Її конкурентоспроможності

Якість продукції, як основний показник

Якість продукції згідно ГОСТу 15467-79 – це сукупність властивостей продукції, що обумовлюють її придатність задовольняти певні потреби у відповідності з її призначенням, [ 17, -С.225].

Якість продукції не є стабільна, оскільки вона змінюється залежно від потреб суспільства з плином часу. Те, що було якісно вчора вже не якісно сьогодні, а те, що якісно сьогодні буде неякісним завтра.

Через це її можна розглядати, як – здатність виробу або послуги послідовно відповідати на очікування споживача або перевищувати їх.

Необхідність підвищення якості продукції зумовлюється такими обставинами:

· об’єктивними потребами НТП;

· обмеженістю ресурсів;

· кон’юнктурою на споживчому ринку;

· посиленням конкурентної боротьби;

· лібералізацію зовнішньоекономічної діяльності тощо.

Термін якість використовують по-різному. В одному випадку його пов’язують з категорією якості товару (послуги), в другому – з технологією виготовлення або певними характеристиками, такими як я, “зручність”, “простота у користуванні”, в третьому – з ціною “дешево” або “дорого”. Інколи визначальним є “імідж фірми-виробника”.

Це пояснюється суб’єктивною оцінкою якості споживачем. Вони цінують певні параметри виробів або послуг і саме з ними пов’язують якість.

В дійсності, якість пов’язується не з одним, а з цілою низкою параметрів якості. Це такі параметри, як:

· експлуатація – основні характеристики товару або послуги;

· особливості – додаткові характеристики;

· відповідність – наскільки (в якій мірі) товар (або послуга) відповідає вимогам споживача;

· надійність – сталість в експлуатації;

· термін служби – корисне життя товару або послуги;

· відчутна якість – опосередкована оцінка якості (імідж, репутація);

· післяпродажний сервіс – обробка скарг або контроль задоволення споживача.

Для керівництва компанії важливо усвідомити в який спосіб якість продукції та послуг може вплинути на організацію, та враховувати їх в процесі розробки програм з гарантії якості. Ось деякі з основних видів впливів якості на організацію:

· банкрутство (або втрата бізнесу);

· зобов’язання (або відповідальність);

· продуктивність;

· витрати та ціни;

· конкурентоспроможність.

Сертифікація продукції – це діяльність тих чи інших органів та суб’єктів господарювання з підтвердження відповідності продукції вимогам, встановленим нормативними документами.

Сертифікація розглядається в якості засобу, що:

· по-перше, забезпечує гарантування прав споживачів щодо якості продукції та реклами виробникам товарів (послуг);

· по-друге, запобігає появі на ринку товарів, що загрожують здоров’ю людей, або оточуючому середовищу;

· по-третє, захищає національні ринки від засилля товарів імпортного виробництва;

· по-четверте, підвищує конкурентоспроможність національного виробника;

· по-п’яте, сприяє участі виробників (продавців) у міжнародній торгівлі;

· по-шосте, сприяє прискоренню НТП.

Процес сертифікації можна охарактеризувати за допомогою певних ознак;

· за колом учасників: міжнародна, регіональна, багатостороння, двостороння, національна;

· за правовою ознакою: обов’язкова та добровільна;

· за процедурою проведення: самосертифікація та сертифікація третьою стороною.

Обов’язкова – це діяльність суб’єктів господарювання з підтвердження відповідності продукції показнику, що забезпечує безпеку життя, здоров’я та майна громадян, а також охорону навколишнього середовища, та іншим законодавчо встановленим показникам.

Добровільна – це діяльність відповідних органів та суб’єктів господарювання з підтвердження відповідності продукції показникам за якими, законодавчо, проведення обов’язкової сертифікації не передбачено.

Самосертифікація (або заява постачальника про відповідність продукції), полягає в тому, що заходи із забезпечення відповідності продукції вимогам стандартів проводяться підприємствами-виробниками без участі сторонніх організацій.

Сертифікація третьою стороною, тобто посередницька, передбачає участь сторонніх організацій, які оцінюють та підтверджують вартість проведених заходів відповідно до прийнятих правил, здійснюють випробування зразків, нагляд за станом технологічного процесу.

На продукцію, що пройшла сертифікацію:

а) видається сертифікат відповідності;

б) продукція маркерується знаком відповідності;

в) продукція заноситься у сертифікаційному центрі до списку виробів дозволених до продажу;

г) підприємству видається свідоцтво про визнання сертифікату.

Сертифікат відповідності – документ, що видано за правилами системи сертифікації на підтвердження відповідності сертифікованої продукції вимогам нормативних актів та конкретних стандартів або інших нормативних документів з стандартизації.

Знак відповідності – зареєстрований у встановленому порядку знак, який за правилами системи сертифікації підтверджує відповідність маркерованої ним продукції вимогам нормативних актів та конкретних стандартів або інших нормативних документів з стандартизації.

Система сертифікації – система, що володіє власними правилами процедури та управління для проведення сертифікації продукції.

Найбільше розповсюдження отримали системи, коли сертифікаційним органом є національна організація з сертифікації (стандартизації).

В Україні національним органом, що здійснює сертифікацію (стандартизацію) продукції є Держстандарт України, а також мережа державних випробувальних центрів (ДВЦ).

Протягом останніх років почали формуватися й міжнародні системи сертифікації. Координує заходи зі створення таких систем спеціальний комітет із сертифікації – СЕРТИКО, що діє у складі ІСО.

Згідно документів Міжнародної організації з стандартизації (ІСО) під стандартизацією розуміється діяльність, що полягає у віднаходженні рішень для повторювальних задач в сфері науки, техніки та економіки і яка спрямована на досягнення оптимального рівня впорядкування в певній галузі.

Результати стандартизації відображаються в спеціальній нормативно-технічній документації. Основними її видами є: стандарти і технічні умови.

Стандарти і технічні умови – документи, що містять обов’язкові для виробників продукції норми якості виробу і способи їхнього досягнення (набір показників якості, рівень кожного з них, методи і засоби вимірювання, випробувань, маркування, пакування, транспортування та зберігання продукції).

За своїм статусом стандарти поділяються за такими категоріями:

1. Міжнародні стандарти ІСО серії 9000.

2. ГОСТи – стандарти колишнього СРСР, що визнані міждержавними в межах СНД;

3. ДСТУ – державні стандарти України;

4. Галузеві стандарти;

5. Стандарти науково-технічних та інженерних товариств;

6. Технічні умови;

7. Стандарти підприємств.

В дійсний час у світі помітно збільшились вимоги споживачів щодо якості продукції.

В 1987 році вийшли у світ міжнародні стандарти ІСО серії 9000 з систем якості. Разом з раніше вирішеним термінологічним стандартом ІСО 8402 вони утворили основоположний комплекс міжнародних документів, що практично охоплює всі можливі сфери застосування.

Продукція, що виготовлена з відхиленням від стандартів та технічних умов, вважається дефектною, або бракованою.

Дефектом називається кожна окрема невідповідність продукції вимогам, що встановлені нормативною документацією.

Відхилення дійсного значення показника якості продукції від номінального значення, що знаходяться в межах встановлених нормативною документацією називають допустимим відхиленням.

Розрізняють дефекти:

· конструктивні;

· виробничі.

Конструктивним називається невідповідність вимогам конструктивної документації.

Виробничим називається невідповідність вимогам технологічної документації.

· явні;

· скриті.

Явний – це дефект для виявлення якого, контрольною документацією передбачені відповідні правила, методи та засоби контролю.

Скритий – це дефект для виявлення якого не передбачені необхідні правила, методи та засоби контролю.

· критичні;

· значні;

· малозначні.

Критичний – дефект за наявності якого використання продукції за призначенням практично неможливе або неприпустимо.

Значним – дефект, що не є критичним, проте істотно впливає на використання продукції або її довговічність.

Малозначний – дефект який істотно не впливає на використання продукції за призначенням або її довговічність.

Відповідно до наведеної класифікації дефектів за результатами контролю розрізняють наступні одиниці продукції:

а) критично дефектні, тобто ті, які мають щонайменше один критичний дефект;

б) значно дефектні, тобто ті, які мають один або декілька значних дефектів, але не мають критичних дефектів;

в) малозначно дефектні, тобто ті, що мають один, або декілька малозначних дефектів, по окремості або у сукупності, але не мають значних і критичних дефектів.

· виправні;

· невиправні.

Виправний – дефект усунення якого практично можливе та економічно доцільно.

Невиправний – дефект усунення якого практично не можливе та економічно недоцільне.

Невиправні дефекти можуть переходити у категорію виправних у зв’язку зі зміною технології виготовлення продукції та зі зниженням витрат на усунення даного дефекту.

Придатна одиниця продукції (придатний виріб) – повинна задовольняти усім вимогам нормативної документації, тобто не мати дефектів.

Інколи придатна продукція повинна не тільки складатись з придатних одиниць, але й також повинна мати задовільні показники однорідності.

Браком називається одиниця продукції, що має хоча б один дефект або сукупність таких одиниць.

Поняття “ брак ” співпадає з поняттям “ забракована продукція ”, якщо продукція складається з однієї одиниці, що виявилася дефектною, або з сукупності одиниць, в кожній з яких є щонайменше один дефект.

Якщо продукція, що складається із сукупності одиниць (напр., партія виробів), забракована за результатами вибіркового контролю, то в ній окрім дефектних одиниць (дефектних виробів) можуть вміщувати придатні одиниці (придатні вироби). При цьому брак може виокремлюватись з забракованої продукції шляхом її вибраковки методом суцільної перевірки.

Продукція, що складається з придатних одиниць, може бути забракована у зв’язку з отриманням при випробуваннях незадовільного значення показника однорідності.

В наведених випадках поняття “брак” та “забракована продукція” не співпадають.

Розрізняють брак:

1. Невиправний – брак, що складається з одиниць продукції в кожній із яких є хоча б один невиправний дефект.

2. Виправний – якщо усуваються усі дефекти.

3. Внутрішній – якщо виявлений всередині підприємства;

4. Зовнішній – якщо виявлений у споживача.

Облік та аналіз внутрішнього браку ведеться на підставі актів про брак, що виписуються контролером ВТК (або майстра) при його виявленні.

Дата добавления: 2014-01-04