Організація охорони праці працівників на підприємстві

З метою забезпечення сприятливих для здоров’я умов праці, високого рівня працездатності, профілактики травматизму і про­фесійних захворювань, отруєнь та відвернення іншої можливої шкоди для здоров’я на підприємствах, в установах і організаці­ях різних форм власності повинні встановлюватися єдині санітар­но-гігієнічні вимоги до організації виробничих процесів, пов’яза­них з діяльністю людей, а також до якості машин, обладнання, будівель та інших об’єктів, які можуть мати шкідливий вплив на здоров’я. Всі державні стандарти, технічні умови і промисло­ві зразки обов’язково погоджуються з органами охорони здоро­в’я в порядку, встановленому законодавством. Власники і керів­ники підприємств, установ та організацій зобов’язані забезпечи­ти в їхній діяльності виконання правил техніки безпеки, виробни­чої санітарії та інших вимог щодо охорони здоров’я, передбачених законодавством, не допускати шкідливого впливу на здоров’я лю­дей (ст. 28 Основ законодавства України про охорону здоров’я).

Власник зобов’язаний створити в кожному структурному під­розділі й на робочому місці умови праці відповідно до вимог нормативних актів, а також забезпечити дотримання прав праців­ників, гарантованих чинним законодавством.

З цією метою власник забезпечує функціонування системи управління охороною здоров’я, для чого створює на підприємстві підрозділи, які традиційно іменуються службою охорони праці. Ця служба діє на підставі типового положення, що затверджуєть­ся спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань нагляду за охороною праці та Закону України «Про охорону праці». Служба охорони праці створюється на підприємстві виробничої сфери з числом працюючих 50 і більше осіб. На підприємстві з числом працюючих менше 50 осіб функції цієї служби можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які пройшли перевірку знань з питань охорони здоров’я. Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо роботодавцю.

Служба охорони праці виконує такі основні функції: опрацьо­вує ефективну цілісну систему управління охороною праці від шкідливих впливів, сприяє удосконаленню діяльності в цьому напрямі кожного структурного підрозділу і кожної посадової особи; проводить оперативно-методичне керівництво роботою з охорони праці; складає разом зі структурними підрозділами підприємства план комплексних заходів щодо досягнення вста­новлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого се­редовища (підвищення існуючого рівня охорони праці, якщо встановлених норм досягнуто), а також розділ «Охорона праці» в колективному договорі проводить для працівників вступний інструктаж з питань охорони праці; організує: забезпечення працюючих правилами, стандартами, нормами, положеннями, інструкціями та іншими нормативними актами з охорони праці; облік, аналіз нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, а також шкоди від цих подій; розробку перспективних та поточних планів роботи підприємства щодо створення безпеч­них та нешкідливих умов праці; бере участь: у розслідуванні нещасних випадків та аварій; у формуванні фонду охорони праці підприємства і розподілі його коштів; у розробці положень, інструкцій, інших нормативних актів про охорону праці, що діють у межах підприємства; контролює: дотримання чинного зако­нодавства, міжгалузевих, галузевих та інших нормативних актів, виконання працівниками посадових інструкцій з питань охоро­ни праці; виконання приписів органів державного нагляду, про­позицій та подань уповноважених трудових колективів і проф­спілок з питань охорони праці, використання за призначенням коштів фонду охорони праці; своєчасне проведення навчання та інструктажів працюючих, атестації та переатестації з питань безпеки праці посадових осіб та осіб, які виконують роботи підви­щеної небезпеки, а також дотримання вимог безпеки при вико­нанні цих робіт тощо.

Для виконання функціональних обов’язків фахівці з охорони праці наділяються певними правами, наприклад, безперешкодно в будь-який час відвідувати виробничі об’єкти, структурні підроз­діли підприємства, зупиняти роботу виробництв, дільниць, машин, механізмів устаткування та інших засобів виробництва в разі порушень, які створюють загрозу життю або здоров’ю працюючих; одержувати від посадових осіб необхідні відомості, документи і пояснення з питань охорони праці; перевіряти стан безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на об’єктах підприємства, ви­давати керівникам перевіреного об’єкта, цеху, виробництва обов’яз­кові для виконання приписи щодо усунення наявних недоліків; вимагати від посадових осіб відсторонення від роботи працівників, які не пройшли медичного огляду, навчання, інструктажу, пере­вірки знань з охорони праці, не мають допуску до відповідних робіт або порушують нормативні акти про охорону праці; надсилати керівникові підприємства подання про притягнення до відпові­дальності працівників, які порушують вимоги щодо охорони праці та ін. Припис спеціаліста з охорони праці, у тому числі про зупи­нення робіт, може скасувати в письмовій формі лише посадова особа, якій підпорядкована служба охорони праці. Розпоряджен­ня фахівця з охорони праці може відмінити лише керівник підприємства. Ліквідація служби охорони праці допускається тільки у разі ліквідації підприємства.

Для нормального функціонування системи управління охоро­ною здоров’я власник зобов’язаний розробляти і затверджувати положення, інструкції, інші нормативні акти про охорону праці, що діють у межах підприємства та встановлюють правила ви­конання робіт і поведінки працівників на території підприєм­ства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях. Ці правила мають відповідати основним вимо­гам, встановленим державними міжгалузевими і галузевими нормативними актами про охорону праці.

На власникові підприємства також лежить обов’язок здійснен­ня постійного контролю за додержанням працівниками технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізма­ми, устаткуванням та іншими засобами виробництва, використан­ням засобів колективного та індивідуального захисту і виконан­ням робіт відповідно до вимог з охорони праці.

Законодавство про охорону здоров’я передбачає й обов’язки працівників. Згідно зі ст. 10 Основ законодавства України про охорону здоров’я громадяни зобов’язані піклуватися про своє здоров’я. Стосовно трудового законодавства цей обов’язок поля­гає в тому, що працівники зобов’язані знати і виконувати вимо­ги нормативних актів про охорону праці, користуватися засоба­ми колективного та індивідуального захисту; додержуватися зобов’язань з охорони праці, передбачених колективним догово­ром (угодою, трудовим договором) та правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства; проходити у встановлено­му порядку попередні та періодичні медичні огляди тощо. Відпо­відно до ст. 11 Основ законодавства про охорону здоров’я іно­земні громадяни та особи без громадянства, які постійно прожи­вають на території України і працюють на підприємствах, в уста­новах і організаціях різних форм власності та господарювання, користуються такими ж правами і несуть такі ж обов’язки в галузі охорони здоров’я, як і громадяни України.

Закон України «Про охорону праці» передбачає такі обов’язки працівни­ка: дбати про особисту безпеку і здоров’я, а також про безпеку і здоров’я оточуючих людей в процесі виконання будь-яких робіт чи під час перебування на території підприємства, знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці, пра­вила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва; проходити у встановленому за­конодавством порядку попередні та періодичні медичні огляди. Працівник несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

На підприємствах рішенням трудового колективу може ство­рюватися комісія з питань охорони праці, яка діє на основі ти­пового положення, що затверджується спеціально уповноваже­ним центральним органом виконавчої влади з нагляду за охоро­ною праці. Комісія складається з представників роботодавця, профспілки, уповноваженої трудовим колективом особи, спеціа­лістів з безпеки, гігієни праці та представників інших служб підприємства. Рішення комісії мають рекомендаційний характер. Фінансування охорони праці здійснюється роботодавцем. Пра­цівник не несе ніяких витрат на заходи щодо охорони здоров’я при виконанні трудових обов’язків. Відповідно до ст. 19 Закону України «Про охорону праці» фінансування охорони праці для підприємств, незалежно від форм власності, або фізичних осіб, які використовують найману працю, має становити не менше 0,5 % від суми реалізованої продукції. На підприємствах, що утриму­ються за рахунок бюджету, витрати на охорону праці передба­чаються в державному або місцевих бюджетах і становлять не менше 0,2 % від фонду оплати праці.

З 1 квітня 2001 р. розпочав роботу новий Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професій­них захворювань, який є правонаступником державного, галузе­вих і регіональних фондів охорони праці, які було ліквідовано. Фонд соціального страхування від нещасних випадків забезпе­чує фінансування заходів, передбачених національною, галузеви­ми, регіональними програмами поліпшення стану безпеки, умов праці та виробничого середовища, планами наукових досліджень з охорони та медицини праці, навчання і підвищення кваліфі­кації відповідних спеціалістів з питань охорони праці, організації, розроблення і виробництва засобів індивідуального та колектив­ного захисту працівників, розроблення, видання, розповсюджен­ня нормативних актів, журналів, спеціальної літератури, а також інших профілактичних заходів відповідно до завдань страхуван­ня від нещасних випадків.

На власникові також лежить обов’язок організувати за свої кошти проведення попереднього (при прийнятті на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах зі шкідливи­ми чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба в професійному доборі, а також щорічного обов’язкового медичного огляду осіб віком до 21 року. Перелік професій, працівники яких підлягають медичному огляду, термін і порядок його проведен­ня передбачено Положенням про медичний огляд працівників певних категорій, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров’я України від 31 березня 1994 р. № 45. Проведення медичних оглядів покладено на ме­дичні заклади, працівники яких несуть відповідальність згідно із законодавством за невідповідність медичного висновку фак­тичному стану здоров’я працівника.

Дотримання правил техніки безпеки і виробничої санітарії залежить не тільки від виконання власником своїх обов’язків, а й від того, наскільки кожний працівник знає і виконує їх під час роботи. Тому всі працівники при прийнятті на роботу і в про­цесі виконання обов’язків за трудовим договором повинні про­ходити на підприємстві навчання і перевірку знань з питань охорони праці, надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків, про правила поведінки та дії при виник­ненні аварій.

Працівники, зайняті на роботах з підвищеною небезпекою або там, де є потреба у професійному доборі, повинні щороку прохо­дити спеціальне навчання і перевірку знань з питань охорони праці. Перелік робіт з підвищеною небезпекою затверджено наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 30 листопада 1993 р. № 123. Цей Перелік поширюється на всі підприємства, установи та організації неза­лежно від форм власності та видів їх діяльності.

Навчання й інструктаж працівників з питань охорони здоро­в’я під час праці є складовою системи управління охороною праці й проводяться з усіма працівниками в процесі їх трудової діяль­ності.

Відповідальність за організацію і здійснення навчання та пе­ревірки знань з питань охорони праці на підприємстві покла­дається на його керівника (у структурних підрозділах – на їх керівників). Контроль за навчанням і періодичністю перевірок знань з питань охорони здоров’я здійснює служба охорони праці.

Інструктажі працівників за характером і часом проведення по­діляють на вступний (при прийнятті на роботу); первинний (на робочому місці); повторний (на робочому місці з усіма праців­никами: на роботах з підвищеною небезпекою – один раз на 3 мі­сяці, на інших роботах – один раз на 6 місяців, проводиться ін­дивідуально або з групою працівників, які виконують однотипні роботи, за програмою первинного інструктажу); позаплановий (при зміні правил з охорони праці, заміні обладнання або інших чинників, що впливає на безпеку праці); цільовий (при виконанні разових робіт, не пов’язаних з прямими обов’язками зі спеціаль­ності, при ліквідації аварії, стихійного лиха.

Первинний, повторний, позаплановий і цільовий інструктажі проводить безпосередній керівник робіт (начальник виробницт­ва, цеху, дільниці, майстер). Інструктажі завершуються пере­віркою знань усним опитуванням за допомогою технічних засобів навчання, а також перевіркою набутих навичок безпечних ме­тодів роботи. Знання перевіряє особа, яка проводила інструктаж.

Посадові особи, відповідно до Переліку посад посадових осіб, які зобов’язані проходити попередню і періодичну перевірку знань з охорони праці, затвердженого наказом Держкомітету України по нагляду за охороною праці від 11 жовтня 1993 р. № 94, до виконання ними своїх обов’язків, а також періодично, один раз на 3 роки, проходять навчання і перевірку знань з охорони праці, технологічної безпеки і надзви­чайних ситуацій на виробництві.

Допуск до роботи осіб, які не пройшли навчання, інструктаж і перевірку знань з охорони праці, забороняється. При незадовіль­них результатах перевірки знань, умінь і навичок щодо безпеч­ного виконання робіт після первинного, повторного чи позапла­нового інструктажу для працівника протягом 10 днів додатково проводяться інструктаж і повторна перевірка знань. При неза­довільних результатах і повторної перевірки знань питання щодо працевлаштування працівника вирішується згідно з чинним за­конодавством. При незадовільних результатах перевірки знань після цільового інструктажу допуск до виконання робіт не на­дається. Повторна перевірка знань при цьому не дозволяється.

Дата добавления: 2014-01-04