Історія виникнення ПТ

20 років тому технологічний підхід майже не використовувався у вітчизняній практиці. Перші спроби зробили Т.А.Ільїна та М.В.Кларин під час аналізу іноземного досвіду. Однак представників традиційної педагогіки лякає сьогодні виробничий термін "технологія". Її розуміють як процес з гарантованим результатом, що, на перший погляд, важко переносити у пед. дійсність.

Проте думки про технологізацію освіти висловлював ще Я.А.Коменський 400 років тому. Елементи технологічного підходу можна знайти і в працях більшості видатних іноземних та вітчизняних педагогів, таких як А.Дистервег, Й.Г.Песталоцці, Л.М.Толстой, А.С.Макаренко, В.О.Сухомлинський та інших.

Розвиток ПТ у світовому освітньому просторі можна умовно розділити на три етапи, кожен з яких характеризується перевагою тієї чи іншої тенденції.

Основною тенденцією І етапу (1920-1960-ті роки) було підвищення якості викладання, яке розглядалося як єдиний шлях, що приводив до ефективного навчання. Здійснювалися спроби підвищення ефективності викладання шляхом підняття інформаційного рівня навчання при використанні засобів масової комунікації.

Сплеск зацікавленості ПТ характерний для шкіл США 30-х років нинішнього століття, коли з'явилися перші програми аудіовізуального навчання. Там же вперше використовується термін "освітня технологія".

Запровадження перших програм аудіовізуального навчання в США в 30-х роках не тільки започаткувало технологічну революцію в освіті, а й відкрило дискусію, яка триває дотепер, про сутність, предмет, концепції, дефініції, парадигми і джерела розвитку нової галузі пед. науки та нової дисципліни — ПТ.

ІІ етап (1960-1970-ті роки) характеризувався перенесенням акценту на процес навчання, що пов'язано з розвитком концепції програмованого навчання, яке вимагало суворого врахування вікових та індивідуальних відмінностей учнів. Увага до процесу навчання призвела до усвідомлення факту, що саме він визначає методику навчання та є критерієм успіху в цілому.

Наслідком застосування машинного та програмованого н-ня у США стала індивідуалізація та персоніфікація навчального процесу. Якщо до 1960 р. навчальні посібники були призначені для навчання групи учнів, то з 1960 р. індивідуалізація навчання стала центральним пунктом планування та виробництва засобів н-ня. Як засіб індивідуалізації н-ня навч. програма у цих проектах була поділена на порції, до яких було розроблено інструкції, дібрано дидактичний матеріал, аудіовізуальні та інші засоби навчання. Ці порції дістали назви "модулів", "одиниць навчання", "навчальних пакетів".

ІІІ етап, сучасний, характеризується розширенням сфери ПТ. Якщо раніше її функції зводилися фактично до обслуговування процесу навчання, то нині ПТ претендує на провідну роль у плануванні, організації процесу навчання, в розробці методів і навчальних засобів. До засобів навчання належать: документи, матеріальні об'єкти, люди, взаємодія з якими веде до здобуття знань. Засоби навчання поділяються на навчальні засоби, які фахово створені для навчання, та об'єкти довкілля. Порядок дослідження можливостей засобів навчання зазвичай збігається з винаходом чергової технологічної новинки. Винятком є програмоване навчання, ідеї якого висловлено ще в 30-х роках, і їх реалізація стала можливою лише на початку 50-х років.

Розвиток технологічного підходу у вітчизняній освіті:

На теренах колишнього Радянського Союзу термін "ПТ" згадується у 20-тих роках у роботах з педології, заснованих на працях з рефлексології (І.П.Павлов, В.М.Бехтерев, А.А.Ухтомський, С.Т.Шацький). Одночасно використовували і термін "пед. техніка", що згадується у пед. енциклопедії 30-х років. Педагогічна техніка визначається як сукупність прийомів і засобів, спрямованих на чітку й ефективну організацію навч. занять.

І період (40-ві — середина 50-х рр.) характеризується появою в школі різноманітних технічних засобів пред'явлення інформації — запису і відтворення звуку і проекції зображень, об'єднаних поняттям "аудіовізуальні засоби". Магнітофони, програвачі, проектори і телевізори, використовувані в школі того часу, було призначено в основному для побутової мети, тому термін "технологія в навчанні" означав застосування досягнень інженерної думки в навчальному процесі.

ІІ період (середина 50-х — 60-ті рр.) запровадження технологічного підходу позначено виникненням програмованого навчання. Було розроблено аудіовізуальні засоби, спеціально призначені для навчальної мети: засоби зворотного зв'язку, електронні класи, навчальні машини, лінгафонні кабінети, тренажери тощо. На відміну від терміна "технологія навчання", тотожного поняттю "ТЗН", під "технологією освіти" мали на увазі науковий опис (сукупність засобів і методів) пед. процесу, що неминуче приводить до запланованого результату.

На початку 60-х років термін "ПТ" з'явився на сторінках закордонної преси, у назвах багатьох педагогічних журналів високорозвинених капіталістичних країн. У США це журнал "ПТ" (1961 р.), у Великій Британії — "ПТ і програмоване навчання" (1964 р,), в Японії (1965 р.) та Італії (1971 р.) — однойменні журнали. У 1967 р. в Англії створено Національну раду з ПТ, у США — Інститут ПТ.

Для ІІІ періоду (70-ті роки) характерні три особливості. По-перше, відбувається розширення бази ПТ. Крім аудіовізуальної освіти і програмованого навчання, фундамент ПТ надбудували інформатика, теорія телекомунікацій, пед. кваліметрія, системний аналіз і пед. науки (психологія навчання, теорія керування пізнавальною діяльністю, організація навчального процесу, наукова організація пед. праці). По-друге, змінюється методична основа ПТ, здійснюється перехід від вербального до аудіовізуального навчання. По-третє, починає активно здійснюватися підготовка проф. педагогів-технологів.

Стає масовим випуск новітніх аудіовізуальних засобів, таких, як відеомагнітофон, карусельний кадропроектор, поліекран, електронна дошка, рейкова система кріплення схем, блокнотна дошка для писання фломастером, синхронізатори звуку і зображення тощо. У цей період технологія навчального процесу розробляється на основі системного підходу, а дослідники розуміють ПТ як вивчення, розробку і застосування принципів оптимізації навчального процесу на основі новітніх досягнень науки й техніки.

У 80-х роках почався IV етап в еволюції "ПТ". Його характерні риси — створення комп'ютерних лабораторій і дисплейних класів; зростання кількості та якості пед. програмних, засобів. Відбувається поширення інтерактивних технологій навчання.

3. Дефінітивний аналіз поняття „ПТ”

Поняття "ПТ" останнім часом дедалі більше поширюється в науці й освіті. Його варіанти — "ПТ", "технологія навчання", "освітні технології", "технології в навчанні", "технології в освіті" — широко використовуються в псих.-пед. літературі і мають понад 300 формулювань, залежно від того, як автори уявляють структуру і компоненти освітнього процесу. Аналіз еволюції поняття "ПТ" дає змогу прогнозувати технологічні тенденції в освіті. Трансформація терміна — від "технології в навчанні" до "технології освіти", а потім до "ПТ" — відповідає зміні його змісту, що охоплює, відповідно, визначені періоди.

Триваючи впродовж 50 років, дискусія про сутність ПТ знайшла відображення в численних визначеннях. Її суть зводиться до зіткнення двох крайніх точок зору: дехто вважає ПТ комплексом сучасних технічних засобів навчання, решта оголошують її процесом комунікації. Окрему групу становлять автори, які поєднують у поняття "ПТ" засоби і процес навчання.

Розглянемо базові визначення, зроблені дослідниками зазначеної проблеми.

На думку М.Кларка, директора аудіовізуального центру Лондонського університету, спершу зміст ПТ зводився до "застосування в сфері освіти винаходів, промислових виробів і процесів, що є частиною технології нашого часу". Зміст терміна змінюється, як ми бачимо, у напрямку від "технології в освіті" до "технології освіти", тому що поєднує спеціально створені і пристосовані до навчального процесу засоби.

Подальшу зміну змісту терміна можна охарактеризувати як тенденцію до багатоаспектності. Як указують Ф.Персиваль і Г.Еллінгтон, у технологію освіти, крім жорстких (проектори, магнітофони, телевізори, мікрокомп'ютери) і м'яких (слайди, кодопозитиви, магнітофільми, відеозаписи, комп'ютерні програми) засобів, входять "невідчутні" аспекти (чи, інакше, "супутні засоби"). До них належать "ідеї і досвід, виведені з таких різних галузей знань, як психологія, соціологія, професійний менеджмент і системний аналіз у поєднанні з удосконаленням у більш технічних галузях, таких як оптика, репрографія, акустика і мікроелектроніка, використовуваних для розробки методик оптимального засвоєння знань чи навчальних систем".

Комісія з технології навчання США в доповіді Президенту і Конгресу (1970 р.) зазначила, що "технологія навчання" має подвійну природу: це — "засоби, породжені технологічною революцією, що можуть бути використані з навчальною метою... і систематична діяльність з планування, здійснення й оцінювання всього навчального процесу, викладена в термінах специфічної мети, вона заснована на результатах дослідження навчального процесу і комунікації й використовує поєднання людських і матеріальних ресурсів для досягнення ефективного навчання".

У 60-ті роки, коли відбувалося становлення ПТ, багато авторів особливо не розрізняли технологію навчання, навчальну технологію і ПТ. Терпимість до різних формулювань простежується на тлі загальної тенденції переходу до розуміння ПТ як пед. системи, в якій використання засобів навчання підвищує ефективність навчального процесу.

Подальші уточнення визначення "ПТ" тривають у 70-х роках, тому що багато авторів припускаються нечіткого, двозначного тлумачення терміна.

Слово "технологія" грецького походження й означає "знання про майстерність". Однією з причин тривалої дискусії про термін "ПТ" є непрофесійний погляд на проблему. Існують дві основні точки зору: професіональні педагоги-технологи вважають технологію процесом чи способом виконання певного завдання. З другого боку, пед. громадськість, здебільшого, вважає технологію апаратурою для навч. процесу. І, нарешті, представники четвертої групи (Д.Фіни, А.Ламсдейн, П.Мітчелл, Р.Томас) пропонують розглядати кілька значень ПТ одночасно.

Найбільш повно вивчила проблему П.Д.Мітчел. Він пише в Енциклопедії педагогічних засобів, комунікацій і технології (Лондон, 1978): «Не будучи синонімом "засобу навчання", ПТ є міждисциплінарним конгломератом, що має зв'язки (відносини) фактично з усіма аспектами освіти — від короткого навчального фрагмента до національної системи з усіма її функціями». Зробивши докладний аналіз численних визначень, автор дійшла висновку про існування концептуальної мозаїки значень ПТ: пед. психотехнологія, педагогічна інформація і технологія комунікації, технологія пед. менеджменту, технологія пед. систем, технологія пед. планування. Уважно проаналізувавши 102 джерела (монографії і статті) з ПТ, П.Д.Мітчел формулює остаточне її визначення: "ПТ є галузь досліджень і практики (у межах системи освіти), що має зв'язки (відносини) з усіма аспектами - організації педагогічних систем і процедурою розподілу ресурсів для досягнення специфічних і потенційно відтворюваних педагогічних результатів".

Це твердження є, на наш погляд, вдалою спробою об'єднання всіх відомих значень ПТ. Воно дало змогу автору сформулювати основне завдання педагогів-технологів: оптимальний розподіл людських, матеріальних і фінансових ресурсів для одержання бажаних педагогічних результатів.

У 1979 р. Асоціація з педагогічних комунікацій і технології США опублікувала "офіційне" визначення ПТ: "ПТ – це комплексний, інтегративний процес, що охоплює людей, ідеї, засоби і способи організації діяльності для аналізу проблем і планування, забезпечення, оцінювання і керування вирішенням проблем, що стосуються всіх аспектів засвоєння знань".

Це формулювання виявилося настільки всеосяжним, що подальші його зміни відбувалися лише уточненням. Як зазначено в глосарії термінів за технологією освіти (Париж, ЮНЕСКО, 1986, с. 43), "у первісному розумінні ПТ означає використання з педагогічною метою засобів, породжених революцією в галузі комунікації, таких, як аудіовізуальні засоби, телебачення, комп'ютери й інші види "жорстких" і "м'яких" засобів. У новому і ширшому розумінні це — систематичний метод планування, застосування й оцінювання всього процесу навчання і засвоєння знань шляхом обліку людських і технічних ресурсів і взаємодії між ними для досягнення найефективнішої форми освіти.”

У 70-ті роки журнал "Советская педагогика" неодноразово публікував статті з проблем ПТ. Це роботи Т.А.Ільїної, А.І.Космодем'янської, М.В.Кварина, І.Я.Лернера.

У цей час у вітчизняну пед. науку й освіту міцно ввійшло поняття "ПТ" ("освітня технологія"). У його розумінні і вживанні існують великі розбіжності серед учених і практиків.

— ПТ — це змістовна техніка реалізації навчального процесу (В.П.Безпалько).

— ПТ означає системну сукупність і порядок функціонування всіх особистісних, інструментальних і методологічних засобів, використовуваних для досягнення педагогічної мети (М.В.Кларін).

— ПТ є змістовним узагальненням, що вбирає в себе зміст усіх визначень різних авторів (джерел). ПТ може бути представлена науковим, процесуально-описовим і процесуально-діючим аспектами (Г.К.Селевко).

— ПТ — системний метод створення, застосування і визначення всього процесу викладання і засвоєння знань з урахуванням технічних і людських ресурсів і їх взаємодії, що своїм завданням вважає оптимізацію форм освіти (ЮНЕСКО).

ПТ, зазвичай, відображають прийняту в різних країнах систему освіти, її загальну цільову і змістовну спрямованість, організаційні структури і форму, відображені в державних нормативних документах, зокрема — в освітніх стандартах. Сама собою система неперервної освіти в нашій країні теж може бути занесена до класу освітніх технологій.

ПТ відображає тактику реалізації освітніх технологій і будується на знанні закономірностей функціонування системи "педагог — середовище — учень" у певних умовах навчання (індивідуального, групового, колективного, масового тощо). Їй притаманні загальні риси і закономірності реалізації навчально-виховного процесу незалежно від конкретного навчального предмета.

ПТ може містити в собі інші спеціалізовані технології, застосовувані в інших галузях науки і практики — електронні і нові інформаційні технології, поліграфічні, валеологічні тощо.

Технологія навчання відображає шлях освоєння конкретного навчального матеріалу в межах певного предмета, теми, питання й у межах цієї технології. Вона близька до окремої методики. Її ще можна було б назвати дидактичною технологією.

Діяльність педагогів-новаторів можна зарахувати до персоніфікованих технологій (персонал-технологія), які тиражувати важко, а іноді і неможливо.

Таким чином, ПТ функціонує і як наука, що досліджує найраціональніші шляхи навчання, і як система способів, принципів і регулятивів, застосовуваних у навчанні, і як реальний процес навчання (Г.К.Селевко).

ПТ в загальнопедагогічному розумінні характеризує цілісний освітній процес з його метою, змістом і методами навчання. Окремо предметна ПТ — сукупність методів і засобів для реалізації певного змісту навчання в межах одного предмета (методика викладання предмета). Локальна ж технологія є вирішенням окремих дидактичних і виховних завдань. Персонал-технологія присутня в досвіді педагогів-новаторів.

Отже, інтерес як учених, так і практиків до ПТ викликаний різними причинами. Для когось це модний напрям. Інші вважають ПТ засобом вирішення більшості педагогічних проблем. Ми ж схильні вважати, що це об'єктивний процес, новий етап в еволюції освіти, на якому будуть переглянуті підходи до супроводу і забезпечення процесу природного розвитку дитини.

Дата добавления: 2014-01-04