Теорія та принципи соціальної дії

Розвиваючи погляди П. Фрейра, було розроблено теорію соціальної дії, що ґрунтується на простій ідеї про те, що зміни можливі. Однак зміни мають сенс тільки тоді, коли люди, яких вони стосуються, залучені до планування, реалізації та оцінювання впливу цих змін. Цю теорію розробили у Центрі соціальної дії Університету Де Монфорту (Великобританія) та використовували на міжнародному рівні у різних країнах, таких як Росія, США, Мозамбік, Камбоджа та Іспанія.

Соціальна дія – це підхід, який дає змогу людям різного віку, досвіду та статусу об’єднати зусилля задля досягнення колективно-визначеної мети. Підхід пропонує легкий для розуміння, гнучкий та відкритий робочий процес, який допоможе визначити нагальні проблеми, проаналізувати їх, розробити стратегію змін та здійснити її на практиці. Все це робиться відповідно до низки принципів, які поділяються усіма учасниками процесу та покликані забезпечити рівність та максимальну справедливість. До принципів соціальної дії, які застосовують для активізації громади, належать такі.

1. Забезпечення соціальної справедливості – протидія не рівноправ’ю та утискам за расовими, статевими, сексуальними, віковими, релігійними, класовими та іншими соціальними ознаками.

2. Всі люди можуть вирішити проблеми, з якими вони стикаються, завдяки набутим навичкам, досвіду і знанням.

3. Кожна людина володіє правами, включаючи право бути почутим, право розібратися зі своїми проблемами та право зробити певні кроки для розв’язання цих проблем. Людина також має право на самовизначення, тому ніхто не може нав’язувати їй будь-які стереотипи. Кожна людина має право брати участь у змінах, що впливають на її життя. У кожної людини має бути право голосу, кожен повинен брати участь в житті суспільства. На цьому ґрунтується активізація громади. Кожна людина має право на свій світогляд і самовизначення. Дуже часто людям доводиться боротися з неправильним розумінням своєї ситуації, з неточним і образливим описом своєї громади і культури, які були придумані для того, щоб полегшити життя певним політикам і стороннім фахівцям.

4. Коріння несправедливості та пригноблення криється в соціальній політиці, навколишньому середовищі та економічній ситуації, тому індивідуальні проблеми людей можуть розглядатися в контексті загальних проблем громади. У кожної людини є велика кількість індивідуальних проблем. Усвідомлення цього може пригнічувати і бентежити, в неї навіть може виникнути відчуття провини. Активізація громади допомагає людині звільнитися від цього негативного настрою, зрозуміти свої індивідуальні проблеми в ширшому соціальному контексті та зробити певні кроки разом з іншими людьми для їхнього вирішення.

5. Колективна робота робить людей сильнішими – це означає, що людина, якій не вистачає сили і впливу, щоб самотужки вирішувати проблему, може добитися перемоги в спільній роботі з іншими людьми, які перебувають у такій самій ситуації. Активізація громади має на меті об’єднання людей для обміну досвідом, а також для спільного вирішення проблем за допомогою своїх ресурсів і вмінь. Пошук загальної ідеї може додати окремій людині сили волі для розв’язання складніших проблем.

6. Працівники соціальної сфери, які сприяють активізації громади, не лідери, а посередники – це означає, що їхнє завдання – надихнути людей і зробити так, щоб вони самі ухвалювали рішення і відчували відповідальність за можливий результат. Внесок кожної людини в цей процес оцінюється однаково, і дуже важливо, що практики соціальної сфери не володіють особливим статусом або привілеями.

Радикальні, зокрема марксистські, підходи зазнають критики через те, що вони не призначені для безпосереднього застосування на практиці, тому є швидше ідеологічними поглядами, аніж практичними рекомендаціями чи гіпотезами. Їхнє значення для щоденної практики соціальних працівників, які займаються, скажімо, соціальним захистом дітей, може залишатися незрозумілим, оскільки рішення щодо структурних змін виходять за межі їхньої компетенції, так само, як і перерозподіл між представниками різних класів прибутків та життєво-необхідних ресурсів не входить до обов’язків соціальних служб. Радикальна теорія ігнорує невідкладні особисті проблеми клієнта, є слабкою в поясненні його емоційного стану, оминає увагою складну сукупність міжособистісних відносин, зокрема між клієнтом та соціальним працівником, оскільки останні розглядаються переважно як елемент процесу пригнічення.

Разом із тим радикальні підходи також сприяли усвідомленню владної нерівності у стосунках між клієнтами та фахівцями соціальної служби, а також між різними професійними групами. На думку британського вченого Малкома Пейна, саме завдяки «теоретичному підґрунтю, створеному радикальною школою, згодом стали можливими поява та розвиток таких форм соціальної роботи, як надання повноважень, представництво, підвищення свідомості».

Дата добавления: 2014-01-04