Питання 1. Стан в тюрмах країн Західної Європи наприкінці XVIII – поч. ХІХ СТ. Спроби гуманізації тюремної політики

ВСТУП.

Стан в тюрмах країн Західної Європи наприкінці XVIII – початку ХІХ ст. Спроби гуманізації тюремної політики.

Вступ

ПЛАН ЛЕКЦІЇ

Питання лекції:

2. Історичний розвиток та становлення сучасних пенітенціарних систем.

3. Загальна характеристика Пенсільванської, Оборнської та прогресивної тюремних систем.

4. Вплив Пенсільванської та Оборнської систем на порядок тримання ув’язнених в Європі.

Висновки

Література

В даній лекції викладено матеріал щодо стану громадської свідомості та взагалі відношення держав до питань відбування різного роду кримінальних покарань, особливо у виді позбавлення волі, напередодні виникнення пенітенціарних систем; погляди на відбування покарання видатних теоретиків пенітенціарної справи, таких як І. Бентама, Дж. Говарда та ін.; прослідковано еволюцію від систем тюремних до систем пенітенціарних, а також підкреслено їхнє історичне значення та вплив на подальше формування теорії пенітенціарії.

Через 150 років після введення позбавлення волі як самостійного виду кримінального покарання в країнах Західної Європи з'явилася тенденція до гуманізації цієї міри покарання. Було висунуте прогресивне в той період гасло відмови від станового (сословного) суду і права-привілею в ім'я перемоги принципів буржуазної законності, висувалася вимога визнання і гарантування державою «природних прав особи». Ці вимоги Ієремія Бентам, Джон Говард і Людовик-Реє Віллерме розповсюдили і на особу злочинця (ув'язненого).

ІЄРЕМІЯ БЕНТАМ І ЙОГО «ПАНОПТИКА»

Відомий англійський юрист Ієремія Бентам, послідовник просвітницьких ідей XVIII ст., спроектував тюремну будівлю абсолютно оригінального типу. Цей проект був викладений Бентамом в третьому томі його творів, названому «Паноптика». В Росії твори Бентама були видані в 1805—1811 рр. на кошти уряду. (Бентам Иеремия. Рассуждение о гражданском и уголовном законоположении. С предва­рительным изложением начала законоположения и все­общего начертания полной книги законов и с присово­куплением опыта о влиянии времени и места относи­тельно законов, т. I—III, СПб., 1805—1811). Близько ста сторінок «Паноптіики» Бентам відвів опису свого проекту.

Під час французької революції в 1791 р. «Паноптика» була перепроваджена члену Законодавчих зборів в Парижі де Кулону. Збори ухвалили її надрукувати, але обставини не дозволили це реалізувати. Бентам писав Кулону: «Позвольте построить темницу по сему образцу, и я буду в ней тюремщиком... Сей тюремщик не потребует оплаты и ничего не будет стоить народу... Сделать совершенное преобразование в тюрьмах, произвести улучшение в поведении и нравах заключенных, водворить здравие, порядок, чистоту, трудолюбие в сии жилища, зараженные пороками нравственными и физическими, утвердить безопасность общественную, уменьшив издержки вместо увеличения оных, и все сие произвести посредством одной простой мысли в архитектуре. Таков есть предмет сего творе­ния» (стор. 263).

«Паноптика» за проектом була величезною шестиярусною будівлею у вигляді круглого театру, в середині якого розташовувалася інша будівля у вигляді башти. По шести ярусах круглої будівлі розміщувалися камери для ув’язнених, на дві-три особи кожна. Двері цих камер виходили всередину, на галерею, яка малася в кожному ярусі. Вартові, знаходячись усередині башти, могли б спостерігати за всіма камерами і були б з ними сполучені жерстяними трубами для передачі своїх розпоряджень.

Між баштою і ярусами з камерами повинен був знаходитися порожній кільцеподібний простір. Варта могла б проводити свої спостереження за арештантами невидимо для них. У святкові дні проект припускав проводити в башті церковну службу, на якій арештанти були б присутні, залишаючись в камерах.

Ув’знені, будучи розподілені по камерах відповідно їх злочинам і віку, повинні були займатися працею. Роботи проводилися б через підрядчиків. На зайняття арештантів працею автор дивився не як на те, що обтяжило б їх положення, а як на виправний засіб, що забезпечує їм заробіток після виходу на свободу. Він говорив: «Делать работу не­навистною, обращать ее в страшилище для преступни­ков, облекать ее некоторого рода поношением есть па­губное недоразумение» (стор. 310). За відмову від роботи Бентам пропонував позбавляти увязнених їжі. Як інші засоби дисциплінарного впливу Бентам рекомендував гамівну сорочку за побої і насильницькі дії, а за крики і лайку — вкладення в рот кляпу. Тілесних покарань у в'язниці не передбачалося.

Тут, усередині проектованої ним в'язниці, Бентам відступав від своїх вимог, щоб покарання злочинця виконувалося з найбільш можливою урочистістю, щоб процесія до місця покарання здійснювалася під музику, в особливому одязі, щоб ешафот був під чорним покривалом, служителі правосуддя — в траурі, кат — в масці та ін.

Бентам говорить про деякі переваги його пропозиції в порівнянні з пропозиціями його сучасника і співвітчизника Джона Говарда. Останній пропонував камери без вікон, але з отворами в стелі. Бентам же вважав, що в камерах повинні бути вікна. За словами Бентама, Говард, боячись пожеж, рекомендував оберігати від холоднечі арештантів відповідним платтям, а Бентам пропонував провести в камери труби, через які йшло б тепло. Пропонував він провести також і труби з водою.

ДЖОН ГОВАРД — РЕФОРМАТОР АНГЛІЙСЬКИХ ТЮРЕМ

Тюремний діяч англійців Джон Говард — автор декількох праць з тюремного питання, зокрема з описом стану англійських тюрем.

У 1777 р. в Англії вийшла книга Джона Говарда «Стан тюрем в Англії і Уельсі». Автор добре ознайомився з положенням тюрем в своїй країні, режим яких був настільки нелюдяний, що Говарду залишалося лише дивуватися з «витривалості людського організму і сили звички до життя». Перебування в темній, залитою водою і нечистотами камері по 15—20 років було звичайним явищем. У тюрмах лютували епідемії, абсолютне свавілля адміністрації, жорстокі покарання і не менш жорстока експлуатація праці ув’язнених. Говард описав випущеного з в'язниці англійського арештанта, схожого на скелет. Звільнені з тюрем особи були вже не здатні до праці внаслідок їх повного виснаження.

Одну з своїх праць Говард присвятив темі законодавчого влаштування тюрем. Тут було звернення вже до самого законодавця і указувався новий розпорядок у тюрмах, який міг бути введений лише за умови влаштування нових тюремних приміщень, введення нових правил розміщення арештантів, їх харчування, праці, санітарних умов та ін. Говард говорив не про виправлення старої тюрми, а про влаштування тюрми на загальних началах. Сам Говард попереджав заперечення з боку тих, хто боявся притоку в реформовану за його проектом тюрму голодних жебраків, ледарів тощо. Говард писав: «Не известно ли всякому, что самая ужасная пещера или вертеп приятны для того, кто жи­вет в них и выходит из них по своей воле, и что самые великолепные палаты несносны будут для того, кто осужден никогда из оных не выходить и жить в них не по своей воле».

Говард спроектував план нової тюрми. Особливістю фасадів будівель було улаштування їх на високих зводах: майже у всю довжину тюремної будівлі повинні були знаходитися наскрізні прольоти або ворота. На думку Говарда, це утрудняло б втечу за допомогою підкопу. Окремі тюрми з тюремними дворами і відхожими місцями, за проектом Говарда, призначалися для неспроможних боржників, окремі — для молодих злочинців, для ув’язнених кожної статі, при загальних для них всіх церкві, будівлях для наглядача, лікарні, саду.

Одну зі своїх статей Говард присвятив голландським тюрмам. У Росії переклад цієї статті був надрукований в 1805 р. (Д. Говард. О тюрьмах и смирительных домах в Голландии, «С.-Петербургский журнал», 1805 г., № 1, стр. 103—116).

У цій статті Говард дуже хвалив стан тюрем в Голландії. Для відвідувача здається навіть неймовірним, що це тюрма. У кожного ув'язненого своя кімната, дерев'яне ліжко з солом'яним матрацом і ковдрою. Ув’язнені зайняті працею — пиляють дерево, труть сандал, прядуть. По недільних днях — церковна служба. На арештантах однаковий одяг. За хорошу поведінку — дострокове звільнення, за порушення тюремної дисципліни — ув’язнення в тюремний карцер без ліжка, на хліб і воду на строк до 10 днів та публічне покарання серед тюремного двору. Але це була лише показна сторона. Насправді звичайна тюрма проявляла себе картинами катування, знущання та іншими подібними заходами.

ПАВЕЛ СВІНЬЇН — АВТОР НАРИСУ «НЬЮГЕТСКА ТЮРМА І ЕШАФОТ»

Російський мандрівник Павло Свіньїн після свого повернення з Англії опублікував в журналі «Сын Отечества» за 1815 р. нарис, присвячений стану англійських в'язниць того часу («Ньюгетская тюрьма и эшафот», из записок путешественника по Ан­глии Павла Свиньина. «Сын Отечества», 1815 г., № 46).

Він вважав, що завдяки зусиллям Говарда англійські тюрми доведені до такого ступеня досконалості, що Англія може ними хвалитися перед всіма європейськими державами. Тут вже були влаштовані різні тюрми для різних засуджених і для неспроможних боржників.

Але не все, що бачив Свіньїн в лондонських тюрмах, було таким бездоганним. Наприклад, в Ньюгетській тюрмі він був присутній на заупокійній обідні, що здійснювалася у присутності молодого засудженого до смертної кари, що відспівувався ще будучи живим, в ланцюгах перед труною, в яку через 18 годин повинен був бути покладений його труп після страти через повішення. Проти нього сиділи 8 інших засуджених до страти, вирок яких ще не був затверджений. Молодий арештант, що розчулив до сліз присутніх в тюремній церкві своєю молодістю і красою, стояв спокійно, і лише тоді сльози покотилися по його щоках, коли священик закінчив проповідь зверненням до нього, тричі повторивши: «Завтра ти будеш повішений, помреш, як виродок». Далі за це жорстоке знущання над засудженим при головній участі служителя культу, здавалося б, йти було нікуди.

Але англійська тюремна практика пішла ще далі. У камеру до засудженого після затвердження вироку кожну годину входила людина, що оголошувала смертнику, скільки годин залишилося йому прожити до страти. Свіньїн був присутній і при страті на площі перед тюрмою і бачив, як той же священик не припиняв потоків свого красномовства і на ешафоті; як засудженого з ковпаком на голові, з мотузкою на шиї протримали п'ять хвилин під стовпами шибениці, перш ніж повісили. Він висів цілу годину, а за площею в натовпі снували старі, що продавали друкарські листки із зображенням шибениці, з біографією засудженого, з його прощальним листом до друзів (такі листки носили назву «балад», і автор виклав зміст декількох з них). В описаному випадку злочин засудженого зачіпав інтереси скарбниці.

СТАН ТЮРЕМ У ФРАНЦІЇ. ЛЮДОВИК-РЕЄ ВИЛЛЕРМЕ

У Франції в 1814 р. був виданий наказ французького короля про влаштування зразкової тюрми. Після цього в країні було споруджено декілька нових тюрем. У них була введена праця, вжиті заходи до захисту арештантів від утисків тюремних вартових. У звіті міністра внутрішніх справ Франції королю про стан тюрем в країні всі ці факти знайшли своє віддзеркалення, але все таки автори звіту примушені були відзначити, що «везде почти тюремные здания слишком малы и тесны; везде почти скудость средств и несооб­разное их расположение причиняют беспорядок и бо­лезни, которые во многих тюрьмах представляют са­мые ужасные зрелища» (Див. Донесения Его Величест­ву Королю Французскому министра внутренних дел о состоянии тюрем во Франции, «Сын Отечества», 1819 г., № 18, стр. 278 и № 19, стр. 326—329).

Звіт планував заснування у Франції «Королівського французького товариства приведення тюрем в кращий стан» з щомісячними зборами, з центральною радою в Парижі і місцевими комітетами у містах. До складу товариства планувалося включати представників влади, а сама назва його «королівське» передбачало його аристократичний склад.

Незабаром «Королівське французьке товариство» почало діяти. У Соборі Паризької Богоматері був проведений урочистий молебень. Перші збори було проведено в будинку архієпископа. Член королівської фамілії виголосив промову, в якій в найвишуканіших виразах закликав членів товариства направити зусилля до «перерождению, если можно, душ, униженных пороком и гибельными страстями» («Королевское фран­цузское общество приведения тюрем в лучшее состоя­ние», «Вестник Европы», 1819 г., № 9, стр. 297—301).

Тут же товариство почало свою діяльність ухваленням рішення вибити бронзову медаль на згадку про відкриття товариства із зображенням на одній стороні короля, а на іншій — президента товариства з членів королівської сім'ї. Турботу ж про самих арештантів нове товариство проявило розмовами про те, що в Парижі у ув’язнених є лише по одному полотняному одягу і взимку, і влітку і що треба поклопотати і про іншу.

Майже в той же самий час, коли члени французького товариства по поліпшенню тюрем займалися придумуванням малюнка бронзової медалі для увічнення своєї діяльності, що ще не почалася, їх співвітчизник Людовик-Реє Віллерме увічнив тодішній жахливий стан французьких тюрем в своїй книзі (Див. Виллерме Людовик-Рее, доктор медицинских и других тюремных обществ член, «О тюрьмах в настоя­щем их положении и о состоянии, в каком оные долж­ны в отношении к здоровью и нравственности заклю­ченных и в отношении к политической экономии, пере­вод с фр., СПб, 1822, стр. 176). Воно було справжньою ганьбою для французького уряду.

Книга Віллерме стала, з одного боку, обуреним і гарячим закликом до товариства і уряду обернути, нарешті, увагу на стан тюрем, а з іншого — справжньою настановою для реформи місць тюремного ув’язнення. У систематичному порядку в 17 главах книги автор детально досліджував тюремні будівлі в багатьох місцях Франції, одяг ув’знених, опалювання, харчування арештантів, стан робіт, режим, захворювання, смертність, заходи виправлення арештантів тощо.

Загальний стан місць ув’язнення у Франції дозволяв автору сказати, що арештантів не замикають, а хоронять, і вирок до ув’язнення є вироком до смерті. «Закони повелівають тримати людину під вартою, призначаючи їй померти від зараженого повітря».

Описова і критична частина цієї книги справляла на читача сильне враження. Воно збільшувалося завдяки тому, що автор описував те, що бачив своїми очима, ілюструючи викладення вражаючими фактами. У тій самій Франції, яка була законодавцем мод, шику і блиску, де палаци вражали своєю красою, як ніде в світі, автор книги про тюрми розкрив картини повного контрасту. Ув’язнені трималися не тільки в лахмітті, але і абсолютно голі. За словами автора, гнилу солому, на якій вони спали, у них оспорювали комахи. Якщо в деяких тюрмах були вікна, то вони влаштовувалися дуже високо і були такі малі, що сонячний промінь ніколи не проникав сюди. Так, в башті «Святого Петра» в Ліллі в приміщенні арештантів вікна були пробиті в стіні товщиною 18 футів. Люди, замерзаючи від холоду, зігрівалися тим, що притискалися один до одного. А харчування взагалі було жахливим.

Опис і критика Віллерме супроводжувалися відповідними практичними пропозиціями. Оскільки він був медиком за освітою, то особливого значення набували його вказівки медико-санітарного характеру. Вони були численні і різноманітні. Всі вони стосувалися як основних сторін тюремного будівництва і побуту, так і дрібниць та подробиць.

В наступному питанні лекції слід з’ясувати походження термінів “тюремна система”, “пенітенціарна система” та основні етапи розвитку і становлення громадської думки у відношенні до можливості виправлення ув’язнених і надання їм можливості повернутись до суспільства після відбуття терміну покарання.

Дата добавления: 2014-01-04