Вазодилятатори-судинорозширювальні засоби

Апресин — артеріальний судинорозширювальний засіб.

Фармакокінетика. Добре абсорбується з травного каналу. Після прийому всередину максимальна концентрація досягається через 4-5 год, після в/в введення-через 15-20 хв. Препарат біотрансформується переважно в печінці шляхом гідроксилювання і кон'югації з глюкуроновою кислотою та ацетилювання. Виводиться переважно з сечею (86 %), у вигляді метаболітів з калом (10,5 %) протягом 24 год. За патологією шлунка екскреція подовжена.

Фармакодинаміка. Механізм дії пов'язаний переважно з блокадою фосфодіестерази, накопиченням цАМФ, незначною симпатолітичною та адреноблокуючою активністю. Апресин зменшує тонус артерій серця, нирок, внутрішніх органів, мозку, черевної порожнини, шкіри, м'язів. Зменшує навантаження на міокард і збільшує систолічний об'єм крові. Поліпшує ниркову гемодинаміку, підвищує нирковий кровообіг. Апресин є антиагрегантним засобом: пригнічує утворення тромбоксану А2.

Показання: гіпертонічна хвороба переважно І —II ступеня. Комбінують з іншими антигіпертензивними засобами (адельфан, трирезид).

Протипоказання: ідіосинкразія, червоний системний вовчак, периферичний неврит, значні атеросклеротичні зміни судин серця.

Побічна дія: тахікардія, напади стенокардії (вводити з (β-адреноблокаторами), пульсуючий головний біль, гіперемія лиця (внаслідок виділення гістаміну), нудота, блювання, діарея, гіперсекреція залоз шлунка, анемія, лейкопенія, тремор, парестезії, поліневрит — при тривалому застосуванні. Тяжкі ускладнення — гідралазиновий синдром (подібний до системного червоного вовчака), ревматоїдний артрит (внаслідок аутоімунної реакції). Іноді розвивається непереносність (гарячка, шкірний висип, поліневрит, кровотеча з травного каналу, анемія). Тяжкі ускладнення потребують відміни препарату.

Діазоксид — похідна сполука тіазиду.

Фармакокінетика. Препарат швидко абсорбується. Після введення внутрішньовенно ефект розвивається через 3-5 хв, триває 2- 4 год, усередину 12 год. У плазмі крові зв'язується з білками. Метаболізується до 60 % препарату, решта виводиться в незміненому стані з сечею.

Фармакодинаміка. Діазоксид переважно впливає на артеріоли, розслаблює гладкі м'язи стінки кишок, міометрій, гальмує клубочкову фільтрацію та секрецію сечової кислоти у канальцях нирок, затримує натрій і воду. Механізм дії -активація калієвих каналів.

Показання: гіпертензивний криз.

Протипоказання: гострі порушення мозкового кровообігу, гострий період інфаркту міокарда, підвищення чутливості до препарату.

Побічна дія пов'язана з розширенням артеріол і компенсаторним підсиленням роботи серця — тахікардія, стенокардія, ядуха. У випадках тривалого введення розвивається картина цукрового діабету (знижується секреція інсуліну), гірсутизм, гіперурикемія, набряки. Може пригнічуватися перистальтика кишок (запор).

Міноксидил, пінацидил за механізмом дії подібні до діазоксиду.

Препарати комбінують з β-блокаторами та діуретичними засобами.

До спазмолітичних засобів, які розширюють судини, належать дибазол, папаверину гідрохлорид, но-шпа, магнію сульфат, натрію нітропрусид.

Дибазол. Препарат має пряму спазмолітичну дію на гладкі м'язи стінки судин, внутрішніх органів, у зв'язку з чим знижує артеріальний тиск. Дибазол стимулює функції спинного мозку, синтез інтерферону. Показання: артеріальна гіпертензія, гіпертензивний криз. Побічна дія: зменшення систолічного об'єму крові, погіршення показників ЕКГ.

Папаверину гідрохлорид. Препарат блокує активність фосфодіестерази та креатинфосфокінази, змінює конформацію скоротливих білків, знижує тонус гладких м'язів стінки судин і внутрішніх органів, внаслідок чого знижується артеріальний тиск. Показання: спазм гладких м'язів органів черевної порожнини, сечових шляхів, периферичних судин, судин мозку, гіпертензивний криз — у поєднанні з іншими препаратами (папазол, ніковерин). Побічна дія: гіперемія лиця.

Но-шпа має порівняно з папаверином більш виразну і тривалу спазмолітичну дію. Входить до складу таблеток нікошпану.

Як і папаверину гідрохлорид, викликає ускладнення дуже рідко.

Магнію сульфат має антигіпертензивну дію, центральну (заспокійливу) та периферичну міотропну (конкуренція з кальцієм),пригнічує проведення імпульсів в автономних вузлах. При введенні всередину антигіпертензивна дія не виявляється, оскільки препарат практично не абсорбується у травному каналі. Показання: гіпертензивний криз.

Натрію нітропрусид (натрій нітрозилпентаціаноферат). Антигіпертензивний ефект розвивається за 2- 5 хв, а припиняється через 1- 3 хв після закінчення введення.

Фармакодинаміка. Фармакологічний ефект зумовлений групою Fe — NO, антигіпертензивна активність якої у 500-1000 разів вища, ніж нітрогрупи N02. Ступінь зниження АТ залежить від швидкості введення препарату і концентрації його в крові, ефект зумовлений розширенням артеріол, меншою мірою — вен і зниженням периферичного опору. Препарат може викликати ортостатичну артеріальну гіпотензію. Антигіпертензивний ефект супроводжується збільшенням частоти скорочень серця. Після незначного зниження АТ і підвищення систолічного об'єму крові наповнення лівого шлуночка знижується, а систолічний і хвилинний об'єм крові зростає. Функція серця при гострому інфаркті міокарда поліпшується. Цим і зумовлено призначення препарату хворим на інфаркт міокарда, при набряку легень і в певних стадіях шоку. Нирковий кровообіг і клубочкова фільтрація не змінюються, а секреція реніну підвищується. Препарат вводять внутрішньовенно крапельно у 250 мл 5 % розчину глюкози.

Показання: гіпертензивний криз, керована артеріальна гіпотензія під час хірургічних операцій (щоб знизити кровотечу), синдром Рейно, гострий інфаркт міокарда, гостра лівошлуночкова недостатність серця, кардіоміопатія, аневризма аорти. Призначення у високих дозах може спричинити зменшення скоротливої здатності міокарда.

Побічна дія: ортостатична артеріальна гіпотензія, тахікардія, блювання, запаморочення. У таких випадках зменшують дозу або припиняють приймання препарату. Передозування може викликати метгемоглобінемію. З пересторогою слід призначати препарат людям похилого віку, при порушенні функції нирок. Накопичення тіоціанідів у крові внаслідок тривалого (3 тижні) застосування препарату може викликати явища гіпотироїдизму. Дітям і вагітним препарат протипоказаний

4.Засоби, що впливають на водно-сольовий обмін. До цієї групи антигіпертензивних засобів належать салуретики. Їх застосовують як самостійно, так і в поєднанні з антигіпертензивними засобами інших груп. Застосовують похідні тіазиду (дихлотіазид), нетіазидний сульфаніламід індапамід (арифон), «петльові» сечогінні (фуросемід), калійзберігаючі, зокрема антагоністи альдостерону (спіронолактон). При гіпертензивних кризах краще застосовувати «петльові» сечогінні у поєднанні з β-АБ.

Блокатори кальцієвих каналів-антагоністи кальцію (див. «Засоби для лікування хворих на ІХС»), впливаючи на периферичні судини, викликають системне розширення артерій, знижують периферичний опір, систолічний артеріальний тиск, потребу міокарда в кисні. Для підвищення антигіпертензивної дії і зменшення ускладнень при лікуванні хворих на гіпертензивну хворобу використовують верапаміл, ніфедипін, дилтіазем тривалої дії з повільним вивільненням лікарської речовини (ретардні форми).

Верапаміл знижує тонус периферичних судин, головним чином артерій, викликає брадикардію, що сприяє розвитку антигіпертензивного ефекту. Розширює вінцеві судини, збільшуючи вінцевий кровообіг, знижує потребу міокарда в кисні.

Ніфедипін (коринфар, фенігідин) є ефективним антигіпертензивним засобом. Порівняно з верапамілом активніше діє на судини, знижує діастолічний тиск, зменшує периферичний опір судин, знижує потребу міокарда в кисні. Розширює вінцеві судини. Препарат короткочасної дії призначають для зняття гіпертензивного кризу, подовженої — для лікування при артеріальній гіпертензії.

Амлодипін, фелодипін, лацидипін абсорбуються повільніше, ніж інші дигідропіридинові похідні, тривалішої дії, не викликають тахікардію.

Дилтіазем має менший судинорозширювальний ефект порівняно з похідними дигідропіридину.

Дата добавления: 2014-01-04