Знищення або пошкодження майна

1) умисне знищення або пошкодження майна ст.194 КК;

2) погроза зниження або пошкодження майна ст.195 КК;

З) Необережне знищення або пошкодження майна ст.196 КК;

4) порушення обов’язків щодо охорони майна ст.197 КК.

З іншими злочинами проти власності аналізовані посягання об'єднують такі ознаки:

1)єдиний родовий об'єкт;

2) спільність більшості ознак предмта посягання.

Відрізняються некорисливі злочини проти власності від розкрадання та інших корисливих злочинів проти власності за такими ознаками:

1) безпосередній об'єкт;

2) суспільне небезпечне діяння;

3) мотиви вчинення злочину;

4) суспільно-небезпечними наслідками.

Умисне знищення або пошкодження майна Ст. 194 КК

Предметом злочину може бути будь-яке майно, як рухоме, так і нерухоме, крім окремих його видів, знищення чи пошкодження яких передбачено КК як спеціальний вид знищення чи пошкодження майна.

Тобто, коли такий вид майна є ознакою іншого самостійного складу злочину або знищення чи пошкодження майна є способом вчинення більш тяжкого злочину (ст.113, 252, 258, 292 298 338, 347,352, 357, 360, 378, 399, 411).

Об’єктивна сторона злочину характеризується суспільно небезпечними діями, які полягають у знищенні чи пошкодженні майна, наслідками у вигляді шкоди у великих розмірах і причинним зв’язком між вказаними діями і наслідками.

Знищення майна – це доведення його до повної непридатності щодо цільового призначення. Внаслідок знищення майно перестає існувати або повністю втрачає свою цінність.

Пошкодження майна визнається погіршення якості, зменшення цінності речі на якийсь час у непридатний за її цільовим призначенням стан.

За своєю конструкцією склад злочину є матеріальний. Обов’язковими ознаками його об’єктивної сторони є заподіяння цим діянням великої шкоди і причинний зв’язок між діянням та заподіяною шкодою.

Шкода у великих розмірах – ознака оціночна. Вирішення питання про те, чи є заподіяна шкода великою, вирішується у кожному конкретному випадку з урахуванням усіх обставин справи (вартості майна, обсягу, кількості предметів, значущості його для власника, матеріального становища потерпілого тощо)

Виходячи із законодавчого визначення великого розміру як кваліфікуючої ознаки у ряді інших злочинів проти власності (п.3 примітки до ст.185), видається, що школа у великому розмірі у складі умисного знищення або пошкодження майна може бути визнана тоді, коли цим злочином спричинено матеріальні збитки приблизно на суму, яка в двісті п’ятдесят і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян.

Суб’єктом злочину може бути осудна особа, яка досягла 16 – ти річного віку, за ч.1 ст 194 КК) або з 14 – річного віку (ч.2 ст.194 КК).

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим або непрямим умислом.

При цьому свідомістю винного охоплюється той факт, що в результаті його дій власникові майна заподіюється велика шкода.

Кваліфікуючими ознаками умисного знищення або пошкодження майна є: 1).вчинення його шляхом підпалу, вибуху, чи іншим загальнонебезпечним способом, або 2).заподіяння майнової шкоди в особливо великих розмірах, або 3).спричинення загибелі людей чи інших тяжких наслідків.

Спеціальні норми про відповідальність за знищення або пошкодження майна

Норми, передбачені статтями 194 та 196 КК,(необережне знищення або пошкодження майна) є загальними нормами про відповідальність за знищення або пошкодження майна. Поряд з ними, чинне законодавство містить також ряд спеціальних норм, а також тих, в яких знищення або пошкодження майна виступає як спосіб вчинення основного посягання або суспільне небезпечного наслідку.

Отже, між статтями 194,196 КК й іншими нормами діє співвідношення (конкуренція):

— загальної і спеціальної норм;

— частини і цілого.

При конкуренції загальної й спеціальної норм, якими передбачається відповідальність за знищення або пошкодження майна (тобто, коли скоєне одночасно нібито передбачено двома чи більше кримінально-правовими нормами), пріоритет має спеціальна норма, якою найбільш точно передбачається скоєне посягання.

При конкуренції норм, коли однією з них передбачається частина посягання, — знищення або пошкодження майна, а іншою ціле — як знищення або пошкодження майна, так й інші діяння і наслідки, перевага віддається нормі про ціле. Така норма становить враховану законодавцем сукупність злочинів, вона найбільш повно охоплює скоєне посягання.

Кваліфікуючи знищення або пошкодження майна за наявності конкуренції частини і цілого, слід мати на увазі ще одне правило, виведене із загальних правил кваліфікації злочинів. Така конкуренція звичайно виникає тоді, коли знищення або пошкодження майна виступає способом вчинення іншого посягання (умовно назвемо його «основним»). Якщо такий спосіб — посягання, передбачене відповідною частиною ст. 194 КК, — є менш небезпечним, ніж «основний» злочин, то все кваліфікується лише за статтею про «основний» злочин. Якщо спосіб є більш небезпечним, ніж «основний» злочин, то відповідальність настає за сукупністю — за статтею про «основний» злочин і відповідною частиною ст.194 КК. Наприклад, якщо під час хуліганства здійснено умисне знищення майна шляхом підпалу, то відповідальність настає за ч. 3 ст. 296 та ч. 2 ст. 194 КК.

Під час розкрадання часто трапляється знищення або пошкодження майна, що породжує проблему визначення співвідношення між цими видами злочинів. При її вирішенні належить керуватися такими правилами:

1) якщо знищення або пошкодження одного майна було способом отримання доступу до іншого, що згодом викрадається (злодій розбиває дах, щоб отримати доступ до комори), то скоєне кваліфікується за сукупністю як розкрадання і знищення або пошкодження майна;

2) якщо майно знищено або пошкоджено з метою викрадення його окремих частин (розбивається радіостанція для того, щоб заволодіти окремими деталями), то скоєне кваліфікується також за сукупністю як розкрадання і знищення або пошкодження майна;

3) якщо знищено або пошкоджено одне майно, щоб приховати викрадення іншого (підпал магазину з метою приховати вчинену розтрату), то скоєне кваліфікується за сукупністю як розкрадання і знищення або пошкодження майна;

4) якщо знищується або пошкоджується раніше викрадене майно (з метою приховати вчинене розкрадання, з метою реалізації викраденого по частинах), то скоєне кваліфікується лише як розкрадання. У даному разі діє загальне правило: дії, вчинені стосовно одного й того самого предмета після закінчення злочину, не впливають на відповідальність винного. Інше рішення (кваліфікація в цій ситуації — за сукупністю) означало б порушення кримінально-правового принципу: особа не може бути двічі піддана відповідальності за одне й те саме посягання;

5) якщо майно вилучається з метою його наступного знищення (наприклад, щоб помститися особі, відповідальній за зберігання цього майна), то скоєне кваліфікується лише за статтею про знищення або пошкодження майна.

Суспільне небезпечне діяння у складі злочину, передбаченого ст. 197 КК

Діяння в аналізованому посяганні описано в диспозиції ст. 197 КК словами: «невиконання або неналежне виконання особою, якій доручено зберігання чи охорона чужого майна, своїх обов’язків. Воно може полягати:

1) у невиконанні обов'язків щодо зберігання або охорони чужого майна, тобто у бездіянні повному;

2) у неналежному виконанні таких обов'язків, коли особа вчиняє певні дії, але не в повному обсязі, чи не ті дії, які слід було б вчинити. При цьому має місце часткове бездіяння.

Отже, суспільне небезпечне діяння в даному посяганні полягає в повній або частковій бездіяльності. У теорії кримінального права та на практиці загальновизнано, що кримінальна відповідальність за бездіяльність настає за наявності одночасно таких умов:

1) особа була зобов'язана вчинити певну конкретну дію, але не виконала її. Обов'язки з охорони або зберігання державного або колективного майна можуть виникати:

— з трудового договору. В трудові обов'язки сторожа, комірника, інших категорій працівників входить збереження майна від розкрадання, псування, заподіяння шкоди іншим шляхом; вчинення дій, що полягають в протидії розкрадачам, а також інформування інших працівників та спеціальних служб про погрозу викрадення, знищення або пошкодження майна чи про вже початі посягання, боротьба із шкідливими наслідками сил стихії тощо;

— із спеціального доручення. Обов'язки вчиняти вже зазначені та аналогічні їм дії може бути покладено адміністрацією підприємств, установ, організацій також на працівників, до трудових функції яких безпосередньо не входять відповідні функції. Як правило, такі обов'язки за спеціальним дорученням покладаються тимчасово, наприклад, на час відсутності іншого працівника;

— з цивільно-правової угоди. Відповідні обов'язки можуть виникати з окремого договору між організацією та громадянином, наприклад, з договору підряду;

— з інших правових підстав, зокрема локальних правових актів підприємств. Наприклад, відповідні обов'язки можуть покладатися на студентів та учнів, котрі проходять виробничу практику на підприємстві, в установі, організації, не будучи пов'язаними з ними трудовими відносинами;

2) особа могла вчинити дію. Можливість вчинити дію, до якої зобов'язують трудовий договір, спеціальне доручення чи інші підстави, є тоді, коли особа має для цього фізичні сили, матеріальні засоби, інші ресурси. Так, не може відповідати за бездіяльність сторож, котрий був зв'язаний чи котрий не повідомив про напад міліцію, оскільки не було телефонного зв'язку чи його було пошкоджено;

3) вчинення дії, яку особа була зобов'язана і могла вчинити, відвернуло б суспільне небезпечні наслідки. Тобто очікувана активна поведінка перервала б негативний розвиток події, запобігла б заподіянню шкоди. Коли немає такої умови, як і будь-якої з уже зазначених, кримінальна відповідальність за бездіяльність не настає. Наприклад,, не може нести відповідальності за ст. 197 КК черговий пожежно-сторожової охорони, котрий використав усі наявні вогнегасники, однак загасити пожежу, викликану блискавкою, так і не зміг, за те, що настали шкідливі наслідки.

Кримінальна відповідальність за ст. 197 КК настає, якщо ці дії спричинили тяжкі наслідки для власника майна.

З такого формулювання можна зробити висновок: аналізований склад злочину є матеріальним, а суспільне небезпечні наслідки такого посягання полягають у заподіянні тяжких наслідків для власника майна.

Тяжкі наслідки – оціночна категорія, яка полягає встановленню у кожному випадку з урахуванням всіх обставин справи.

На користь того, що наслідки даного злочину полягають у заподіянні лише шкоди матеріального характеру, майнової шкоди, може бути наведено такі самі аргументи, які вже аналізувалися щодо кваліфікуючої ознаки розкрадання великий, особливо великий розмір.

До уваги, як і в інших випадках, слід брати лише заподіяну пряму дійсну шкоду, яка визначається, головним чином, вартістю викраденого, знищеного або пошкодженого майна. Втрачену вигоду (не-одержані доходи) не може бути визнано наслідками злочину.

Виходячи з цього, можна зробити висновок, що:

1) шкода державі або суб'єктам права колективної чи приватної власності заподіюється внаслідок розкрадання, пошкодження, знищення майна;

2) розкрадання, пошкодження, загибель майна викликано факторами, які лежать поза поведінкою суб'єкта злочину, передбаченого ст. 197 КК, — діями сил природи тощо;

3) внаслідок злочинно-недбалого ставлення до своїх обов'язків особа не втручається в розвиток причинного зв'язку, не перешкоджає настанню шкоди.

Суб’єкт неналежного виконання обов’язків по охороні майна

Такий злочин вчиняється спеціальним суб'єктом, який має бути наділений (характеризується) спеціальними ознаками:

1) бути приватною, тобто не службовою собою. Відповідні діяння посадових осіб кваліфікуються за статтями КК про службові злочини;

2) виконувати спеціальні обов'язки щодо зберігання або охорони майна. Підстави виникнення таких обов'язків названо вище.

Дата добавления: 2014-01-04