Принципи збереження біорізноманіття

Принципи збереження біорізноманіття та екологічний менеджмент

Лекція 6.

Список основних термінів та понять: щільність населення, стабілізуюче ядро, кризова периферія, консервативна периферія.

Принципи збереження біорізноманіття та екологічний менеджмент

Тема 6

(2 год)

План:

1. Принципи збереження біорізноманіття

2. Екологічний менеджмент

Посилання на літературні джерела:

1. Анализ социально-экономических факторов, влияющих на состояние биологического разнообразия // Подготовительная фаза проекта ГЭФ "Сохранение биологического разнообразия России". М.: ПАИМС, 1995. 288 с. (Приложение № 1).

2. Атлас биологического разнообразия лесов Европейской России и сопредельных территорий. М.: МСОП, 1996. 144 с.

3. Биологическое разнообразие лесных экосистем. М., 1995. 356 с.

4. 7. Меггаран 3. Зкологическое разнообразие и его измерение. - М.: Мир. 1992.- 184с.

8. Національна доповідь України про збереження біологічного різноманіття /під ред. ЯЛ. Мовчана, Ю.Р. Шеляга - Сосонка. - Київ: Мінекобезпека, 1997, 30с.

9. Національні плани дій зі збереження глобально вразливих видів птахів /под. ред. Микитюка А.Ю./ - Київ: СофТ-Арт, 2000, 212с.

10 Определитель высших растений Украины (отв. ред. Прокудин Ю.Н.) -Киев: Наукова думка, 1987, 600с.

11. Реймерс Н.Ф. Зкология.-М.: Россия молодая, 1994, 460с.

12. Световидов А.Н. РьібьіЧерного моря. - М.-Л.: Наука, 1964, 552с. Таращук В.І. Земноводні та плазуни //Фауна України,- К.: Вид-во АН УРСР, 1959.-246С.

13. Треус В.Д. Акклиматизация и гибридизация животньїх в Аскания-Нова. - Киев: Урожай, 1968, - 316с.

1. Принципи збереження біорізноманіття

2. Екологічний менеджмент

Вони досить численні та різні за своїм як рівнем, так і проявом. Тому в національних стратегіях і програмах збереження різноманітності необхідно, орієнтуючись на чинники планетарного рівня, враховувати національну та регіональну специфіку їх прояву. В цьому відношенні в Україні як промислово і сільськогосподарсько розвинутій державі діє більшість факторів планетарного рівня. Головними з них є:

1. Сільське господарство - призвело до критичного скорочення природних земель, забруднення ґрунтів, вод і сільськогосподарської продукції пестицидами, нітратами, аміаком та іншими шкідливими речовинами, розвитку процесів засолення та ерозії ґрунтів, спустелювання, порушення біогеохімічного кругообігу речовин, часткової втрати родючості ґрунтів, фрагментації біорізноманітності тощо.

2. Енергетика і промисловість, насамперед важка, хімічна і гірничовидобувна - спричинили критичне забруднення біосфери, погіршення умов існування біоти, порушення обмінних процесів екосистем, збільшення кислотності ґрунтів, зміну теплового балансу Землі, балансу атмосфери тощо.

3. Ріст народонаселення, його структура споживання, урбанізація території та комунальне господарство - зумовили практично всі існуючі проблеми у відносинах з навколишнім середовищем.

4. Транспорт - спричинює забруднення атмосфери і ґрунтів важкими металами, гідросфери - нафтопродукгами, фрагментацію різноманітності.

5. Виснажливе використання природних ресурсів біорізноманітності призвело до повного вичерпання її резервів.

6. Стійкий вузький спектр виробництва продуктів споживання в сільському, лісовому і рибному господарствах.

7. Туризм та рекреація - зменшують продуктивність і різноманітність, її надійність, спрощують структуру, ущільнюють фунтовий покрив.

8. Економіка і політика не спрямовані на відновлення навколишнього середовища і його ресурсів.

9. Соціальна нерівність у володінні й використанні природних ресурсів біорізноманітності, включаючи розподіл прибутків від них.

10. Правнича і відомча системи, орієнтовані на підтримку виснажливої експлуатації природних біоресурсів.

11. Недостатній рівень обізнаності та самоусвідомлення населення у сфері відносин з навколишнім середовищем.

12. Недостатній рівень міжнародних зусиль і правових відносин в цій галузі.

Крім перелічених, в Україні суттєвим є вплив осушення перезволожених земель, випасання худоби, мисливства та рибальства. Всі вони, а також сільське господарство, транспорт, соціальна несправедливість та недостатня обізнаність населення є причиною найсильнішого негативного тиску на біорізноманітність.

Поряд зі спрощенням біо- та екосистем принципово важливою загрозою для України і більшості європейських держав набула фрагментація біорізноманітності, яка найвідчутнішої шкоди завдала складній мозаїці умов і біосистем поверхні Землі, взаємопов'язаних гіперчисленними зв'язками фундаментальних ніш, тобто місць існування особин, угруповань, екосистем, які до впливу людини утворювали неперервну тканину живої речовини.

З єдності та неперервності її форм і функцій випливає необхідність збереження цієї єдності. З'ясувалося, що під впливом розглянутих факторів саме порушення цілісності і єдності, насамперед автотрофного блоку біосфери, є найбільшою загрозою, що наближає до екологічної катастрофи і вже перевищує значення збіднення генофонду. Це і є результатом фрагментації біорізноманітності.

Як показали дослідження останніх років, будь-яка еволюційно-сформована біологічна макросистема потребує три адаптивні, збалансовані між собою типи систем, що виконують різну роль, а саме: стабілізуюче ядро, кризову периферію, яка при деструктивних змінах різко збільшує адаптивну здатність, тобто чутливо реагує на зміни і захищає стабілізуюче ядро, і консервативну периферію з великим резервним запасом енергії, але невеликою адаптивною здатністю. Звідси випливає, що повне або часткове знищення при фрагментації будь-якої з них знижує стабільність і надійність усієї макросистеми внаслідок зменшення адаптивної здатності популяцій і швидкості їх природного збільшення.

Найвідчутнішої шкоди фрагментація завдає насамперед надіндивідуальним різновидовим типам організації живого і саме тому є особливо небезпечною. По-перше, вони не успадковуються і формуються не на підставі обміну генетичної плазми (генетичного матеріалу), а на підставі асоційованості, тобто біотичної, функціональної та екологічної пов'язаності особин і популяцій. Це функціональні системи, що створюють структури біосфери і забезпечують її функціонування. По- друге, всі зміни в таких системах врешті-решт стають обов'язково екологічними - не тому, що ми втратили якусь частку генофонду, а тому, що втратили функціонуючу надорганізмову систему. По-третє, з одного й того ж генофонду певної території можуть формуватися різні типи організації відповідно до принципів стохастичності і емерджентності таких систем. По-четверте, ступінь диференціації території є вектором дії не лише складу організмів, але й часу. Врешті-решт, особини не можуть існувати і еволюціонувати поза такими системами. Тому назріла потреба в зміні акцентів у збереженні довкілля з охорони генофонду на охорону типів організації організмів і загалом, екофонду.

Це стає більш-менш очевидним, коли втрачається певна кількість систем території, яка має два рівні. На першому рівні фрагментації живого покриву, що наближається до половини або дещо перебільшує цю величину, вагомими стають екологічні зміни. Погіршується гідрологічний режим території, клімат стає більш континентальним, збільшується швидкість вітру, розвивається ерозія ґрунтів і материнської породи, погіршуються умови існування всіх видів, втрачається і набуває мозаїчного характеру екологічна рівновага. На другому, близькому до критичного рівні негативні процеси починають переважати і ведуть уже до зміни газового складу атмосфери, опустелювання тощо. На цьому рівні підтримання екологічної рівноваги вимагає величезних фінансових витрат, які в масштабах всієї планети суспільство не витримає. Цей рівень близький до 15—80% фрагментації систем. Умовно його можна визначити через процент природної рослинності, що залишилась, тобто це 20-25%. Для пустель цей процент значно більший.

Щільність населення.

Середнє її значення в Україні дорівнює 76 чол./км². За природними районами вона розподілена дуже нерівномірно: найменшою є в Західному Поліссі, а найбільшою в Південнобережнокримському, де перевищує західнополіську в кілька разів. На другому місці - Донецько-Приазовський район зі щільністю майже 170 чол./км². Велике значення має і концентрація міського населення, яка, особливо у великих містах, впливає на біорізноманітність найбільше. Процес урбанізації околиць таких міст під забудови, городи, сади, різні види практично безконтрольного використання ресурсів, особливо рекреацію лісів, річок, морських узбереж, становить безпосередню загрозу цінним об'єктам екомережі, розташованим поруч.

Урбанізовані території відіграють також роль бар'єрів для міграції видів. Найвиразніше це виявляється в регіонах, де навколо великих міст формуються промислові та агропромислові агломерації, в долинах річок, на морських узбережжях і навколо озер поблизу таких агломерацій. Значною мірою це стосується і регіонів традиційно інтенсивного сільськогосподарського використання. За цим показником на першому місці стоять знову ж таки Донецько-Приазовський та Південнобережнокримський райони, де понад 80% населення зосереджено в містах і селищах міського типу, а власне у Донецькій обл. - понад 90%. Найбільше сільського населення в Карпатсько- Прикарпатському, Закарпатськорівнинному та Розтоцько-Подільському районах, де воно переважас над міським і в окремих областях перевищує 60 чол./км². Потрібно враховувати і тимчасове збільшення щільності населення за рахунок туристів, насамперед уздовж їх головних маршрутів: Карпатсько-прикарпатського, Закарпатського, Гірськокримського, Південнобереж-нокримського та Азово-Чорноморського. Розташування промислових агломерацій. Найбільшу загрозу біосистемам становлять важка, хімічна та гірничовидобувна промисловості та їх відходи і викиди. Зосереджені вони переважно в Донецько-Приазовському, Правобереіжностеповому та Лівобережностеповому районах.

Саме тут; сконцентрована чорна металургія, що споживає понад 30% палива і майже 20% електроенергії та води від загальної кількості, потрібної для господарства країни. У Криворізькому басейні видобувається майже 90% усієї залізної руди. Вугільновидобувна промисловість сконцентрована в Донецькому басейні, де зосереджено 92% всіх запасів кам'яного вугілля країни. Щорічно його видобуток дає більше 2 млрд. м³ твердих і стільки ж рідких відходів.

У розглянутих районах зосереджена також кольорова металургія, промисловість азотних добрив, содова, коксохімічна, важке машинобудування тощо. Зосереджені тут і основні теплові електростанції,. річний викид яких досягає 2 млн. т. Вони, разом з металургійною, коксохімічною та хімічною промисловістю, викидають у повітря понад 80% усіх оксидів сірки, азоту, вуглецю і разом із транспортом є головним джерелом важких металів, концентрація яких у рослинному покриві та ґрунті навколо промагломерацій вже десятикратно перевищила допустиму норму.

Інтенсивність використання лісів та лук. При збалансованому використанні вони дозволяють зберегти велику кількість рідкісних видів рослин і тварин. Ефект збереження збільшується у разі неоднорідності ландшафтів, а саме чергування лісів, луків, озер, боліт тощо. На жаль, сучасні технології експлуатації лісів та луків призводять до спрощення природної різноманітності.

Застосування широких суцільнолісосічннх рубок, знищення підліску, травостою, орієнтація на штучне поновлення лісів зумовлює панування монокультур, різке зубожіння видового складу лісів, різні екологічні зміни умов існування. На лісосіках під час танення снігу розвиваються ерозійні процеси, в десятки разів збільшується коефіцієнт поверхневого стоку, посилюються процеси мінералізації лісових ґрунтів і витрати запасів азоту, калію, фосфору тощо. Відбувається прогрівання гранту і формується нелісовий мікроклімат.

З кожним обертом рубок ліси втрачають біологічну стійкість, збільшується кількість шкідників, частішають роки їх масових інвазій, спрощується структура, збіднюється різноманітність, відбувається заміна корінних порід грабом, березою, осикою. Площа штучних монокультур зростає і становить 40% всіх лісів. Подібна картина спостерігається і на природних луках, що замінюються одно- двокомпонентними сіяними луками або надмірно випасаються, внас.іідок чого формуються вульгарні та засмічені травостої.

Інтенсивність використання земель. Вона пов'язана з багатством фунтів, оптимальним їх зволоженням, кліматичними умовами і розмі¬щенням поблизу міст, навколо яких розвиваються садівництво і городництво. За площею ріллі Україна вже займає перше.місце в Європі - 56%. В окремих областях Лівобережного і Правобережного степових районів розораність сягає 75-85%. Збільшується внесення міндобрив, пестицидів на одиницю площі, що загрожує багатству світу рослин і тварин як безпосередньо, так і опосередковано за рахунок зміни екологічних умов і зменшення кормової бази. Іншою загрозою є знищення невеликих ділянок природної рослинності серед полів. Це призводить до спрощення мозаїки ландшафту, ліквідації рефугіумів, збіднення екосистем і навіть до зникнення видів, пов'язаних з такими екотонними умовами. Головним фактором дестабілізації екологічного стану

ландшафтів є ерозія ґрунтів, яка внаслідок невідповідних технологій обробітку ґрунту та інтенсивного використання природних угідь, охоплює близько 20 млн. га земель. З них до 5 млн. га є середьо- і дуже еродованими. З продуктами ерозії щорічно виноситься до 11 млн. т гумусу, погіршується екологія середовища, збіднюється видовий склад і спрощується структура екосистем. Районами найбільшого ризику, де еродовані ґрунти займають 40-60% площі з полями більше 70%, є Донецьке-Приазовський, Прськокримський і Південнобережнокримський, більша частина Лівобережного і Правобережного степових, Карпатсько- Прикарпатського, Правобережнолісостепового і Розтоцько-Подільського. Великі зони ризику виникли внаслідок великомасштабних заходів з меліорації заболочених земель у Поліському районі та зрошування земель у Правобережному та Лівобережному степових районах. Для гідробіонтів основну загрозу становлять дренажні води, забруднені пестицидами, отрутохімікатами, міндобривами, побутові та промислові стоки, забруднені важкими металами, органікою і всією гамою хімічних сполук. Щорічний їх обсяг - близько 6 млрд. м³. Скидається вони переважно в гідромережу, внаслідок чого у водосховищах і лиманах відбувається масова загибель гідробіонтів. З іншого боку, створення гігантських водосховищ загальною площею тільки головних з них 7450 тис. км^ призвело до знищення величезної різноманітності лісів, лук, заплавних озер і заміни їх досить тривіальною різноманітністю гідробіонтів. До того ж були підтоплені значні площі прилеглих територій. Транспорт. Його вплив через викиди має локальний характер і концентрується лише уздовж головних магістралей. Головною загрозою, особливо для міграції тварин, є фрагментація простору. По-перше, на автострадах, особливо на відрізках, які перетинають суцільні лісові масиви, масово гинуть тварини, по-друге, вони є бар'єром для міграції тварин і їх годівлі. З трасами, звичайно, пов'язана й активніша діяльність людини, що посилює ефект бар'єра. За цим показником найбільший ризик створюється в Донецько-Приазовському районі з його найбільш щільною і завантаженою мережею міжнародних і внутрішніх ліній, а також у Придніпровській частині Правобережного і Лівобережного степоізих районів. Щодо автомагістралей, то тут провідними є Розтоцько- Подільський, Закарпатськорівнинний, дещо поступаються їм Донецько- Приазовський і Правобережностеповий райони.

Туризм і рекреація. Найвідчутнішого тиску зазнає біорізноманітність навколо великих міст (на відстані до 100-150 км) в Гірському Криму, Карпатах та на Азово-Чорноморському узбережжі з їх дуже вразливим рослинним покривом, який практично повністю знищений на 70% площі. Отже, якщо проаналізувати ризики по всіх показниках, на перше місце з великою перевагою за ступенем загрози біорізноманітності виходять Донецько-Приазовський і Придніпровська частина Правобережного і Лівобережного степових районів. За туристично-рекреаційним навантаженням перше місце посідає Азово-Чорноморське узбережжя і Гірський Крим, друге - Карпати. Важливість цього питання стає очевидною вже навіть при побіжному його розгляді і прзводить до думки про обов'язковість включення його до стратегії сталого розвитку України. Цим самим визначаються всі вихідні концепції збереження різноманітності на національному рівні, а саме її значення, місце в системі природоохоронних концепцій, мета, принципи і методи охорони, пріоритети, принципи і методи досліджень, критерії і методи відбору об'єктів заповідання.

Мета і принципи збереження біорізноманітиості Визначаються непересічною цінністю біорізноманітності для існування людства. Тому в кожній державі треба розробити Національні Концепцію та Програму її збереження, спираючись на існуючу природно-заповідну мережу об'єктів, насамперед біосферних заповідників, національних природних парків та заповідників. Загальнонаціональною і регіональною метою на першому етапі є суттєве зменшення загроз біорізноманітності і її стабілізація; підвищення надійності біо- та екосистем і їх здатності до самовідновлення; збільшення екологічної, генетичної і функціональної цілісності систем, що розглядаються; підвищення рівня обізнаності населення щодо цієї проблеми і залучення широких кіл громадськості для її вирішення. Для цього потрібно:

• всебічно сприяти збалансованому використанню ресурсів різноманітності, розширювати природно-заповідну мережу України за рахунок, перш за все, ключових екосистем і ландшафтів; розпочати роботи по створенню національної екомережі як частини всеєвропейської, а також ренатуралізації найцінніших осередків біорізноманітності і середовища існування;

• розробити стратегію сталого використання біорізноманітності на основі національного і європейського досвіду та оптимального використання соціальних і економічних можливостей;

• насамперед втілювати заходи, що мають широке застосування або дають помітний результат;

• прагнути до глибокого розуміння всіма верствами населення ролі біорізноманітності і необхідності участі в її збереженні і контролі за використанням;

• сприяти цьому всіма засобами масової інформації і навчання.

В основу збереження біорізноманітності, згідно з Глобальною стратегією біорізноманіття, покладено 10 принципів:

1 кожна форма життя унікальна і варта уваги людства;

2 збереження біорізноманіття приносить локальні, національні й глобальні блага;

3 цінності та блага збереження біорізноманіття належать нації та її ЛЮДЯ.М;

4 стале збереження біорізноманіття неможливе без фундаментальних змін у методах і практиці економіки світового розвитку;

5 збільшення фонду збереження біорізноманіття само по собі не відбудеться, для цього необхідні політичні та відомчі реформи;

6 пріоритет збереження біорізноманіття визначається, виходячи з локальних, регіональних, національних та глобальних перспектив;

7 збереження біорізноманіття може бути реалізоване тільки з розвитком суспільної свідомості та інформованістю політичних діячів;

8 планувати і здійснювати збереження біорізноманіття необхідно в масштабах, що визначаються екологічними та соціальними критеріями;

9 різноманіття сільськогосподарських культур пов'язане з природним, тому збереження другого необіхідне для збагачення першого;

10 головними елементами збереження біорізноманіття є збільшення участі суспільства, повага до людських прав, можливість освіти, доступність інформації, відповідальність.

Вони доповнюються принципами, обов'язковими для галузей народного господарства, які використовують біорізноманітність або мають вплив на неї. Це принципи обережного прийняття рішень, тобто лише на підставі всебічного аналізу достовірної інформації; уникнення помилок, тобто введення експертизи, участі громадських організацій тощо; запобігання втратам; переміщення або реконструкції небезпечних виробництв; екологічної компенсації.

Викладене не заперечує доцільності охорони рослин і тварин на видовому рівні. Вона залишилась і набуває все більшої актуальності у зв'язку "зі збільшенням кількості раритетних видів та необхідністю охорони на популяційному рівні. Паралельно з цією функцією починає формуватися функція збереження інших компонентів природи або всього ландшафту.

При вивченні біорізноманітності доцільно орієнтуватися на такі принципи: системності, тобто вона має вивчатися як цілісна система багатьма галузями в усіх її" проявах, значеннях і напрямках відомчого використання; кінцевої мети, тобто отримані дані не є самоціллю, а аналізуються для використання в розробці стратегій, програм, міжвідомчих планів, законодавчих актів і державної політики, послідовності, тобто вивчення має бути послідовним і орієнтованим на вирішення конкретних питань; пріоритетності, оскільки не всі дані однаково важливі для вирішення проблеми; взаємопов'язаності, тобто головну увагу слід приділяти прямому і зворотному впливу соціальних економічних та відомчих факторів на біорізноманітність, наприклад структури населення, форми землекористування, власності на ресурси, вартість продукції тощо; загроз, тобто вивчення і з'ясування факторів ризику і складання плану дій щодо їх нейтралізації; комплементарності, тобто доповнення необхідними знаннями і функціональною користю;

• природності, тобто досліджувати території необхідно в їх природних межах: ландшафтних, флористичних, геобоганічних тощо;

• збалансованості, тобто оцінки потенціалу біорізноманітності і її невиснажливого використання. В регіональному аспекті дані принципи слід застосовувати з певною гнучкістю й адаптовано до місцевих особливостей різноманітність, пріоритетів і соціально-економічних умов факторів ризику.

Дата добавления: 2014-01-04