Гармонія кольору . Класифікації колірних гармоній

Сучасний світ - навпаки, рухається до індивідуальності: втома людей від монотонності однакових меблів породила дійсний бум оригінальних проектів.

При цьому, дизайн квартири або будинку може бути організований не тільки на нетривіальних меблях, але й у небувалій розмаїтості стилів як колористики, так і добірок елементів декору.

Серед найпопулярніших сьогодні стилів дизайну квартир у багатоповерхових будинках - мінімалізм із елементами ар деко. А от приватні будинки просто буяють хитросплетеннями елементів. Більше того, оригінальність у більшості випадків проявляється в зовсім недоречному підборі меблів - коли класика чорного шкіряного дивана сполучається з гарнітуром у стилі ампір, декор, характерний для східного стилю інкрустується золотим орнаментом венеціанської епохи, а загальна картина кімнати стає виставковою галереєю стилів.

У рамках організації унікального інтер´єра одну з головних ролей грає гармонія сполучень: меблі в стилі ампір цілком здатні гармоніювати з елементами мінімалізму, але в чистому виді розкішний м´який диван, виконаний у непередбачуваності ліній вигадливого ар деко, зробить крісло а-ля ампір зовсім непомітним елементом. І це при тому, що краса меблів ампір - про що говорить її імператорське походження і назва - повинна бути домінантою дизайнерського проекту й не допускає присутності інших варіацій виділення.

Створення інтер´єра повинне будуватися на трьох визначальних позиціях: по-перше - це світ затишку й умиротворення для хазяїв, по-друге, практичність зон не повинна уступати їхній красі, по-третє, сполучення повинні дивитися не суперечливо.

Не обов´язково звертатися до послуг кваліфікованого дизайнера, - хоча його робота в більшості випадків буде гарантією якості, - але обов´язково ретельно продумати свої бажання перед покупкою меблювання для кімнат. Тут потрібно врахувати не тільки показники якості, краси й зручності меблів, але й логічність її розміщення й сполучення. Меблювання функціональних зон - це тло інтер´єра, його контури - це стіни, підлога й стеля, а сама картина - елементи декору й практичні речі. При цьому, чим яскравіше тло, тим менш помітні індивідуальні лінії інтер´єра приміщення.

При виборі меблів потрібно грамотно вибирати кольори й форми: у плані вдалих добірок ефективно відвідати магазини-галереї, які пропонують на вибір відвідувачеві не тільки окремі гарнітури меблів, а готові їхні добірки в рамках різних функціональних приміщень.

Ґете вперше спробував охарактеризувати чуттєво-емоційний вплив не тільки окремих кольорів, але й їхніх різноманітних сполучень. Основною, визначальною ознакою якості колірної гармонії ним була визнана цілісність колірного враження. Відповідно до вчення Ґете, око неохоче терпить відчуття одного якого-небудь кольору і вимагає необхідності іншого, котрий склав би з ним цілісність колірного кола; тому, щоб досягти задоволення, око біля кольорових поверхонь шукає безбарвну, щоб викликати на ній необхідний ефект. Якщо окремі кольори можуть викликати різноманітні емоції, як позитивні, так і негативні, то сполучення кольорів, що задовольняють принципу додатковості, завжди сприймаються як гармонійні. До них Ґете відносив кольори, що розташовуються на протилежних кінцях діаметра колірного круга. Крім цих гармонійних зіставлень, що завжди представляють собою цілісність, мають місце кольори, що, як вважав Ґете, "створюються сваволею". Це ті пари кольорів, що розташовуються на хордах колірного круга, і притому "з перескакуванням одного кольору". Ці сполучення Ґете називав "характерними". Характерні сполучення відрізняються так само, як відрізняються своїм впливом окремі кольори. Особливість характерних сполучень у тому, що вони мають тенденцію давати при оптичному змішуванні проміжний колір. Сполучення кольорів, що лежать на кінцях короткої хорди колірного кола, Ґете називав безхарактерними, оскільки, будучи розташованими близько одне до одного, вони не можуть робити значного враження. Ґете помітив також, що враження від сполучення фарб може бути різним, в залежності від того, чи зіставляються темна і світла фарби, чи обидві світлі, чи обидві темні. Він вказував на необхідність мати на увазі зміни за насиченістю. З погляду художнього бачення інтерес представляє зауваження Ґете про те, що теплі тони виграють при зіставленні з чорним, а холодні — з білим. Він першим звернув увагу на значення взаємо-доповнюючих кольорів і пояснив їхню природу. Викладені принципи колірної гармонії Ґете вважав за необхідне розглядати в зв'язку з "історичним досвідом народів". Він приводить ряд дуже цікавих прикладів і спостережень зі світової історії мистецтва. Будучи не тільки вченим, але і поетом, Ґете силою своєї уяви і спостережливості створив досить струнке вчення.

Класифікація колірних гармоній. Однією з важливих проблем у вивченні колірної гармонії є також класифікація можливих типів гармонії. З класифікації починається і нею закінчується будь-яке наукове дослідження. Класифікація дає можливість узагальнити, привести в систему і вивчити за допомогою порівняння різноманітні явища. Необхідність класифікації колірних гармоній, як різних форм використання кольору, очевидна і для художньої практики, і для науки.

У 1865 р. художник Р.Адамс придумав "хроматичний акордеон", який складався з колірного кола, розподіленого на 24 сектори, а кожний сектор містив 6 ступенів за світлотою. Були також виготовлені шаблони з прорізами по 2, 3, 4, 6 і 8. Рухаючи шаблони по колу, можна було бачити різні комбінації кольорів, які сам Адамс називав "симетричними акордами". Ця теорія мала вагому практичну значущість для живопису.

Одна із ранніх класифікацій колірних гармоній належить німецькому фізіологу Брюкке, що розрізняв чотири їхні типи:
- ізохромія- композиція в одному колірному тоні;
- хомеохромія — композиція в межах малого інтервалу;
- мерохромія — композиція, де кольори підлеглі одному головному кольору;
- пойкілохромія — метод повного дроблення кольорових мас, велика розмаїтість кольору.

Основні принципи теорії гармоній М.Шевреля визначені таким чином:
- яскраві контрастні кольори, узяті в розумних пропорціях, не змінюють свого відтінку, а, навпаки, роблять один одного більш чітким, соковитим;
- якщо два кольори недалеко знаходяться один від одного у колірному колі (не близькі, але і не доповняльні сполучення), то один із кольорів злегка пофарбеє інший в доповняльний, тобто це явище крайового контрасту;
- аналогові кольори (що знаходяться поруч у колірному крузі) мають тенденцію оптично змішуватися, утворюючи при цьому новий колір. Шеврель відзначав також, що аналогові сполучення краще сприймаються, якщо в якості основного, ключового відтінку узятий первинний колір (червоний, жовтий чи блакитний).

А.Менселл визначив лише три типи гармонійних сполучень:
- однотонні гармонії — побудовані за одним колірним тоном різної світлоти чи насиченості;
- гармонії двох сусідніх кольорів, побудовані на спорідненості кольорів;
- гармонії, побудовані за принципом контрастності протилежних кольорів.
Менселл вважав також, що колірна гармонія буде більш досконалою, якщо художник прийме до уваги співвідношення кольорів за насиченістю та співвідношення за величиною колірних площин.

Також чотири типи колірної гармонії виділяють у своїй класифікації радянські вчені Б.М.Теплов і П.А.Шеваров:
- однотонна, побудована на одному головному кольорі чи групі близьких (споріднених) кольорів;
- полярна, побудована на протиставленні двох протилежних кольорів, що ніби утворюють дві однотонні гармонії;
- триколірна, побудована на протиставленні трьох кольорів;
- поліхромна, багатобарвна, у якій при великій розмаїтості кольорів не можна виділити головні.

Питання гармонії кольорів — дуже складне, воно з давніх часів цікавило художників, музикантів, філософів і багатьох учених. Ще Леонардо да Вінчі, котрий займався теорією кольору, помітив, що деякі кольори ніби мають серед інших особливе місце. Він назвав їх головними, а саме — червоний, жовтий, синій та зелений. Значно пізніше, у ХІХ ст. Ґерінг вивчав проблему психофізіологічного значення кольору, він цікавився не довжиною хвиль кольорів спектру, а кольорами, які людина сприймає у повсякденному житті та отримує безпосередні відчуття схожості та різниці. Ґерінг прийшов до висновку, що 4 первинних кольори — червоний, жовтий, синій, зелений попарно стають протилежними. Серед усіх колірних тонів (за Агостоном) є тільки 4, що не сприймаються як змішані. Вони називаються унітарними чи унікальними колірними тонами: первинні червоний, жовтий, зелений та синій. У процесі колірного зору беруть участь три пари психологічних первинних кольорів: білий і чорний, червоний і зелений, жовтий і синій.

З величезної кількості кольорів В.Оствальд, а пізніше В.Шугаєв виділили 4 головних — червоний, жовтий, синій, зелений. Звернемо увагу до його колірного круга, побудованого за основою цих кольорів. На його думку, чистий жовтий та чистий синій не містять відтінків червоності та зеленавості, а чистий зелений та чистий червоний — відтінків жовтавості та синюватості. У поліграфічній та текстильній промисловості зелений колір дійсно часто використовують як основний (плашечний), тому що діапазон відтінків від жовтого до синього дуже великий. Однак, у практичній діяльності художників зелений колір головним бути не може. Такий колірний круг не відповідає головному принципу — синій та протилежний жовтий не утворять при механічному змішуванні сірий колір. Побудова колориту може бути здійснена:
- на основі однієї фарби (з розбілюванням або затемненням) — монохромне сполучення;
- на основі "сім'ї" фарб — сполучення споріднених кольорів;
- на основі споріднено-контрастних кольорів;
- на основі контрастних або доповняльних кольорів;
- на основі одного з цих сполучень з використанням ахроматичних кольорів.

Американський теоретик Ф.Тейлор вважає, що гармонія і дисгармонія у сполученнях кольорів засновуються на фізіологічних та психологічних законах і можуть виступати як об'єктивно існуючі. Він пропонує такі схеми гармонії кольорів:
- монохромну;
- аналогову;
- контрастну, де сполучаються хроматичні і ахроматичні кольори;
- ахроматичну;
- поліхромну (комбінацію трьох і більше кольорів).

Взагалі гармонію кольорів потрібно розглядати як сукупність колірних комбінацій з урахуванням трьох основних характеристик — світлоти, колірного тону, насиченості, а також форми і розмірів означених площин. Враховуючи параметри цих основних характеристик, колірна гармонія може бути контрастною чи нюансною. Головним естетичним критерієм оцінки гармонійних сполучень є візуальна. Щоб виявити основні закономірності побудови колірних гармонійних сполучень, необхідно насамперед привести у систему ту різноманітність кольорів та їх відтінків, які з'являються нашій увазі в оточуючому середовищі. З фізичної точки зору усі кольори рівноправні, ні один колір не може бути виділений, як такий, що має деяку перевагу.

Між природно-науковим вивченням і художньо-естетичним засвоєнням кольору є суттєва різниця. Фізик може кількісно та якісно поміряти довжину світової хвилі. Але закономірності колірного строю в живописі є переробленими творчою свідомістю художника закономірностями дійсності. Як було сказано вище, гармонію можна розглядати як закономірне сполучення кольорів. Тут треба зробити зауваження про те, що кожна гармонія означає визначену закономірність, але не кожна закономірність буде вести до гармонії. У художній практиці при оцінюванні колірних сполучень найважливіше — їх емоційна виразність, яка здатна викликати відчуття. Не можна аналізувати гармонійні сполучення ізольовано від естетичних канонів тої чи іншої історичної епохи. Якраз від естетики епохи залежить критерій оцінки гармонійних сполучень. Гармонія кольору не може бути категорією постійною, назавжди прийнятою. Не має і не може бути кольорів красивих та некрасивих. Те, що затверджувалось як безумовна гармонія в одну історичну епоху, потім значно змінювалось. У всі часи естетична оцінка колірних відносин у першу чергу визначалась відношеннями колірних тонів. Крім того, велику роль грають і сполучення колірних тонів за світлотою. Тому будь-який колір не можна розглядати ізольовано від його насиченості та особливо світлоти. Так, наприклад, К.Коровін на перше місце ставив саме тонові відношення. Дійсно, один і той же колір у різному тональному оточенні створює приємне або неприємне враження. Кольори, які не сполучаються між собою, можна зробити гармонійними, змінивши їх світлоту, фактуру поверхні або величину плям, додати контуру. Часто кольори, які недостатньо погоджені на площині, зовсім інакше починають взаємодіяти у просторі, в інтер`єрі, на об`ємних формах або у просторових формах костюму.

Дата добавления: 2014-01-04