Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Лекція № 3. Торгівля людьми як проблема суспільної криміналізації

Торгівля людьми є досить поширеним явищем практично в усіх країнах світу, і переважно втягнені в такі кримінальні діяння жінки. Виключення – ті держави, де це заборонено через релігійні та національно-ментальні чинники (передбачена навіть смертна кара). Україна поповнила цей список. Правоохоронні органі програли боротьбу з проституцією, відповідна стаття з КК була вилучена (завдяки активній позиції неурядових і міжнародних організацій у 2006 році заняття проституцією в Україні було декриміналізовано). Проституція є адміністративною (протиправною) дією. За ст. 181-1 Адміністративного кодексу жінки можуть бути притягнуті до відповідальності з максимальним покаранням – штраф до 15 неоподатковуваних мінімумів. За вітчизняним законодавством користувачі послуг повій жодної відповідальності не несуть. Кримінальну відповідальність за торгівлю людьми та примусове заняття проституцією передбачено для сутенерів.

Прийняті закони протидії організованій проституції і покарання за людську торгівлю мають незначний ефект, тому що багато засуджених торговців людьми часто не до кінця відбувають термін покарання[9].За даними МВС України, серед тих вирушає закордон для заняття проституцією з України, найбільше українських повій працюють в Росії, Туреччині та Польщі. У борделях країн Євросоюзу, за даними фахівців ООН, послуги клієнтам надають понад 500 тисяч українок. Згідно зі всеукраїнським опитуванням повій Київським міжнародним інститутом соціології: більшість опитаних жінок не працюють і не навчаються, приблизно третина має роботу. У торгівлю людьми втягнені студентки та навіть учні шкіл. Дослідження, проведені українським Державним інститутом проблем сім'ї та молоді показує, що для багатьох жінок цей «бізнес» став єдиним адекватним джерелом доходу і у такий спосіб 50% з них підтримують своїх дітей та батьків. Дедалі більшого розмаху в Україні набуває інтернет-проституція, коли дівчата обслуговують клієнтів віртуально в режимі он-лайн. Так у листопаді 2011 р. в одному із гуртожитків Запоріжжя було викрито он-лайн порностудію, власник якої за рік заробив близько 1 млн. дол. Переважно у студії працювали студентки місцевих вишів, зарплата яких становила від 1 тис. доларів на місяць. Сайт був відкритий тільки для користувачів зі США та Західної Європи. Вражають суми, які обертаються у світі секс-бізнесу. За підрахунками правоохоронців, реально в одному тільки Києві щодоби виходять працювати не менше 3 тисяч повій. Якщо взяти середню ціну в $80 із клієнта і наявність у середньому трьох клієнтів за ніч, виходить, що в звичайний робочий день повії столиці сумарно заробляють більше 1 млн. дол., або більше третини мільярда в рік. При цьому хабарі, які щодня отримують «кришуючі структури», у тому числі і співробітники міліції, за даними джерела в прокуратурі, складають 200 тис. дол. за добу. За словами, керівника ЦОС ГУ МВС у Києві, у столиці на обліку знаходиться більше 3 тис. повій, 90% з них — приїжджі.

Ставлення у суспільстві до цього явища коливається від категоричного несхвалення (старше покоління, церква) до нейтрального (молодші громадяни, які озвучують пропозиції легалізувати небезпечні для суспільства притони).

Проституція – з лат. виставлення на продаж. Тема не обділена увагою українських журналістів і завжди привертає увагу громадськості як не вирішена. Пишуть про неї багато, висловлюються різні погляди, але явище в основі не міняється. Суспільство стурбоване таким станом справ. Журналістика має приєднатися до активного викорінення цього явища – в цьому суть громадянської позиції працівника ЗМК (можна прочитати викривальну статтю Галини Єреміци у «Версіях» за цей рік).

Дослідники кримінології називають проституцію явищем «фоновим» на тлі всієї картини злочинності. Тобто існує значно серйозніша злочинність – уби-вства, шахрайства, організовані злочинні угрупування, наркоторгівля, коруп-ція, а є с своєрідне тло цього всього – повії, наркомани, дрібні скупники кра-деного, жебраки з удаваними каліцтвами… За останні 10-15 років у пострадянській Україні торгівля тілом активно виплеснулася на вулиці та вокзали, порти, стала ідеальним засобом викриття чиновників, що було успішно продемонстровано за допомогою ЗМК. Звичайно, пресу теж використовували. За допомогою дівчат легкої поведінки розправлялися з конкурентами по бізнесу чи владі. Наприклад, саме так було усунуто Гене-рального прокурора Росії та навіть Президента США Біла Клінтона. А проб-леми самої проституції як явища так і залишилися в цих випадках поза кад-ром – ЗМК в них не прагнули вникати.

В той же час преса мало пише про те, що однією із причин поширення проституції є низька оцінка жіночої праці суспільством. Жінкам не доплачу-ють, вони працюють не менше чоловіків, їх зарплати дуже часто набагато менші. Не проаналізовано шляхи вирішення цієї проблеми, мало пишеться про % безробіття серед жінок (він вищий середньо по країні) тощо. Тобто, явище потрібно бачити в його витоках. Як і в перспективах: чи думають у державі щось змінювати у ставленні до жінок.

Проституція завжди пов’язана зі злочинністю, в тому числі і з організова-ною. Кримінальному світу насамперед потрібні гроші, і не малі. А цей неле-гальний бізнес приносить надзвичайні прибутки. Тому в усьому світі цю ін-дустрію контролюють саме ті структури, яким належить і торгівля зброєю та наркотиками. Нерідко на їх стороні діє прикриття з боку чиновництва.

Боротьба з проституцією на міжнародному рівні почалася ще наприкінці ХІХ ст. У 1899 р. учасники міжнародної конференції по боротьбі з торгівлею жінками, яка проходила в Лондоні, звернулися до всіх країн із закликом про підписання багатосторонніх угод. У 1904 та 1910 рр. їх прийняли. Відповідно до Конвенції ООН (1946 р.) торгівля людьми, проституція, звідництво, схиля-ння до проституції, утримання, керування чи фінансування будинків розпу-сти визнані злочином міжнародного характеру. Таких підозрюваних розшу-кує Інтерпол. У 1988 р. Генасамблея Інтерполу прийняла три резолюції проти торгівлі людьми. Тоді ж відбувся міжнародний симпозіум за участі представ-ників всіх континентів. На 61-й сесії Генасамблеї ООН у 1992 р. ще раз під-креслювалася потреба виробити рекомендації з боротьби з цими видами зло-чинності. Після цього на рівні національних законодавств були прийняті від-повідні закони, в тому свої законодавчі норми до рівня світових почали під-тягувати й пострадянські держави, зокрема й Україна.

Явище проституції, що стрімко набирає оберти в постсоціалістичних краї-нах, дуже стурбувало європейські держави, адже воно «імпортувалося» саме в держави ЄС. Боротися з ним ставало все важче. Жриці кохання партіями виставлялися на батьківщину, але стільки ж приїжджало знову, виробляючи собі нові паспорти. Ситуація ускладнювалася й тим, що внутрішнє законо-давство пострадянських країн не передбачало практично ніяких серйозних санкцій за таке заняття. Ми отримали від СРСР не кращі традиції по боротьбі з проституцією – тоді її замовчували, відкрито не обговорювали як явище, хоч воно існувало, тож і на рівні законів не було виписано методів боротьби з нею. А перший сплеск проституції виник ще у часи НЕПу. Загалом вона найбільше розвивається саме в умовах політичної та економічної нестабіль-ності. Ще у 1922 р. нарком внутрішніх справ М.Скрипник видав наказ про кримінальне покарання за розпусту і відповідальність перед нарсудами. Була підписана інструкція міліції по боротьбі з проституцією. В УРСР у КК статті за заняття проституцією не існувало. Вона класифікувалася за Адміністратив-ним кодексом, згідно якого повію мали затримати, скласти протокол і негай-но відпустити. Зібрані матеріали поштою відправлялися за місцем прожи-вання у райадміністрації, які виносили постанову про накладання штрафу. Та найчастіше повії осідали у великих містах і за місцем проживання роками не появлялися, тож листи ходили країною і ніхто ніколи не платив.

Щодо сутенерів та утримувачів притонів – вони відповідали по С т. 210 ККУ: до 5 р. позбавлення волі. Однак щоб задокументувати протиправний вчинок, потрібно було днями вистежувати злочинців, витрачати час і кошти на хоч і резонансне, але загалом фонове явище, та ще й не відомо, чи дійде справа до суду, чи вдасться довести злочин, бо в таких справах свідки за-звичай мовчать.

Прихильники легалізації проституції вважають, що такий крок порятує кра-їну від багатьох проблем. Нині в Україні тисячі притонів. Вони не контрольовані і становлять загрозу для суспільства. Легалізація зніме проблему, покращить безпеку самих жінок, які нерідко працюють під сумнівним дахом, та збільшить податки до бюджету. Нині проституція легалізована в Нідерландах, Туреччині, деяких землях Німеччини. Пропонують – у Чехії (там біля 70 притонів у Празі). Посилаються на плюси: податки, медичний огляд для повій, заборону втягувати неповнолітніх до 18 р. у цю діяльність, заборону пропаганди.

Були спроби визнати проституцію як законну професію. У США виник рух COYOTE – відкинь свою стару набридливу етику, який кинув виклик тради-ційному ставленню до проблеми. У 1970-80-ті ним було ініційовано низку кампаній, що мали на меті позбавити проституцію історичних асоціацій з аморальністю та злочинністю. Організатори обстоювали її бачення в світлі цивільного та трудового права.

В Україні такий погляд не набув поширення. ЗМІ його не висвітлюють. Традиційно проти виступають церковні інституції, деякі громадські організа-ції, думка суспільства теж розділяється. Пішли лише на законодавчо суворі-ше покарання під тиском найближчих прикордонних сусідів з приводу деше-вого борделя в Європі. З 1 вересня 2001 р. набув чинності новий ККУ, що на-близив стандарти вирішення проблеми до вимог ЄС. Відповідно за створення місць розпусти та за сутенерство передбачалося покарання від штрафу до 5-7 років обмеження волі, тобто явище стало кримінально караним за Ст. 303: си-стематичне заняття проституцією з метою отримання доходу, втягування у неї шляхом насильства чи погрози, шантажу чи обману. Однак 10.02.2006 р. стаття 303-тя була виведена в Адміністративний кодекс, що передбачає лише штраф.

У Головному УБОЗі МВС України констатують, що в нас навіть немає ста-тистичних даних щодо масштабів проституції в державі. Встановити їх мож-ливо лише через проведення спеціальних наукових і соціологічних дослід-жень та здійснення чіткої державної політики щодо цього явища із залучен-ням широких кіл громадськості. За даними оперативних підрозділів МВС, лише у Києві налічується понад 2 тис. повій. З них 80% - у віці від 18 до 25 років. Кожна третя – розлучена, кожна четверта має дитину, багато хворі на венеричні захворювання. 70% не місцеві. Більшість фірм пропонують свої послуги через газети та інтернет-сайти. Кожна фірма може надати за зміну клієнтам до 5 повій. Їх обслуговує численна армія диспетчерів, охоронців, шоферів, сутенерів… В Одесі за різними даними від 500 до 3000 повій. 50% заробітку йде самій жінці, другі 50% – на забезпечення необхідного «даху» у випадку непорозумінь з правоохоронцями (їм за те, що проблему не помічають, гідно оплачують) чи на випадок медичної потреби.

Висвітлюючи тему, журналіст не має права називати імена та прізвища цих осіб, публікувати їх фото (у кадрі – розмитий ракурс, непрямі зйомки облич-чя). Журналіст «Комсомольської правди в Україні» В’ячеслав Воронцов дуже професійно провів збір матеріалу за допомогою прийому «маски». Він вжив-ся у роль клієнта і замовив послугу, яку виконали дуже швидко.

У середовищі «метеликів» є свій «табель про ранги» - своєрідні поняття хто є хто.

1. Плечові – повії, що обслуговують далекобійників. Їх гонорар не такий і високий – їжа, випивка, десяток гривень на дрібні витрати. Вік – від 15 до 55 років. Саме серед них найбільша кількість хворих і най-більша кількість вбивств, ховають їх нерідко невпізнаними.

2. Стометрівниці – у минулому привілейована каста, які підсіли на голку. Гонорар – від 30 до 50 грн., іноді – наркотик. Вони вважаються найагресивнішими.

3. Організовані – під контролем у сутенерів. У багатьох – безробітні чоловіки, батьки і діти, яких вони годують. Останнім часом у цю кате-горію почали потрапляти молоді вчительки, медсестри та представ-ниці інших малооплачуваних у державі професій.

4. Бомонд – працюють за ставками не менше 100 дол. за 2 год. Це дівчата з вищою освітою, знанням кількох іноземних мов. Обслуговують іноземців, нових росіян, представників влади. Працюють в готелях, ресторанах, на знятих квартирах у престижних районах. В Одесі таких не більше 30-ти, у Києві – така ж невелика кількість.

5. Вокзальні – жінки, що спилися або неповнолітні, що бомжують. Серед них ті. Які колись перебували на високих щаблях ієрархії. Їх заробіток 50 грн. або пляшка. У їх середовищі носії небезпечних захворювань.

Одеса стала першим містом в Україні, де створено щось на зразок проф-спілки повій. Кожна відраховує 1% в общак, гроші з якого за рішенням повій у законі витрачаються на виховання дітей колег, на оплату їх навчання у ву-зах, родинам повій, що перебувають на зоні, родинам загиблих. Звідси можна отримати й кошти на лікування. В Одесі лише за один наліт на повій було затримано 57. З них 22 – носії СНІДу, 7 – ін. хвороб. У багатьох – газові ба-лончики, за допомогою яких вони скоюють злочини, нападаючи на клієнтів, а також таблетки клофеліну – вони знижують тиск, людина «відключається» і вже може й не прокинутися зі слабким серцем (так настають інфаркти). Так діють переважно щодо заїжджих.

Проституція у портових містах розглядається як міжнародна. Одесу навіть відвідала делегація з Німеччини з метою вивчення, як зупинити проституцію на її територію з цього міста. З усіх 200 тис. повій у цій країні половина – ви-хідці з інших держав. Втрати на їх депортацію надзвичайно великі, тим біль-ше що проблема не має вирішення, адже вони знову повертаються. Тож шу-кали вихід у самій Одесі, пропонуючи залучати їх до суспільно-корисної пра-ці, дати роботу, оплатити. Справді, витоки проблеми соціальні. Це невлашто-ваність, мізерні заробітки жіноцтва. Самим законодавством проблему не ви-рішити. Умови життя все більше погіршуються і все більше жінок йдуть на панель, потрапляють у пастку шлюбних агентств, намагаючись заробити за кордоном. Методи вербування різноманітні: участь у конкурсі краси, обіцян-ки високооплачуваної роботи гувернантками й офіціантками. В Німеччині на поставці живого товару спеціалізується біля 60 шлюбних агентств, які мають сотні філій. Заможнім чоловікам приблизно за 5 тис. євро обіцяють підібрати хорошу пару, але нерідко шлюби розвалюються і жінки опиняються на вули-ці – тож звідси або повертатися додому, або опинятися в руках сутенера. Нерідко вони й не підозрюють, що їх пропонують на пробу або у право на об-мін, друкують їх фото у секс-каталогах під назвою секс-товар. Нерідко актив-ну допомогу ділкам надають держслужбовці. У Ганновері під час однієї з операцій встановили, що підкуповували навіть поліцейських. Вербують жі-нок і по студентському обміну (приклад – Тернопільський процес 2010 р.).

Початок злочинної мережі нерідко перебуває під дахом цілком легальних фірм, які мають ліцензії на послуги з працевлаштування. Реально ніхто не цікавиться, чим вони займаються, не перевіряються й газетні оголошення на цю тему. Щоб залучити їх до відповідальності, потрібні свідчення потерпілої. Найчастіше не чекають, поки жертви повернуться додому, а ліквідовуються. Як захиститися?

1. Мають насторожити пропозиції високого заробітку для тих, хто не має кваліфікації й не знає мови, особливо коли мова йде про розвинені кра-їни, де вимоги на ринку праці дуже високі. Бажано дізнатися, чи існує з країною договір про працевлаштування.

2. Варто поцікавитися, чи має фірма ліцензію на діяльність.

3. Назва й адреса фірми має збігатися фактичними.

4. Варто зв’язатися по телефону з іноземною фірмою і дізнатися, чи дійс-но вона запрошує на роботу і на яких умовах. Не варто використову-вати перекладача, рекомендованого фірмою.

5. Довідки можна навести й у посольствах відповідних країн в Україні.

6. Агент від фірми має мати нотаріально завірене доручення від імені фір-ми. Варто виписати його реквізити і поцікавитися, чи працює там ця людина.

7. Робочу візу можна отримати лише особисто в країні, куди виїжджаєте, тому сплачені фірмі гроші за «візову підтримку», як правило, є доказом шахрайства. Людина може отримати лише гостьову візу у фірмі, але права на працевлаштування вона не дає. Тобто її можуть лише перевезти за кордон.

8. Обіцянка роботи не може бути лише словесною. Обов’язково має бути складений контракт на працевлаштування, що включає назву країни пе-ребування, найменування фірми-роботодавця, адресу і телефон, обов’я-зки сторін, умови праці, умови оплати, умови проживання, термін дії контракту, умови соціального захисту, умови перебування, відомості про відповідальну особу в іншій країні, його повноваження. До підпи-сання контракту стягнення коштів забороняється. Якщо на них наполя-гають, є сенс піти.

9. Контракт не зайве скласти й з фірмою-посередником

10. Ніколи і нікому не варто віддавати свій паспорт.

Повії використовуються для обслуговування лідерів злочинного світу, оде-ржання великих валютних коштів від іноземців, проникнення у конкуруючі угрупування, компрометації посадових осіб для подальшого їх залучення до діяльності корумпованих структур, виконання ролі навідниць для рекетирів, злодіїв… Фахівці Інтерполу вважають, що нині розглядати проституцію ли-ше на національному рівні не має сенсу. У світі створені й успішно діють мафіозні структури, чия діяльність істотно впливає на життя мільйонів жінок. Лише в Європі тіньовий обіг торгівлі жінками складає від 50 до 100 тис. осіб. Цей бізнес ставлять поруч обігу зброї і наркотиків. Це аж ніяк не фонове яви-ще. Воно щодня поповнюється новими жертвами і новими повіями.

На високому урядовому рівні ухвалено проект боротьби з такою мафією на кордоні між Чехією і Німеччиною. Ця ділянка притягує багатьох торгівців живим товаром, звідси вони розходяться по всій Європі. Третина з них хворі на венеричні хвороби, а дехто й на СНІД. У самому Берліні діє коло 500 борделів, де «працює» біля 5 тис. жінок. Половина – з пострадянських країн. Практично у кожному великому місті створені спеціальні пункти довіри, щоб жінки, які потрапили в пастку, отримали допомогу, а надана ними інформація допомогла боротьбі зі злочинцями.

Журналістка «КП» Галина Сапожнікова розповіла про міжнародний форум повій у Таїланді (наші там теж брали участь). Там була прийнята декларація, у якій проституцію закликали визнати економічним поняттям з підпорядку-ванням законодавству про працю. Пресу закликали змінити стереотипи. Зву-чали вимоги загальнолюдських прав, страховки. З’їзд скликала повія – про-фесійний соціолог з двома університетськими освітами: тайською та бос тон-ською. Вона організувала організацію захисту прав секс-працівників – науко-вий проект, що зводить питання до легалізації індустрії. Захід оплатив Все-світній банк. Було організовано експозицію «Житлова кімната повії» та біб-ліотеку за темою. Видано пам’ятку для клієнта та інструкції медичного ха-рактеру. Вони видані в Австралії, де до повій ставляться дуже лояльно й де організації їх зареєстровані в окружних департаментах здоров’я нарівні з професійними масажистами тощо. Там же виходить їх журнал «Професіо-нал». Учасники створили карту світу, втикану червоними прапорцями – най-більше у США, Африці та Латинській Америці, три у Франції, два на Алясці, один у Лондоні та Канаді.

Висновки. Отож світ поділився на дві частини. Одні категорично проти проституції і намагаються на законодавчому, виконавчому, фіскальному, су-спільно-засуджувальному рівнях боротися з нею. Інші не думають, що її мо-жна перемогти, тому виступають за легалізацію і контроль: проводять з’їзди, видають відповідну літературу, вважають повій членами профспілок і повно-цінними платниками податків.

Питання до екзамену:

1. Проблема та її правові оцінки. Роль ЗМІ у висвітленні.

2. Самостійно дослідити, як ставляться до проституції у різних країнах ЄС.

3. Проституція – соціальне зло чи вид послуг: дискусія за матеріалами українських друкованих та Інтернет-ЗМК. Прочитати 5 статтей на цю тему.

 

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Лекція № 13. Безпека журналістського розслідування | Лекція № 5. «Жіноче питання» крізь призму злочинності
Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-01-04; Просмотров: 747; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.012 сек.