Філософія, теорія, суть сестринської справи

Зв'язок сестринської справи з іншими науками.

Сестринська справа як наука пов'язана з іншими науками. Тісний зв'язок вона має із соціологією, яка вивчає суспільство і взаємовідносини між людьми. Соціо­логія дозволяє медичним сестрам ширше дивитися на світ і суспільство в цілому - на цінності і погляди різних членів суспільства, а також сили, які зміцнюють їх. Соціолог розглядає всі події в суспільстві не як індиві­дуальний прояв, а як соціальний факт чи соціальне явище. Наприклад: соціолог хоче знати не чому окрема людина здійснила самогубство, а чому в певному середовищі процент самогубств вищий, ніж в іншому. Він шукає відповіді на такі запитання: чому процент самогубств в сільській місцевості (у всякому випадку в західних країнах) нижчий, ніж в містах, чи чому австрійці частіше здійснюють самогубство, ніж італійці. Знання соціології допомагають медичній сестрі краще орієнтуватись в психоемо­ційних особливостях тих чи інших членів громади.

Сестринська справа тісно пов'язана з економікою - наукою, яка вивчає виробництво, розподіл і споживання товарів і послуг. Знання еко­номіки допомагають медичній сестрі в правильній організації обслугову­вання населення.

Сестринська справа пов'язана з політологією, в центрі уваги якої знаходиться уряд і використання урядової влади. Знання політології допомагає медичним сестрам орієнтуватися в питаннях організації і фі­нансування охорони здоров'я.

Сестринська справа пов'язана з історією. Історичні дослідження і знання історії розвитку сестринства допомагають орієнтуватись в сього­денні і робити прогнози на майбутнє.

Сестринська справа пов'язана з психологією, яка вивчає логічне мислення,

сприйняття і творчі здібності. Ця наука звертає увагу на ін­дивідуальні особливості

людей. Медична психологія допомагає сестрі в правильній організації її роботи з пацієнтами.

Крім того, сестринська справа пов'язана з фундаментальними ме­дичними дисциплінами (анатомією, фізіологією, гістологією), які забез­печують медичній сестрі знання будови і функції органів і тканин.

Сестринська справа має зв'язок з клінічними дисциплінами (терапі­єю, хірургією, педіатрією та іншими), які дають можливість медичній сестрі зрозуміти основні проблеми пацієнта при тій чи іншій патології.

Говорячи про філософію, ми говоримо про те, як людина мислить, у що вірить і як сприймає життя.

Філософія сестринської справи - це система поглядів на взаємовід­носини між сестрою, пацієнтом, суспільством та навколишнім середо­вищем.

Філософія сестринської справи встановлює:

- етичні обов'язки медичної сестри щодо обслуговування пацієнтів (до-­
тримання конфіденційності, шанування незалежності пацієнта і т.д.);

- цілі, до яких прагне медична сестра (незалежність, здоров'я, знан-­
ня, уміння і т.п.);

- моральні якості, або чесноти (мудрість, співчуття, милосердя, тер­піння і т.д.).

Однією зі складових частин філософії є етичний кодекс сестер - це етичні принципи, сформульовані представниками сестринської профе­сії для своїх колег у кожній із країн. Кодекс включає основні принципи поведінки й оцінки дій сестри, відображає основні цілі, обов'язки і цін­ності в професії медичної сестри. Він складає систему світоглядів, усе­редині якої сестра може приймати рішення, що відповідають етичним нормам, і виконувати обов'язки перед суспільством, перед колегами і перед своєю професією.

Колектив реформаторів медсестринства в Україні: Ю.В. Вороненко, Т.І. Чернишенко, В.В. Лойко, О.І. Смольняков - створили Етичний ко­декс медичної сестри України. Створення кодексу є найважливішим за­собом розвитку самоврядування в сестринській професії.

Визначення сестринської справи дають нам чотири парадигми або чотири

основні концепції: сестринська справа, особистість, навколишнє середовище, здоров'я.

Флоренс Найтінгейл говорила, що сестринська справа - одне з найдавніших мистецтв і одна з наймолодших наук, що концентруєть­ся на турботі про пацієнтів. Мистецтво і наука виявляються в сестрин­ській справі як у роботі сестри-виконавця, так і в діяльності сестри-керівника.

Поняття особистості займає у філософії сестринської справи особ­ливе місце. Взагалі проблема особистості у філософії - це насамперед питання про те, яке місце займає людина у світі. Біологічні, психологі­чні, соціальні і духовні компоненти складають єдине ціле людини, па­цієнта. Вони характерні для усіх людей, але індивідуальні для кожного з нас - вони і складають особистість кожного з нас.

Навколишнє середовище завжди впливало на життєдіяльність лю­дини. Воно було розпізнане ще з часів діяльності Флоренс Найтінгейл як істотний чинник у запобіганні захворюванням і підтримці здоров'я. Навколишнє середовище

поділяється на:

- фізичне, яке включає географічне положення, клімат, чистоту повітря,
води і т.п.;

- соціальне, яке відіграє величезну роль у формуванні особистості пацієнта,­
із яким медсестрі доведеться працювати (сім'я, школа, знайомі,
трудовий колектив і т.д.);

- культурне, яке включає поведінку людини, її взаємовідносини з іншими­
людьми (мова, традиції, звичаї, віра, манери спілкування і т.п.).

Залежно від навколишнього середовища, в якому ріс, живе і пра­цює пацієнт, сестрі необхідно будувати свої взаємини з ним - це той вказівник, який веде і пацієнта, і медичну сестру до успіху.

Здоров'я - дуже широка концепція, яка визначається по-різному на різних життєвих етапах. У 1947 році ВООЗ визначила здоров'я як стан повного фізичного, психічного і соціального добробуту, а не про­сто відсутність захворювань або неповноцінності. Здоров'я - це динамічний процес, що може бути визначений як об'єктивно, так і су­б'єктивно, мета, до якої потрібно прагнути. Це поняття включає умін­ня піклуватися про самого себе, забезпечує почуття цілісності організ­му і навколишнього середовища, воно справляється зі стресом шляхом адаптації.

Основні моральні аспекти сестринської справи відображені в сест­ринській етиці. Етика - це вивчення принципів цінностей та норм мо­ралі. А мораль - це принципи, цінності та норми, яких людина дотри­мується у своєму повсякденному житті.

Фахова таємниця.

Принаймні із часів Гіппократа медичні працівники давали обіцянку берегти таємниці, довірені їм хворими. Авіценна говорив: "Оберігай та­ємницю від усіх, які розпитують, полонянка твоя - твоя таємниця, якщо ти зберіг її, і ти бранець її, якщо вона розкрита".

У "Женевській декларації" ВМА (1948, 1968, 1983, 1994 рр.) гово­риться: "...

урочисто клянуся... берегти довірені мені таємниці, навіть після смерті пацієнта".

З етичної точки зору поняття "медична таємниця" є, по-перше, підтвердженням принципу поваги до пацієнта, поваги його людської гідності, його законних прав, його особливого права на конфіденцій­ність; по-друге, поширенням принципу незавдання шкоди на всі сторо­ни життєдіяльності –

способу життя пацієнта, його добробуту. На жаль, розголошення фахових таємниць часто відбувається через надмірну балакучість медиків.

Питання про фахову медичну таємницю не тільки етичне, але і юридичне.

Роль сестринського персоналу в дотриманні етичних норм.

Одним із прав особистості є свобода від образ. Багатьом людям важ­ко уявити собі, що ті, хто надає допомогу, і члени сім'ї можуть обра­зити людину, яка залежить від них і їхньої турботи. Нанесення кому-небудь у результаті недружнього ставлення фізичної або моральної шкоди називається образою. Якщо людині нанесена шкода через відсу­тність необхідного догляду з боку персоналу, який обслуговує, то це називається нехтуванням своїх обов'язків.

Коли медична сестра надає пацієнту догляд, вона бере на себе також відповідальність за захист цієї особи від образи. Варто обов'язко­во повідомляти про образу або шкоду, якщо медсестра, яка здійснює догляд, знає або підозрює

це. Доглядаючи за особами похилого віку й інвалідами, варто бути уважними до проявів неповаги або обра­зи відносно пацієнтів. Вони можуть зазнавати образ службовців, сусідів або членів сім'ї. Образником може бути хто-небудь із членів сім'ї, друг або родич, що живе поза домом.

Медсестра, яка здійснює догляд, несе юридичну відповідальність за замовчування образ, які спостерігаються.

Зневага.

Зневага - це особлива форма образи, яка виражається в ігноруван­ні прав і потреб людини з боку іншої особи. Зневага, халатність мають місце, коли людина не одержує нормальної їжі, одягу, притулку, догляду, або людського

спілкування. Людина, яку зневажають, може бути погано доглянутою: брудне волосся, неприємний запах від тіла або з рота, кірки на віях, губах або яснах, пролежні, їжа, яка застряла між зубами. її одяг і постіль мо­жуть бути брудними, вона може бути пригніченою або замкнутою, може відмовлятися від їжі або особистого догляду.

Обмеження фізичної активності.

Іншою специфічною формою образи може бути використання фізи­чних і хімічних засобів обмеження руху. Людина має право бути вільною від будь-яких рухових обмежень.

Засоби фізичного обмеження не дозволяють людині нормально рухатися. Медики раніше вважали, що використання фізичних обмежень до­зволяє захистити людину від шкоди собі й іншим. Людей прив'язували до ліжок і стільців, щоб вони не могли впасти і поранитися. Вивчивши викори стання обмежень рухової активності, дослідники дійшли до висновку, обмеження уражають людей не тільки емоційно, але і фізично.

Фізичне обмеження людини може завдати шкоди її організму. Люди, які зазнали фізичних обмежень, можуть поранити себе, намагаючись звільнитися. Наприклад, людина може перекинути стілець і, намагаю­чись виплутатися з ременів, які стягають груди, поранити руки і голо­ву. Обмеження рухової активності також позбавляють людину почуття гідності і незалежності. Особи, які піддавалися обмеженням, говорять: "Бути прив'язаним - це гірше з того, що я міг зазнати. Адже прив'я­зують скажених собак!" Сьогодні використання фізичних засобів обме­ження рухів розглядається як форма образи, якщо тільки це робиться не за призначенням лікаря. Фізичні обмеження можуть застосовуватися для того, щоб запобігти дезорієнтованому пацієнтові падінню з крісла-каталки. Фізичні обмеження ніколи не застосовуються для того, щоб створити більше зручностей для персоналу. Вони ніколи не повинні за­стосовуватися як дисциплінарний засіб.

Хімічні засоби обмеження активності - це ліки, які звичайно за­спокоюють і знижують спроможність людини рухатися або нормально реагувати. Як і фізичні, так і хімічні засоби ніколи не повинні викорис­товуватися для зручності персоналу. Можна утримувати людину в без­пеці, не вдаючись до використання обмежень.

Розвиток сестринської справи в Україні.

Виникнення сестринської справи в Україні, як і у всій Європі, не­розривно пов'язане з прийняттям та становленням християнства. Створю­вались монастирі, при яких були лікарні, подорожні доми, які поєдну­вали функції готелю, лікарні та амбулаторії для мандрівників, що на­правлялися до святих місць та потребували медичної допомоги.

Одна з перших згадок про створення стаціонарної лікувальної уста­нови у Київській Русі відноситься до X століття, коли княгиня Ольга організувала лікарню, де догляд за хворими був доручений жінкам.

За часів середньовіччя в Україні не було навчальних медичних за­кладів, а навчання мистецтву лікувати та доглядати за хворими переда­ валось шляхом від батьків дітям або на зразок ремісничого учнівства при монастирях. Відомо, що в середньовічних містах України (кінець XIV ст.) медициною займалися члени професійних цехів. Серед них хірурги-цирульники надавали допомогу жителям міст і брали участь у військових по­ходах та козацьких битвах. Цехи цирульників були у Львові (засновані у 1512 році), при Київському магістраті, в Кам'янці-Подільському та інших містах. У цехах цирульників проводилось також навчання учнів.

Значну роль в історії розвитку медичної справи в Україні відіграли братства. Зокрема Львівське братство мало п'ять шпиталів.Лікувальні заклади мало і Київське братство.

Наприкінці XVIII століття українські землі входили до складу двох імперій: Російської та Австро-Угорської. Західна Україна (тодішні Львів­ська, Станіславська та Тернопільська губернії, інакше Галичина, та частина Волині, інакше - Лодомирія) за часів панування Австро-Угор­щини та панської Польщі мала винятково важкі соціально-економічні умови.

Імператриця Австрії Марія Терезія з метою поліпшення медичної опіки над населенням, розвитку медичної освіти і науки у королівстві Галичина та Лодомирія декретом від 22 грудня 1772 року призначила доктора меди­цини Андрея Крупинського крайовим протомедиком Галичини. Йому було доручено створити на західноукраїнських землях систему медичної служби і медичної освіти. Відкриття Львівського акушерського колегіуму відбулося 1 жовтня 1773 року. Цей день ознаменував зародження серед­ньої медичної освіти на західноукраїнських землях.

Перша школа медичних сестер була створена лише у 1895 році при загальній лікарні у Львові. Вона була організована і фінансувалась кра­йовим відділом здоров'я спільно з товариством Червоного Хреста.

Дещо інакше розвивались сестринська справа та освіта в тих регіо­нах України, які після третього поділу Польщі перейшли під панування Російської імперії. Це стосувалось Східної (Великої) України.

У 1775 році сенат видав наказ про створення у Києві урядового шпиталю. У 1792 році в місті був відкритий також військовий шпиталь. З 1786 року при Кирилівському монастирі почав діяти будинок для інвалі­дів.

Кримська війна (1853) визначила початок нового етапу в розвитку сестринської справи. У цей час М.І. Пирогов прийняв пропозицію щодо залучення загонів сестер милосердя в Кримській кампанії. Перші в істо­рії медицини жінки-медичні працівники почали надавати допомогу по­раненим та хворим воїнам на полі бою.

Із середини XIX століття почали діяти фельдшерські школи в Києві та Харкові. У 1870 році в Києві відкрито військову фельдшерську шко­лу, а в 1877 році - курси медичних сестер.

Певні зусилля для боротьби з епідеміями та високим рівнем захво­рюваності в Україні, розширення мережі лікувальних закладів та роз­витку професійної підготовки середніх медичних працівників були до­кладені Російським урядом після Жовтневої революції.

1 листопада 1939 року позачергова сесія Верховної Ради СРСР при­йняла закон про включення Західної України до складу СРСР та воз­з'єднання з УРСР.

Під час фашистської окупації України в роки Другої світової війни на її території припинили свою діяльність медичні школи, а їх майно було пограбоване. Після закінчення війни Радянський уряд приділив велику увагу відновленню мережі середніх медичних навчальних закла­дів та відкриттю нових.

Під час фашистської окупації України в роки Другої світової війни на її території припинили свою діяльність медичні школи, а їх майно було пограбоване. Після закінчення війни Радянський уряд приділив велику увагу відновленню мережі середніх медичних навчальних закла­дів та відкриттю нових.

24 серпня 1991 року позачергова сесія Верховної Ради України при­йняла Постанову та Акт проголошення незалежності України. УКРАЇ­НА стала незалежною демократичною державою з неподільною та недоторканою територією, на якій чинними є лише

власні Конституція, закони та постанови уряду.

Дата добавления: 2014-01-04