Внутрішнє і зовнішнє становище України після революції. Воєнний комунізм. НЕП

План

Україна в складі СРСР (1922-1939).

Лекція №12

1. Внутрішнє і зовнішнє становище України після революції. Воєнний комунізм. НЕП.

2. Національна політика в Україні. Українізація.

3. Перехід до форсованої індустріалізації. Колективізація сільського господарства.

4. Голодомор 1932-1933 рр. його причини та наслідки. Масові репресії.

5. Становище української культури. Комуністичний погром української культури.

Встановлення влади на українських землях виявилося для більшовиків нелегкою справою. Перші їхні два походи на Україну були невдалими: 1-й радянський уряд проіснував тут з кінця 1917 по квітень 1918 р., а 2-й – з кінця 1918 по вересень 1919 р. Після поразки наприкінці літа 1919 р. Тому, збираючись у черговий раз завойовувати Україну, більшовики змушені були врахувати свої попередні помилки, насамперед – насадження колективізації та ігнорування українського націоналізму. Більшовики й далі продовжували забирати в селян зерно, правда, стверджуючи, що воно не для Росії, а для бідних українських селян, для робітників Червоної армії. Отже, остаточна перемога більшовицького режиму в Україні була забезпечена не чим іншим як збройною силою Радянської Росії, яка на весну 1920 р. нараховувала майже 3,5 млн. солдатів під командуванням 50 тис. колишніх царських офіцерів. Але й за таких умов українці воліли розмовляти з більшовиками крізь приціл рушниці. До серпня 1921 р. 15-тисячна армія Н.Махна контролювала окремі регіони в центрі та на півдні України. Крім того, у 1921 р. в Україні та Криму діяло 464 партизанських загони, які налічували від 20 до 500 чол. в кожному. Деякі з них проіснували аж до кінця 1920-х років.

Що ж собою являла більшовицька влада в Україні? У 1918 р. КП(б)У мала у своїх лавах тільки 3% членів, що визнавали себе українцями, тобто з усіх 4364 членів КП(б)У 130 вважали себе українцями. Українці в ній становила меншість – всього 36,9%. Керівні пости займали, як правило, комуністи, що ця влада була чужою для України і не могла виражати інтереси українського народу.

Прагнення більшовицької Росії будь-що завоювати Україну тому, що «Без українського вугілля, заліза, руди, хліба, солі – Росія існувати не може». Після проголошення радянської влади в Харкові більшовики стали відправляти в центральну Росію ешелони з хлібом. Щоденно з України в Росію вирушало по 140 вагонів з продовольством. Трохи згодом більшовицький вождь уже прямо закликає своїх підданих до загарбання України.

Характерною ознакою економічного життя в перші роки радянської влади було згортання виробництва, нестача харчів, палива, безробіття. Така ситуація значною мірою була спричинена політикою більшовиків.

З метою виконання більшовицької програми, а також для забезпечення продовольством Червоної армії, сотень тисяч радянських чиновників та населення промислових центрів навесні1919 р. на території УСРР було введено жорстку економічну політику під назвою «воєнного комунізму». Вона передбачала націоналізацію всієї землі, промислових підприємств, торгівлі, примусову трудову мобілізацію, ліквідацію товарно-грошових відносин, централізований розподіл продуктів і товарів. Провідне місце в політиці «воєнного комунізму» займала «продрозкладка» (продрозверстка). Згідно з «продрозкладкою» селяни зобов’язані були здавати більшовицькій владі усі надлишки і навіть частину необхідної їм сільськогосподарської продукції, перш за все хліба. Під охороною військових загонів («продотрядов») більшовицькі комісари шуліками налітали на села, конфісковуючи зерно та інші продукти.

Опорою більшовицького режиму в українському селі стали комнезами – комітети незаможних селян, число яких 1920 р. становило 10799. Їхні члени, маючи переваги при розподілі землі, були звільнені від податків і отримували 10 – 20 % «здобичі». Для боротьби з «куркулями» більшовики розробили низку заходів, які передбачали використання кругової поруки, взяття заручників, відповідачів – по одній людині від тридцяти будинків, котру розстрілювали в разі чиєїсь непокори.

У березні 1921 р. відбувся черговий Х з’їзд РКП(б), на якому В.Ленін переконав своїх однодумців у необхідності нової економічної політики. Основними складовими непу були: відновлення торгівлі та товарно-грошових відносин; введення стійкої грошової одиниці; дозвіл приватної торгівлі; денаціоналізація середніх та дрібних підприємств, повернення їх старим власникам; введення господарчого розрахунку на підприємствах; розвиток кооперації та оренди; зменшення державного втручання в економіку; заміна продрозверстки продподатком. Неп мав забезпечити виживання більшовицького режиму в умовах міжнародної ізоляції і масових виступів населення. Проте ленінська партія погоджувалася лише на тимчасовий компроміс із підприємництвом. Тому уряд залишав за собою контроль за такими «командними висотами» в економіці, як важка промисловість, банки, транспорт і зовнішня торгівля.

У сільському господарстві неп передбачав цілу систему заходів, серед яких найголовнішою була заміна продрозверстки продподатком. Розмір продподатку визначався напередодні посівної й був вдвічі меншим, ніж розмір продрозверстки. Селянам дозволялося продавати надлишок продукції на ринку, а також орендувати землю та використовувати найману працю.

У промисловості неп передбачав повернення дрібних та середніх підприємств їх власникам. Було відмінено обов’язкову трудову повинність. У промисловості також дозволялося використання найманої праці та оренди.

У галузі торгівлі створювалися умови для розвитку трьох її форм: приватної, державної та кооперативної. У 1922-1924 рр. було введено в обіг нову грошову одиницю – червонець. Було введено єдину систему податків, створювалися ощадні каси та Ощадний банк.

Підсумки непу досить суперечливі. Було відновлено господарство, зросло промислове та сільськогосподарське виробництво, пожвавилася торгівля. Проте відставала більшість галузей важкої промисловості, які були під контролем держави.

Дата добавления: 2014-01-04