Посередницька соціально-педагогічна допомога

1. Організація сімейного дозвілля: створення клубів за інтересами, організація сімейних свят, конкурсів, літнього відпочинку тощо; благодійних аукціонів, виставок-продажів поношених речей.

2. Координація співробітництва з різними соціальними інститутами, які допоможуть подолати проблему конкретної сім’ї. Наприклад,

- передача дитини в прийомну сім’ю;

- усиновлення дитини;

- розміщення дитини в інтернат, притулок, дитячий будинок;

- направлення на лікування від алкоголю тощо.

3. Інформування членів сім’ї з питань соціального захисту, яке здійснюється через соціальне консультування з житлових, сімейно-шлюбних, трудових, пенсійних питань; з проблем порушення прав дітей, жінок, інвалідів.

Профілактична роботи з сім’єю полягає у реалізації системи соціально-психологічних, медико-соціальних і правових заходів, спрямованих на усунення умов та причин виникнення проблем, а також системи заходів з профілактики сімейного неблагополуччя. На даному рівні соціальний педагог організовує свою роботу на основі достовірної інформації.

Найпоширенішим методом є розробка соціально-педагогічних програм (проектів) просвітницької роботи, роботи з батьками (семінари-практикуми, лекції, бесіди, виступи на батьківських зборах), створення груп підтримки і організація взаємодопомоги.

Завданням просвітницької програми є:

- засвоєння батьками педагогічних знань, які б сприяли підвищенню ефективності виховання дітей;

- формування уміння осмислювати сімейні ситуації, приймати ефективні методи розв’язання проблем на основі педагогічних закономірностей, принципів виховання;

- розширення досвіду сімейного виховання.

Соціальний педагог повинен пропагувати ненасильницьке виховання, ознайомлювати батьків з методами, які розвивають у дітей слухняність, відповідальність, не використовуючи при цьому «каральної педагогіки», добирати мовленнєві вирази, які сприятимуть подоланню непорозуміння у сім’ї та школі:

- хвалити дітей за хороші вчинки;

- заохочувати за будь-які зміни у покращенні поведінки чи дій;

- намагатися навчити дитину виправляти неправильні вчинки;

- залучати дитину до процесу прийняття рішення;

- уникати погроз;

- не вимагати від дитини того, чого вона не може зробити;

- не надавати переваги одній дитині, якщо в сім’ї вона не одна;

- шукати можливість, щоб показати дитині свою любов. Батькам повинні бути відомі прийнятні методи покарання:

- не можна позбавляти дитини задовольняти людські потреби. Наприклад, якщо дитина недостойно веде себе за столом, можна попросити її сісти окремо, таким чином позбавити її спільного перебування за столом;

- можна заборонити їздити на велосипеді, якщо порушує правила дорожнього руху, але ненадовго;

- маленьких дітей, які пишуть по стінах, можна заставити вимити стіни з милом і похвалити за виконану роботу і т.д.

Ефективність профілактичної діяльності соціального педагога залежить від правильно вибраного способу спілкування з сім’єю, створення дружньої атмосфери при спілкуванні. Цьому сприяють тематичні вечори, вечори відпочинку, святкування визначних подій, ювілеїв тощо.

Реабілітація — це система заходів, спрямованих на повноцінне відновлення функціонування втрачених сімейних функцій. Реабілітаційну роботу з сім’єю можна розділити на три рівні: індивідуальний, груповий і з громадою.

На індивідуальному рівні реабілітаційна робота передбачає: консультування як спроба однією людини покращити ситуацію іншої за допомогою методичних прийомів консультування: бесіди, спостереження, переконання, вправ, компромісу, активного слухання, перефразування, конфронтації, прикладу.

Методи групової реабілітації: збори, лекції, бесіди, диспути, дискусії, та ін. Основним методом виступає тренінг.

Соціально-педагогічна робота в громаді. Мета проведення — відновлення життєвого простору сім’ї. Методи роботи: лекції, бесіди, організації масових акцій, благодійних заходів, мітингів.

Основними формами реабілітаційної роботи є: центри реабілітації, центри психолого-педагогічної допомоги, центри дозвілля, сімейні клуби, медико-соціальні центри, притулки, курси, навчально-консультативні пункти, клуби, лекторії, кабінети довіри, служби знайомств, шоу-програми, тематичні КВК, театри мініатюр, експериментальні майданчики, школи батьків, школи матері, кабінети екстреної психологічної допомоги, психоемоційні тренінги тощо.

Сімейне консультування — надання соціально-педагогічної допомоги при розв’язанні соціальних проблемах, конфліктів між дорослими і дітьми. Предметом соціально-педагогічного консультування є:

- сфера життєвого забезпечення (працевлаштування, оформлення пільг, субсидій, матеріальної допомоги тощо);

- організація побуту (ремонт квартири, дезинфекція, організація дозвілля і кутка дитини та ін.);

- сімейне здоров’я (організація медичної діагностики, лікування хронічних захворювань, наркологічної допомоги, формування здорового способу життя та ін.);

- виховання дітей (розв’язання проблем дезадаптації, корекція відхилень та ін.);

- духовне і моральне здоров’я (розвиток цінностей, ціннісних орієнтацій, позбавлення від алкогольної залежності та ін.);

- внутрішні та зовнішні комунікації (відновлення втрачених зв’язків, розширення контактів, гармонізація стосунків).

Соціально-педагогічний супровід — це вид соціально-педагогічної діяльності спрямований на здійснення опіки, допомоги та патронажу неблагополучної сім’ї. Він спрямований на постійне ведення сім’ї, яка потребує систематичної підтримки умов, достатніх для забезпечення життєдіяльності. У практиці соціально-педагогічної роботи, крім неблагополучних сімей, супровід здійснюється у прийомній сім’ї, сім’ї у якій виховуються діти з обмеженими функціональними можливостями.

Патронаж — форма державного захисту прав сім’ї, особистості на дому. Він передбачає проведення в домашніх умовах профілактичних, оздоровчих, просвітницьких заходів, надання соціально-педагогічних послуг. Термін патронажу обмежений — 4-9 місяців. Одночасно соціальний педагог може працювати з двома сім’ями. Члени сім’ї повинні мати зв’язок з ним протягом 24 годин. Він повинен бути в курсі усіх подій, які відбуваються у сім’ї. У ході патронажу реалізуються різні види допомоги — матеріальна, психологічна, освітня.

У рамках патронажу виділяють такі етапи:

1. Знайомство, договір з сім’єю.

2. Входження в сім’ю.

3. Збір інформації про сім’ю.

4. Аналіз інформації про сім’ю.

5. Виведення сім’ї із соціальної ізоляції.

6. Вихід із сім’ї. Розглядаються зняття сім’ї з патронажу і встановлення терміну спостереження (нагляду) за сім’єю (до року).

Методика проведення патронажу:

- визначення мети відвідування сім’ї;

- повідомлення сім’ї про візит;

- представлення себе (виготовлення візитки, нагрудного знаку);

- забезпечення особистої безпеки;

- час відвідування — 20-30 хвилин;

- підведення підсумку спільно з членами сім’ї.

Тривалість соціально-педагогічного супроводу окремої сім’ї визначається гостротою проблеми, яка існує у сім’ї, рівнем розвитку самостійного подолання труднощів.

Соціальне інспектування — це складова соціального супроводу, метою якого є нагляд і контроль соціального педагога за реалізацією в сім’ї прав її членів, виявлення випадків їх порушень та умов, що цьому сприяють.

Соціальне інспектування неблагополучних сімей може здійснюватися спільно з дільничним інспектором міліції, представниками опікунської ради.

Чітко визначені функції соціального інспектування у соціально-педагогічній діяльності соціального педагога Ваховським Л.Ц., Песо-цькою О.П., Кратіновою В.О., Кратіновим М.С., Харченко СЯ.:

- діагностична — виявлення порушень прав людини, девіантної поведінки дітей, зловживання наркотичних субкультур членами сім’ї, втечі з дому, невідвідування школи та ін.;

- профілактичну — запобігання рецидивам названих проблем;

- інформаційну — інформування представників влади про наявність порушень у сім’ї;

- наглядово-контрольну — облік і перевірка житлово-побутових умов у сім’ї, перевірка виконання рекомендацій;

- охоронно-захисна — клопотання про позбавлення батьківських прав, вилучення дитини з сім’ї, спрямування жертв сімейного насильства до кризових центрів, притулків для жінок і неповнолітніх;

- комунікативну — встановлення взаємодії соціального педагога з членами сім’ї з метою спонукання їх до подолання причин неблагополуччя в родині;

- координаційну — залучення медиків, психологів, юристів та інших фахівців до розв’язання проблем у сім’ї.

3. Форми соціально-педагогічної роботи з сім’єю

Соціально-педагогічна діяльність здійснюється в межах сім’ї, загальноосвітньої школи, спеціальних закладах, соціальних службах. Вибір форм залежить від типу, структури, потреб сім’ї, від того, як розподіляються ролі в сім’ї, як вона адаптується до зміни умов.

У соціально-педагогічній діяльності домінують індивідуальні та групові, колективні форми роботи.

Серед індивідуальних — важлива роль належить сімейній терапії. Сімейна терапія — це робота з усією сім’єю або її членами. Технологія сімейної терапія включає два етапи.

Перший етап — з’ясування (прийняття) проблеми сім’ї. Наприклад, пияцтво чоловіка сприймається дружиною, а чоловіком — ні.

Другий етап — корекційна робота.

Процес сімейної терапії може тривати кілька місяців, може бути безперервним або з певними канікулами. Консультативні зустрічі один або двічі на тиждень. Консультант може використовувати декілька різних технік.

До групових психолого-педагогічних форм належать тренінгові заняття, семінари, відеолекторії, зустрічі з спеціалістами.

Колективними формами соціально-педагогічної роботи з неблагополучною сім’єю є:

1. Робота стаціонарних та пересувних консультативних пунктів.

2. Клуби для дівчат, молодих жінок.

3. Клуби молодої сім’ї.

4. Школи батьківської підтримки.

5. Школи молодої матері («Школа мам»).

6. Рекламно-інформаційні кампанії у співпраці з ЗМІ (радіолекторії, кінолекторії).

7. Благодійні акції.

8. Конкурси, сімейні свята, фестивалі та ін.

Робота з сім’єю починається з її вивчення. Вивчення внутрішніх відносин в сім’ї, їх обговорення допоможуть зрозуміти положення дитини в сім’ї, характер взаємовідносин подружжя і стиль спілкування батьків з дитиною. В допомозі соціальному педагогу може стати алгоритм вивчення сім’ї, який містить:

1) відомості про склад сім’ї, побутові умови;

2) відомості про матеріальне забезпечення сім’ї (високий, середній, низький, нижче середнього рівень);

3) відомості про виховний потенціал сім’ї (педагогічно компетентні батьки, сім’ї з неузгодженістю виховних впливів на дитину, сім’ї сильні у вихованні, зі стійкими, нестійкими вимогами до дитини, зі слабким контролем над дитиною, з частковою або повною втратою контролю над дитиною, слабкі сім’ї з агресивно-негативною атмосферою, маргінальні сім’ї (з алкогольною, сексуальною, наркотичною залежністю), з низьким рівнем моральності батьків (аморальність батьків), психічно хворі батьки тощо);

4) відомості про характер взаємовідносин між усіма членами родини (гармонійна сім’я, компромісна, нестійка, конфліктна) і спрямованість сім’ї (на діяльність, на спілкування, на самозадоволення і т.ін.);

5) визначення рівня соціально-правової стійкості сім’ї (соціально-стійка, соціально-нестійка, асоціальна, криміногенна).

Соціальні педагоги можуть визначати особливості сімей за типом неблагополуччя і, на основі цього, створювати можливості та шукати шляхи роботи з конкретною сім’єю.

Спостереження і аналіз, які слід уміло застосовувати в процесі роботи з сім’єю допоможуть доповнити відомості про сім’ю: діагностувати проблему і соціальні симптоми, що вказують на наявність цієї проблеми; визначати характер взаємовідносин, особливості родинного співжиття, побачити рівень зацікавленості і активності кожного з членів сім’ї у розв’язанні кризової ситуації, вивчити очікування членів сімейного мікроколективу, зробити висновки і припущення, спрогнозувати характер розгортання взаємодії з сім’єю, поставити перед собою тактичні і стратегічні цілі, виробити план подальших дій.

Діагностичний рівень профілактичної роботи з кризовими сім’ями здійснюється за такими етапами: збір інформації, її аналіз, постановка «соціального діагнозу». Саме діагностика слугує першим етапом взаємодії з сім’єю, який потребує дотримання принципів: об’єктивності, достовірності, колієнтоцентризму, конфіденційності, невтручання в особистісне життя.

Крім вищеназваних методів діагностики, дослідники Б.Алмазов, М.Бєляева, Н.Бессонова пропонують використовувати такі методи як: бесіда, анкетування, тестування, методики шкалування, ранжування, карткові методики, проективні, експресивні, аналіз і вивчення документації, автобіографічний метод, опитування членів сім’ї і людей, що безпосередньо пов’язані і контактують з сім’єю. Традиційними методами соціально-педагогічної діагностики, які використовуються у процесі профілактичної діяльності з сім’ю є: соціометричні методики, складання соціального паспорту сім’ї „групи ризику» (де зазначається фактор ризику).

Безперечно, першочерговим завданням соціального педагога в роботі з сім’єю є вирішення кризових ситуацій, але слід звертати увагу на їх своєчасне попередження і нейтралізацію.

Одним із заходів профілактики виникнення сімейної кризи є матеріальна допомога сім’ям з боку держави у вигляді соціальних виплат, різного роду пільг. Соціальний педагог має бути готовим до виконання посередницької ролі між сім’ю та іншими соціальними інститутами, різними організаціями, окремими людьми щодо вирішення медичних, соціальних, економічних, психологічних завдань.

Головною метою в роботі з кризовою сім’єю стає мобілізація внутрішніх сил сім’ї на подолання кризи. З поставленої мети витікають наступні завдання: аналіз проблеми, консультація зі спеціалістами, визначення шляхів виходу з кризи.

Дослідниця Ю.В.Василькова пропонує в профілактичній роботі використовувати такі кроки з допомоги сім’ї:

- консультування сім’ї з питань одержання різних соціальних пільг;

- допомога у збільшенні доходів сім’ї, в одержанні кредиту і т.д.;

- консультування з питань труднощів у спілкуванні, проблем у вихованні тощо;

- допомога у гармонізації сімейного мікроклімату;

- посередницька допомога у направленні та оформленні дітей у спеціальні заклади [4, 326].

Профілактичний рівень роботи представляє собою комплекс превентивних заходів, які проводяться різними способами. Одним із важливих способів може бути спеціальна програма педагогічної освіти та просвіти батьків, яка б сприяла налагодженню або відновленню повноцінного функціонування сім’ї і вирішенню проблем батьків і дітей. Такі програми можуть мати тематику в залежності від проблем сім’ї (тренінг батьківської компетентності, правила застосування фізичних покарань, домашнє насилля і його наслідки, батьківський авторитет і шляхи його завоювання, батьківський приклад і його виховне значення, важковиховуваність дітей, соціальні ролі у сім’ї, гармонізація стосунків у подружжі та інші). Проблема насилля може стати окремою темою програми. Основним завданням фахівця є пояснення членам сім’ї наслідків покарання дітей, роз’яснення суті гуманістичних методів виховання, обґрунтування і обговорення допустимої і недопустимої поведінки. Програма роботи формується в залежності від фактів, що можуть спричинити жорстоке ставлення до дитини. Програми соціально-педагогічної просвіти складаються з врахуванням: педагогічної необізнаності батьків, подальшим її використанням на практиці.

Різновидами таких програм можуть стати інформаційні, навчальні, пропагандистські, методичні.

Пропагандистські програми характеризують ненасильство у вихованні, пояснення, суті методів виховання, таких як бесіда, співробітництво, сумісне прийняття рішень, виправлення дитиною неправильного вчинку.

Успішно можна використовувати в роботі з кризовою сім’ю: тематичні зустрічі, вечори відпочинку, в ході яких слід використовувати сумісну діяльність батьків і дітей, вдаватися до тактичної форми визначення проблеми, викликати взаємний інтерес, краще пізнати одне одного.

Реабілітаційний рівень є важливим в системі роботи з сім’єю. Реабілітація являє собою систему заходів, що мають за мету швидке і найбільш повне відновлення повноцінного функціонування сім’ї як виховного, культурно-розвивального, соціалізуючого інституту. Соціально-педагогічна реабілітація кризової сім’ї включає в себе такі етапи:

- ознайомчий (знайомство, оцінка проблеми);

- програмний (планування роботи);

- виконавчий (реалізація намічених дій);

- завершальний (аналіз результатів і підведення підсумків).

- реабілітаційний рівень складається з трьох підрівнів: індивідуального, групового, масового.

На індивідуальному рівні реабілітаційної роботи з батьками чи з дитиною використовуються консультативні технології, телефонне консультування, листування, соціальний патронаж та інші. На груповому рівні робота здійснюється з групою людей, поєднаних спільною проблемою, спільними інтересами, діяльністю, місцем проживання тощо. Методами групової реабілітації є бесіда, лекція, диспут, дискусія, збори, тренінг та інші. Значення цих форм роботи в тому, що вони допомагають виявити проблеми, сприяють їх вирішенню, розвивають комунікативні навички клієнта. Метою роботи на масовому рівні є анімація, пожвавлення життєвого простору людей. Масова робота активізує зусилля людей і спрямовує їх на вирішення своїх спільних проблем, дозволяє покращити умови життя. Серед методів масової роботи називають: лекції, дискусії, бесіди, масові акції, мітинги, волонтерська робота.

Складність роботи з сім’єю полягає в тому, що постійно змінюються і оновлюються технології і методи соціально-педагогічної роботи. Тому, фахівцеві, потрібно розвивати гнучкість мислення, мобільність, швидкість реагування, вміння легко засвоювати нові методи і прийоми роботи з сім’ю, навчати розуміти механізм впливу цих методів і відповідально підходити до їх застосування.

Підводячи підсумки, слід визначити, що профілактика сімейного неблагополуччя, подолання його наслідків, попередження виходу дитини із сім’ї — основні напрями роботи соціальних педагогів і соціальних працівників. Від ефективності здійснення цієї роботи в цілому залежить соціальне благополуччя тисяч українських родин. Тому, нагальною потребою нашого часу є впровадження ефективних соціальних технологій роботи з кризовими сім’ями та постійне вдосконалення своїх знань і умінь.

Отже, приймаючи сім’ю як об’єкт соціально-педагогічної діяльності, необхідно враховувати її вид, функції, тип спілкування, історію розвитку і соціальний статус в соціумі.

Дата добавления: 2014-01-04