Лекція № 5. «Жіноче питання» крізь призму злочинності

Зазвичай дослідники виносили так зване «жіноче питання» за межі загальноприйнятих підходів по вивченню детермінант злочинності. Останнім часом жінки активно ламають стереотипи щодо цього. Вони прагнути не лише утвердитися у кримінальному світі чоловіків, а й їхніми методами. Багато в чому представниці традиційної «слабкої» статі є «продуктом» цивілізаційних змін: емансипації, руйнування патріархальних родинних цінностей, зменшення чоловічої ролі в питаннях утримання сім'ї та вихо-вання дітей, залучення жінок до важкої фізичної та розумової праці тощо. Відомий вислів, що суспільство заслуговує своїх злочинців, стосується і жі-ночої теми. Соціум несе відповідальність за розподіл злочинності за гендер-ною ознакою.

Ставлення суспільства до жіночої злочинності не відзначалося різкими змінами. Вона переважно розглядалася як відхилення. Якщо чоловік-злочи-нець сприймався суспільством адекватно і міг очікувати найсуворішого по-карання, то для жінок переважно знаходилися шляхи для пом’якшення або навіть уникнення покарання за злочин. Проблема отримала наукові оцінки і пояснення, але оскільки наука в минулому була прерогативою чоловіків, то цей дискурс про слабку стать творили переважно вони. Вони й сформулю-вали розуміння жіночої злочинності, вивели її пояснення. Але шляхів вирі-шення так і не запропонували. Другий крок у цьому напрямку зробили фемі-ністичні рухи: вони не розумно збалансували роль жінки і чоловіка в су-спільстві, а змістили розуміння проблеми в бік завойовування жінкою суто чоловічих позицій. Повальна емансипація теж проблему не розв’язала.

Є три основні теорії жіночої злочинності: моралістична, антропологічна (біологічна) та соціологічна. Перші дві активно обговорювалися у ХІХ ст., переважила остання. Моралісти виходили з того, що жінка з часів Єви в принципі здатна на будь-який злочин. Це вплинуло й на ставлення до жінки в середньовіччі. Антропологи вказували на жіночу неповноцінність, недороз-виненість як біологічну рису («Жінка злодійка і повія» Ч.Лоброзо, кін. ХІХ ст.) і цим пояснювала, що така особа більше схильна до злочинів, які є виявом дикого природного атавізму, первісного інстинкту. Вони вказували, що жіноча злочинність більш небезпечна, оскільки є емоційною за її приро-дою і неконтрольованою. Прихильники соціологічної теорії переконали світ у перевагах соціологічних детермінант у розумінні жіночої злочинності. Вказувалося на залежність її від віку, професії, освіти, навіть пори року. Нині рівень жіночої злочинності у Європі у 5-7 разів нижчий від чоловічої, навіть не зважаючи на ріст соціалізації жінок у суспільстві. Аналіз нинішніх су-спільно-економічних процесів та умов життя жінок дозволяє вважати, що причини цієї злочинності пов’язані з такими процесами:

1. Активна участь жінок у суспільному виробництві (патріархальна жінка була менш схильною до злочинів, виховуючи дітей і дбаючи про родину).

2. Послаблення соціального інституту сім’ї.

3. Зростання напруження у суспільстві, посилення конфліктності і ворожнечі.

4. Зростання алкоголізму, наркоманії, проституції, бродяжництва та жебракування, куди втягуються й жінки.

Показник жіночої злочинності є своєрідним індикатором стану суспі-льного життя. Підвищення соціальної активності жінок збільшує їх частку в посадових, господарських та майнових злочинах (підробки документів для отримання коштів у банках, фірмах тощо).

З розвалом СРСР обвалилася єдина економічна система, держави не бу-ли готові до переходу на ринкові умови господарювання, відбулося різке зу-божіння народу. При тому жінкам довелося виживати значно важче з огляду на відповідальність за родину (переважно дітей на утриманні). В той же час чоловіки активно мігрували до більш розвинутих країн. Традиційно жінки працювали у жіночих галузях економіки – текстиль, взуття, швейна промис-ловість, хлібопекарна… Вони ніколи не були високооплачуваними, а в період реформ 1991 року відношення середньої заробітної плати жінок до середньої заробітної плати чоловіків 70-97%. Вже у 1995 р. реальні прибутки знизилися на 20%. Це позначилося на становищі жінок та сімей з дітьми. Жінки навіть пішли у будівельні галузі, де досі рівень механізації становить трохи більше 30%. В торгівлі та громадському харчуванні, на складах, базах, в магазинах теж доводиться обробляти значну частину вантажу вручну.

Зазнало змін і трудове законодавство. В більшості галузей, які перейшли до приватних рук, зникли обмеження й заборони на використання жіночої праці. Власники прагнули надприбутків і їх не цікавила плинність робочої сили – в умовах безробіття було з кого вибирати. Збільшилась кількість понаднормової праці. Жінки почали працювати на рівні з чоловіками, для них встановили однакові норми виробітку. Багато не витримували таких умов праці та й сама робота не була престижною – тож нею не дорожили, а шукали інші шляхи отримання засобів до життя. Нерідко – незаконні: кра-діжки, проституція… На думку кримінологів, важка й груба робота є тим не-безпечною, що робить людину черствою, байдужою, вносить у характер різ-кість та агресивність, схильність вирішувати проблеми за допомогою грубої сили. Становище на селі було і є найважчим, тому почалася міграція молодих жінок до міст. Нерідко вони поповнюють ряди повій, жебраків, злодюжок… Так відбувається соціальне переформатування і жіночого характеру, і жіночої злочинності.

Психологи винуватять у цих процесах і чоловіків: виявилися не здатни-ми взяти на себе відповідальність, виїжджали за кордон і нерідко потім покидали родини, спивалися… З огляду на родинно-центричну ментальність жінки брали на себе більшу відповідальність за рідних. Крім того, жіноцтво майже не було представлене на найвищих владних щаблях, і через те теж економіка увійшла в суперечність з декларованими принципами соціальних пріоритетів. Досі Україна не є соціально орієнтованою державою. Нині жінкам належить, за дослідженнями американських вчених (національна програма опитування США) з усієї злочинності близько 8% грабежів, 12% нападів за обтяжливих обставин, 15% простих нападів, 6% крадіжок з проникненням до житла і 5% крадіжок у транспорті. Участь жінок у злочинах є суттєво меншою порівняно з чоловіками. Проте жінки дещо раніше скоюють їх і значно раніше досягають вершини своєї кримінальної кар’єри. Вони, проте, менш схильні до рецидивів, ніж чоловіки.

Називаються такі гендерні підходи до розуміння жіночої злочинності. Перший з них – традиційний. Послідовники його стверджують, що злидні й нерівність, особливо в світлі спрямування суспільства на успіх і прибуток, є причиною більшої частини усіх злочинів. Непропорційно велика кількість жінок і чоловіків, що йдуть на злочин, є вихідцями з бідних і знедолених прошарків суспільства. З цього погляду пояснюють меншу жіночу злочин-ність тим, що такі цілі, як успіх і прибуток, більш притаманні чоловікам. Хоча нині ці пріоритети теж активно міняються. Другий підхід гендерного розуміння жіночої злочинності ґрунтується на тому, що жінки мають менший доступ до кримінальних можливостей. Нині це теж можна поставити під сумнів, адже жінка практично проникає у всі досі традиційно чоловічі сфери. Злочинність жінок хоч зростала, але низькими темпами, однак у 90-ті рр. минулого століття значно зросла тяжка злочинність, скоєна жінками. Третій підхід представлений теорією контролю. Для більшості злочинів жінок при-таманні слабкі соціальні зв’язки – відповідно ці жінки є вихідцями з проб-лемних сімей, мають нижчий рівень освіти… Гендерний розрив пов’язують з тим, що жінки на ментальному рівні більш залежні від родини, дітей, опіки над батьками… Патріархальна система звужує межі злочинності. Жінка перебуває під більшим впливом традиційної моралі, має менше влади в еко-номічних, релігійних, політичних та воєнних інститутах. Через це вона утри-мується від злочинної поведінки. Рівень соціалізації та ступінь контролю в патріархальному суспільстві стримує злочинність, на відміну від егалітарних суспільств.

Жінки нині кидають виклик усталеним поглядам і теоріям. Вони своєю поведінкою намагаються довести, що можуть діяти на рівні чоловіків, в тому числі у ризикованих сферах. Нерідко така поведінка злочинниць носить від-верто демонстративний характер. Стирання гендеру призводить до того, що жінка агресивно самостверджується в очах чоловіків.

Ще у 1897 р. на Гейдельберзькому з’їзді Міжнародного союзу кримі-налістів було прийнято класифікацію злочинців, яка стосується й жінок-кримінальниць:

1. Злочинці випадкові, епізодичні.

2. Злочинці, котрі виявили серйозну нестійкість у поведінці або ж кілька разів вчинили злочин.

3. Злочинці стійкі та професійні.

За характером та змістом мотивації виділяють такі типи:

1. Насильницький тип особистості – жінки, які здійснюють хуліганські дії, вбивства і нанесення тілесних ушкоджень на побутовому ґрунті та дітовбивства. Це особи з негативно-зневажливим ставленням до людського життя.

2. Корисливо-насильницький тип – найбільш суспільно-небезпечний тип особистості, з глибоко засвоєними антисоціальними настановами, спрямованими на досягнення власної, частіше за все матеріальної вигоди, в тому числі за рахунок людського життя.

3. Корисливий тип. Фінансова злочинність, підробка документів, нечесне ведення бізнесу.

4. Необережний тип – з легковажно-безвідповідальним та недбалим ставленням до правових приписів – він складає більшу частину так званих випадкових необережних злочинниць.

5. Залежний тип – для його представниць характерними є різноманітні злочинні прояви, що виникають через суто психологічну залежність, об’єктом якої можуть бути наркотики, алкоголь, особа супутника життя.

На злочин жінки йдуть через неувагу чоловіків, почуття ненависті, бажання ствердитися в очах супутника життя. Це можуть бути і комплекси власної неповноцінності, які в такий спосіб жінка хоче подолати. Самоствердження відбувається шляхом осягнення стереотипів жорстокості, демонстративності. Ця ідея стає нав’язливою і може штовхнути на злочин. Це своєрідний пошук себе у світі, що зазвичай не осмислюється на свідомому рівні. Демонстративна поведінка є нерідко наслідком психологічного насильства з боку супутників життя. Доктор наук із соц. комунікацій О.Порфімович дослідила понад 1 000 публікацій на тему жіночої злочинності в Україні. У багатьох випадках причина – прагнення довести супутнику життя, що жінка, незважаючи на насильство і низьку думку про себе, здатна на щось виключне. До речі, в США в окремих штатах психологічне насильство в родині підпадає під кримінальне покарання на рівні з фізичним. Фізичне насильство в родині нині дискутується як проблема державного рівня. Проте суттєвих зрушень в цьому немає. Злочинні посягання жінок в побутовій сфері спрямовані переважно на найближче оточення: у 60% потерпілими є чоловік або співмешканець, у 18,5% - знайомі й сусіди, у 7% - батьки і діти, 6,5% - інші особи. Частіше за все це ситуативні злочини, коли певну кримінологенну роль відіграє несприятлива обстановка, провокуюча поведінка потерпілого, насильство й образа щодо жінки. Громадські опитування свідчать, що насильство в сім’ї є досить частим явищем, а в окремих патріархальних родинах сприймається як щось звичне. Це призво-дить до того, що в житті жінок сильніше розмиваються рамки між жертвою і бажанням справедливої помсти. До теми насильства серед жінок ЗМІ проявляють більшу увагу – 70% відсотків публікацій (1000 матеріалів). Причому, спонукальний до злочину момент зазвичай представниками медіа не аналізується – на перший план виводиться емоційна складова злочину. Активно висвітлюється проблема дітовбивства. Однак матеріали практично не містять аналітики: не змушують читача замислюватися над причинами скоєного, вони просто інформують про жахи. І лише кілька матеріалів містили повідомлення про те, як у Німеччині жінкам пропонують позбутися небажаної новонародженої дитини (подібно – у Пакистані, Філіппінах, Японії).

Про корисливих злочинниць розповідається у 15% публікацій. Найчас-тіше про тих жінок, які використовують своє службове становище або сту-пінь доступу до фінансових ресурсів через професійні обов’язки. На жаль, такі замітки майже не містять рекомендацій практичного характеру про те, як захистити себе від шахраїв. Непоодинокими є також публікації про нове явище в нашому соціумі – продаж матерями своїх дітей для заняття проституцією або «на органи», як і продаж дітей бездітним родинам (приклад, як ЗМІ висвітлювали сурогатне материнство – перевезення через кордон громадянами Франції народжених в Україні сурогатною матір’ю немовлят).

Розповіді в ЗМІ про жінок, які вчинили злочини корисливо-насиль-ницького характеру, та тих, які порушили заборони через свою недисци-плінованість та правовий нігілізм або ж вчинили злочин з необережності – в сумі дають не більше 15% із статей. Лише зрідка зустрічаються глибокі аналітичні викладки, що говорить про слабке володіння журналістами тією проблематикою, яку вони піднімають. Як наслідок – маємо формування представниками медіа байдужого ставлення аудиторії до проблеми жіночої злочинності, її причин, умов, наслідків… Майже не пропагується робота інституцій – особливо громадських організацій, які б мали перейматися жіночим питанням (їх системна робота у державі не налагоджена). Аудиторію, на жаль, налаштовують на споживання інформаційного продукту з присмаком крові й жаху.

Висновки. Причини жіночої злочинності – фактор емансипації; занепад інституту традиційної родини; складні соціально-економічні чинники; нерівність в оплаті праці.

1. Що характерно для особи злочинця-жінки? Як це подає преса? Сха-рактеризуйте змальований нею тип за рядом підібраних публікацій.

2. Як впливає жіноча емансипація на рівень жіночої злочинності? Чи варто від неї відмовитися? Чи варто змінити її розуміння?

3. Відстежте публікації в друкованих та Інтернет-ЗМК за тиждень. Яка рольова участь жінок у злочинах?

4. Які злочини в нашому суспільстві можна назвати «жіночими» і чому? Які пояснення низького рівня участі жінок в насильницькій злочин-ності можна запропонувати?

Дата добавления: 2014-01-04