Суб'єкти фінансового права та фінансових правовідносин

Характеризуючи фінансове право та правовідносини у сфері фінансової діяльності держави, не слід ототожнювати їх суб'єктів. Предметом регулювання фінансового права виступають відносини у сфері фінансової діяльності. Регулюючи такі відносини, фінансове право визначає права та обов'язки їх учасників - юридичних та фізичних осіб, що беруть участь у фінансовій діяльності. Отже, такі учасники виступають суб'єктами фінансового права. Фінансово-правові норми екстраполюються у конкретних суспільних відносинах, які внаслідок правореалізації стають фінансовими правовідносинами.

Відповідно, суб'єкти фінансового права можуть виступати здебільшого суб'єктами конкретних фінансових правовідносин. Можна сказати, що суб'єкт фінансового права та суб'єкт фінансових правовідносин певною мірою співвідносяться як загальне і конкретне. Разом з тим не завжди суб'єкти фінансового права стають суб'єктами фінансових правовідносин. До уваги необхідно брати правосуб'єктність у фінансовому праві. Суб'єктами права виступають фізичні або юридичні особи, поведінка яких регулюється нормами права за наявності у них ознак правоздатності і дієздатності. Поняття організації або юридичної особи у правовідносинах, у тому числі й фінансових, є досить широким. Для всіх суб'єктів такого роду характерна організаційна єдність, яка й дає підстави називати їх організаціями.

Учасники правовідносин мають бути наділені такою спеціальною юридичною властивістю, як правосуб'єктність, тобто спроможністю бути носієм прав та обов'язків, здійснювати їх та відповідати за їх реалізацію, що суперечить встановленим правовим нормам. Правосуб'єктність включає правоздатність та дієздатність. Отже, суб'єктами фінансового права виступають фізичні або юридичні особи, поведінка яких регулюється нормами фінансового права за наявності у них ознак правоздатності і дієздатності.

Правоздатність - це здатність бути носієм прав та обов'язків. Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен громадянин зобов'язаний сплачувати податки і збори у порядку і розмірах, встановлених законом. Усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом.

Дієздатність - це здатність самостійно реалізовувати права та обов'язки. Аналізуючи податкові правовідносини, слід зазначити, що громадянин, який є правоздатним у сфері сплати податків, стає дієздатним (тобто може реалізувати свої обов'язки зі сплати податків) це раніше, ніж досягне певного віку (згідно з чинним законодавством України -16 років) і зареєструється у податковій інспекції за місцем проживання як платник податків та отримає ідентифікаційний код. Отже, громадянин, який є суб'єктом фінансового права, не завжди виступатиме суб'єктом фінансових правовідносин.

Суб'єктивне право існує в конкретних правовідносинах, в які вступає правосуб'єктна особа. Це конкретна форма, в якій визначаються права та обов'язки, що виникли внаслідок вступу правосуб'єктної особи у правовідносини.

Суб'єктами фінансового права є держава, адміністративно-територіальні утворення, юридичні особи - підприємства й організації усіх форм власності, громадські організації, установи, тобто колективні суб'єкти та громадяни - індивідуальні суб'єкти.

У фінансових правовідносинах бере участь значна кількість колективних суб'єктів фінансового права. Наприклад, Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування - сільські, селищні й міські ради відповідно до компетенції, встановленої Конституцією України, затверджують бюджети відповідного рівня й контролюють їх виконання. Кабінет Міністрів України в межах конституційних повноважень розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання. Рахункова палата України від імені Верховної Ради України здійснює контроль за використанням коштів Державного бюджету.

Індивідуальними суб'єктами фінансового права виступають фізичні особи - громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства. Визначальною є їх роль у податкових відносинах та кредитно-розрахункових відносинах, у яких беруть участь кредитно-фінансові установи. Зокрема, фізичні особи незалежно від громадянства зобов'язані сплачувати податки та обов'язкові платежі до централізованих фондів з доходів, джерело походження яких перебуває в Україні.

Отже, суб'єкти фінансового права - це юридичні й фізичні особи, які мають правосуб'єктність, а суб'єкт фінансових правовідносин - це реальний учасник цих правових відносин.

1. Бюджетний кодекс України. Бюджетна система. Державний бюджет. Місцеві бюджети.

Бюджет - це основний фінансовий план, який визначає доходи та видатки держави чи органу місцевого самоврядування щодо виконання їх завдань і функцій. Правовою формою бюджету є закон, прийнятий Верховною Радою України, або Рішення відповідного органу місцевого самоврядування.

Згідно ст.1 Бюджетного кодексу України, закон про Державний бюджет України - це закон, який затверджує повноваження органам державної влади здійснювати виконання державного бюд-' жету України протягом бюджетного періоду. Рішення про місцевий бюджет - нормативно-правовий акт Верховної ради Автономної республіки Крим чи відповідної ради, виданий в установленому законодавством України порядку, що містить затверджені по-вноважеїтя відповідно Раді Міністрів Автономної республіки Крим, місцевій державній адміністрації, або виконавчому органу місцевого самоврядування здійснювати виконання місцевого бюджету протягом бюджетного періоду.

Бюджетний устрій та бюджетна система країни визначаються формою державного устрою. Україна - унітарна держава, в якій визнається і гарантується місцеве самоврядування, функціонування якого без власних бюджетів неможливо. В ст. 5 Бюджетного кодексу України визначено, що бюджетна система України складається з Державного бюджету України та місцевих бюджетів. Таким чином, бюджетна система України - сукупність державного бюджету та місцевих бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного і адміністративно-територіальних устроїв і врегульована нормами права.

Відносини, які виникають щодо бюджетного процесу, регулюються Бюджетним кодексом України, прийнятим Верховною Радою України 21 червня 2001 року. Державний бюджет затверджується Верховною Радою України шляхом прийняття Закону України про Державний бюджет на відповідний рік. Місцеві ж бюджети затверджуються рішенням відповідних місцевих рад. Ці акти мають тимчасовий характер, оскільки чинні протягом одного бюджетного року, який триває з 1 січня до 31 грудня того ж року.

Місцеві бюджети — це фонди фінансових ресурсів, що мобілізуються й витрачаються на відповідній території. Система місцевих бюджетів є в усіх країнах світу. Проте її розвиток і функції зумовлені низкою національних, політичних, економічних та інших факторів. Найбільший вплив мають економічні та політичні фактори. Під час дослідження проблеми місцевих бюджетів їх слід розглядати у двох аспектах: 1) як організаційну форму мобілізації частини фінансових ресурсів у розпорядження місцевих органів самоврядування; 2) як систему фінансових відносин, що виникають між: місцевими бюджетами й господарськими структурами, що функціонують на певній території; бюджетами й населенням цієї території; бюджетами різних рівнів із перерозподілу фінансових ресурсів; місцевими і державним бюджетами.

До місцевих належать обласні, районні, міські, селищні та сільські бюджети (рис. 9.2). Це фонди фінансових ресурсів, зосереджені в розпорядженні місцевих рад народних депутатів та органів місцевого й регіонального самоврядування. Усього місцевих бюджетів в Україні нараховується майже 12 тис.

Проте місцевий бюджет — це тільки частина фінансових ресурсів, необхідних для фінансування всіх функцій і завдань, які виконують органи місцевого самоврядування. Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів. Мінімальні розміри місцевих бюджетів визначаються на основі нормативів бюджетної забезпеченості на одного мешканця або споживача соціальних послуг з урахуванням економічного, соціального, природного станів відповідних територій, з огляду на рівень мінімальних соціальних потреб, установлених законодавством.

Місцевий бюджет може складатися із загального й спеціального фондів. Загальний фонд — надходження з поточного або реєстраційного рахунку фінансового органу на поточний або реєстраційний рахунок установи платіжним дорученням. Ці надходження призначені для забезпечення видатків і не спрямовуються на конкретну мету. Спеціальний фонд має формуватися з конкретно визначених джерел надходжень і використовуватися на фінансування конкретно визначених цілей. Місцевий бюджет поділяється на поточний (адміністративний) бюджет і бюджет розвитку (капітальний або інвестиційний). Фінансовою основою місцевого самоврядування є доходи місцевих бюджетів. Держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування. Видатки є причиною утворення доходів. Доходи місцевих органів влади класифікуються за джерелами й економічною сутністю.

За джерелами надходження розрізняють такі доходи місцевих органів влади: податкові та неподаткові доходи (платежі, доходи від майна, що належить місцевій владі, та від господарської діяльності підприємств комунальної власності, залучені місцевими органами влади на ринку позикового капіталу), а також трансферти від центральної влади й органів влади вищого територіального рівня. Органи місцевого самоврядування мають право встановлювати два місцевих податки і низку місцевих зборів (податок з реклами та комунальний; збори: готельний, на припаркування транспорту, ринковий, на видачу ордера на квартиру, власників собак, курортний, за участь у бігах на іподромі, на місцеву символіку та ін.). Структура доходів місцевих бюджетів така: міжбюджетні трансферти, власні доходи, закріплені законодавством на довгостроковій основі та регулювальні доходи.

Згідно зі ст. 143 Конституції України встановлено, що власних доходів в обласних і районних бюджетах немає, а є в основному закріплені або залучені, якщо фінансується спільна програма. До цих бюджетів не належать як закріплені доходи надходження від комунальної власності.

Закон України Про Державний бюджет України на 2013 рік (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2013, № 5-6, ст.60). Так, в ст. 1 на 2013 рік визначені: доходи Державного бюджету України у сумі 362.830.144,1 тис. гривень, у тому числі доходи загального фонду Державного бюджету України - у сумі 315.224.383,6 тис. гривень та доходи спеціального фонду Державного бюджету України - у сумі 47.605.760,5 тис. гривень, згідно з додатком № 1 до цього Закону; видатки Державного бюджету України у сумі 412.060.560,7 тис. гривень, у тому числі видатки загального фонду Державного бюджету України - у сумі 363.629.669,8 тис. гривень та видатки спеціального фонду Державного бюджету України - у сумі 48.430.890,9 тис. гривень; повернення кредитів до Державного бюджету України у сумі 12.100.105,7 тис. гривень, у тому числі повернення кредитів до загального фонду Державного бюджету України - у сумі 4.208.533,1 тис. гривень та повернення кредитів до спеціального фонду Державного бюджету України - у сумі 7.891.572,6 тис. гривень; надання кредитів з Державного бюджету України у сумі 13.401.689,1 тис. гривень, у тому числі надання кредитів із загального фонду Державного бюджету України - у сумі 337.783,8 тис. гривень та надання кредитів із спеціального фонду Державного бюджету України - у сумі 13.063.905,3 тис. гривень; граничний обсяг дефіциту Державного бюджету України у сумі 50.532.000 тис. гривень, у тому числі граничний обсяг дефіциту загального фонду Державного бюджету України - у сумі 44.534.536,9 тис. гривень та граничний обсяг дефіциту спеціального фонду Державного бюджету України - у сумі 5.997.463,1 тис. гривень, згідно з додатком № 2 до цього Закону;

Дата добавления: 2014-01-04