Стабілізатори – речовини, що підвищують хімічну стійкість лікарських речовин в розчинах для ін’єкцій

Речовини, що застосовуються в якості стабілізаторів повинні відповідати наступним вимогам:

§ Бути безпечними для хворого, як в чистому вигляді, так і в складі з компонентами лікарського препарату;

§ Дозволені фармакологічним комітетом до застосування в медичній практиці;

§ Виконувати функціональне призначення – забезпечувати стійкість лікарської речовини.

§ Хімічна чистота;

§ Доступність.

Вибір стабілізатора залежить від природи речовини та характеру хімічного процесу, що проходить в розчині.

Стабілізатори умовно поділяються на дві групи:

· Речовини, що перешкоджають гідролізу солей та омиленню складних ефірів.

· Антиокислювачі (антиоксиданти) – речовини, що перешкоджають окисленню.

Механізм дії стабілізаторів зводиться до

Ø покращення розчинності лікарських речовин (солюбілізація),

Ø створення певного значення рН середовища,

Ø попередження окисно-відновлювальних процесів.

Гідролізом – називають реакції іонного обміну між різними речовинами.

СХЕМА ПРОЦЕСУ ГІДРОЛІЗУ

РА + НОН → НА + РОН

Де РА – речовина, яка гідролізується;

НА та РОН – продукти гідролізу.

Фактори, що впливають на ступінь гідролізу:

Ø Хімічна природа солі;

Ø Температура;

Ø Концентрація солі.

Стабілізація солей, утворених сильними кислотами та слабкими основами.

До цього типу солей відносяться солі алкалоїдів, азотистих основ (новокаїн, дибазол, морфіну гідрохлорид). Водні розчини таких солей, як правило, можуть мати нейтральну або слабкокислу реакцію, внаслідок гідролізу, який протікає практично повністю.

СХЕМА ГІДРОЛІЗУ

РА + НОН↔ РОН + Н⁺ + А^-, де

РА – речовина, що гідролізується;

РОН – основа, що слабкодисоціює.

Сіль РА дисоціює на іони Р⁺ та А^- із утворенням основи, що слабкодисоціює та сильнодисоційованої кислоти. В результаті в розчині створюється висока концентрація іонів Н⁺ , що призводить до зниження рН.

Додавання до цих розчинів вільної кислоти, тобто надлишку іонів водню, пригнічує гідроліз, зсуваючи зрушення рівноваги вліво. Зменшення в розчині іонів водню в розчині, в результаті впливу лугу, що виділяється склом, зсуває рівновагу вправо, тобто посилює гідроліз. Нагрівання розчинів підвищує інтенсивність гідролізу солей та збільшує ступінь дисоціації, тому при наступній стерилізації та зберіганні рН розчинів підвищується. Для стабілізації розчинів таких солей в якості стабілізатора, що буде пригнічувати процес гідролізу рекомендується додавати кислоту хлористоводневу.

Кількість кислоти хлористоводневої, що необхідна для стабілізації розчину, залежить від властивостей препарату. Найбільш звична норма витрати стабілізатора – 10 мл 0,1 М розчину кислоти хлористоводневої на 1л.

Для приготування невеликих кількостей розчинів для забезпечення точного дозування доцільно готувати 0,01 М розчин стабілізатора за прописом:

0,42 мл розведеної (8,3%) кислоти хлористоводневої на 100мл розчину. Розчин розливають у невеликі флакони по 10 мл із нейтрального скла та стерилізують. У порівнянні із 0,1М розчином – 0,01М розчину додають у 10 разів більше. Термін зберігання його не більше 5 діб.

Об’єм стабілізатора входить до загального об’єму розчину.

Для стабілізації розчинів новокаїну необхідне додавання кислоти хлористоводневої до рН = 3,8 -4,5. Із збільшенням його концентрації збільшується кількість стабілізатора (розчини 0,25; 0,5; 1; 2%-ві потребують 3; 4; 9 та 12 мл 0,1 М розчину кислоти хлористоводневої на 1л розчину).

Для приготування стабільного розчину новокаїну (1-2%) на ізотонічному розчині натрію хлориду додають 5 мл 0,1 М р-ну на 1л.

Новокаїн іноді прописують в рецепті разом із розчином адреналіну гідрохлориду (1:1000). В цих випадках додають стабілізатор, що складається із 0,05 г саліцилової кислоти, 0,4 г натрію сульфіту та 0,2г натрію метабісульфіту. Розчин стерилізують на протязі 15 хвилин при 100°С.

Дата добавления: 2014-01-04