Регулювання обміну даними в міжнародній торгівлі

Зразок електронного контракту

Для того щоб створити довірчі відносини між сторонами в електронній комерції, Європейська економічна комісія ООН розробила і у 2000 році прийняла Угоду про електронну ко­мерцію, що є зразком електронного контракту, застосування якого становить практичний інтерес в умовах відсутності де­тального регулювання правовідносин у сфері електронної ко­мерції національним законодавством. Угода містить набір правил, що належать до умов електронного контракту: мінімально необхідну інформацію про сторони відносин; ме­тод комунікації, обраний сторонами; технічні стандарти зв'язку; яке програмне забезпечення застосовується; указівки на інформаційних посередників; процедури оферти й акцепту; час відкликання оферти і прийняття акцепту. Угода складається з двох частин — механізму оферти і ме­ханізму акцепту. При цьому електронний контракт полягає в результаті комбінації механізмів оферти й акцепту.

Серйозним гальмом переходу від «паперового» бізнесу до електронного бізнесу є відсутність однозначної термінології. У зв'язку з цим цікавим представляється проект Міжнарод­ної торговельної палати E-terms — архів термінів, що вико­ристовуються в електронних контрактах (подібно INCOTERMS). Проект задуманий як он-лайнова служба до­помоги при укладанні контрактів. Прийнятим термінам відповідають унікальні посилання, так що сторони можуть легко включати ці терміни у свої контракти.

Процес укладання електронних договорів нерозривно пов'язаний з обміном електронними даними. Діяльність з розробки міжнародно-правового регулювання обміну дани­ми в області міжнародної торгівлі, у тому числі укладання контрактів в електронній формі, ведеться в двох напрям­ках — формальному і змістовному (зі стандартизації методів комп'ютерного зв'язку і стандартизації змісту переданих повідомлень).

Так, у рамках ООН розроблені Уніфіковані правила по­ведінки при міжнародній передачі даних методами комп'ютерного зв'язку, ціль яких «полегшити обмін ко­мерційною інформацією, переданою через комп'ютери, уста­новити погоджені правила поведінки між сторонами, що бе­руть участь у цій передачі» (Правила UNCID, «Стандарти­зація методів комп'ютерного зв'язку», 1988 рік).

7.13. Основні підходи до діяльності провайдерів, що існують у закордонних законодавствах

1. Провайдер несе відповідальність за всі дії користувачів
незалежно від наявності в нього, як у суб'єкта права, знання
про чинені дії.

2. Провайдер не несе відповідальності за користувачів у
тому випадку, якщо виконує визначені умови, пов'язані з ха­
рактером надання послуг і взаємодією із суб'єктами інфор­
маційного обмілу й особами, чиї права порушуються діями
користувачів.

3. Провайдер не відповідає за дії користувачів.

Уваги заслуговує і проблема відповідальності інфор­маційних посередників (provider, intermediary service provider, on-line service provider, provider of access, provider of the informational content, ISP, ASP).

Детально зобов'язання провайдерів визначені в Дирек­тиві Європейського Союзу «Про електронну комерцію». Ди­ректива закріплює, що провайдер не несе відповідальності за передану інформацію у випадку, якщо він не ініціює її пере­дачу, не вибирає її одержувача і не впливає на цілісність пе­реданих даних. Провайдер також не несе відповідальності за зміст інформації користувачів, що тимчасово зберігається на сервері, якщо він не змінював її і, будучи сповіщений про не­законний зміст, вивів ії із системи.

До правового регулювання міжнародної торгівлі мають відношення більш тридцяти конвенцій, типових законів і правил. У процесі приведення зазначених документів у відповідність вимогам електронного співтовариства викорис­товуються такі відомі міжнародні організації, як UNCI-TRAL, Міжнародна організація цивільної авіації, неурядові організації — Міжнародна торговельна палата, Міжнародна асоціація авіатранспорту й ін. Так, Центром сприяння ООН процедурі і практиці для керування, комерції і транспорту в рекомендаціях від 15.03.1999 року відзначений той факт, що, відповідно до норм деяких міжнародних конвенцій, еле­ктронні дані (контракти) не можуть бути представлені як до­кази, тобто вони позбавлені позовної сили. Це, у свою чергу, створює бар'єри в розвитку електронної комерції порівняно з традиційною комерційною практикою. З позовною силою тісно пов'язані міжнародне визнання і виконання рішень судів з цивільних справ.

Зауважимо, що на сьогоднішній день у світі існує єдиний акт, що визнає електронні документи як докази. Мова в да­ному випадку йде про Регламент Ради ЄС №44.2001 від 22.12. 2000 року «Про юрисдикцію, визнання і виконання рішень судів по цивільних і торговельних справах». Відповідно до статті 23 Регламенту, як докази, визнаються контракти в електронній формі у взаєминах між державами-членами Європейського Союзу.

Дата добавления: 2014-01-04