Вибір домінант економічної інтеграції національної економіки у світове господарство (проблемна ситуація)

Виходячи з концептуальних положень і основних завдань зовнішньоекономічної політики нашої держави, сьогодні постають два стратегічні вектори інтеграції економіки України у світове господарство: розвиток глибоких інтеграційних зв’язків з Росією та іншими країнами СНД; курс на повноправне членство в Євросоюзі.

Вектор зовнішньоекономічної політики України який передбачає розвиток глибоких інтеграційних зв’язків з Росією та іншими країнами СНД продиктований об’єктивними і суб’єктивними чинниками: сусідським становищем, єдністю економічних зв’язків, залежністю економіки України від російських енергоносіїв, живучістю старих стереотипів. Виходячи з цього, Росія є і буде стратегічним партнером для України. Про це яскраво свідчить динаміка зовнішньої торгівлі товарами між обома країнами. Якщо експорт у 2000 році становив 3515,6 млн. дол. США, то у 2008 році – 15735,6 млн. дол. США; імпорт відповідно 5824,9 млн. дол. США, і 19414,2 млн. дол. США [146, с. 258; 160 с. 133].

Головний інтерес України щодо співробітництва на пострадянському просторі полягає у формуванні дієвого механізму регулювання економічних відносин, який враховує реальний стан економіки і потреби в заходах, спрямованих на забезпечення стійкого економічного зростання і міжнародної конкурентноздатності економіки.

Пріоритетами економічного співробітництва на пострадянському просторі для України є:

- підвищення стабільності і замкненості технологічних циклів на території України в усіх галузях національної економіки;

- забезпечення національної економіки дефіцитними ресурсами і створення на цій основі конкурентноздатної, орієнтованої на експорт продукції;

- відновлення і створення інтеграційних економічних зв’язків, які не містять позаекономічних ознак і спрямовані на економічну реконструкцію і європейську інтеграцію, випуск продукції, що буде мати збут поза межами національного ринку і ринку СНД;

- узгодження і зближення зі стандартами ЄС національних стандартів на продукцію виробничого та невиробничого призначення.

- залучення капіталу з пострадянських країн у виробничі та переробні галузі національного агропромислового комплексу (АПК) з метою збільшення обсягів реалізації продукції на внутрішньому ринку країн СНД;

- стимулювання використання країнами СНД транспортної інфраструктури України, а також взаємопроникнення підприємств і ділових структур недержавних форм власності;

- збереження виробництва, технологій і кадрового потенціалу виробничо-промислового комплексу (ВПК) і оборонної промисловості [72, с. 615].

У межах СНД створено декілька об’єднань: Євразійське Економічне Співтовариство (ЄврАзЕС); Організація регіональної інтеграції (ОРІ); Єдиний економічний простір (ЄЕП). Утворення цих союзів свідчить про єдину основу і схожість економічних процесів у країнах Співдружності, а відтак передбачає теоретичну можливість спільного вирішення проблем економічного розвитку в країнах СНД на фундаменті лібералізації міждержавних економічних відносин, формування нової системи поділу праці, реструктуризації економіки в межах СНД. Проте досвід показує, а логіка економічних процесів підтверджує, що головною умовою інтеграції є не формальна, а реальна спільність інтересів. Такої спільності інтересів у межах Співдружності ще немає.

Україна відмовилась вступати до ЄврАзЕС, ОРІ, ЄЕП, бо не бажає зв’язувати себе жодними інтеграційними угодами зі своїми східними сусідами, крім угоди про створення зони вільної торгівлі без будь-яких товарних вилучень. Мета України домогтися для себе режиму вільної торгівлі з Росією та іншими членами ЄврАзЕС, тобто безмитно і без будь-яких обмежень продавати свої товари на російському та євразійському ринках, одержуючи при цьому енергоресурси з Росії без експортних мит та податку на додану вартість (ПДВ) за цінами, прийнятними між членами Співдружності або за внутрішніми російськими цінами.

Позиція Росії щодо України має на меті залучити Україну до тіснішої інтеграції чи то в межах ЄврАзЕС, чи то – ОРІ, чи то – ЄЕП. Що ж до створення просто зони вільної торгівлі без будь-яких товарних вилучень, то Росія вважає, що така зона «нічого не дасть» і, що потрібно йти до розвиненіших форм інтеграції [182, с. 50].

На пострадянському просторі утворено ще один союз – ГУАМ (Грузія, Україна, Азербайджан, Молдова). У цьому об’єднанні Україна бере активну участь. На самміті 18 червня 2007 року у Баку президенти ГУАМу домовилися створити власний миротворчий контингент, зону вільної торгівлі, єдиний енергетичний простір.

Отже, євроазійський вектор економічної інтеграції варто розглядати у паралельній площині з головною стратегічною метою України – повноправне членство в Євросоюзі.

Україна визначила курс на інтеграцію до Європейського Союзу як стратегічну мету своєї зовнішньоекономічної політики. Пріоритет європейської домінанти економічної інтеграції України обумовлений геополітичними, історично-культурними, суспільно-політичними факторами.

Географічно Україна знаходиться в Європі, саме тут, у Карпатах, розташований географічний центр Європи. За територією вона майже вдвічі більша за Польщу чи Німеччину, більша за Францію та Іспанію. Крім того це близько 50-ти мільйонів людей, що проживають на цій території. Унаслідок цього Україна може виступати як зв’язуюча ланка між Заходом і Сходом. Уже зараз серед регіонів світу, з країнами яких вона здійснює торгівлю, перше місце посідає Європа, питома вага країн якої займає 22,8% у вітчизняному зовнішньоторговельному обороті, у тому числі 22,1% в експорті й 23,4% в імпорті [110, с. 9]. А ще – це культура, що ґрунтується на багатовіковій історії людей, які населяли ці землі впродовж тисячоліть. І саме історичний аналіз існування спільнот на нашій землі доводить правомірність віднесення їх культури до європейського типу, а не до азійського [72, с. 555].

Реалізація “Європейського вибору” України залежить від відповідного “українського вибору” з боку ЄС, тобто від його бажання приймати чи не приймати Україну до свого складу. З цього випливає висновок, що “український вибір” ЄС буде залежати не тільки від внутрішньої і зовнішньої політики України, але й від того як буде розвиватися сам ЄС після розширення. Тому, якщо припустити, що Україна інтенсифікує курс економічних і політичних реформ і у віддаленому майбутньому відповідатиме всім копенгагенським критеріям вступу до ЄС (створення демократичного, громадянського суспільства, ефективної конкурентноспроможної ринкової економіки), то і в даному випадку може статися так, що деякі внутрішні проблеми, властиві самому ЄС стануть на перешкоді “європейському вибору ” України.

Серед незалежних від України факторів, що негативно впливають на її євроінтеграційні перспективи назвемо такі:

- фактор перевантаженості ЄС. Деякі зарубіжні експерти вважають, що із збільшенням кількості членів Євросоюзу зменшуватиметься його ефективність, ускладнюватиметься процес ухвалення рішень;

- фактор реформування ЄС. Євросоюз сьогодні зіткнувся з великими проблемами. Ще й досі не створено спільного транспортного ринку, єдиного економічного простору, мобільного ринку праці, гальмується розвиток внутрішнього ринку товарів та послуг, сповільнилася реформа податкової і пенсійної систем;

- валютний фактор. Запровадження євро, як єдиної валюти, має свої досягнення і прорахунки. Передбачалося, що єдина валюта забезпечить економічну стабільність і ліквідує наслідки коливання національних курсів валют. Однак, виявилося, що після запровадження євро національні уряди втратили можливість регулювати торговельні і платіжні баланси, заохочувати зростання інвестицій і зайнятості;

- німецький фактор. Розширення Євросоюзу на Схід активно підтримує тільки Німеччина. Це пояснюється тим, що вона намагається частково відновити те спільне геополітичне, цивілізаційне, культурне та економічне поле, яке до першої світової війни розумілося як «Німецька Серединна Європа». Зрозуміло, що посилення економічних і політичних позицій Німеччини не буде позитивно сприйняте іншими членами ЄС і призведе до нових протиріч.

Крім названих факторів є ще й інші перешкоди. Це зростання націоналістичних та ізоляційних настроїв серед європейських народів, які гостро проявляються у теперішніх євроінтеграційних процесах. Посилення європейського націоналізму, зокрема в «старих» країнах-членах ЄС потрібно розглядати як реакцію населення цих країн на загрозу обмеження національного суверенітету. Особливо їх лякає посилення міграційних потоків з менш розвинутих країн і країн третього світу.

Підкреслимо, що в кожній з країн ЄС націоналізм має свої характерні особливості та відмінності, однак, можна відмітити спільні риси, що об’єднують європейських націоналістів різних країн. До таких рис відносяться:

1. Антиглобалізм та антиамериканізм. Негативне ставлення до діяльності багатонаціональнихта транснаціональних американських корпорацій та деяких міжнародних організацій, що проводять політику глобалізації (Світова організація торгівлі (СОТ), Міжнародний валютний фонд (МВФ).

2. Євроскептицизм. Розглядання Євросоюзу в його нинішньому вигляді як одного із компонентів світового глобалізаційного проекту, спрямованого на знищення національних суверенітетів країн-членів та їх національних культур, на утвердження космополітизму, на подальшу денаціоналізацію та дехристиянізацію європейських народів.

3. Відстоювання концепції „Європи націй”, тобто Європи як співдружності незалежних, рівноправних країн на основі спільних християнських та європейських цивілізаційних цінностей.

4. Різке заперечення можливості подальшого збільшення членів ЄС, яке, на їх думку, планується космополітичною бюрократією та транснаціональними корпораціями заради своїх егоїстичних інтересів. Таке розширення Євросоюзу, вважають націоналісти, може призвести до глибокої економічної кризи в «старих» країнах-членах та до організаційного колапсу в межах Євросоюзу, особливо в зв’язку з можливим вступом до ЄС Туреччини.

5. Націоналісти, здебільшого із «старих» країн-членів ЄС, вимагають зупинити подальше розширення Євросоюзу, визнати східні кордони Польщі, Угорщини, Словаччини і Румунії остаточним східним кордоном Євросоюзу, іншими словами, виступають проти включення до ЄС навіть у віддаленому майбутньому не тільки Туреччини, а й України.

6. Вкрай негативне відношення до мігрантів з інших країн, особливо з країн „інших цивілізацій”, тобто з країн Азії та Африки.

7. Традиціоналізм. Відстоювання традиційних релігійних, моральних, національних та культурних цінностей європейських народів. Негативне ставлення до модернізму, до «мультинаціональної культури», до представників «нетрадиційної» сексуальної орієнтації, порнографії, вживання наркотиків, евтаназії.

8. Реваншизм. Незадоволення станом сучасних державних кордонів своїх країн та відстоювання права на їх «мирний перегляд» (вимоги, які висувають деякі націоналістичні партії та організації в Німеччині, Румунії, Угорщині) [166, с. 22-23].

Однак, перелічені вище перешкоди не повинні відлякувати Україну від її євроінтеграційних прагнень. Багато країн-членів ЄС лобіюють інтереси нашої держави. Сьогодні Європа вже не відхрещується від нас, не акцентує на політичній нестабільності та великій залежності від Росії. Тепер Європарламент вже заохочує українських політиків якнайскоріше розв’язати кризу і перейти до політичних стандартів ЄС.

Звичайно, з низьким рівнем внутрішнього валового продукту (ВВП) ЄС може розглядати Україну як потенційний тягар для себе. Проте багато відомих зарубіжних та вітчизняних економістів акцентують увагу на потенційних вигодах для ЄС від приєднання України [111, с. 7; 73, с. 100]. Підсумовуючи та узагальнюючи ці вигоди, виділимо з них чотири аспекти: геоекономічний, геостратегічний, геополітичний, геокультурний.

Геоекономічний аспект. Україна має один з найпотужніших у Європі структурно-розгалужений промисловий комплекс. Особливо перспективним є агропромислове виробництво. На нашу державу припадає майже третина запасів чорнозему та 27% орної землі в Європі. Ми займаємо шосте місце у світі за експортом сталі, сьоме - за експортом новітньої зброї, входимо у п'ятірку країн, які володіють найпередовішими аерокосмічними технологіями, посідаємо одне з провідних місць серед світових експортерів зерна.

Геостратегічний аспект. На нашій території зосереджені міжнародні транспортні коридори, які інтегровані у транспортні системи Європи та Азії, Балтійського та Чорноморського регіонів. Особливої ваги набуває реалізація проектів, пов'язаних з формуванням міжнародних транспортно-комунікаційних мереж, зокрема з доставкою каспійських енергоносіїв на внутрішні та міжнародні ринки. Мова йде про широкий спектр проблем енергозабезпеченості країн Європи через участь у реконструкції й модернізації української газотранспортної системи. Згідно з урядовими програмами розвитку економіки України, у результаті значної диверсифікації міжнародної торгівлі близько 65-70% її обсягу до 2010 р. припадатиме на країни далекого зарубіжжя. І відносини з ЄС у цьому контексті розглядаються як базова домінанта геостратегічної реорієнтації [94, с. 15].

Геополітичний аспект. Розширення Європейського Союзу, яке відбулося у 2004 році, у визначених параметрах остаточно не вирішує проблеми європейської економічної самодостатності, нездатне суттєво зміцнити економічний потенціал Євросоюзу, який нині поступається економічному потенціалу Сполучених Штатів Америки. У цьому контексті модернізована економіка України може розглядатися як вагомий економічний потенціал, поетапна інтеграція якого в економічну систему ЄС повинна відіграти функцію критичної маси, що спроможна забезпечити відповідні зміни у геополітичному становищі Європи. Тобто, об'єктивно Євросоюз такою ж мірою зацікавлений у цивілізованій демократичній Україні, як і Україна в ЄС.

Геокультурний аспект. Україна має населення з високим рівнем освіти, тип якої підійде для цивілізації знань; має мережу наукових інститутів, які можна повернути до життя; уклала угоди про дружбу з усіма своїми сусідами; не має імперіалістичного чи агресивного минулого; досягла міжетнічного миру, що з врахуванням історичного контексту є зразковим досягненням.

Отже, ми поділяємо думку Б. Гаврилишина [24, с. 26], який стверджує, що Україна буде тягарем для ЄС, але зрештою стане його перевагою.

На нашу думку, щоб виконати деякі з основних передумов до вступу в Євросоюз, Україна має довести до кінця свої адміністративні реформи, перетворити сільське господарство на продуктивний та конкурентний сектор, досягти вищого ступеня лібералізації цін, а також залучити більше прямих іноземних інвестицій, особливо із Західної Європи, та сприяти поверненню капіталів, які були сконцентровані за кордоном. Цього можна досягнути тільки шляхом стабілізації законодавства, зробивши його передбачуваним; зменшення бар'єрів для імпорту та ведення боротьби з корупцією; скорочення кількості податків та зменшення ставок оподаткування; усунення спеціальних привілеїв для багатьох підприємств та перетворення тіньової економіки на офіційну; утвердженням європейських цінностей і стандартів в політиці, економіці і соціальній сфері.

Європейський Союз одним з перших визнав незалежність України, оцінив глобальність завдань економічних реформ українського суспільства та запропонував реальну підтримку нашій державі шляхом передачі «ноу-хау» у рамках своєї програми технічної допомоги (ТАСІS). Загальна допомога з боку ЄС сягнула 2,248 млрд. євро [218, с. 1]. Ця сума включає технічну допомогу через програму ТАСІS, яка містить національну (791,6 млн. євро), регіональну (50 млн. євро), допомогу в ядерному секторі (580,8 млн. євро), макрофінансову допомогу (675 млн. євро) та гуманітарну допомогу (20,5 млн. євро). Євросоюз також надає фінансову підтримку Науково-технологічному центру в Україні та через ІНТАС – міжнародну асоціацію для сприяння співробітництву між науковцями з країн колишнього Радянського Союзу.

Загалом сфера економічного співробітництва між Європейським Союзом та Україною є дуже різноманітною: торгівля, інвестиції, технічна допомога, наука і технологія, вища освіта, промисловість, сільське господарство, енергетика, транспорт і телекомунікації. Упродовж останніх років Україна і ЄС значно розвинули свої відносини, підписавши ряд важливих угод (включно з угодою між Україною і ЄС про деякі аспекти повітряного сполучення, участь України у створенні європейської глобальної навігаційної супутникової системи ГАЛІЛЕО, а також Меморандум про взаєморозуміння щодо співробітництва в енергетичній галузі, одним із головних пунктів якого є інтеграція електроенергетичного сектору України до електричних мереж та ринків об'єднаної Європи). Україна запровадила безвізовий режим для громадян ЄС, паралельно триває робота над угодою про спрощення візового режиму для громадян України одночасно з угодою про реадмісію нелегальних мігрантів. За підтримки ЄС здійснюється також реформування системи управління газотранспортною системою України, проведення технічного аудиту нафтотерміналу «Південний» та техніко-економічного обґрунтування для проекту транспортування каспійської нафти нафтопроводом Одеса-Броди-Гданськ, підтримується розвиток альтернативної енергетики в Україні, модернізація вугільної промисловості.

Отже, на нинішньому етапі базовими позиціями, що стосуються практичної реалізації нашою державою євроінтеграційної стратегії, варто виділити інституціональні та економічні перетворення в національній економіці, зокрема утвердження демократичних засад суспільства, принципів верховенства закону і права, соціально спрямованої ринкової економіки, активне просування України шляхом євроатлантичної інтеграції.

Деякі економісти [165, с. 42] виділяють ще й третій вектор зовнішньоекономічної політики нашої держави – це не участь у будь-яких економічних інтеграційних угрупуваннях.

Цей варіант зовнішньоекономічної політики у даний час повністю безперспективний з огляду на те, що у світі бурхливо розвиваються процеси регіональної інтеграції, створюються регіональні економічні і митні союзи, спільні митні простори та ринки, доступ на які товарів з третіх країн, що не входять до жодних угруповань, дуже ускладнюється. Україна потребує іноземних інвестицій, пільгового доступу до ринків збуту для своєї порівняно неконкурентноспроможної продукції. Іншими словами, Україна, покладаючись лише на свої сили, ризикує скотитися до табору країн, відсталих в економічному і науково-технічному відношенні. Вихід один – економічна інтеграція в Європейський Союз і взаємовигідне партнерство з нашими сусідами.

І хоча головною домінантою після ухвалення Указом Президента України від 11 червня 1998 р. Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу став саме європейський інтеграційний напрям, залишаються складні питання щодо алгоритму практичної реалізації цього вектора, його співвідношення з іншими регіональними векторами зовнішньоекономічного розвитку та участі України в глобальних економічних процесах.

Визначений для України головний пріоритет – інтеграція в структури Європейського Союзу – не знімає необхідності дотримання стратегічного балансу між європейською інтеграцією та іншими важливими напрямами зовнішньоекономічного розвитку, і передусім знаходження правильного балансу стосовно геостратегічного трикутника «США – Європейський Союз – Росія». Необхідно враховувати також геоекономічну роль Японії як одного з трьох найпотужніших центрів економічної сили, а також Китаю [163, с. 76].

Дата добавления: 2014-01-04