Звільнення від відбування покарання у зв’язку із актом про помилування (ст.87 КК)

Помилування - це акт Президента України, за яким певна особа (група осіб) повністю або частково звільняється від пока­рання.

Згідно з п.27 ч.1 ст.106 Конституції України помилування є прерогативою глави держави.

Питання помилування також регламентується ст. 44, 85, 87 КК. Указом Президента України від 12 квітня 2000 р. 588/2000 затверджено Положення «Про порядок здійснення помилування».

У ч.1 ст.44 КК зазначається, що особа, яка вчинила злочин, звільняється від кримінальної відповідальності на підставі акта помилування. Таким чином, закон наділяє Президента правом помилування осіб, відносно яких ще не було постановлено обвинувального вироку, але така форма помилування у практиці не зустрічається, не зазначена вона і у затвердженому Указом Президента України Положенні «Про порядок здійснення помилування».

У вказаному Положенні зафіксовано, що клопотання про помилування може бути подано після набрання вироком законної сили (ч.1 ст.4). Із клопотанням про помилування можуть звертатись засуджена особа, а також захисник, батьки, дружина (чоловік), діти, законний представник, громадські організації (ст.3).

Помилування засуджених здійснюється у вигляді:

• заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк. Цей строк має бути не менше двадцяти п’яти років (ч.2 ст.87 КК). У разі засудження особи до довічного позбавлення волі клопотання про помилування її може бути подано після відбуття нею не менше як двадцяти років призначеного покарання (ч.2 ст. 4 Положення);

• повного або часткового звільнення від відбування як основного, так і додаткового покарання;

• заміни покарання або його невідбутої частини більш м’яким покаранням.

Про помилування Президент України видає Указ (ст. 16 Положення). Він має персоніфікований характер. Якихось додаткових рішень для виконання Указу не потрібно.

Коло засуджених осіб, відносно яких може бути здійснено помилування законом не визначене. Практично це може бути будь-який засуджений і Президент може прийняти відносно нього будь-яке з вказаних рішень зразу після засудження до покарання або в ході його відбування (певні обмеження для помилування засуджених до довічного позбавлення волі були наведені вище).

Під час розгляду клопотання про помилування враховуються: характер і ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа засудженого, його поведінка, ставлення до праці, участь у громадському житті в місцях відбування покарання, строк відбутого покарання та інші обставини; думка керівника установи виконання покарань або іншого органу, який відає виконанням вироку, спостережної комісії, служби у справах неповнолітніх, громадських організацій і трудових колективів, а в необхідних випадках також думка місцевого органу виконавчої влади та органу місцевого самоврядування (ст.12 Положення).

Особа, яку раніше було неодноразово (два і більше разів) засуджено за вчинення умисних злочинів, або до якої раніше було застосовано амністію, помилування, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, заміну невідбутої частини покарання більш м’яким, звільнення від відбування покарання з випробуванням, якщо вона до погашення чи зняття судимості знову вчинила умисний злочин, може бути помилувана лише у виняткових випадках (ст.13 Положення).

Клопотання про помилування засуджених, які не стали на шлях виправлення, відбули незначну частину призначеного їм строку покарання, а також клопотання осіб, засуджених за особливо тяжкі злочини, розглядаються лише за наявністю надзвичайних обставин (ст.14 Положення).

Підготовку матеріалів для розгляду клопотання про помилування здійснює Управління з питань помилування Адміністрації Президента України. Підготовлені Управлінням матеріали попередньо розглядаються Комісією при Президенті України у питаннях помилування. Комісія вносить Президентові пропозиції про застосування помилування.

8. Звільнення від відбування покарання у зв’язку з декриміналізацією діяння, за яке особу засуджено, регламентується ч.2 ст.74 КК. Відповідно до цієї статті особа, засуджена за діяння, караність якого законам усунена, підлягає негайному звільненню від призначеного судом покарання. З прийняттям нового КК зазначене положення було конкретизоване у розділі II Прикінцевих та перехідних положень КК.

Так, ст.5 КК 1960 р. передбачала можливість покарання осіб, які за вчинені злочини зазнали покарання за кордоном. Відповідно до ст.61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Незважаючи на те, що зазначені вище діяння були декриміналізовані ще в 1996 р. (Конституція України - закон прямої дії), це конституційне положення знайшло втілення у ч.3 ст.2 КК 2001 р. та в п/п. «а» п. 1 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК. Згідно з ним підлягають звільненню від покарання особи, які за вчинені за межами України злочини зазнали покарання за кордоном і були піддані покаранню в Україні.

Частина 2 ст.14 КК 2001 р. декриміналізувала готування до злочину невеликої тяжкості. У зв’язку з цим особи, засуджені за готування до злочину за ч.1 ст.17 та відповідними статтями Особливої частини КК 1960 p., якщо ці злочини належать до злочинів невеликої тяжкості, звільняються від покарання (основного й додаткового) (п/п. «б» п. 1 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК).

У зв’язку з декриміналізацією діянь, що визнавались злочинами КК 1960 p., звільняються від покарання:

- особи, засуджені за статтями 108 (ухилення від лікування венеричної хвороби), 110 (примушення жінки до вчинення аборту), 134¹ (переслідування громадян за критику), 125 (наклеп), 126 (образа), 147 (злочинно-недбале використання або зберігання сільськогосподарської техніки), 147 (злочинно-недбале зберігання зерна та насіння олійних культур), 149 (виготовлення спиртних напоїв і торгівля ними), 154 (спекуляція) та іншими статтями КК 1960 p., переліченими у п/п. «в» п. 1 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК);

- особи, засуджені за ч.1 ст.133 (порушення законодавства про працю), ч.1 ст.147 (випуск або реалізація недоброякісної продукції), ст.148³ (порушення порядку заняття підприємницькою діяльністю), ч.1 ст.161 (незаконне полювання), 187 (порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій), 187⁸ (порушення законодавства про об'єднання громадян), ч.3 ст.192 (ухилення військовозобов'язаного від учбових або перевірочних зборів та військового обліку), ч.2 ст.196¹ (порушення правил адміністративного нагляду), ч.1 та ч.2 ст.199 (самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво), 207¹ (жорстоке поводження з тваринами), ч.1 ст.227² (заготівля, переробка або збут радіоактивно забруднених продуктів харчування чи іншої продукції), умовою застосування яких за КК 1960 р. було попереднє накладення на цих осіб адміністративного стягнення (п/п. «г» п. 1 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК);

- особи, засуджені за ст.186 КК 1960 р. (за винятком засуджених за заздалегідь не обіцяне приховування тяжких і особливо тяжких злочинів) (п/п. «д» п. 1 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК).

У зв’язку із втратою чинності Указами Президії Верховної Ради Української РСР від 26 грудня 1990 р. «Про відповідальність за порушення порядку користування картками споживача на право придбання товарів та іншими офіційними документами» та від 21 січня 1992 р. «Про відповідальність за виготовлення з метою збуту підроблених купонів багаторазового використання» особи, засуджені на підставі цих указів, звільняються від покарання (див.: абзаци 6 і 7 п. 2 розділу І та п/п. «є» п. 1 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК).

КК 2001 р. передбачив часткову декриміналізацію окремих діянь залежно від особливостей суб’єкта злочину. Зважаючи на цю підставу, звільняються від відбування покарання особи, засуджені:

а) за злочини, вчинені у віці від 14-ти до 16-ти років, передбачені статтями 78 (пошкодження об'єктів магістральних нафто-, газо- та нафтопродуктопроводів), 97 (вбивство при перевищенні меж необхідної оборони), 98 (вбивство з необережності), ч.1 ст.106 (умисне легке тілесне ушкодження) КК 1960 р. За згадані злочини відповідальність за КК 1960 р. наставала з 14-річного віку, за КК 2001 p.- із 16-річного віку (п/п. «г» п. 1 розділу П Прикінцевих та перехідних положень КК);

б) за заздалегідь не обіцяне приховування злочинів за ст. 186 КК 1960 р. члени сім’ї чи близькі родичі особи, яка вчинила злочин, коло яких визначається законом (п/п. «є» п. 1 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК);

в) уперше до покарання у виді позбавлення волі за злочини невеликої тяжкості, вчинені у віці до 18-ти років, відповідно до вимог ч.2 ст.12 та ч.2 ст. 102 КК 2001 р. (п/п. «а» п. 2 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК).

Внесення змін у систему покарань, визначення нових меж окремих видів покарання потягло за собою зміну санкцій у статтях Особливої частини КК 2001 р. У зв’язку з цим Прикінцевими та перехідними положеннями передбачено кілька випадків звільнення від відбування покарання у зв’язку зі зміною санкції. За цією підставою звільняються від відбування покарання:

а) військовослужбовці, засуджені до покарання у виді направлення в дисциплінарний батальйон на строк до шести місяців (п/п. «б» п. 2 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК), тобто до мінімальної межі цього виду покарання за КК 2001 р. Згідно зі ст. 34 КК 1960 p., мінімальний строк зазначеного покарання дорівнював 3-м місяцям;

б) особи, засуджені до виправних робіт без позбавлення волі на підставі ч.1 ст.29 КК 1960 p., які відбувають це покарання не за місцем роботи, а в інших місцях, але в районі проживання засудженого, а також осіб, засуджених до виправних робіт без позбавлення волі на строк до шести місяців (п/п. «в» п. 2 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК), тобто до мінімальної межі цього виду покарання за КК 2001 р. Ст.29 КК 1960 р. передбачала покарання у виді виправних робіт від двох місяців до двох років.

Крім того, не приводяться у виконання вироки судів у частині конфіскації майна і стягнення штрафу, якщо до набрання чинності КК 2001 р. конфісковане майно не було вилучене й реалізоване, а штраф не був стягнений у разі, якщо за даний злочин КК 2001 р. конфіскація майна і накладення штрафу не передбачені (п. 8 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК).

Дата добавления: 2014-01-04