Історія виникнення та розвитку бойових припасів

ВСТУП

ПЛАН ЛЕКЦІЇ

Навчальний час – 4 години

Тема 4

ЛЕКЦІЯ

О.О.Садченко

____. ____. 2010

зі спецкурсу “Судово-балістичні дослідження”

“Поняття, класифікація, будова та методика дослідження бойових припасів до вогнепальної зброї”

Для курсантів навчально-наукового інституту підготовки слідчих і криміналістів КНУВС

(експертно-криміналістичної спеціалізації)

Обговорено та схвалено на засіданні

кафедри криміналістичних експертиз

22.01.2010 протокол № ___

Київ – 2010

Вид лекції: інформаційна

Дидактичні цілі:

1. Навчальні: засвоєння теоретичних положень та формування предметно-розумових умінь щодо окремої галузі науки криміналістики – судової балістики.

2. Розвиваючі: розвиток інтелектуальних здібностей, пам’яті, уваги, уяви, самостійності курсантів і слухачів, прищеплювати раціональні способи пізнавальної діяльності, визначення поняття, класифікації, будови боєприпасів до вогнепальної зброї.

3. Виховні: сприяти формуванню наукового світогляду, професійного мислення.

Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки:

Забезпечуючі дисципліни (спецкурси) – криміналістика, ТОСЕ, трасологія, судова медицина, НДФ, Криміналістичне дослідження матеріалів, речовин і виробів

Дисципліни (спецкурси), що забезпечуються –“Судово-балістичні дослідженняі”, “Криміналістичні обліки”

Навчально-методичне забезпечення лекції:

Наочність – схеми, плакати, слайди, планшети

Технічні засоби навчання – мультимедійний проектор, графопроектори

Вступ ……………………………………………………………………….…4

1. Історія виникнення та розвитку бойових припасів до вогнепальної зброї…………………………………………………………………..........6

2. Поняття і класифікація бойових припасів до стрілецької вогнепальної зброї…………………………………………………………………....…11

3. Призначення та устрій патронів і їхніх частин………................………………………………………………….18

4. Спеціальні патрони………………………………………………………41

Висновки ……………………………………………………………………51

Список використаної літератури ………………………………………...52

Патрони до ручної вогнепальної зброї, а також їхні елементи (кулі, гільзи, порох, пижі, капсуля й ін.) належать до числа досить поширених речових доказів, що піддаються експертним дослідженням. Більшість таких досліджень у тому, чи іншому ступеню зв'язано з використанням довідкових даних про патрони.

Ці дані найчастіше виявляються необхідними навіть у тих випадках, коли серед досліджуваних об'єктів немає патронів або їхніх елементів, а є тільки зброя. При призначенні експертиз, зв'язаних із дослідженням зброї, боєприпасів, слідів пострілу звичайно ставляться питання, за змістом яких експертам пропонується установити, чи є надані патрони або їхні елементи бойовими припасами, до якого типу вони відносяться, для стрільби з якої зброї призначені, чи придатні для стрільби, які їхні балістичні характеристики, чи не відносяться вони до одного джерела виготовлення (по місцю, часу, способу внесення яких-небудь змін і т.п.). Цими питаннями задачі дослідження патронів не обмежуються.

Патрони досліджуються й у випадках, коли у формулюваннях питань про них навіть не згадується. До таких випадків відносяться, наприклад, дослідження слідів пострілу для встановлення його дистанції, ідентифікація зброї і ряд інших. Значення фактів і обставин, як доказів, встановлюваних у результаті рішення таких питань, досить значне.

Так, зокрема, дані про тип патронів, призначення, придатності до стрільби необхідні для встановлення їхньої належності до тих видів боєприпасів, на які поширюється дія ст.ст. 262 і 263 КК України. Вид, зразок зброї, установлені по характеристиках використаних патронів, необхідно знати для розшуку зброї.

Взаємна приналежність визначених куль і гільз може сприяти встановленню таких обставин, як черговість ураження декількох об'єктів, а іноді доповнює ототожнення зброї, особливо якщо воно виявилося можливим тільки по одному з двох об'єктів: кулі або гільзі. Спільність джерела виготовлення патронів може побічно вказувати на можливість придбання їх у визначеному або в тому самому місці і т.п. У криміналістичній літературі зустрічається ряд висловлень щодо значимості зведень про патрони для судово-балістичних досліджень і їхньої результативності. Відзначено, наприклад, що В даний час не можна представити серйозне наукове дослідження в області судової балістики без вивчення й обліку балістичних якостей (властивостей) вогнепальної зброї і боєприпасів (визначення початкової швидкості снаряда, його швидкості на дистанції максимального і дульного тиску в каналі ствола й інших балістичних характеристик. Ряд рекомендацій по використанню зведень про патрони при проведенні деяких судово-балістичних досліджень міститься в окремих методиках дослідження визначених об'єктів (слідів зброї на кулях і гільзах, слідів пострілу на перепонах і інш.).

Поява патронів пов'язана з винаходом пороху, що явився першою відомою вибуховою речовиною. У деяких джерелах його попередником називають "грецький вогонь" - запальний склад, винайдений візантійцем Каліником. Прийнято вважати, що порох винайдений у 9 столітті в Китаї.

Найпростіший паперовий патрон для зброї, що заряджається з дула з'явився в Європі в 16 столітті. До нього в якості патронів використовувалися паперові трубки з заздалегідь відміреними зарядами пороху. У Росії вони називалися „зарядці”. Паперовий патрон із заклеєною в ньому круглою кулею швидко поширився у всіх державах Європи і використовувався у військовій зброї. Такий же патрон застосовувався і мисливцями.

Ідея унітарного патрона, що об'єднує за допомогою гільзи заряд, снаряд і капсуль-запалювач, здійснилася пізніше [11].

Першу рушницю під такий патрон сконструював у 1808 р. зброяр Полі в Парижі. Рушниця відносилось до голчастих систем. У паперовій гільзі патрона містився капсуль-запалювач із хлористого поташу, що запалювався уколом голчастого ударника.

Мал. 1. Голчастий патрон Дрейзе:

1 - куля, 2 - піддон, 3 - капсюль-запалювач, 4 - метальний заряд

Мал. 2. Патрон Лефоше:

1 - пиж, 2 - снаряд, 3 - пиж, 4 - метальний заряд, 5-шпилька, 6 - капсуль-запалювач

У 1836 р. французький зброяр Лєфоше винайшов свою рушницю й унітарний патрон для неї (мал.2). Гільза патрона Лефоше була не паперова, а картонною з латунною підставкою і виступаючою збоку латунною шпилькою, внутрішній кінець якої знаходився біля капсуля-запалювача. При спуску курка він ударяв по зовнішньому кінці шпильки, внаслідок чого внутрішній кінець шпильки впливав на капсуль-запалювач.

У 1842 р. французський зброярний майстер Флобер винайшов казнозарядну рушницю для стрілянини в ціль невеликим малошумовим патроном, що не має порохового заряду (мал.3). Патрон Флобера, був патроном кільцевого запалення.

Мал. 3. Патрон Флобера:

1—куля, 2—гільза. 3 — запальний склад

У 1856 році Берінгер удосконалив патрон Флобера тим, що збільшив і усилив гільзу, помістив до неї метальний заряд і подовжену кулю. Цей патрон незабаром одержав поширення спочатку у військовій, а потім у мисливській і спортивній зброї (мал.4).

Мал. 4. Патрон Берінгера:

1 — куля, 2— гільза, 3 — пороховий за­ряд, 4 — запальний заряд

Калібр патронів кільцевого запалення був досить великим. Так, наприклад, у військовій зброї - гвинтівки Спенсера зразка 1860 р. - 12,7 мм, у карабіна Генрі того ж часу - 11,2 мм, у магазинної гвинтівки Ветерлі зразка 1867-69 р.-10,4 мм. Маса патрона доходила до 30 гр. і більше при масі кулі 13-19 гр. Початкові швидкості куль були біля 440 м/с. Аналогічні калібри використовувалися і у короткоствольній зброї (мал.5).

Мал. 5. Зовнішній вигляд і відносні розміри найбільше поширених сучасних патронів кільцевого запалення:

1-короткий патрон калібру 4 мм, 2- довгий патрон калібру 4мм; 3-патрон Remington Magnum калібру 5 мм; 4-короткий (пістолетний) патрон калібру 5.6 мм; 5-довгий патрон калібру 5, 6 мм; 6—довгий гвинтівковий патрон (long rifle) калібру 5, 6 мм; 7 - дуже довгий патрон (extra long) калібру 5, 6 мм; 8-дробовий патрон калібру 5, 6 мм; 9-11-кульові патрони Флобера калібру 6 мм; 12 - дробової патрон Флобера калібру 6 мм; 13 і 14 - кульові патрони Флобера калібру 9 мм; 15 і 16-дробові патрони Флобера калібру 9 мм.

У військовому застосуванні патрон кільцевого запалення незабаром поступився місцем патрону центрального бою, але зберігся в спортивному і в мисливському використанні.

У 1852 р. лондонський зброяр Ланкастер випустив рушницю і патрон нової конструкції (мал.6). Патрон Ланкастера мав запалювальний склад у центрі дна гільзи.

Мал. 6. Гільза патрона Ланкастера:

1 - гільза, 2- запальний склад, 3 - платівка з отворами

Мал. 7. Гільза патрона Поттэ-Шнейдера:

1 - гільза, 2 - капсуль-запалювач

Зовні він був прикритий мідною пластиною з отворами. При спуску курка бойок ударяв по цій пластинці і відбувався постріл.

У 1861 р. у Франції був запатентований Шнейдером удосконалений ним, винайдений незадовго до цього патрон Поте центрального бою, що і дотепер у тих або інших варіантах використовується в гладкоствольних мисливських рушницях (мал.7).

Незабаром патрон центрального бою був застосований і у військовій зброї. Перші військові патрони центрального бою були такі ж, як і мисливські, тобто з неметалевою циліндричною гільзою, металевою підставкою і капсулем у центрі нього.

Декілька пізніше замість неметалевої гільзи англійський зброяр Боксер застосував гільзу зі згорнутої тонкої латунної стрічки. Згодом стали робити і цільні латунні гільзи центрального бою, що одержали повсюдне поширення. Металева гільза забезпечувала надійне закріплення капсуля-запалювача в капсульному гнізді і сприяла кращої обтюрації порохових газів з боку затвора. Водночас металева гільза дозволяла використовувати в зброї ковзні затвори, тобто затвори з рухом при відчиненні і закриванні по напрямку подовжньої осі каналу ствола, оскільки саме такі затвори виявилися найбільше перспективними з погляду простоти мисливських прийомів при заряджанні і витягуванні гільз. Згодом цей рух затворів стали використовувати і в автоматичній зброї.

У патроні центрального бою того часу використовувався димний порох і свинцева безоболонкова куля. Наступне переозброєння армій усіх держав із зменшенням калібру відбулося в 80-90 роках минулого сторіччя. Зв'язано воно з винаходом бездимного пороху. Бездимний порох згоряє повільніше, чим димний. Це дозволило досягти значної початкової швидкості кулі при набагато меншій масі метального заряду. Водночас виявилося, що при одержаних швидкостях свинцева куля старого типу різко зривалася з нарізів, деформувалася і навіть плавилася під час пострілу. Тому одночасно з введенням бездимного пороху був зроблений перехід до куль оболонкового типу, у яких свинцевий сердечник входив у мідну, мельхіорову, латунну і т.д. оболонку. Нарешті, у 20 столітті відбулося подальше удосконалення балістики ручної вогнепальної зброї шляхом використання нової гострої кулі веретеноподібної форми, в наслідок чого зменшується опір повітря при польоті. Калібр зброї, як і патрона, був при цьому зменшений в основному до 7 - 9 мм.

Дата добавления: 2014-01-04