендаційні – норми, що встановлюють варіант бажаної, з погляду держави, поведінки суб’єктів (типові форми договорів).

4. В залежності від засобів, які використовують для регулювання суспільних відносин норми поділяються на зобов’язуючі, заборонні і дозвільні (правомочні).

Зобов’язуючі – норми, що вказують на необхідність здійснювати певні дії, наділяють суб’єктів певними обов’язками (н-д: громадяни повинні сплачувати податки).

Заборонні – вказують на необхідність утримуватись від здійснення дій певного роду, встановлюються заборони (н-д: особи, які не досягли 18 років не можуть бути опікунами чи піклувальниками).

Дозвільні – вказують на можливість здійснювати певні дії, наділяють суб’єктів певними правами (н-д: подати позов до суду, отримувати пенсію).

5. За функціональною спрямованістю норми поділяються на регулятивні і охоронні.

Регулятивні – встановлюють права і обов’язки суб’єктів правовідносин (це більшість норм: право володіння, користування і розпорядження майном).

Охоронні – встановлюють способи юридичної відповідальності за порушення прав і невиконання обов’язків, закріплених в регулятивних нормах (норми ККУ).

6. За дією у просторі норми поділяються на загальні (закони ВРУ) та місцеві (рішення місцевої адміністрації).

7. За дією у часі норми поділяються на постійні (Конституція України) і тимчасові (діє до введення в дію нового закону).

8. За колом осіб норми поділяються на загальні (поширюються на все населення) і спеціальні (поширюється на певне коло осіб: пенсіонери, студенти, військовослужбовці).

9. За суб’єктом правотворчості норми поділяються на закони і підзаконні нормативні акти.

Закон – нормативно-правовий акт представницького вищого органу державної влади, який регулює найважливіші питання суспільного життя, встановлює права і обов’язки громадян, має вищу юридичну силу і приймається з дотриманням особливої законодавчої процедури.

Підзаконний нормативно-правовий акт – це акт, який видається відповідно до закону, на підставі закону, для конкретизації законодавчих розпоряджень та їх трактування або встановлення первинних норм.

Вони в свою чергу поділяються на: норми органів представницької влади, норми глави держави, норми органів виконавчої влади, норми глав місцевої адміністрації і т.д.

Дата добавления: 2014-01-04