Геліотерапія

– застосування сонячного випромінювання з лікувальною і профілактичною метою (загальні і місцеві сонячні ванни). Сумарне сонячне випромінювання (“інсоляція”) включає три види: пряме, витікаюче безпосередньо від Сонця, розсіяне від небосхилу і відбите від поверхні землі і різних предметів.

Основна частина сонячної енергії досягає Землі у вигляді трьох складових: видимого світла (40%), інфрачервоного випромінювання (50%) і ультрафіолету (10%).Найбільш значущою і добре вивченою частиною сонячного випромінювання є ультрафіолетові (UV) промені. Короткі UVC-промені практично повністю поглинаються озоновим шаром атмосфери, як і короткі і дуже активні космічні промені. UVB-промені більше розсіюються при проходженні через атмосферні шари, ніж UVA. Із збільшенням географічної широти, а також в холодний період року інтенсивність UVB-променів зменшується. На відміну від UVA-променів велика частина UVB-променів поглинається озоновим шаром, і його частка у всій енергії UV-опромінення в літній полудень складає близько 3%. Різна і проникаюча здатність UV-променів через бар’єр шкірного покриву. Так, UVB-промені на 70% відбиваються роговим шаром, на 20% ослабляються при проходженні через епідерміс, дерми досягає лише 10%. UVA-промені за рахунок поглинання, віддзеркалення і розсіювання з меншими втратами проникають в дерму – 20-30% і близько 1% від загальної енергії досягає підшкірної клітковини.

Під впливом UVB-променів відбувається синтез вітаміну D₃. За даними ВООЗ, в помірному кліматичному поясі достатньою для цього вважається щоденне опромінення тіла з експозицією до 15 хвилин.

Сильна дія ультрафіолету виявляється у вигляді сонячної еритеми і/або опіку, що позначаються як засмага – місцева фазна реакція шкіри на поєднану дію всіхділянок оптичного спектру. Через 1-2 години після опромінювання виникає почервоніння шкіри, викликане інфрачервоним і видимим випромінюванням. Потім,через 6-12 годин, з’являється УФ-ерітема, обумовлена UVB-опроміненням. Через 3-4 доби виявляється пігментація шкіри, викликана UVA-опроміненням.UVB-промені викликають еритему. Для оцінки ефекту UV-опромінення використовується термін “мінімальна еритемна доза” (МЕД) – енергетична експозиціяUV-опромінення, що викликає ледве помітну еритему неопроміненої раніше шкіри. Для світлої шкіри 1 МЕД дорівнює 200-300 Дж/м². Проте величинавипромінювання, необхідна для розвитку еритеми, є суто індивідуальною і залежить від типу шкіри, її фізіологічної чутливості до сонячних променів. Середчинників природного фотозахисту людини особливе місце належить меланіну. Кількість і якість меланіну визначає стійкість до ультрафіолетової дії, що пов’язаноз кольором шкіри, волосся, очей.

Відома дія ультрафіолету на імунітет. Ряд дослідників припускає, що UV-опромінення пригнічує реакції імунної системи людини. UVA- і UVB-опромінення може активізувати вірус герпесу. Експериментальні дані про можливу активацію ВІЛ, за даними ВООЗ, не підтвердилися. Проте про недолік ультрафіолету такожсвідчить зниження імунітету (зменшується титр комплементу, активність лізоциму і ін.). Застосування профілактичних курсів UV-опромінення в умовах його дефіциту (у північних широтах) володіє вираженою адаптаційною дією. Клітини Лангерганса (мігруючі дентритні клітини) грають роль в імунологічному розпізнаванні і надзвичайно чутливі до ультрафіолету. Їх функція порушується при досягненні суберитемних доз опромінювання (1/2 МЕД). Спостерігається і триваліший термін відновлення популяції цих клітин після UVA-опромінення (2-3 тиж.), ніж після UVB (48 год.).

Сонячні ванни у повністю або частково голої людини (місцеві ванни) проводять при різних значеннях температури і вологості повітря, швидкості вітру і щільності сумарного сонячного випромінювання. Для подібної комплексної оцінки введено поняття радіаційно-еквівалентно-ефективної температури (РЕЕТ), що розраховується за номограмою міри теплового відчуття голої людини, що знаходиться у спокої і піддається сонячному опромінюванню, з урахуванням вказаних метеопараметрів. Залежно від фізичних умов освітлення сонячними променями, сонячні ванни діляться на ванни сумарної, розсіяної, ослабленої радіації; загальні і місцеві.

Сумарні радіації проводяться під відкритим сонцем. Людина опромінюється прямим світлом всіх ділянок сонячного спектру. Можлива переривиста методика, коли опромінювання наміченої тривалості 2-3 рази переривається на 10-20 хвилин і більше;

Ослаблені радіації проводяться під матерчатими тентами і екранами (жалюзійним або гратчастим) для зниження інтенсивності сонячного випромінювання;

Розсіяні радіації – з виключенням прямих сонячних променів для більш м’якої і щадної дії. Хворий піддається дії переважно сонячної радіації, що йде від небосхилу, для чого встановлюються спеціальні тенти, змонтовані на достатній висоті і такі, що обертаються на шарнірах, які, закриваючи диск сонця, залишають максимально відкритим небосхил;

Концентровані – за допомогою спеціальних дзеркальних рефлекторів різної конструкції (циліндровий увігнутими алюмінієвими дзеркалами або сферично розташованими прямокутними дзеркалами);

Селективні – зі світлофільтрами різного кольору.

Сумарна сонячна дія, за рекомендаціями ВООЗ, не повинна перевищувати 60 МЕД на рік. На практиці тривалість перебування під прямими променями Сонця складає на початку 5-10 хв. і поступово доводиться до 40-50 хв. в день. Сонячні ванни слід дозувати по біодозах – мінімальній кількості сонячної енергії, здатної викликати почервоніння – еритему, на непігментованій шкірі людини (в хвилинах). Одна і та ж біодоза досягається за різний проміжок часу залежно від пори року і доби, а також різна для різних географічних широт. Інтенсивність УФ залежить від положення Сонця – чим вище над горизонтом, тим вона більша. До 9 годин ранку в спектрі Сонця УФ-промені практично відсутні.

Геліотерапія не поєднується з іншими видами світлолікування. Її поєднують зазвичай з аеротерапією, таласотерапією, ЛФК. При комбінованій дії перерва між сонячними ваннами і сумісними з ними процедурами повинна складати не менше 2 годин. Дозована геліотерапія у дітей проводиться з 3-місячного віку. Для осіб старше 55 років режим геліотерапії повинен бути щадним!

Серед чинників природного фотозахисту від ультрафіолету використовуються дві групи з’єднань, що відрізняються по механізму захисної дії: екрани, що є за хімічною природою мінеральними сполуками, які відображають і заломлюють сонячні промені і, як правило, “працюють” на поверхні шкіри – діоксид цинку (ZnO), діоксид титану (TiO₂), оксид заліза (FeO, Fe₂O₃); хімічні фільтри, що є органічними сполуками. Поглинаючи UV, вони перетворюються у фотоізомери, що вивільняють поглинену енергію при зворотному процесі вже в безпечному довгохвильовому випромінюванні.

Ступінь фотозахисту оцінюють за т.з. “sun protection factor” (SPF). Це коефіцієнт, що відображає відношення МЕД захищеної UV-фильтром шкіри до МЕД незахищеної шкіри. SPF орієнтований на еритемний ефект, викликаний UVB-опроміненням. Оскільки ушкоджувальна дія UVA не пов’язана з еритемою, SPF не дає ніякої інформації про захищеність від UVA-променів. В даний час використовується декілька показників, в основі яких закладена вираженість моментальної і відстроченої пігментації, що виникає у відповідь на дію UVA-променів на захищену і незахищену фотопротектором (IPD – immediate pigment darkening, PPD – persistent pigment darkening) шкіру. Використовується також чинник, заснований на ступені прояву фототоксичності. Для європейських виробників фотозахисних засобів сьогодні існує єдина класифікація Colipa, що оцінює допустимі значення SPF: низький фотозахист – 2-4-6; середній фотозахист – 8-10-12; високий фотозахист – 15-20-25; дуже високий фотозахист – 30-40-50; максимальний фотозахист – 50+.

Показання: гіповітаміноз вітаміну D; початкові прояви атеросклерозу; артеріальна гіпертензія I-II стадії; ревматизм в неактивній стадії; запальні захворювання легенів, шлунково-кишкового тракту, нирок, суглобів і нервової системи поза загостренням; подагра; ожиріння; депресії і сезонні афективні розлади; дерматологічні захворювання (псоріаз, атопічний дерматит, склеродермія, іхтіоз); місцева геліотерапія області попереку, показана при хронічної люмбалгії, залишкових явищах неускладненого гломерулонефриту.

Протипоказання: захворювання в гострій стадії і періоді загострення, прогресуючий туберкульоз легенів і інших органів, серцево-судинна недостатність II-III ступеня, колагенози, органічні захворювання НС, кахексія, кровотечі, тиреотоксикоз, підвищена чутливість до УФ-опромінення.

Ускладнення: сонячний опік – поява почервоніння і хворобливості, слід припинити на 2-3 дні прийом сонячних ванн, а шкіру протерти спиртом, одеколоном; сонячний удар – з’являється раптова слабкість, відчуття розбитості, головний біль, нудота, необхідно перенести постраждалого в тінь, звільнити від одягу, покласти холодні компреси з льодом на голову і серце або просто облити холодною водою; сонячна алергія – при підвищеній чутливості до Сонця перебувати на пляжі краще тільки рано вранці. Показано застосування спеціальних сонцезахисних засобів.

ТАЛАСОТЕРАПІЯ – лікувальне використання клімату морського узбережжя і морських купань. За інтенсивністю дії послідовно розрізняють наступні види таласотерапії: обтирання морською водою, обливання водою заданої температури, занурення (перебування у воді менше 1 хвилини), морські купання і плавання в морі.

Лікувальні купання проводять в прохолодній морський воді, а також – річок, озер, лиманів, відкритих і закритих штучних водойм при різній температурі води і ЕЕТ повітря. За температурним режимом купання діляться на дуже холодні (температура води <14°С), холодні (14-16°С), прохолодні (17-19°С), теплуваті (20-22°С), теплі (23-25°С) і дуже теплі (>25°С). Залежно від хвилювання морські купання розділяються: при штилі і хвилюванні 1 бал – гідростатичні, 2-3 бали – слабкодинамічні, більше 3 балів – динамічні (не рекомендуються, оскільки висота хвиль більше 1,25 м). Чорне море відноситься до морів середньої солоності з мінералізацією води 17,6 г/л, Азовське море – 12 г/л (Середземне – 34 г/л). Завдяки цьому тіло людини підтримується на поверхні під час плавання. Дія методу обумовлена комплексним впливом термічних, механічних і хімічних чинників морської води, а також морського повітря (див. аеротерапія) і УФ-променів сонця, які проникають в товщу води на глибину до 1 м (див. геліотерапія). Механічна дія полягає в природному гідромасажі тіла під дією хвиль зі стимуляцією шкірного кровотоку гідростатичним тиском води. Підвищується м’язовий тонус при інтенсивних рухах, для підтримки рівноваги і подолання опору рухомих мас води. Хімічний вплив відбувається під дією осмотичного тиску – в організм через сальні і потові залози з морської води селективно проникають іони Ca, Mg, Na, K, Cl, Br, J (“внутрішньошкірні ін’єкції морських солей”), морські солі після купань також осідають на шкірі, створюючи “сольовий плащ”, в результаті підвищуючи тонус і еластичність шкіри. Фізичне роздратування рецепторного поля тіла, а також термічний ефект охолоджування як результат низької температури морської води і її великої теплопровідності викликає збільшення тепловіддачі організму і значне підвищення основного обміну. Чергування фаз звуження і розширення судин при кожному купанні – це своєрідна гімнастика для кровоносних судин, важливий засіб профілактики і лікування захворювань.

У першу нейро-рефлекторну фазу (первинного охолоджування) короткочасно через раптове охолоджування тіла виникає спазм судин шкіри і розширення глибоких судин з депонуванням крові у внутрішніх органах. Рефлекторне збудження переважно парасимпатичної нервової системи призводить до брадикардії і брадипное,підвищенню АТ. У другу (реактивну) фазу, за рахунок активації різних видів обміну в організмі, зростає рівень хімічної терморегуляції, підвищується питома вага метаболічної теплопродукції. Настає гіперемія шкіри, частішає і заглиблюється дихання, в 2-3 рази збільшується ступінь утилізації кисню і підвищується інтенсивність клітинного дихання. Характерне приємне відчуття тепла. Патологічна III фаза (вторинного охолоджування) є наслідком виснаження механізмів терморегуляції. Вона настає при тривалому перебуванні у воді і характеризується постійним ознобом, тремтінням, симпатичним пиломоторним рефлексом (“гусяча шкіра”). Настає парез судин шкіри із застійною венозною гіперемією (ціанозом), що може призвести до переохолодження хворого і загострення хвороби. Дозиметрія морських купань направлена на попередження цієї патологічної фази.

Морські купання сприятливо впливають на всі органи і системи організму. Забезпечується тренування терморегуляції, стимуляція ЦНС, симпато-адреналової системи, обміну речовин, окислювальних процесів, підвищення життєвого тонусу організму, його адаптаційних можливостей, виражена гартуюча дія. Краса моря і прибережний ландшафт разом з плескотом хвиль (0-1 бал – седативна дія) або шумом прибою (2-3 бали – тонізуюча дія) мають позитивну психоемоційну дію.

Методики таласотерапії сумісні з багатьма фізичними лікувальними чинниками, в першу чергу з іншими методами кліматотерапії і ЛФК. Слід уникати морських купань в дні призначення бальнеологічних процедур, загальних грязьових аплікацій і чергувати їх по днях в курсовому лікуванні. Дозовані морські купання призначаються з 1-2 років і не мають вікових обмежень. За даними В.Г. Бокши (1983), поліпшення дихання при кліматолікуванні без застосування спеціальних процедур відмічене в 43,4%, при включенні сну на повітрі – у 56,1, при морській аеротерапії – 68,5%, при морській аеротерапії з купаннями –у 70%. Поєднання таласотерапії з іншими методами кліматолікування, а також всіма чинниками моря (ландшафтотерапія, вживання морепродуктів, катання на човнах і катерах) сприяє зростанню ефективності даного виду лікування.

Лікувальні ефекти: тонізуючий, адаптогенний, загартування, метаболічний, трофічний, актопротекторний, вазоактивний.

Показання: хронічні запальні захворювання поза загостренням (бронхіт, пневмонія, гастрити); бронхіальна астма, ІХС, стенокардія напруги I-II ФК, постаінфарктний кардіосклероз (1 рік); артеріальна гіпертензія I-II стадії; наслідки травм і захворювань опорно-рухового апарату і периферичної нервової системи.

Протипоказання: гострі і хронічні запальні захворювання у фазі загострення, серцево-судинна і легенево-серцева недостатність II-III ступеня, гіпертонічна хвороба III стадії, органічні захворювання НС, атеросклероз судин нижніх кінцівок з трофічними розладами, епілепсія.

Геліотерапія, або Не бійся штучного сонця

Майже 70% жінок Західної Європи відвідують солярій регулярно раз на місяць, і частіше двох разів на місяць у холодну пору року. А лідерами серед засмаглих європейок виступають німкені й австрійки. Найновітніші й найдосконаліші моделі соляріїв випускають саме ці країни – фірми Ergoline і Salana.

Протягом кількох років проводили різні дослідження, і ці наукові праці довели, що залежність «засмага в солярії – рак» не завжди правильна. Насамперед були зроблені такі висновки – помірна засмага в солярії є профілактикою від багатьох видів захворювань і навіть раку. Геліотерапія рекомендована при багатьох інших захворюваннях, пов'язаних із дефіцитом вітаміну Д.

Однак лікарі визначили й низку обмежень для засмаги в солярії. Це насамперед прийом гормональних препаратів, гінекологічні захворювання, порушення ендокринної системи, спадкова схильність до раку, вовчого лишаю та цукрового діабету. Не рекомендується засмагати при виявленому в організмі дефіциті нікотинової кислоти; якщо ви приймаєте деякі антибіотики або різні складні препарати. Щоб уникнути появи пігментних плям, краще не засмагати під час вагітності.

v:shapes="_x0000_i1036">

Ультрафіолетове світло, хоч що було б його джерелом: сонце чи солярій, складається з двох основних компонентів – UVA і UVB, які по-різному діють на вашу засмагу. Для засмаги в солярії використовується ретельно збалансована комбінація цих двох променів, що зводить ризик одержання опіку до мінімуму. Длярівного кольору шкіри рекомендується засмагати в солярії приблизно раз на тиждень, якщо немає протипоказань.

v:shapes="_x0000_i1034">

Якщо ви зібралися засмагати в солярії, то головне – дотримуватися помірності. Якщо вирішили засмагати оголеними, то повинні бути впевнені в тому, що лежатимете на чистій і продезінфікованій поверхні. Бережіть очі та груди! Інструктори в солярії рекомендують брати з собою косинку для захисту волосся.

Рекомендується засмагати в одному салоні, де інструктор може скласти індивідуальний графік процедур, відповідний вашому типу шкіри й особливостям солярію. Людям зі світлою, чутливою до опіків шкірою, порадять засмагати по п'ять хвилин два-три рази за 10 днів із перервою у два-три дні. Той, хто практично ніколи не обгоряє на сонці, можуть одразу засмагати по 15 хвилин, однак перший сеанс усе-таки краще зробити п'ятихвилинним – для підготовки.

Останні три процедури вимагають точного дозування.

Аеротерапія відноситься до активної подразнюючої терапії і вкючає:

· тривале перебування на відкритих верандах і балконах;

· сон на відкритому повітрі;

· повітряні ванни – вплив свіжого повітря на частково або повністю оголене тіло.

Повітряні ванни за температурою поділяються на:

· холодні (+1-8˚ С);

· помірно холодні (+9-16 ˚ С);

· прохолодні (+17-20 ˚ С);

· індиферентні (+21-22˚ С);

· теплі (+23˚ С і більше);

Геліотерапія – це застосування сонячних променів з лікувальною та профілактичною метою. В основі фізіологічної дії сонячних променів лежать різні фотохімічні процеси. Сонячна радіація може бути:

· прямою (від сонця);

· розсіяною (від небесного купола);

· відбитою (від поверхні предметів).

Купання – це поєднана дія води і рухів.

Розрізняють купання в природніх водоймах (моря, річки, озера) і штучних басейнах (відкриті, закриті). При купанні у відкритих водоймищах до впливу на організм температурного, механічного і хімічного подразника приєднується вплив інших факторів – повітря, сонячної радіації, емоцій від природного ландшафту.

При купанні до тіла дотикається маса води значно нижчої температури, ніж температура тіла. При зануренні у прісну воду тіло людини втрачає 9/10 своєї маси, а при зануренні у морську – ще більше. Цей фактор можна використати для проведення лікувальної гімнастики людям з парезом м’язів, захворюваннями серцево-судинної системи.

Купання, як лікувальну процедуру, можна призначати при перевтомі, порушенні нервово-судинної регуляції, функціональних порушеннях нервової системи.

У відкритих водоймищах температура води повинна бути не меншою, ніж +18-20 ºС, температура повітря +20-22 ºС. Тривалість купань від 5 до 15 хв, 2-3 рази в день. Не можна купатися до “гусячої шкіри”. Після виходу з води треба витертися, обсихати на повітрі не рекомендується.

Водолікування або гідротерапія – це зовнішнє застосування з лікувальною метою прісної води (водопровідної, річкової, озерної) у вигляді обливань, обтирань, закутувань, душів, ван, купання тощо.

Основу дії гідротерапевтичних процедур на організм складає поєднання різних за силою температурного та механічного подразників.

Гідротерапевтичні процедури поділяються на місцеві (грілки, припарки, компреси тощо) і загальні (обливання, закутування, ванни, душі тощо). Обливання, обмивання, обтирання, закутування може бути загальне і місцеве.

Душі – це водолікувальні процедури при яких на тіло пацієнта впливають водою у вигляді струменя або багатьох струменів дозованої температури і тиску. Основними діючими факторами душів є температурне і механічне подразнення.

Для проведення душів користуються душовою кафедрою.

Душі бувають загальні і місцеві, рухомі і нерухомі.

Різновидності душу.

В залежності від температури води:

· прохолодні (+20-35 °С);

· теплі (+35-39 °С);

· гарячі (+40 °С і вище).

В залежності від змін температури води:

· з перемінною температурою;

· з постійною температурою.

За тиском струменів води:

· з низьким тиском (0,3-1 атм);

· з середнім тиском (1,5-2 атм);

· з високим тиском (3-4 атм).

За механізмом дії та інтенсивністю механічного впливу на організм душі можна розмістити в такому порядку:

· пиловий (нисхідний);

· промежинний (висхідний);

· дощовий;

· голчастий;

· віялоподібний;

· циркулярний;

· струминний (Шарко, Шотландський).

Струминний душ Шарко проводиться рухомим великим струменем води, яка подається з гумового шланга через металевий наконечник під тиском 2-3 атм. Починають і закінчують процедуру віялоподібним струменем, цим же струменем обливають ділянки живота, грудної клітки. Кінцівки обливають ком­пактним струменем. Температура води + 32-33 °С з поступовим зниженням до +20-25 °С. Тиск води — 1,5 атм. на початку лікування, до 3 атм. — у кінці лікування (Фільм "Душ Шарко").

Шотландський душ — це душ Шарко змінної температури (використовуються обидва шланги).

Циркулярний Мантель-душ складається із вертикальних трубок, з'єднаних між собою півколами. Через маленькі отвори на внутрішній поверхні трубок на хворого б'ють тонкі струмені води під тиском 1,5-2 атм. Тривалість теплого душу — 5хв, прохолодного —до 3 хв, курс лікування — 10-15 процедур (Фільм "Циркулярний душ").

Дощовий душ, або нисхідний — вода у вигляді дрібних струменів падає на хворого з висоти 2-3 м.

Голчастий душ — такий, як і дощовий, однак із тоншими струменями води.

Висхідний (промежинний) душ — дощовий душ, сітка якого спрямована вгору. Для лікування геморою застосовується прохолодний промежинний душ, імпотенції — холодний, при запальних захворюваннях у малому тазі -— теплий.

Застосовуються душі (крім промежинного) при функціональних розладах ЦНС, порушеннях обміну речовин, деяких серцево-судинних захворюваннях.

Підводний душ-масаж – масажують хворого, який знаходиться у ванні не руками, а струменем води, температура якої відповідає температурі води у ванні. В основі дії лежить температурне і механічне подразнення. У хворого, який лежить у ванні розслаблені м’язи і при дії струменя води подразнюються і масажуються глибокі тканини (Фільм "Підводний душ масаж").

Ванною називається водолікувальна процедура, основним діючим фактором якої є гідростатичний тиск водяного стовпа, а також механічне та хімічне подразнення рецепторів шкіри і слизових оболонок водою та розчиненими в ній речовинами.

Розрізняють ванни:

· загальні (коли у воду занурюється майже все тіло, за винятком голови та верхньої частини тулуба);

· напівванни (коли тіло занурюється у ванну до половини);

· місцеві (у воду занурюється яка-небудь невелика частина тіла).

а складом води ванни бувають:

· прісні (із звичайної води);

· з додаванням солей;

· з додаванням газів;

· з додаванням ароматичних речовин.

За температурою води розрізняють ванни:

· холодні (температура води + 20 °С і нижче);

· прохолодні (температура води + 20-33 °С);

· індиферентні (температура води +34-37 °С);

· теплі (температура води +38-39 °С);

· гарячі (температура води вище +40 °С).

Тривалість ванн тісно пов'язана з температурою води. Теплі ванни тривають 10-20 хвилин, гарячі і холодні — від 2 до 5 хвилин, оскільки навіть при незначному зниженні температури води (порівняно з температурою тіла), холодна вода забирає багато тепла.

Загальні ванни У ванну наливають 200-250 л води. Хворого занурюють у ванну так, щоб верхня частина тулуба (ділянка серця) не була покрита водою, інакше буде утруднене дихання. Голова повинна спиратися на борт ванни. Ноги хворого повинні впиратися у ванну або в поперечну підпорку (якщо ванна завелика для хворого). Хворий повинен сидіти у ванні спокійно, без напруження (Фільм "Ванна").

Деколи застосовуються напівванни, при яких хворий сидить, занурений до рівня пупка. Напівванни часто поєднують із розтираннями, які проводять так: спочатку хворий нахиляється вперед, і медсестра однією рукою поливає спину хворого, а другою — розтирає її. Після цього хворий прогинається назад і обливанню з розтиранням піддається передня частина грудної клітки, потім почергово розтирають занурені у воду кінцівки та живіт.

Прісні ванни діють в основному як температурний подразник. Індиферентні ванни тривають 15-30 хвилин діють заспокійливо на нервову систему хворого. Короткі прохолодні ванни, забираючи тепло від організму, посилюють обмін речовин, піднімають тонус серцево-судинної системи, збуджують нервову систему (такі процедури показані при ожирінні). Для посилення механічного фактора подразнення ці ванни супроводжуються енергійними розтираннями тіла.

На сьогоднішній день для лікування і з метою загартування організму застосовують також контрастні ванни, які проводять у спеціальних басейнах. Перед прийомом такої ванни хворий миється з милом під душем. Різниця між холодною й гарячою водою може становити +3-5 °С при серцево-судинних захворюваннях і +5-10 °С і більше — при тренуючих процедурах, тобто одна ванна з температурою води +38-42 °С, друга + 24 °С. Спочатку приймають гарячу ванну (2-3 хв), потім переходять до ванни з холодною водою (1 хв). Процедуру проводять 2-5 разів, після чого насухо витирають шкіру, пацієнт відпочиває 20-30 хв. Процедури проводяться через день, курс лікування — 5-10 процедур, а з метою загартування — до 20-30 процедур. При контрастних ваннах почергово розширюються та звужуються периферичні судини, почащується пульс і дихання, змінюється артеріальний тиск. Показаннями до таких ванн є нейроциркуляторна дистонія, гіпер­тонічна хвороба І стадії, початкові форми облітеруючого ендартеріїту й ожиріння. Як процедуру загартування призначають особам без порушень з боку серцево-судинної системи. При поширеному атеросклерозі контрастні ванни протипоказані.

Для посилення дії хімічного фактора подразнення до прісної води додають різноманітні солі, гази й ароматичні речовини.

До ароматичних ван відносяться:

· хвойні;

· шалфейні;

· скипидарні;

· гірчичні та ін.

Хвойні та інші ароматичні ванни подразнюють не тільки шкірні рецептори, але й закінчення нюхового нерва. Хвойні ванни готують шляхом розчинення в прісній воді 1-2 таблеток або 1-2 столових ложок сухого чи густого натурального соснового екстракту. При цьому вода набуває зеленуватого або зеленувато-жовтого кольору і запаху хвої. Температура води +34-36 °С; тривалість процедури — 10-15 хв, через день. Курс лікування — 10-15 ван. Хвойні ванни мають приємний запах і діють заспокійливо на нервову систему. Застосовуються при функціональних розладах нервової системи.

Інші ароматичні ванни можуть застосовуватися при захворюваннях опорно-рухового апарату, порушеннях кровообігу, захворюваннях внутрішніх органів.

Соляні ванни готують, додаючи до прісної води від 2 до 10 кг солі. Ванни зі вмістом 10 кг і більше солі називаються розсольними або рапними.

Сіль, подразнюючи периферичні нервові закінчення, знижує поріг їх збудливості, внаслідок чого при індиферентній температурі води соляна ванна сприймається як теплувата або тепла.

Соляні ванни посилюють обмін речовин, поліпшують периферичний кровообіг. Ці ванни застосовують при поліартритах, невритах, гіпертонічній хворобі І стадії, початкових явищах кардіосклерозу, а також у дитячій практиці при лікуванні рахіту, як загальнозміцнюючі процедури. Використовується температура води 35-38 °С, тривалість процедури — 15-20 хв, ванни проводять через день. Курс лікування — 10-15 ванн. Часто застосовують соляно-хвойні ванни.

Лужні або содові ванни готують, додаючи до води 500 г — до 1 кг соди, температура води +35-37 °С, тривалість — 10-15 хв, курс лікування — 10-15 процедур. Ці ванни призначають при шкірних захворюваннях для пом'якшення рогового шару епідермісу та змивання шкірного жиру. Деколи застосовують соляно-лужні ванни (2-5 кг солі і 500 г соди).

При газових ваннах вода перенасичується газом, в результаті чого газ у ванні виділяється у вигляді бульбашок. Ступінь насичення води газом знаходиться у прямій залежності від:

· коефіцієнту його розчинності;

· тиску, під яким воду насичують газом,

і в зворотній залежності від температури води у ванні.

В механізмі дії газових ван крім температурного та механічного факторів роль відіграє особливість самого газу. Міхурці газу, які осідають на шкірі подразнюють рецептори шкіри, що спричинює тактильний масаж. Крім того, температура води у ванні становить +37º - +34 ºС, а у міхурці +25º - +12ºС, що спричинює температурний масаж.

Хімічна дія газової ванни проявляється при проникненні газу в кров і при вдихуванні газу, що виділяється з води. Найпоширеніші газові ванни – вуглекислі, сірководневі, азотні, перлинні, радонові, комбіновані.

Природними газовими ваннами пацієнти лікуються на курортах. У водолікарнях поза курортами застосовують штучні газові ванни.

Вуглекислі ванни викликають нагромадження у шкірі речовин, які мають парасимпатичну дію, тому їх, як правило, застосовують при підвищеному артеріальному тиску. Температура води на початкових процедурах +35-36 °С, на наступних процедурах поступово знижується до +32-30 °С, тривалість ванни — від 5 до 15 хв. Процедури проводять, як правило, через день. Вуглекислі ванни рекомендується приймати через годину після сніданку. Після ванни необхідний відпочинок протягом 15-20 хв. До ванни також необхідний відпочинок протягом 15-20 хв. Курс лікування — 12-15 вуглекислих ванн.

Ці ванни призначають також при початкових формах недостатності кровообігу, пов'язаної з вадами серця, міокардитом, але не раніше ніж через 8 місяців після припинення гострих явищ, при початкових формах атеросклеротичного кардіосклерозу, гіпотонії, функціональних розладах нервової системи.

Сірководневі (сульфідні) ванни є в природному вигляді та штучно приготовані (за допомогою технічної сірчаної кислоти та розчину сірчистого натрію). Сульфідні ванни проявляють на серцево-судинну систему таку ж дію, як і вуглекислі, тільки більш сильнішу, значно підвищують обмін речовин. Під впливом такої ванни сповільнюється пульс, поглиблюється та -сповільнюється дихання, поліпшується кровообіг, підвищується проникність капілярів.

Показаннями до призначення сірководневих ванн є захворювання серцево-судинної системи (не раніше 8 місяців після припинення гострих явищ), поліартрити різної етіології, захворювання периферичної нервової системи, деякі шкірні захво­рювання (нейродерміт), порушення обміну речовин (подагра, ожиріння). Протипоказані ці ванни при гострих ендокардитах, міокардитах, недостатності кровообігу ІІ і ПІ ступенів, при захворюваннях легень, печінки та нирок, вираженому тиреотоксикозі, а також туберкульозному ураженні органів.

При захворюваннях суглобів, периферичної нервової системи і т. ін., при яких показано тепло, температуру води від +35-36 °С на першій процедурі поступово підвищують до +37-38 °С на 6-7 процедурі. При лікуванні шкірних захворювань сульфідні ванни іноді призначають температурою +33-35 °С. Курс лікування — 8-10 процедур.

У дні прийому сірководневих ванн (як і вуглекислих та радонових) бажано не призначати хворому інших процедур. При скаргах на сонливість, запаморочення, слабість необхідно зменшити тривалість ванни і концентрацію сірководню. Якщо вказані явища тривають при наступних процедурах, доцільно їх відмінити.

До газових ванн відносять також кисневі (вода ванни насичується киснем), азотні (насичення азотом) і перлинні ванни (через дрібні отвори спеціальних трубок у воду надходить під тиском 1-2 атм стиснене повітря, яке наповнює ванну великою кількістю дрібних бульбашок). Гідростатичний тиск таких ванн зменшується. Кисневі та перлинні ванни діють заспокійливо на нервову систему. Застосовуються при захворюваннях серцево-судинної системи і неврозах (Фільм "Перлинна ванна").

Азотні ванни мають седативну, болезаспокійливу та десенсибілізуючу дію і призначаються для лікування початкових форм гіпертонічної хвороби, неврастенії, нейродермітів, остеоартрозу, тиреотоксикозу.

Радонові ванни існують також у природному та штучно приготовленому вигляді. Радонова вода має значний імуно-супресивний, десенсибілізуючий впливи, заспокійливу та знеболюючу дії. Радонові ванни сприяють нагромадженню попередників катехоламінів, що призводить до активації симпатичної нервової системи.

Тривалість загальної ванни — від 6 до 15 хв, а місцевої (ручної, ножної) —до 20-30 хв. Лікування щоденне або через день. На курс лікування в середньому призначають 12-15 ван. Радонові ванни, на відміну від вуглекислих і сульфідних, викликають блідість шкіри з наступним розширенням судин. Артеріальний тиск звичайно знижується, підвищується обмін речовин, поліпшується діяльність серцево-судинної системи.

Показаннями до призначення радонових ванн є захворювання опорно-рухового апарату (остеоартроз, хронічні та підгострі поліартрити, особливо подагричні); порушення периферичного кровообігу за типом облітеруюючого ендартеріїту; хронічні радикуліти й поліневрити; деякі шкірні захворювання (нейродерміт, початкові стадії склеродермії); початкові форми дизтиреозу; захворювання серцево-судинної системи (через 8 місяців після затухання гострих явищ).

Протипоказаннями для призначення радонових ванн є недостатність кровообігу II й III стадій, запальні захворювання серця при неповній ліквідації процесу, гострі запальні процеси будь-якої локалізації, розповсюджений атеросклероз, усі строки вагітності.

Крім зазначених вище ванн є вібраційні ванни – це лікувальний вплив механічних вібрацій, які передаються тілу пацієнта через шар теплої води у ванні за допомогою апарата “Волна-1” або “Волна-2”. Вібрація діє анальгезуюче, десенсибілізуюче і протизапально.

Вихрові ванни – гаряча та холодна вода попередньо змішуються у змішувачі і надходять звідти у ванну під тиском багатьма струменями. Ці ванни застосовують як допоміжний метод лікування при травмах, опіках, ампутації кінцівок.

Гідроелектричні ванни – застосовується дія теплої води і гальванічного (постійного) струму. Має виразну седативну, антиспастичну та болевгамовуючу дії.

Флюідопунктура – метод стимуляції акупунктурних точок струменем води або повітря. При цьому застосовується спеціальний апарат. Вода подається переривчасто з частотою 18 Гц, під тиском 1,85 атм, часом дії 2 хв.

Дата добавления: 2014-01-04