Підкорення Хівинського ханства

Оголошеною метою Хівинського походу 1839 року було припинення набігів хівинців на підвладну Росії територію, забезпечення спокою й торгівлі у степових областях та звільнення захоплених російських підданих. Начальство над експедиційним загоном було покладено на командира окремого оренбурзького корпусу, генерал-ад'ютанта Василя Перовського. Він обрав шлях на фортецю Ілецьку й далі через Усть-Урт(вся довжина шляху до Хіви визначалась у 1250 верст, реально ж перевищувала 1400 верст).

Виступ у похід було призначено в листопаді 1839 року; попереднього літа було заплановано облаштування на шляху прямування двох станів, які могли б слугувати опорними пунктами та складами продовольства: перший — на річці Ембі (500 верст від Оренбурга), другий — на річці Ак-Булак (150 верст від Емби). Експедиційний загін складався з 3 з половиною батальйонів піхоти й 3 полків уральських та оренбурзьких козаків (разом близько 4 тисяч чоловік) при 20 гарматах. Загін виступив на початку листопада чотирма ешелонами; рухались повільно через верблюдів (до 10 тисяч голів). До кінця місяці війська зосередились на річці Ілек (150 верст від Оренбурга), а 19 грудня прибули на перший стан. Морози за весь цей час сягали −30°C й нижче. Почала даватись взнаки сильна нестача в паливі та значні прорахунки в теплому одязі. З наближенням до Емби випав глибокий сніг; загону довелось рухатись без доріг. Здоров'я людей і коней було ще досить задовільним; але близько 20 % верблюдів виявились непридатними для подальшого шляху.

кілька днів. Тим часом у Хіві вже знали про похід, назустріч експедиції були відряджені кілька загонів хівинських військ. Один із них (до 2 тисяч чоловік) 18 грудня здійснив напад на зайнятий невеликим російським загоном передовий стан поблизу Ак-Булака, але був відбитий після доволі запеклого бою, в якому було втрачено близько 20 чоловік. 30 грудня 1-й ешелон військ генерала Перовського виступив з Ембінського укріплення, а у наступні дні — три решта. Труднощі пересування скоро зросли до крайнощів; глибокий сніг, бурани при 20° морозу, відсутність палива призвели до хвороб і смертей. При підході до Ак-Булаку в строю залишалось тільки 1900 чоловік, верблюдів 5200, але з них тільки 2500 були придатними для подальшого шляху. За таких обставин Перовський прийняв рішення про скасування експедиції. Зворотний похід розпочався 4 лютого. 18 лютого загін перебував у вкрай скрутному стані; він підійшов до Ембінського укріплення, втративши за ці дні до 1800 верблюдів. На Ембі було зроблено вимушено тримісячну зупинку, оскільки було необхідно зібрати свіжих верблюдів. Тільки 20 травня почався рух від Емби до Оренбурга, куди загін увійшов 2 червня, везучи з собою 1200 хворих і втративши померлими понад 1000 чоловік.

Після успіхів у підкоренні Коканда й Бухари російський уряд не вважав можливим існування непідконтрольного Хівинського ханства поблизу від знову придбаних територій.

1869 року Шир-Алі-хан, розправившись зі своїми суперниками, став государем всього Афганістану. Російська влада припускала, що під впливом британської влади в Індії він наважиться створити в Середній Азії союз мусульманських володарів, спрямований проти Росії. У будь-якому разі хівинський хан відрядив на кордон з Росією свої війська. У зв'язку з цим наприкінці 1869 року під керівництвом генерала Столєтова було закладено форт Красноводськ на східному березі Каспійського моря.^[9]

Наступний хівинський похід було здійснено 1873 року під командуванням генерала Кауфмана. Було сформовано 4 загони (туркестанський, красноводський, мангишлакський та оренбурзький), загальною чисельністю близько 13000 чоловік, 4600 коней і 20000 верблюдів, які виступили наприкінці лютого й на початку березня трьома колонами з Джизака,Казалінська та з берегів Каспійського моря (загони мангишлакський та красноводський). Із загонів не дістався Хіви тільки красноводський. Після неймовірних труднощів переходу, страждаючи від спеки й пилу у безводних пустелях, загони, що з'єднались, підійшли до Хіви наприкінці травня. 28 травня 1873 року частина військ оренбурзько-мангишлакського загону під начальством генерала Верьовкіна підійшла до міста Хіви та заволоділа завалом і батареєю з 3 гармат під самою міською стіною; у 250 саженях від стін були закладені демортирну та мортирну батареї, які відкрили вогонь по місту.

В місті почались хвилювання, і хан наважився, не очікуючи на штурм, здати місто й вислати депутацію до Кауфмана з виявленням покори. Влада хана над туркменами та навіть населенням Хіви була, однак, настільки слабкою, що частина захисників міста продовжувала дієво готуватись до відсічі росіянам з боку Шах-Абатської брами. Увечері 28 травня генерал Верьовкін отримав сповіщення, що генерал Кауфман перебуває у 16 верстах від Хіви, та що неприятель вступив з ним у перемовини. Кауфман наказав припинити вогонь, якщо хівинці будуть триматись спокійно, а загону Верьовкіна наступного ранку переміститись до мосту Сарикупрюк для з'єднання з туркестанським загоном. Верьовкін, якого уповільнювало перевезення значного числа поранених, які були при загоні після 28 травня, відрядив 29 до Сарикупрюка тільки 2 роти, 4 сотні та 2 гармати; інші війська він залишив на зайнятих ними напередодні місцях. Вранці 29 травня Верьовкін зажадав здачі Шах-Абатської брами. Хівинські начальники, зважаючи на перемовини з Кауфманом, щохвилини очікували на його вступ до міста й відчинили для того Хазараспську браму, відмовились виконати вимоги Верьовкіна. Останній наказав зайняти браму силою. Було облаштовано пролом-батарею на 2 гармати, відстань до стіни виміряно кроками, браму пробито гранатами; 2 роти з 2 ракетними станками зайняли браму та прилеглу частину стіни.

Таким чином Хіву було зайнято військами оренбурзького загону у той час, коли з іншого боку Кауфман на чолі туркестанського загону й частини оренбурзького готувався до урочистого безперешкодного входу до міста через Хазараспську браму. Хан втік з Хіви до Хазавата, до туркменів, за допомогою яких сподівався продовжувати боротьбу, але 2 червня повернувся з виявленням покори.

Оскільки до планів російського уряду не входило приєднання всього Хівинського ханства, за ханом було залишено право управління країною. При ньому створено особливу раду, на яку покладено забезпечення продовольством російських військ та звільнення персів-рабів, яких у ханстві налічувалось до 15 тисяч

Дата добавления: 2014-01-04