Добровільна відмова від вчинення злочину

Важливим завданням кримінального законодавства є відвернення шкоди, яка може бути спричинена внаслідок вчинення злочинного діяння. Цьому служать всі норми кримінального законодавства. Цій же цілі служить і інститут добровільної відмови.

Ч.1 ст.17 КК визначає, що добровільною відмовою є остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця.

Добровільна відмова забезпечує відсутність суспільно-небезпечних наслідків, відвертає загрозу спричинення шкоди об’єкту посягання.

Добровільна відмова має слідуючи ознаки:

а) вона повинна бути остаточна;

б) добровільна відмова повинна бути вільним волевиявленням суб’єкта, хоча ініціатива може виходити від інших осіб (в вигляді поради, прохання, переконання і т.п.);

в) при добровільній відмові винний повинен усвідомлювати можливість продовження розпочатого злочину і його завершення.

Остаточність означає безповоротну відмову від доведення злочину до кінця, відсутність умислу продовжити його у майбутньому. Від добровільної відмови треба відрізняти призупинення, тимчасову відмову від вчинення злочину або відмову від повторення посягання при невдалій спробі вчинити злочин. Наприклад, не буде добровільної відмови у разі, коли особа вирішила перечекати, поки місце вчинення злочину залишать відпочиваючі і відпаде небезпека бути поміченим чи затриманим під час пограбування кіоску з продажу пляжних речей. Не буде добровільної відмови й тоді, коли злочинець використав для проникнення у квартиру, скажімо, драбину, висота якої не дозволила йому дотягнутися до вікна на другому поверсі, а повторити спробу з більш високою драбиною відмовився.

По-друге, особа відмовляється від вчинення (продовження) злочину за своєю волею. Це означає, що остаточне рішення про припинення злочинної діяльності особа приймає самостійно. Для наявності цієї ознаки не має значення, хто був ініціатором відмови від доведення злочину до кінця: родичі, знайомі, потерпілий чи інші особи. Не впливає на визнання такої відмови обставиною, що виключає кримінальну відповідальність, і спосіб, яким умовили особу не продовжувати вчинювати злочин (прохання, умовляння, погрози тощо).

По-третє, відмовляючись від вчинення злочину, особа усвідомлює можливість доведення його до кінця. Особа знає, що перепон для завершення злочину немає, або обставини, які б вона не змогла подолати при продовженні вчинення злочину, відсутні. При цьому, відмову треба визнавати добровільною і тоді, коли насправді є обставини, які особа не змогла б подолати при продовженні вчинення злочину, але вона не знала цього і припинила свою злочинну діяльність, усвідомлюючи можливість доведення її до кінця.

Мотиви добровільної відмови на рішення питання про звільнення від кримінальної відповідальності не впливають. Ними можуть бути: страх перед відповідальністю, жалість до потерпілого, невигідність вчинення злочину тощо.

При добровільній відмові від доведення злочину до кінця особа припиняє вчинення злочину, у неї відпадає злочинний умисел, і тому вчинене нею готування до злочину або замах на злочин перестають бути суспільно небезпечними. Відсутність однієї (обов'язкової) ознаки поняття злочину перетворює такі дії у незлочинні.

Особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину (ч.2 ст.17 КК).

Добровільна відмова від доведення злочину до кінця завжди можлива на стадії готування та незакінченого замаху. При закінченому замаху вона можлива тільки тоді, коли особа, вчинивши діяння, зберігає контроль над подальшим розвитком причинного зв’язку між вчиненим діянням (дією чи бездіяльністю) та бажаним наслідком, що припускався, і може вплинути на його розвиток — попередити настання суспільно небезпечного результату. Наприклад, для вбивства потерпілого особа підпалила хату, а через декілька хвилин повернулася й загасила вогонь, що розгорівся.

Добровільну відмову від доведення злочину до кінця треба відрізняти від дійового каяття. Добровільна відмова можлива тільки при незакінченому злочині. Дійове каяття можливе як при закінченому, так і при незакінченому злочині. Добровільна відмова можлива тільки до порушення кримінальної справи щодо особи, яка вчинила готування чи замах на злочин, а дійове каяття і після порушення кримінальної справи щодо винної особи. Добровільна відмова характеризується утриманням від продовження злочину (бездіяльністю), а дійове каяття - тільки активними діями: щирим каяттям, активним сприянням розкриттю злочину, повним відшкодуванням завданих збитків або усуненням заподіяної шкоди. Добровільна відмова можлива тільки від злочинів, що вчинюються з прямим умислом (готування і замах характеризуються лише таким умислом), а дійове каяття - при вчиненні будь-яких злочинів, у тому числі й необережних. При добровільній відмові особа звільняється від кримінальної відповідальності, оскільки її діяння не вважається злочином (відсутня суспільна небезпека – обов’язкова ознака злочину), а дійове каяття є обставиною, що звільняє від кримінальної відповідальності лише при вчиненні злочину невеликої тяжкості, а його окремі складові (щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування збитку або усунення заподіяної шкоди) - обставиною, що пом'якшує покарання.

Висновки

Таким чином ми з вами з’ясували, що стадіями вчинення умисного злочину називаються різні етапи (ступені) його підготовки і безпосереднього вчинення, які включають в себе:

а) готування до злочину;

б) замах на злочин;

в) закінчений злочин.

Відповідно до ч.1 ст.14 КК готуванням до злочину є підшукання або пристосування засобів чи знарядь, підшукання співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину.

Замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі (ч.1 ст.15 КК).

Закон розрізняє два види замаху: закінчений і незакінчений.

Замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежать від її волі (ч.2 ст.15 КК).

Незакінченим замах вважається тоді, якщо з причин, що не залежали від волі особи, вона не вчинила всіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця (ч.3 ст.15 КК)

Ч.1 ст.17 КК визначає, що добровільною відмовою є остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця.

Дата добавления: 2014-01-04