Методи регулювання інфляції. Державне регулювання інфляції

Лекція 11. Методи регулювання інфляції

Тема 5. Інфляція і грошові реформи

Вопросы для самопроверки

1. Які види заготівок використовуються при ремонті апаратів?

2. Які існують методи очищеня поверхні заготівок?

3. Що таке хімічний метод очищення?

4. Що таке механічний метод очищення?.

5. Які методи очищення відносяться до механічних методів?

6. Що таке термічний метод очищення?

Література

1. Поплавский Ю.В. Технология химического аппаратостроения. - М.: Машгиз, 1961, 287 с.

2. Никифоров А.Д., Беленький В.А., Поплавский Ю.В. Типовые технологические процессы изготовления аппаратов химических производств. - М.: Машиностроение, 1979, 277

3. Ткачев А.Г. Технология аппаратостроения. -Москва. Из-во машиностоение,2001. 205с.

4. Руденко П.А. и др. Проектирование ипроизводство заготовок в машиностоении: Учеб. Пособие.- К.: Выща шкла,1991.-247с.

1. Методи регулювання інфляції. Державне регулювання інфляції

2. Види антиінфляційної політики

3. Особливості інфляційного процесу в Україні

Тривалий час економічна наука і практика оцінювали інфля­цію виключно негативно. Починаючи з 60-х років ставлення до інфляції дещо змінилося, стало диференційованим. Більшість економістів визнала, що «повзуча» інфляція має позитивний вплив на соціально-економічний розвиток і тільки на вищих її рівнях набуває руйнівного характеру. Тому і проблема боротьби з інфляцією набула характеру її регулювання з боку держави. Основна мета такого регулювання полягає в тому, щоб стримати інфляцію в розумних межах і не допустити розгону її темпів до розмірів, загрозливих для соціально-економічного життя суспільства.

Ідею регулювати інфляцію першими висунули представники кейнсіанської школи. Їх ідея «контрольованої» інфляції сформу­валась як складова кейнсіанської теорії державного регулювання економіки шляхом втручання в платоспроможний попит. Кейнс і його послідовники вважали, що різними економічними важеля­ми, у тому числі збільшенням грошової маси в обігу, держава може стимулювати розширення попиту, реакцією на що буде зростання пропозиції, а значить, виробництва товарів.

Особливо ефективним вплив збільшення грошової маси на виробництво вони вважали за таких умов:

1) відносно вільна конкуренція на ринку, коли нічим не обме­жено діє механізм ціни рівноваги. У таких умовах підприємці під впливом додаткового попиту будуть заінтересовані в розширенні виробництва товарів, навіть випереджаючими темпами;

2) наявність на ринку резервів засобів виробництва і робочої си­ли, які через збільшення попиту втягуються у сферу виробництва;3) вільний рух позичкового процента під впливом попиту і пропозиції на грошовому ринку, що дає можливість знижувати його у разі випуску в оборот додаткової маси грошей. Це, у свою чергу, веде до зростання інвестицій і послаблення інфляційного тиску надлишку грошей на товарних ринках. Таке переключення додаткової емісії робить інфляцію регульованою й ефективною навіть за повної зайнятості.

Кейнсіанська ідея регульованої інфляції широко використову­валася на практиці в 50—60-ті роки в більшості країн ринкової економіки. На її основі виправдовувалося форсування державних витрат, зростання бюджетних дефіцитів, що стало хронічним явищем.

Економічна думка застерігала практику не стільки від інфля­ційної загрози, скільки від загрози кризового спаду і депресії, зниження платоспроможного попиту, тобто підтримувала ідеї ре­гульованої інфляції. Особливо відверто інфляційні заходи проводилися за виникнення ознак економічної кризи та в період депресії. У період же «перегрівання» економіки вживалися антиінфляційні заходи, розроблялися спеціальні «плани стабілізації».

Усе це відіграло позитивну роль у пом'якшенні коливань еко­номічного циклу й сприяло успішному розвиткові економіки. Бу­ло досягнуто тривале (50—60-ті роки) стримування інфляції на «повзучому» рівні, що давало підстави говорити про реалізацію на практиці ідеї «контрольованої» інфляції.

Проте вже з початку 70-х років у більшості країн з розвинутою ринковою економікою розпочалося швидке зростання цін, інфляція наблизилася до галопуючого рівня. Якщо в 1956— 1965 рр. середньорічні темпи зростання роздрібних цін становили у США 1,7 %, в Англії — 3,1, у Франції — 5,0, в Італії — 3,4 %, то в 1974—1991 рр. — відповідно 9,3 %, 15,8, 10,5 і 17,9 %. Такі зміни були зумовлені низкою об'єктивних процесів, які виклю­чили можливість регулювати інфляцію згідно з кейнсіанськими ідеями.

Це, по-перше, надзвичайне розбухання державних витрат, унаслідок чого заходи урядів щодо їх скорочення з метою подо­лання інфляції не могли бути ефективними. По-друге, сфера обо­роту в усіх країнах була вщерть наповнена грошовою масою, й інфляція досягла своєї «критичної точки». По-третє, успішний післявоєнний розвиток економіки призвів до створення великих монополій, високої монополізації виробництва і ринку, що дефор­мувало вільну дію механізму ціни рівноваги. По-четверте, що чи не найголовніше, у цей період загострилась екологічна й енерге­тична криза, що значно погіршило умови виробництва та спри­чинило зростання виробничих витрат. Перекласти додаткові ви­трати на трудящих не вдалося завдяки зміцненню економічної могутності та організованості профспілок. Тому підприємці не тільки не змогли заморозити зростання заробітної плати, а й змушені були підвищувати її в міру зростання цін. Розпочалося могутнє розкручування спіралі «зарплата — ціни», яке зумовило галопуючий характер інфляції.

У нових умовах кейнсіанська ідея регульованої інфляції за­знавала серйозної критики з боку представників монетаристської школи. Головний недолік її вбачався в тому, що кейнсіанці не врахували у своїх оцінках наслідків інфляційних заходів уряду свідомої реакції економічних агентів (підприємців і найманих працівників) на майбутню інфляцію. Так, М. Фрідман висунув положення про «природний рівень безробіття», який визначаєть­ся умовами ринку робочої сили і не може бути порушений ззовні. Якщо ж уряд заходами своєї політики (нагнітання попиту бю­джетною і кредитною експансією) зменшить безробіття за його природний рівень, то це тільки прискорить інфляцію до галопу­ючих темпів. Адже підприємці, прогнозуючи зростання цін, за­страхують свої доходи відповідними заходами в ділових контрак­тах, трудових угодах тощо. Тому очікуваного урядом перерозпо­ділу доходів та посилення стимулювання виробництва не відбу­деться. Уряд змушений буде ще більше розширювати попит по­над розміри, яких очікували підприємці, а це — прямий шлях до розкручування інфляційної спіралі. Позитивний ефект від таких дій уряду може бути лише короткостроковим. У довгостроковому ж плані вони містять у собі загрозу гіперінфляції.

Ще далі щодо цього пішли представники монетаристської школи «раціональних очікувань» (Р. Лукас, Н. Уоллес, Т. Сарджент). На їхню думку, економічні суб'єкти можуть передбачати будь-які регулятивні заходи уряду («раціональні очікування») і за­хистити свої доходи від їх впливу. Тому вони заперечують навіть короткостроковий ефект регулювання емісії і зайнятості і най­більш відверто підтримують головний висновок монетаристської доктрини. Згідно з ним стабілізаційна політика нібито безплідна і від неї слід відмовитись, а ринкова система сама себе підтримає в постійній рівновазі, як би на неї не намагалися впливати.

На практиці політика контрольованої інфляції зазнала краху і з початку 70-х років змінилася відвертою антиінфляційною полі­тикою, до якої змушені були перейти уряди більшості країн. Новий підхід до регулювання інфляції дістає назву антиінфляційної політики.

Протиінфляційні заходи (методи регулювання інфляції):

ü грошові обмеження, обмеження доходів населення через заморожування заробітної плати;

ü розв'язання проблем дефіциту державного бюджету. Дефіцит державного бюджету повинен покриватися не додатковою емісією грошей, а шляхом державних позик, які можна буде погасити;

ü реформи оподаткування, скорочення податкових ставок;

ü структурна перебудова і конверсія військового виробництва;

ü регулювання валютного курсу;

ü приватизація;

ü засоби збільшення норм заощаджень та зменшення їх ліквідності;

ü скорочення платоспроможного попиту в результаті проведення грошової реформи;

ü підвищення процентних ставок за кредит;

ü заморожування підвищення цін, коли має місце ріст попиту на ринку споживчих товарів і коли маса цих товарів не може збільшуватися.

Дата добавления: 2014-01-04