Особливості централізованого водопостачання міста Черкаси

2.

Децентралізоване водопостачання

Людина потребує приблизно 10 л питної води на добу, це менше 5% від загальної кількості води, що припадає на одного городянина при централізованому водопостачанні.

Якісна питна вода у такій кількості може постачатися із підземних джерел такими способами:

• розливом води у пляшки;

• розвезенням спеціальним автотранспортом;

• організацією бюветів у житлових кварталах.

Технологія децентралізованого питного водопостачання має такі переваги:

• з'являється незалежна, надійно захищена система питного водопостачання на випадок аварій та інших надзвичайних ситуацій;

• підвищується надійність системи питного забезпечення, оскільки при виході із ладу одного джерела населення може використовувати інше;

• економно використовується артезіанська питна вода високої якості, запаси якої обмежені;

• для питних потреб використовується вода, що потребує менших затрат на її підготовку. Розглянуті варіанти децентралізованого водопостачання є лише доповненням до

централізованих систем водопостачання міст і пропонують альтернативне джерело якісної питної води, що підвищує стійкість системи життєзабезпечення у кризових ситуаціях.

Будова міського водогону та характеристика КП " Черкасиводоканал " Водогін складається з головних споруд і водогінної мережі. Головними спорудами водогону, що живиться водою з відкритого водоймища, є споруди для забирання і поліпшення якості води, резервуар для чистої води, насосне господарство. Від останнього відходить водовід і розвідна система трубопроводів.

Водопостачання міста Черкаси здійснюється з поверхневого джерела (Кременчуцьке водосховище). Потужність водозабірних споруд КП "Черкасиводоканал" за проектом становить 90,6 тис.м³/добу, а фактична складає до 130,0 тис.м³/добу. Водоспоживання в місті у середньому складає 260 л/добу (на одного мешканця). Дефіцит питної води в місті складає 100 тис.м³/добу. Централізованим водопостачанням забезпечено 250 тис. чоловік.

Дніпровська водоочисна станція являється головним постачальником питної води місту Черкаси і розміщена на 500 м нижче с. Сокирно, на березі р. Дніпро. Проект на побудову розроблений державним республіканським інститутом "Укрпівденгідрокомунбуд" на основі проектного завдання, затвердженого Держбудом СРСР 11 березня 1963 року. Першу чергу продуктивністю по очистці 90,6 тис.м³/добу запущено в експлуатацію в 1975 році. В цьому ж році освоєно проектну потужність по очистці води з поверхневого джерела.

На очистку вода подається насосною станцією 1-го підйому, яка входить до комплексу водозабірних споруд берего-руслового типу і розрахована на подачу 160 тис.м³ води за добу.

Насосна станція першого підйому подає воду на водоочисні споруди, звідки вона надходить у резервуар для чистої води. З останнього насосами другого підйому воду перекачують у водонапірні резервуари, які містять запас води для компенсації нерівномірного споживання — найменшого -вночі, найбільшого — вранці та всередині дня. Конструкція, пристрій та експлуатація резервуарів мають виключати можливість забруднення води в них. Для цього резервуари мають бути водонепроникними, люки - щільно закриватися. Персонал, який здійснює очищення або ремонт резервуарів, повинен працювати в спеціальних костюмах і гумових чоботах. Про необхідність ремонту або очищення резервуарів повідомляються особи, які здійснюють санітарний нагляд. Після ремонту резервуар обов'язково дезінфікують, зрошуючи стіни і дно 0,2% розчином хлорного вапна за

з

водонепроникними, люки - щільно закриватися. Персонал, який здійснює очищення або ремонт резервуарів, повинен працювати в спеціальних костюмах і гумових чоботах. Про необхідність ремонту або очищення резервуарів повідомляються особи, які здійснюють санітарний нагляд. Після ремонту резервуар обов'язково дезінфікують, зрошуючи стіни і дно 0,2% розчином хлорного вапна за допомогою гідропульту (ручного насосу зі шлангом і насадкою, що розпилює воду). Через ЗО хв. резервуар промивають водопровідною водою.

Із резервуарів чистої води насосна станція 3-го підйому подає питну воду у водогінну мережу.

Часто випадки водних інфекцій у містах пов'язані не стільки з неякісною експлуатацією головних водогінних споруд, скільки з проникненням забруднень у водогінну мережу. Якщо у водогоні мають місце перебої в подачі води (наприклад, через її нестачу), то тиск у мережі падає і може стати навіть від'ємним, що сприяє засмоктуванню забруднень у негерметичних місцях стиків водогону.

Водогінна мережа має бути водонепроникною. Корозія і порушення герметичності старих водогінних труб створює небезпеку забруднення водопровідної води. З метою запобігання забрудненням водогінні труби розміщують далеко від вигрібних ям, туалетів, каналізаційних труб та інших потенційних джерел забруднення грунту. Якщо водогінні труби пересікаються із каналізаційними, перші повинні розміщуватися вище на відстані, не меншій ніж 0,5 м. У місцях пересікання навколо каналізаційних труб влаштовують кожух із труби великого діаметра, заповнюючи вільний простір жирною глиною.

Влаштування будь-яких з'єднань між технічним і господарсько-питним водогонами забороняється. Недотримання цього правила може призвести до проникнення технічної води у господарсько-питний водогін і до спалахів водних епідемій. Щоб запобігти нагріванню або замерзанню води, водогінні труби прокладаються на глибині не менше ніж 1 м.

Перед початком експлуатації або після ремонту проводять дезінфекцію мережі, пропускаючи через водогони протягом 2 год. воду з вмістом активного хлору 75-100 мг/л або заповнюючи нею водогінну мережу на 10-20 год.

Після закінчення дезінфекції водогінну мережу звільняють від дезінфікуючого розчину шляхом відкривання кранів на найвіддаленіших і найнижче розміщених ділянках мережі.

Конструкція водорозбірних вуличних колонок не повинна допускати забруднення води. Відомо чимало випадків так званих колонкових епідемічних спалахів кишкових інфекцій, причиною яких було заповнення оглядового колодязя біля колонки забрудненою водою та підсмоктування її у водогін колонки.

У м. Черкаси водорозподільну мережу виготовляють звичайно зі сталевих труб. Труби з інших матеріалів (пластмас), а також внутрішні антикорозійні покриття можна використовувати лише після гігієнічної апробації і дозволу санітарних органів.

Знезаралсения води (хлорування)

Приготування хлорної води для первинного та вторинного хлорування виконується в хлорувальній, суміщеній з випарювальною витратного складу хлору. Хлор за ГОСТом 6718-68 в рідкому стані в бочках ємністю 800 л при тиску 6 атм. постачає Аульська хлоропереливна станція Дніпропетровської області, згідно плану-графіку на постачання хлору, автотранспортом постачальника. Витратний склад хлору розрахований на одноразове зберігання 40 хлорних бочок та устаткований припливно-витяжною вентиляцією, що забезпечує 12 разовий обмін повітря.

З метою дезинфекційної обробки водопровідних споруд на Дніпровській водоочисній станції передбачено гіперхлорування підвищеними дозами 2 рази на рік (весною та восени) згідно затвердженого графіка за узгодженням з органами санепіднагляду.

В 2001 році на Дніпровській водоочисній станції було запроваджено технологію преамонізації та флокуляції.

Преамонізація річкової води

Преамонізація річкової води проводиться з метою: зниження концентрації хлороформу в питній воді до межі допустимої концентрації; зменшення витрат хлору та стабілізації залишкового хлору у магістральних водопроводах.

Технологію преамонізації передбачено також на випадок підвищення концентрації фенолів у річковій воді та для запобігання утворення хлорфенольних запахів при хлоруванні води.

Аміачна вода (нашатирний спирт) - 25 % концентрації - це водний розчин аміаку - прозора безбарвна рідина з дуже різким запахом, добре розчиняється у воді.

Аміачна вода 25% концентрації виробництва доставляється на водоочисну станцію автоцистерною, де переливається в стальну ємність об'ємом 5,8 м³, яка установлена на бетонному піддоні.

Дозування аміачної води передбачено міцним розчином 25% концентрації. Введення міцного розчину 25% концентрації за схемою технологічної очистки передбачено в трубопровід подачі сирої води перед блоком очисних споруд до вводу хлору.

Робочі дози аміаку визначаються у виробничій лабораторії та коректуються інженером-технологом в залежності від якості вихідної води. Дозування розчину аміачної води 25% концентрації за в залежності від якості вихідної води та відповідних доз 0,2-0,5 мг/дм³ зі стальних блоків по трубопроводах подачі аміачної води проводиться насосом-дозувальником в напірний трубопровід насосної станції 1-го підйому.

Використання флокулянту. Для поліпшення коагулювання річкової води, особливо в зимові періоди року при пониженні температури води до + 12°С, і в паводкові періоди року з підвищеними показниками води та для підвищення продуктивності роботи очисних споруд, на Дніпровській водоочисній станції передбачено високоефективний твердий флокулянт МАГНАФЛОК ЛТ-25 фірми «Аллайд Коллоідс» Німеччина/.

«Магнафлок ЛТ-25» - аніонний поліакриламід з екстремально високою молекулярною вагою для згущення та дренажу коагульованих грязьових осадів.

~ їс":; • --^{- :}ддміі Ііквфшж ЛТ-25 випускається у вигляді вільно текучого білого

гранульованого порошку, зберігання якого передбачено в сухому прохолодному місці, в щільно закритих поліетиленових мішках для запобігання попадання вологи, вмістом до 25 кг. При зберіганні слід уникати температури нижче 10°С та вище +30°С.

Якість продукту сертифікована під №РМ1284 Британським інститутом Стандартів у відповідності вимог В8ЕІМІ80 9001.

Кожна партія флокулянта, отриманого від постачальника із-за кордону, повинна мати сертифікат якості і сертифікат відповідності та підлягати вхідному контролю за ГОСТом 24297-87, з урахуванням паспорта сертифіката.

Відповідно жодна з партій флокулянта не повинна мати більше 0,025% вільного залишкового мономера акриламіду з розрахунку вмісту активного полімеру.

В процесі очищення води регулярно здійснюється лабораторний контроль за вмістом залишкового поліакриламіду в питній воді відповідно ГДК поліакриламіду до 2 мг/л.

За схемою технологічної очистки води дозування розчину флокулянта передбачено після подачі коагулянту з інтервалом через 2 хвилини.

Дози коагулювання та флокуляції визначаються у виробничій лабораторії та коректуються інженером-технологом в залежності від якості річкової води.

Охорона навколишнього середовища

Об'єкти водозабору - це специфічні споруди, де вихідною "сировиною" та кінцевим продуктом являється вода. Тому забруднення навколишнього середовища може виникнути в першу чергу за рахунок скидання до водоймища стічних вод та осаду, що складаються з виділених з вихідної води забруднень, а також реагентів.

Для запобігання викидів у системі очистки води використовують наступні заходи:

господарчо-побутові стоки усіх майданчиків Дніпровської водоочисної станції відводяться на очисні споруди б/в "Світанок";

- очисні переливні води відводяться з майданчика ДВС до Кременчуцького водосховища за існуючим колектором.

З метою захисту атмосфери від шкідливих викидів з димової труби згідно СН 369-74 проведено розрахунок розсіювання двоокису азоту та окисів сірки при максимальному навантаженні. За прийнятою в проекті димовою трубою на ДВС забезпечуються приземна концентрація: N02 - 0,00013 мг/м³; 80₂- 0,08 мг/м³, нижче допущених ГДК: N02 -0,085 мг/м³; 8О₂-0,5 мг/м³.

Санітарний контроль за якістю водогінної води Лабораторному контролю підлягає якість води, яка надходить у водогінну мережу (вона характеризує якість води в джерелі водопостачання та ефективність обробки води на очисних спорудах) та якість води з розподільної мережі, яка характеризує її санітарний стан і вплив на воду, що подається у мережу.

ГОСТ 2874-82 "Вода питьевая" регламентує мінімальну частоту відбирання проб води, яка надходить у мережу. Вона залежить від виду джерела водопостачання, заходів щодо її очищення та знезараження, характеру бактеріологічних, хімічних і органолептичних показників, які контролюються (вони визначаються місцевими органами санітарного нагляду), і від чисельності населення, яке обслуговується водогоном (потужності водогону). Чим більше населення обслуговує водогін, то частіше проводять забір проб води. Два рази на рік фахівцями санітарної служби проводиться рейд по водопровідним мережам міста з оформленням відповідних актів. З метою контролю якості питної води проводиться відомчий лабораторний контроль КП "Черкасиводоканал" та плановий - Черкаською міською санітарно-епідеміологічною службою на насосній станції II підйому (очищена та знезаражена вода, що подається місту), на насосній станції III підйому та в водорозподільній мережі міста (стаціонарні точки, тупикові точки, ПНС).

Якщо вода, що подається в розподільну систему, хлорується, навіть на невеликих водогонах не рідше ніж 1 раз на день, у ній визначають кількість вільного та загального залишкового хлору і проводять бактеріологічний аналіз.

Через незадовільний стан водогону міста спостерігається погіршення якості води у розподільчій мережі порівняно з її якістю після водоочисної станції (вторинне забруднення). Експлуатація деяких водопровідних мереж становить близько 50 років.

Черкаською міською санітарно-епідеміологічною службою постійно здійснюється моніторинговий контроль за станом питної води.

Дата добавления: 2014-01-04