Досвід взаємодії підрозділів поліції США та країн Європи із ЗМІ і шляхи його використання у діяльності міліції громадської безпеки України

В сучасному суспільстві органи внутрішніх справ все більше трансформуються з органів насильства і примусу в органи соціального обслуговування населення. Така нова для вітчизняного права функція виконавчої влади, як надання „управлінських послуг” приватним (фізичним та юридичним) особам, передбачена новою адміністративно-правовою доктриною.

Тому є корисним вивчення досвіду поліції США, де організовано діяльність “комунальної поліції”, наріжною ідеєю якої є підтримання тісних зв’язків з громадськістю та ЗМІ. Перш за все потребує вирішення таке питання: у який спосіб поліція США будує свої відносини з журналістами, щоб, з одного боку, надати представнику мас-медіа можливість реалізувати своє конституційне право на інформацію, а з іншого – дозволити поліції вирішити свої службові завдання.

Спочатку необхідно визначитися із соціальною роллю, яка відводиться поліції США у суспільстві, для того щоб краще зрозуміти, на яких засадах побудовані її стосунки із журналістами.

Взагалі у більшості західних країн кожен офіцер поліції розглядається як частина обслуговуючого штату. За даними, отриманими з різних поліцейських агентств США, від 80 до 90 відсотків часу кожної зміни поліцейські проводять, виконуючи функції обслуговування населення, а саме – функції зв’язків з громадськістю. Тобто основною роботою офіцера є слугування громадянам, і тільки 10–20% службового часу співробітник відводить на виконання офіціальних функцій. Така пропорція зберігається, якщо проаналізувати телефонні дзвінки до чергових частин поліцейських департаментів: лише 10–16 відсотків з них пов’язані з забезпеченням закону і порядку.

Функція обслуговування, на нашу думку, дещо розбігається з традиційною уявою про поліцію як “борця зі злочинністю”, у той час як більшість журналістських матеріалів щодо діяльності поліції зосереджують увагу на тому чи іншому злочині, тенденціях злочинності. При цьому поліція посідає місце на другому плані сюжету чи публікації. Дослідники відмічають, що відмінною рисою журналістських матеріалів все частіше стає розставлення акцентів у бік злочину та насильства.

Аналіз матеріалів засобів масової інформації дозволяє констатувати, що інформаційні повідомлення, позбавлені аналітичного підходу до висвітлення подій, підкреслюють нездатність поліції тримати злочинність під контролем і, таким чином, надають негативну оцінку роботи поліції. Крім того, телевізійні шоу, документальні та художні фільми показують характер роботи поліції у вкрай спотвореному вигляді: вони підкреслюють таку її функцію, як боротьбу зі злочинністю, застосування поліцією насильства і, таким чином, презентують поліцію як каральний орган, здатний ефективно розкрити злочин, але не запобігти правопорушенню. Нестача реалістичної інформації щодо діяльності поліції, тобто тієї, що відповідає дійсності, у кінцевому підсумку містифікує систему кримінальної юстиції в цілому, підсилюючи нерозуміння специфіки її роботи з боку населення.

Під час вирішення питання щодо доступу журналіста до інформації стосовно своєї діяльності поліція спирається на Закон про свободу інформації, а також виходить із того, що вся зібрана нею інформація стосовно громадян (включаючи ім’я особи, її ідентифікаційний код, місце проживання тощо) має конфіденційний характер і для її розголошення поліцейському необхідно отримати відповідне рішення суду. Створена у США система кримінальної юстиції поважає приватне життя кожної особи, тому поліція завжди вимушена шукати баланс між свободою індивідууму та свободою суспільства. Отже, під час визначення доступу до тієї чи іншої інформації стикаються інтереси приватних осіб та інтереси суспільства. З одного боку, на поліцію покладено функцію контролю за злочинністю і вона несе відповідальність за забезпечення безпеки громадян, а з іншого, існує належна процедура, згідно з якою поважається право особи на особисту свободу і функція забезпечення цього права має першорядне значення.

Використання засобів масової інформації поліцією відбувається у таких напрямках:

– залучення населення до боротьби зі злочинністю та її профілактики;

– створення у суспільстві позитивного іміджу поліції.

У рамках першого напрямку в пресі публікуються спеціально розроблені звернення до населення, в яких надаються практичні рекомендації щодо організації охорони власного житла від злочинних посягань, проведення патрулювання мешканцями, застосування методів самооборони, використання спеціальних замків і сигналізації тощо. На сторінках місцевої преси проводяться опитування населення стосовно відповідності діяльності поліції потребам громадян. Готуються спеціальні радіо- та телепрограми для підлітків, у яких пропагуються правові знання з метою профілактики правопорушень серед цієї категорії населення.

Також поліція постійно звітує перед населенням через засоби масової інформації: оголошуються дані щодо стану злочинності, чисельності особового складу поліцейського агентства, його організації, технічної та бойової озброєності, бюджету.

У великих підрозділах поліції США діють відділи зв’язків з громадськістю, що відповідають за відносини з пресою. Невеликі підрозділи звичайно призначають старшого прес-офіцера. До його обов’язків входить відповідати на більшість журналістських запитів і готувати (або надавати журналістам матеріали для підготовки) статті й сюжети для їх подальшого розміщення на місцевому телебаченні, радіо та у пресі. Він не має права приховувати від журналістів будь-які факти з роботи поліції, якщо це не пов’язано з конфіденційною інформацією, що стосується розслідування конкретних справ. Для підвищення ефективності роботи щодо встановлення партнерських стосунків з мас-медіа за кожним поліцейським агентством також закріплюють одного або декількох журналістів так званої “кримінальної хроніки”.

Незважаючи на ту увагу, яку приділяють забезпеченню права на свободу слова у США, в практиці роботи поліції зустрічаються випадки, коли її співробітники не визнають права журналіста на отримання оперативної інформації, необґрунтовано приховують ті чи інші дані, ігнорують прохання журналістів надати інформацію. Таке ставлення до представників мас-медіа призводить до напружених стосунків зі ЗМІ та у кінцевому підсумку негативно впливає на загальну оцінку роботи поліції з боку суспільства. З цього приводу, на нашу думку, є цікавим досвід Департамента поліції м. Ріно, в якому зовсім по-новому були побудовані стосунки з пресою.

Для прискорення потоку інформації була розроблена система алфавітно-цифрового заміщення сторінок, яка замінила звичайні повідомлення для преси і забезпечила її передачу за лічені секунди. Тепер будь-який службовець мав право надавати інформацію журналістам відповідно до певних положень. Для оперативного зв’язку з мас-медіа було виділено окрему телефонну лінію, яка забезпечувала прямий зв’язок з черговим офіцером високого рангу в будь-який час. Журналістам було дозволено заходити у головну поліцейську дільницю та в підрозділи у будь-який час, а не у заздалегідь призначений. Журналістам стали надавати інформацію наступного змісту: відомості про злочини; повідомлення щодо повсякденної діяльності поліції, а також стосовно поведінки службовців поліції та дисциплінарних заходів.

Вважаємо цікавим і досвід європейських країн щодо співпраці органів поліції зі ЗМІ. Так, у Фінляндії на телеканалі «YLE» успішно випускається програма «Поліцейське ТВ» (“Police TV”), основною метою якої є надання допомоги правоохоронним органам у попередженні й розкритті злочинів. Ця телекомпанія стала першою в скандинавських країнах, де була створена кримінальна журналістика (журналістика, що спеціалізується на кримінальній тематиці), а зазначена програма – єдина у Фінляндії, присвячена цілком кримінальній тематиці. Програму транслюють не тільки у Фінляндії, але й у сусідніх країнах – Естонії та Швеції. Організуються спільні щотижневі випуски з програмою шведського телебачення «Efterlyst».

Директор цієї програми відзначає, що за роки існування його проекту намітилося явне збільшення кількості громадян, що бажають допомогти поліції розкрити злочин і покарати винного, крім того, люди стали більше відчувати, що це є їхнім обов’язком. Певним стимулом тут виступає той факт, що в кожній програмі показуються результати, яких вдалося домогтися завдяки інформації, отриманої від глядачів. Подивившись передачу, глядачі, що мають будь-яку інформацію, можуть або зателефонувати поліцейському, що розслідує цю справу, або зробити безкоштовний анонімний дзвінок у студію, після чого отримана інформація відправляється слідчому факсом.

Результати цієї роботи такі:

– якщо в передачі показують фотографію правопорушника, що перебуває у розшуку, то майже гарантовано, що його впізнають (у такий спосіб було розкрито кілька грабежів);

– у випадку, якщо фотографії в наявності немає, штучно відтворюється місце події, максимально наближене до реальності (дуже часто люди впізнавали автомобіль або одяг злочинця). Саме у такий спосіб було розкрито зґвалтування і пограбування 70-річної жінки: злочинець залишив на місці події свій пояс, завдяки якому він був пійманий і засуджений у суді;

– 25 % злочинів, представлених у програмі, розкривається незабаром після її виходу в ефір.

У своїй роботі журналісти цієї програми спираються на законодавство Фінляндії, відстежуючи, щоб своїми діями не порушувати закон.

Узагальнюючи вищевикладене, можна надати такі пропозиції щодо використання зарубіжного досвіду взаємодії поліції зі ЗМІ в практиці діяльності міліції громадської безпеки:

– відходити від практики наголошення у засобах масової інформації на тематиці розкриття міліцією злочинів, поступово віддаючи перевагу інформуванню громадян щодо проведення заходів попередження правопорушень, питань профілактики, висвітленню діяльності громадських формувань та роботи дільничних інспекторів міліції, виконання міліцією функцій з обслуговування населення, які передбачені Концептуальними засадами реформування правоохоронних органів, щоб заручитися підтримкою населення під час переходу до нових форм роботи та сприяти створенню нового образу правоохоронця, що відповідає вимогам сучасності;

– більше уваги приділяти встановленню довірчих стосунків з журналістами, особистих контактів з метою збільшення кількості у відсотковому співвідношенні матеріалів про діяльність органів внутрішніх справ позитивного характеру, що сприятиме підтримці відомства з боку населення;

– під час підготовки тематичних матеріалів для подальшого надання у ЗМІ зменшити частку таких, що мають суто інформаційний характер, більше практикувати підготовку для публікації аналітичних статей, нарисів тощо.

Отже, проаналізований зарубіжний досвід дозволяє дійти висновку про те, що перед поліцією західних країн та перед органами внутрішніх справ України стоять у цілому одні й ті самі завдання: забезпечення прав і свобод людини та організація безпеки громадян. Сьогодні в Україні відбувається процес інституційного перетворення МВС у цивільне відомство, а його функції будуть приводитись у відповідність до практики демократичних країн. Тому вважається за доцільне використання зарубіжного досвіду щодо взаємодії правоохоронних органів із засобами масової інформації.

Вищевикладене свідчить про те, що взаємодія із засобами масової інформації є важливим напрямком у діяльності міліції громадської безпеки та невід’ємною частиною адміністративної діяльності ОВС. Цей напрямок врегульовано законодавством України, а також відомчими нормативними актами на рівні МВС України, але, на нашу думку, на сьогодні не вистачає узгодженості діяльності у сфері взаємодії зі ЗМІ відповідних підрозділів служби ДІМ та підрозділів зв’язків з громадськістю: багато функцій дублюється, з іншого боку, на рівні райвідділів функції зв’язків з громадськістю, відповідно завдання щодо висвітлення у ЗМІ діяльності всього підрозділу, покладено на інспектора по роботі з населенням та громадськими формуваннями, який підпорядковується службі ДІМ.

Взаємодія зі ЗМІ міліції громадської безпеки будується за принципом соціального партнерства та організовується за такими напрямками: врахування інтересів громадян (інформування населення про діяльність ОВС та реагування на критичні виступи у ЗМІ з боку громадян); врахування інтересів працівників ЗМІ (акредитація журналістів; надання інформації ЗМІ; відповіді на запити; організація безпеки працівників ЗМІ; реагування на критичні виступи у ЗМІ з боку журналістів); врахування інтересів ОВС (спонукання населення до надання допомоги в розкритті та розслідуванні правопорушень; усунення, блокування або нейтралізація обставин, які сприяють вчиненню злочинів; активне використання прогресивних форм профілактики правопорушень; зміцнення довіри населення до міліції; підвищення авторитету органів внутрішніх справ; формування позитивного іміджу міліції; вирішення специфічних завдань тощо). Ці напрямки взаємопов’язані й передбачають задля досягнення найбільш ефективної взаємодії зі ЗМІ працювати в різних напрямках одночасно.

Міліція громадської безпеки практикує такі форми взаємодії з засобами масової інформації: виступи керівництва та працівників міліції громадської безпеки на радіо і телебаченні та їх участь у прямих ефірах телерадіопрограм, прямих телефонних лініях телерадіокомпаній та редакцій газет; надання інтерв’ю та коментарів на ті чи інші події представникам ЗМІ; підготовка тематичних публікацій для друкованих ЗМІ та інтернет-видань; надання матеріалів за запитами ЗМІ; запрошення ЗМІ до різних заходів, що організовуються службою; взаємодія з працівниками ЗМІ під час проведення масових заходів; забезпечення безпеки журналістів тощо.

Під час організації роботи щодо взаємодії зі ЗМІ працівникам ОВС необхідно активніше використовувати можливості впливу мас-медіа на свідомість великих груп населення щодо оцінки діяльності ОВС та одержання підтримки дій міліції з боку громадян.

Питання для самоконтролю

1. Назвіть правову основа взаємодії органів внутрішніх справ із засобами масової інформації.

2. Сформулюйте поняття та сутність взаємодії органів внутрішніх справ із засобами масової інформації.

3. Визначте принципи і напрямки взаємодії органів внутрішніх справ із засобами масової інформації.

4. Розкрийте особливості взаємодії служби дільничних інспекторів міліції із засобами масової інформації.

5. Охарактеризуйте форми взаємодії служби дільничних інспекторів міліції із засобами масової інформації.

6. Визначте специфіку організації виступів керівників служби дільничних інспекторів міліції та дільничних інспекторів міліції у засобах масової інформації.

7. Висвітліть досвід взаємодії підрозділів поліції інших країн із засобами масової інформації та його використання у діяльності міліції громадської безпеки.

Дата добавления: 2014-01-04