Уламків гірських порід

Накопичення (акумуляція) річками

Частина уламкового матеріалу, який переноситься річкою, виноситься водним потоком в озеро, море, океан і там розсіюється, а інша частина накопичується в певних ділянках річкової долини. Ця друга частина матеріалу називається алювієм або алювіальними відкладами.

Основними різновидами алювію є: русловий алювій, алювій заплави, алювій надзаплавних терас и алювій дельти.

Дно річкової долини на зрілої стадії її розвитку зайнято руслом річки лише частково. Решта частина долини відноситься до заплави річки. Заплава – це більш менш плоска поверхня, яка знаходиться переважно вище рівня води і заливається річковими водами лише у повені. Заплава повністю складена алювіальними відкладами, тому, що вона утворилась у результаті міграції русла річки від одного берега річкової долини до іншого. Наслідками цієї міграції є видовжені озера – стариці, на поверхні заплави, яки є залишками русла річки на певних етапах її розвитку.

Алювій, який відкладається у руслі річки отримав назву руслового алювію. У межах рівнинних річок русловий алювій представлений переважно пісками, які добре відмиті від глинистого матеріалу. Більш грубий гравелистий і галечниковий уламковий матеріал має тут підпорядковане значення. Гірським річкам, навпаки, властивий грубоуламковий алювій, представлений галькою, валунами і глибами.

Умови накопичення алювію у різних ділянках русла рівнинних річок різні. Основними такими ділянками є плеси і перекати. Плес – це ділянка русла з відносно великою глибиною в межах якої накопичення алювіальних відкладів відбувається переважно у межень. У центральній частині плеса накопичуються грубоуламкові відклади, а у берегових частинах накопичуються піщані відклади (піщані коси і пляжі). Перекат – це ділянка русла з невеликою глибиною в межах якої алювій накопичується перпендикулярно або діагонально до водного потоку у вигляді валу. Накопичення алювію тут відбувається у повені. Алювій перекатів представлений переважно піщаними відкладами і галечниками.

Таким чином, у результаті різних умов утворення, накопичуються різні алювіальні відклади, або, різні фації алювіальних відкладів. У даному випадку, фація – це сукупність умов утворення, складу і будови алювіальних відкладів.

Відкладання алювію в руслі річки, також як і розмив дна і берегів річки є процесом періодичним. В цілому, цей процес найбільш інтенсивно відбувається у повені. Наприкінці кожного повеню в руслі річки відкладається нових шар алювіальних відкладів з певними фаціальними особливостями, тобто – в центральній частині потоку це будуть більш грубозернисті відклади, а в напрямку до берегів більш тонкозернисті піщані, а ще далі – піщані з глинистим матеріалом.

При подальших горизонтальних переміщеннях русла річки від одного берега річкової долини до іншого будуть поступово формуватись алювіальні відклади всієї заплави або алювій заплави. Типовий розріз цих відкладів має наступний вигляд: у самій нижній частині розрізу залягають грубоуламкові відклади – галечники і гравійними, а вище залягають все більш і більш тонкозернисті відклади – чисті піски, а потім піски з алевритами і глинистим матеріалом.

Товщина сучасних алювіальних відкладів великих річок може досягати декількох десятків метрів. У переважній більшості вона змінюється від 5 до 15 м.

Встановлено, що багато річок, діставши стадії зрілості, через певний час поновлювали свою ерозійну діяльність (омолоджувалися). Таке явище є наслідком деяких природних процесів, до яких відносяться: по-перше – підняття території розташування ріки у результаті тектонічних рухів; по-друге – пониження рівня води басейна в який впадає ріка або базису ерозії ріки; по – третє – суттєва зміна клімату у даному районі. Основне значення мають першій і другий процеси. У результаті вказаних процесів по периферії річкової долини виникають специфічні форми рельєфу і геологічні тіла, які називаються річковими або надзаплавними терасами.

Надзаплавні тераси – це уступоподібні форми на схилах річкової долини. Вони являють собою залишки колишніх заплавних терас. Будова терас різноманітна і залежить від особливостей їх генезису і складу порід. В цілому, схили річкової долини на яких знаходяться тераси мають сходинковий профіль. На кожній терасі виділяють площадку тераси, бровку, виступ і тиловий шов. Площадка тераси найчастіше нахилена в сторону ріки у результаті накопичення уламкового матеріалу, який поступає зі схилу долини. Виступ тераси може бути у вигляді обриву або у вигляді схилу різної крутизни.

Тераси розташовуються в декілька шарів одна над одною. У зв’язку з тим, що кожна тераса в свій час була заплавою, на її поверхні можуть спостерігатись ті ж форми рельєфу, що і на заплаві (наприклад стариці). Однак на терасах вони слабо виражені, що пов’язано із довготривалим впливом на терасу екзогенних процесів.

Тераси можуть простягатись, як вздовж всього схилу долини, так і на окремих ділянках долини. Кількість терас може бути різноманітна, але у середньому не перевищує десяти. Наприклад, найбільші річки України Дніпро і Дністер мають шість-сім терас.

За формою, будовою і генезисом виділяються наступні різновиди річкових терас: акумулятивні, цокольні, ерозійні та структурні.

Акумулятивні тераси (тераси накопичення) – це залишки давніх заплав, залишених ріками, які в своєму розвитку заглибили свої русла в алювіальних відкладах і сформували нові заплави на більш низьких рівнях. Товщина алювіальних відкладів цих терас більша від відносної висоти їх над рівнем ріки. Весь виступ такої тераси складений тільки алювієм.

Цокольні тераси (змішані тераси) – це тераси, які складаються ніби з двох поверхів. Нижній поверх (цоколь) складений з корінних гірських порід річкової долини, а верхній – з алювіальних відкладів. Ці тераси утворились у результаті інтенсивного нового заглиблення річки, яке перевищило товщину первинного алювію.

Ерозійні тераси (тераси розмиву) – це тераси, які являють собою як би сходинки, “вирізані” в корінних породах річковою ерозією. Вони майже повністю складені корінними породами. Алювій може бути присутній на них лише у вигляді тонкого шару. Ерозійні тераси на території України зустрічаються в гірських районах Карпат і Криму.

Структурні тераси – це тераси, які являють собою терасоподібні виступи і виникли у результаті різної міцності корінних порід річкової долини. Такі тераси зустрічаються переважно у гірських районах. Наприклад, в Карпатах і Криму подібні тераси утворились в результаті різної міцності піщаних порід і глинистих. Глинисті породи розмиваються і вивітрюються швидше, а піщані породи залишаються у вигляді терас.

Вивчення надзаплавних терас має велике наукове і практичне значення. Аналіз особливостей будови і складу терас дозволяє зрозуміти історію геологічного розвитку району, реконструювати характер і амплітуду тектонічних рухів земної кори.

Дуже важливими ділянками накопичення великих об’ємів алювіальних відкладів є дельти.

Дельта – це сукупність алювіальних відкладів, які накопичуються у гирлі річки і мають специфічну форму та будову. Походження назви пов’язане із формою дельти р. Ніл, яка у плані має вигляд трикутника, подібного до грецької букви “дельта”.

У більшості випадків річки в межах своїх дельт розділяються на декілька так званих проток або рукавів, які розходяться у різні сторони. Але бувають дельти, де річки течуть в межах одного русла. За формою у плані розрізняють декілька типів дельт, наприклад: трикутна або “класична” (р. Ніл), висунута єдина (р. Лена), висунута розділена на частини (р. Міссісіпі), дзьобоподібна (р. Тибр), складна та ін.

Відклади дельт представлені переважно пісками та алевритовим матеріалом. У різних кількостях можуть бути присутні також галька і глинистий матеріал. Об’єм уламкового матеріалу, який накопичується в межах дельти тієї чи іншої річки часто значно перевищує об’єм всього алювію, відкладеного вздовж долини даної річки.

Серед 145 найбільш великих річок земної кулі близько 70 з них мають дельти. У деяких випадках дельти займають дуже великі площі. Наприклад, дельта р. Ніл – 22 000 км², р. Міссісіпі – 32 000 км2, р. Лена – 45 000 км², рр. Ганг і Брахмапутра – 83 000 км², р. Хуанхе – 500 000 км². З цього видно, що дельта річки Хуанхе майже досягає площі Україні (603 000 км²).

Утворення дельти та її розміри залежать від гідрологічного режиму річки, гідрологічного режиму моря поблизу її гирла, а також від тектонічного режиму земної кори у даному районі.

Наявність сильних морських течій не сприяє утворенню дельти, тому що вони виносять уламковий матеріал у відкрите море. Товщина алювіальних осадів в межах дельти залежить також від того, які тектонічні рухи переважають у даному районі. Якщо відбувається повільне і стійке опускання земної кори і нема сильних течій, то відбувається накопичення потужних товщ осадових порід, товщиною до перших кілометрів. А якщо ж від’ємних тектонічних рухів не відбувається, то і товщина осадів дельти буде невеликою.

Наприклад, р. Амазонка виносить з континенту величезну кількість уламкового матеріалу (переважно глинистого), а дельти майже не має. Це пов’язане з тим, що в районі гирла Амазонки діють потужні припливи-відпливи, висота хвиль яких досягає 5-6 м. Як раз ці хвилі захоплюють і розсіюють в океані уламковий матеріал, винесений Амазонкою.

Інша ситуація спостерігається в районі дельти р. Волга. Кліматичні і гідрологічні умову тут сприяють існуванню дельти та її розширенню. Але відсутність від’ємних тектонічних рухів, виключає можливість нарощування товщини дельтових осадів. Тому, товщина осадів дельти Волги не перевищує товщини алювію у середньому течії річки і дорівнює близько 20 м.

Площі деяких дельт постійно збільшуються, тобто вони неухильно висуваються в напрямку моря. Швидкість такого “руху” дельт досягає декількох метрів на рік. Наприклад, дельта р. Ніл в історичний час висувалась в море із середньою швидкість 4 м/рік.

Не всі річки мають дельти. Інколи в місцях впадіння річок в море або океан виникають специфічні об’єкти – естуарії та лимани.

Естуарій – це гирло ріки, яке у вигляді вузької затоки глибоко вдавлюється у межі суші. Утворюються вони на тих ділянках земної кори, які зазнали або зазнають постійного прогину. У цьому випадку долина ріки виявляється часткового затопленою водою, і ріка поєднується з морем вузькою затокою – естуарієм. Уламкові відклади у межах естуарію не накопичуються. Це пов’язане із наявністю в даному районі моря сильних морських течій а також припливів і відпливів.

Лиман – це витягнута мілководна затока, що утворилася при затопленні морем пригирлової частини річкової долини внаслідок незначного опускання суходолу і в умовах відсутності морських течій, припливів і відпливів. В межах лиманів алювіальні відклади накопичуються, але повільно і представлені піском, алевритом і глинами. Лимани бувають відкритими, тобто сполученими з морем, і закритими, які відокремлені від моря піщаними косами та пересипами.

Дата добавления: 2014-01-04