Особливості індустріального розвитку України. Стан колгоспно-радгоспної системи

Адміністративно-командна система управління, що домінувала в СРСР у період неосталі-нізму, в ціломузгубно впливала на економічним розвиток країни. Економіка розвивалася переважно на екстенсивній основі. Екстенсивна система господарювання – система господарювання, при якій збільшення валового обсягу виробництва досягається за рахунок розширення виробничих потужностей, а не за рахунок підвищення його ефективності.

У 1965 р. (за ініціативою Голови Ради Міністрів СРСР О.Косигіна га групи економістів під керівництвом О.Лібермана розпочалася економічна реформа.

Паралельно із збереженнямвалових показників виробництва були введені нові: вартість реалізованоїпродукції, загальний фонд заробітної плати, загальна сума централізованих капіталовкладень.

Щоб стимулювати ініціативу підприємств, частину прибутків залишали в їх розпоряджен-ні. Передбачалося значно підвищити роль господарського розрахунку та скоротити число показників діяльності підприємств, що затверджувалися зверху. В ході реформи місцевим органам влади дозволялося навіть вносити зміни до «святої святих» радянського економічної о розвитку – п'ятирічного плану

Ліквідовувались створені М.Хрущовим раднаргоспи і відновлювалась діяльність понад 40 союзних міністерств і відомств. Це суттєво обмежувало економічну самостійність союзних республік. Крім союзних міністерств, в країні почали діяти такі впливові відомчі органи, як державні комітети з питань ціноутворення, постачання та ін.

Виробництво промислової продукції в республіці зросло на 50%, продуктивність праці в цій галузі – на 28%, національний доход – на 38%. Ці показники засвідчили перевагу госпрозрахункової системигосподарювання, на яку перейшла переважна більшість промислових підприємств республіки. Саме вони давали понад 90% прибутку і загального виробни-цтва промислової продукції. У ході економічної реформи прискорився розвиток паливно-енергетичною комплексу республіки. У середині 70-х років па території України розпочалася екс­плуатація 26 нових нафтових і газових родовищ, що значно збільшило видобуток нафти і газу в республіці. Позитивні зрушення спостерігалися також і у розвитку гірничорудної, вугільної та металургійної промисловості. Здійснювалося прискорене будівництво шахт, рудників, домен, мартенів, прокатних станів. Швидкими темпами розвивалися галузі, що визначали технічний прогрес промисловості –машинобудівна, металообробна, хімічна та нафтохімічна.Фактично виникла і сформувалася нова галузь – мікробіологічна промисловість. Помітно зросло постачання сільського господарства концентрованими добривами, засобами захисту рослин. Важливою ознакою тогочасного вітчизняного машинобудування стало створення систем машин, автоматичних і потокових ліній, впровадження нових наукових технологій. На 1975 р., наприклад, у промисловості України комплекснамеханізація й автоматизація були запроваджені на 100 підприємствах, у 6 тис. цехів, дільниць і виробництв почали діяти механізовані потокові й автоматизовані лінії.

У 70-80-і рр., після припинення реформаційних процесів і переведення господарства Радянською Союзу на екстенсивний шлях розвитку, економіку республіки охопила криза.

Кризахарактеризувалася прямою залежністю від центральних органів керівництва, неприхованим ігноруванням національних інтересів України. Яскравими прикладами такої економічної політики була концентрація сил для. За порівняно короткий термін здійснення гігантських, але економічно необґрунтованих та неефективних проектів.За порівняно короткий термін були споруджені «рукотворні» моря на Дніпрі, найбільші в Європі Придніпровська, Зміївська,Бурштин-ськатеплові електростанції та інші гігантські новобудови. Вони нерідко були шкідливими і небезпечними для навколишнього середовища і, в першу чергу, – для жити людини.

У результаті такого бездумного ставлення до природних багатств української землі, в республіці, що займала лише 2,6% території СРСР, було побудовано 40% атомних енергоблоків Радянського Союзу. При цьому вироблена ними електроенергія використовувалася не для потреб республіки, а постачалася, як правило, в європейські країни.

У результаті незбалансованого розвитку народного господарства частка галузей, що працювала на споживчий ринок, у загальному обсязі валової продукції не перевищувала 29%, тоді як у розвинутих країнах світу вона сягала 50-60%.

Яскравим свідченням такого принципу господарювання була державна політика в галузі капіталовкладень.

Поширення набула своєрідна практика, за якою значні сили і кошти зосереджувались на завершенні будівництва найбільш важливих на певний момент об'єктів, залишаючи при цьому низку незавершених будов. У соціально-економічний лексикон брежнєвського періо­ду увійшов навіть специфічний термін – «довгобуд». На таке довготривале будівництво щорічно витрачалося до 75% капіталовкладень.

Десята п'ятирічка (1976-1980 рр.) була проголошена «п'ятирічкою ефективності та якості», однак реально вона такою не стала. Замість зростання економіки, вдалося досягти тільки підтримання економічних пропорцій на рівні 30-50-х років.

При цьому ставка робилася на імпорт промислового обладнання і товарів широкого вжитку із-за кордону в обмін на експорт енергоносіїв. Після восьмикратного підвищення світових цін на нафту в 70і роки в СРСР хлинув справжній потік «нафтодоларів». Але витратний економічний механізм миттєво поглинав ці величезні кошти, спрямовуючи їх на чергові безперспективні та екологічно небезпечні «довгобуди».

Внаслідок такої економічної політики в Україні хронічно не виконувалися завдання п'ятирічнихпланів.

Зовні складалося враження, що саме в 70-ті роки піднесенню сільськогосподарської галузі в Україні було приділено максимум зусиль і уваги. Адже саме в цей період активно запроваджувались глобальні програми меліорації земель, механізації та хімізації сільського господарства. Впродовж десятиліття в сільське господарство було спрямовано 27% усіх капіталовкладень в економіку. Зокрема, механізація на практиці перетворилася на звичайне постачання господарствам низькоякісної і малопродуктивної техніки; хімізація спричинила забрудненняукраїнського чорнозему і сільськогосподарської продукції шкідливими хімікатами; меліорація, на яку було витрачено 16 млрд. карбованців, зіпсувала родючі землі і серйозно порушила екологічний баланс республіки. До зазначених недоліків слід додати також низьку ефективність використання людських ресурсів на селі, безгосподарну систему переробки та зберігання сільськогосподарської продукції, внаслідок якої щорічні втрати при збиранні врожаїв становили 30-33%.

Складними залишалися також умови життя і праці сільських жителів. У господарствах, незважаючи на пронеси механізації, залишалося багато ручної праці. У сільській місцевості, як і раніше, не вистачало шкіл, дитсадків, клубів, упорядкованих доріг, закладів медичного та побутового обслуговування населення. Колишні методи примусового прикріплення селян до землі вже не спрацьо­вували, і тому трудівники села почали масово виїжджати до більш цивілізованого міста. Протягом 1966-1985 рр. до цього рішучого кроку вдалися 4,6 млн чоловік.

Внаслідок такої активної міграції, зкарти України в 1972-1986 рр. зникли як «неперспективні» 1 502 села. В українських селах, як правило, залишилися пенсіонери чи люди, які не могли наважитись або не мали можливості розпочати нове життя в місті.

Ці зміни зумовили болючі проблеми, пов'язані з нестачею людських ресурсів на селі. Наочним підтвердженням цих негативних процесів стали традиційні сезонні «мобілізації» працівників інших галузейнародного господарства, освіти і науки на збирання врожаїв. Зрозуміло, що таке примусове залучення міського населення до сільськогосподарської праці не сприяло підвищенню її продуктивностіі якості.

Адміністративно-командні методи ведення сільського господарства привели в результаті до катастрофічних наслідків.

З 1966 по 1985 рр. внаслідок небаченої безгосподарності посівні площі України скоротилися більш ніж на 1 млн. га. Зібраний урожай зернових у 1981-1985 рр. становив 39,3 млн. тонн на рік, тоді як у 1976-1980 рр. він складав 43 млн. тонн.

Незважаючи на значні капіталовкладення в сільське господарство (101 млрд. крб. у 1966-1985 рр.), їхня віддача залишалась низькою. Загалом продуктивність праці в сільському господарстві СРСР була вдвічі нижчою, ніж у США. Екстенсивний шлях розвитку сільського господарства довів свою неефективність.

Дата добавления: 2014-01-04