Питання1 організаційні та структурні зміни в системі органів та установ виконання кримінальних покарань в УРСР в 70—80-ті роки ХХ ст

ПЛАН ЛЕКЦІЇ

Охарактеризувати процес реформації пенітенціарної системи та нормативне закріплення порядку відбування покарання.

Вступ

Питання лекції:

1. Організаційні та структурні зміни в системі органів та установ виконання кримінальних покарань в УРСР в 70—80-ті роки ХХ ст..

2. Криза радянської випрано-трудової системи виконання покарань та спроби її реформування під час „перебудови”.

Розвиток установ і органів, виконуючих інші покарання і заходи кримінально-правової дії, в 70— 80-ті роки головним чином визначався становленням нових кримінально-правових інститутів — умовного засудження і умовного звільнення з обов'язковим залученням до праці.

У середині 70-х років Міністерству внутрішніх справ СРСР в порядку експерименту було дозволено організувати колонії-поселення для вперше засуджених до позбавлення волі, що вчинили злочини з необережності, яким суд призначив відбування покарання в колоніях загального режиму. Діяльність експериментальних колоній показала досяжність цілей покарання відносно даної категорії засуджених в умовах напіввільного режиму.

5 червня 1973 року було уточнено порядок розміщення засуджених до позбавлення волі у виправно-трудових установах (Відомості Верховної Ради N 25, 1973 р.). У червні 1974 року Управління ВТУ МВС України було перетворено в Головне управління ВТУ, що природно, черговий раз призвело до зміни його структури. Зокрема, до складу Головного управління ВТУ ввійшло управління матеріально-технічного постачання, яке до цього було самостійним структурним підрозділом міністерства, хоча обслуговувало воно в основному виправно-трудові установи. У 1974 р. УК УРСР були внесені доповнення про умовне засудження з обов'язковим залученням до праці. Фактично така міра могла застосовуватися до 10—12% засуджених.

Тому Указом Президії Верховної Ради СРСР від 8 лютого 1977 р. був введений новий вид колоній-поселень — для осіб, що вчинили злочини з необережності, засуджених до позбавлення волі на термін не більше п’яти роки. Надалі у виправно-трудові колонії-поселення стали спрямовуватись всі особи, вперше засуджені до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності. Указ Президії Верховної Ради СРСР від 8 лютого 1977 р. закріпив порядок умовного звільнення, що склався з 1964 р., з місць позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці. Таке звільнення стало можливим практично для всіх категорій засуджених, що відбувають покарання в ВТУ будь-якого виду, окрім колоній-поселень. Умовне звільнення з обов'язковим залученням до праці не застосовувалося відносно іноземців і осіб без громадянства, а також засуджених, якими разом з покаранням призначалися заходи примусового лікування від алкоголізму або наркоманії, а також тим, хто не пройшов повний курс лікування венеричного захворювання.

Підставою застосування умовного звільнення з обов'язковим залученням до праці признавалася поведінка засудженого в ВТУ, що свідчить про те, що його подальше виправлення і перевиховання «можливе без ізоляції від суспільства, але в умовах здійснення за ним нагляду». Особи, систематично або злісно порушуючи режим відбування покарання, не підлягали умовному звільненню.

23 березня 1977 року Виправно-трудовий кодекс України доповнений новим розділом - Порядок і умови виконання умовного осуду до позбавлення волі й умовного звільнення з місць позбавлення волі з обов’язковим залученням до праці. Були внесені доповнення, що стосуються підстав і порядку призначення умовного засудження з обов'язковим залученням до праці - цей захід міг застосовуватися до повнолітніх працездатних осіб, вперше засуджених за умисні злочини на строк до трьох років, а до вперше засуджених за злочини, вчинені по необережності, — на строк до п'яти років.

Закон не дав конкретного найменування органів, що забезпечують виконання умовного засудження і умовного звільнення з обов'язковим залученням до праці. В ВТК УРСР вони іменувалися «органами внутрішніх справ», а у відомчих нормативних актах МВС СРСР — «спеціальними комендатурами органів внутрішніх справ». Вони організовувалися в системі П'ятого Головного управління МВС СРСР. МВС СРСР затвердило інструкцію про роботу спеціальних комендатур.

Спеціальні комендатури створювалися спочатку також в місцях компактного мешкання засуджених до заслання.

Перелік місцевостей, в яких повинні відбувати покарання особи, засуджені до заслання, а також перелік місцевостей, в яких заборонялося проживати засудженим до заслання, встановлювався Радою Міністрів СРСР і Радою Міністрів УРСР.

У 1982 р. МВС СРСР затвердило інструкцію, згідно якої виконання заслання і висилки покладалося на інспекції виправних робіт міськрайвіддів внутрішніх справ.

У 1983 р. інструкціями МВС СРСР на інспекції виправних робіт був покладений контроль за виконанням покарання у виді позбавлення права посідати певні посади або займатися певною діяльністю, а також контроль за поведінкою повнолітніх осіб, засуджених умовно або з відстроченням виконання вироку. Аналогічні функції відносно засуджених неповнолітніх виконували інспекції у справах неповнолітніх міськрайвіддів внутрішніх справ.

Дата добавления: 2014-01-04