Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Новий, третій етап міжнародної діяльності в області виконання покарань і відносин із засудженими почався після утворення у 1945 році Організації Об’єднаних Націй

Згідно із Статутом ООН її метою, поруч із вирішенням інших проблем, є:

· здійснення багатостороннього співробітництва у рішенні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного та гуманітарного характеру;

· заохочення і розвиток поваги до прав людини;

· розробка правил і стандартів відносин із засудженими та ув’язненими.

Генеральна Асамблея ООН визначає основні принципи співробітництва держав у області пенітенціарної діяльності, приймає відповідні резолюції та затверджує міжнародні конвенції. На жаль, вони не мають юридичної сили національного законодавства і не передбачають будь-яких санкцій, які б могли зобов’язати держави нести відповідальність за їх порушення. Вони лише утримують норми, що наділені морально-політичною силою…

Науково-дослідну діяльність в області пенітенціарії здійснює науково-дослідний інститут соціального захисту ООН, який, в основному, займається розширенням досліджень ситуації в країнах, що розвиваються, та наданням їм допомоги у координації науково-дослідної діяльності, в управлінні регіональними та національними інститутами. У на час діють регіональні інститути та центри, які вивчають проблеми попередження та припинення злочинності у Римі, Каїрі, Токіо, Коста-Ріці і Хельсінкі.

Крім Організації Об’єднаних Націй пенітенціарними проблемами займаються різні міжнародні організації та об’єднання, наприклад, країн Північної Європи. Потрібно відмітити і діяльність міжнародних неурядових організацій (МНУО), які займаються пенітенціарними проблемами та виробляють рекомендації щодо гарантій захисту прав засуджених. Серед них:

· Міжнародний кримінальний та пенітенціарний фонд;

· Ліга Джона Говарда з реформи пенітенціарної системи;

· Міжнародна асоціація допомоги засудженим;

· Міжнародне товариство з попередження злочинності;

· Міжнародне товариство соціального захисту;

· Міжнародний дослідницький центр із захисту прав людини;

· Міжнародна амністія тощо.

У відповідності до статуту ООН координація діяльності і здійснення консультацій з міжнародними неурядовими організаціями і об’єднаннями до 1991 року здійснювалась комітетом з попередження злочинності і боротьбі з нею. Один раз у 5 років він готував і проводив Міжнародні Конгреси ООН з попередження злочинності та відношення до правопорушників.

Конгреси проводились:

Женева – 1955 рік
Лондон – 1960 рік
Стокгольм – 1965 рік
Кіото – 1970 рік
Женева – 1975 рік
Каракас – 1980 рік
Мілан – 1985 рік
Гавана – 1990 рік
  – 1995 рік
  – 2000 рік
  – 2005 рік

Всім цим Конгресам передували регіональні збори та національні конференції наукових та практичних співробітників.

Наслідками діяльності Міжнародних Конгресів було прийняття низки документів, серед яких такі, як:

· Мінімальні стандартні правила поводження із в’язнями 1955 року;

· Звід принципів захисту осіб, які піддаються затримці або ув’язненню у будь-якій формі 1989 року;

· Мінімальні стандартні правила поводження з неповнолітніми правопорушниками 1990 року;

· Принципи медичної етики, які відносяться до ролі співробітників органів охорони здоров’я у захисті ув’язнених або затриманих від катування та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих людську гідність видів відношення до засуджених та покарання тощо.

На YIII Конгресі, що проходив у 1990 році, було прийнято близько 40 документів (більше, ніж на усіх попередніх).

Серед них:

· проекти типових угод про видання злочинців;

· про взаємодопомогу держав у галузі правосуддя;

· про передачу кримінального судочинства;

· про відношення до засуджених тощо.

В Резолюції Генеральної Асамблеї ООН, яка обґрунтовувала необхідність прийняття Основних принципів відношень із в’язнями, говориться, що метою цього документу є сприяння повному здійсненню Мінімальних стандартних правил поводження із ув’язненими, для чого слід уточнити і доповнити формулювання, які в них укладені.

Думка про створення міжнародного правового документу, який був би покладений у основу розробки національних законів у галузі виконання покарань і відношення із засудженими, була висунута ще в період діяльності Міжнародної кримінальної і пенітенціарної комісії у 1926 році.

За думкою авторів, в цей документ повинен бути був внесений тільки мінімум ознак, які б визначали будівництво системи відбування кримінальних покарань у вигляді позбавлення волі, правового становища засуджених та ув’язнених і правил поводження з ними.

Процес підготовки Мінімальних правил затягнувся і був ухвалений Лігою Націй у 1934 році, а прийнятий лише в1954 році. Потім його текст неодноразово уточнювався і на сьогодення складається із Введення, 95 статей та Додатку, до якого входять 13 Процедур виконання Мінімальних правил. Структурно вони поділяються на дві частини:

· Перша складається із загальних положень, які застосовуються до всіх засуджених;

· Друга розрахована на застосування до особливих категорій засуджених:

- засуджені за цивільними справами;

- душевнохворі тощо.

Мінімальні правила встановлюються як норми прямої дії, але вони не можуть вважатись юридично обов'язковим міжнародно-правовим актом.

Інтерес до правових документів міжнародної спільноти, які були присвячені виконанню кримінальних покарань у вигляді виконання покарань, продовжує зростати, тому що знаходиться у прямому зв’язку з ростом злочинності у всьому світі. Це цілком зрозуміло, якщо врахувати, що боротьба із злочинністю як світовим явищем потребує негайного об’єднання всіх країн.

 

На Україні підвищена зацікавленість до документів міжнародної спільноти зумовлена ще й тим, що багато років як громадяни нашої країни, так і фахівці не мали достатньої інформації про міжнародну практику реалізації принципів виконання кримінального покарання, захисту прав, честі і гідності осіб, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі.

Загальний рух до гуманізації загальнодержавних процесів привів до того, що Конституція України проголосила:

Стаття 9. Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України.

Стаття 18. Зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права.

Стаття 19. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Стаття 21. Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Стаття 29. Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою.

Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника. Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання.

Про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено родичів заарештованого чи затриманого.

Стаття 55. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Стаття 151. Конституційний Суд України за зверненням Президента України або Кабінету Міністрів України дає висновки про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість.

Приєднання та підтвердження Україною як самостійною державою більшої кількості міжнародних документів, які визначають загальні та спеціальні правила поводження із ув’язненими, привело до необхідності їх класифікації з метою раціонального використання правових норм, що в них утримуються.

Висновки:

Курс «Міжнародна пенологія» ставить за мету підготовку кваліфікованих спеціалістів для органів та установ виконання покарань Державного департаменту України з питань виконання покарань і є логічним продовженням вивчення курсу «Кримінально-виконавче право України», так само як курс «Історія пенітенціарної системи України» є вступним предметом до вивчення цієї складної і важливої дисципліни.

З ним тісно взаємопов’язані курси з наступних дисциплін «Кримінальне право», «Кримінологія», «Пенітенціарна педагогіка», «Пенітенціарна психологія», «Методика виховної роботи із засудженими» тощо.

Пенітенціарна система - це не тільки система розміщення в’язнів у в'язницях, а уся виправна система, що пов'язана з виконанням покарань у виді позбавлення волі, до складу якої належать всі засоби і методи правового, психолого-педагогічного впливу на засуджених, які застосовуються з метою сприяння їх ресоціалізації. Пенітенціарна система не розвивається сама по собі, а віддзеркалює особливості соціально-політичного розвитку суспільства, його державного ладу.

Необхідно підкреслити, що пенітенціарні системи в закордонних країнах створювалися з урахуванням історичних особливостей кожної держави. Якщо в США і Англії наприкінці XYIIII і на початку XIX сторіччя з'явилися пенсильванська, оборнська системи, а також система реформаторіїв, то пенітенціарна система Японії остаточно сформувалася вже після другої світової війни. Становлення і розвиток пенітенціарних (тюремних) систем країн Заходу пройшло цілу низку етапів, для кожного з яких була характерна відповідна реалізація політики в області виконання покарань.

Сутність Пенсільванської пенітенціарної системи зводилась до ізоляції людини від всього мирського та злочинного, тобто ізоляція мала за мету залишити людину на самоті із своєю сумлінністю та Богом, що, за думкою квакерів, повинно було привести злочинця до розкаяння та повернення у нього бажання повернутися до суспільства і знайти своє місце у “пастві Божій”. Цьому повинні були допомогти повна тиша та самотність. Відповідний порядок у в’язниці підтримувався лякаючими заходами фізичного примусу. Для душевного спокою в’язень повинен був сумлінно вивчати релігійну літературу та молитись Богові.

В наслідок реалізації концептуальних положень Оборнської пенітенціарної системи адміністрація бачила досягнення мети розкаяння злочинця в ізоляції його від негативного впливу інших в’язнів та підтримуванні режиму повної тиші за рахунок системи жорстоких заходів карального впливу. Однак ізоляція в’язнів у одиночні камери проводилась тільки на ніч. Удень в’язні працювали разом, продовжуючи мовчати під страхом покарання пліткою. Оборнська тюремна система, яка використовувала примусову працю безправних людей, знайшла свій прояв як форма витонченого катування злочинців і не могла стати стимулом для їх свідомого виправлення. ЇЇ популярність в США та інших країнах можна пояснити лише специфічним використанням робочої сили в’язнів, які приносили величезні доходи власникам таких тюрем.

Прогресивна система була розповсюджена в ряді країн, в тому числі і в Ірландії. Однак вона не могла вирішити всіх проблем тюремної системи взагалі, хоча і була суттєвим кроком уперед у порівнянні з пенітенціарними системами, про які вже йшла мова, тому що стимулювала зміну поведінки засуджених у кращий бік шляхом реального надання їм додаткових пільг за добре виконання встановлених вимог та їх беззаперечну відміну при протилежних наслідках.

У прогресивних кругах того часу виникла думка про необхідність обговорення та узагальнення передового досвіду у галузі виконання кримінальних покарань на міжнародному рівні, яке привело до організації і проведення міжнародних тюремних конгресів.

Наслідками діяльності Міжнародних Конгресів наприкінці ХХ сторіччя було прийняття низки документів, серед яких такі, як:

· Мінімальні стандартні правила поводження із в’язнями 1955 року;

· Звід принципів захисту осіб, які піддаються затримці або ув’язненню у будь-якій формі 1989 року;

· Мінімальні стандартні правила поводження з неповнолітніми правопорушниками 1990 року;

· Принципи медичної етики, які відносяться до ролі співробітників органів охорони здоров’я у захисті ув’язнених або затриманих від катування та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих людську гідність видів відношення до засуджених та покарання тощо.

Приєднання та підтвердження Україною як самостійною державою більшої кількості міжнародних документів, які визначають загальні та спеціальні правила поводження із ув’язненими, привело до необхідності їх класифікації з метою раціонального використання правових норм, що в них утримуються.

Література.

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Це було початком другого етапу у вивченні, узагальненні та розвитку передової думки та досвіду правового регулювання тюремної практики цивілізованих держав | 
Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-01-04; Просмотров: 497; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.031 сек.