Сучасна риторика

Риторика. Основні закони риторики.

Рито́рика — теорія красномовства; наука про ораторське мистецтво; майстерність вживання мови для передачі інформації і для інтелектуального та емоційного переконання.

Засвоєння риторики ораторами вважалося необхідною підготовкою в стародавній Греції та Римі. Найвидатніші теоретики риторики були в Греції, а практики - у Римі.

Інтелектуальні посібники, написані Арістотелем, Квінтіліаном і Цицероном, як і вся літературна критика базувалась на риторичних правилах.

Арістотель кодифікував правила риторичного змісту під категоріями винахідливості, пристосування і стилю.

На зламі XX сторіччя відродження риторичної думки означилося заснуванням факультетів риторики й промов при закладах освіти, а також формуванням національних та міжнародних риторичних професійних організацій. Теоретики загалом погоджуються, що значною причиною такого відродження вивчення риторики стало поновлене визнання важливості мови й переконання в щоразі більш просякнутому медіа XX сторіччі. Початок панування реклами та мас-медіа, як-от фотографія, телеграфія, кіно й радіо надали більшу роль риториці в житті людей.

Викладання риторики в Західній Європі і у США поновилося з кінця 50-х років XX сторіччя. А з появою таких шкіл, як група «µ» («Мю») у Бельгії та Франції, риторику взагалі почали вважати одним із найцікавіших, найактуальніших і найперспективніших напрямів функціонально-комунікативного підходу до вивчення мови.

До визначних теоретиків сучасної риторики належать Хаїм Перельман, Генрі Джонстоун, Кеннет Берк, Маршалл Маклуен та І. В. Річардс.

Риторика з напівсхоластичної науки про пишне мовлення (так її витлумачували в середньовіччі) стає наукою про ефективне спілкування у всіх можливих життєвих комунікаціях. Сприйняття риторики в такому ключі визначає необхідність риторичної освіти на всіх рівнях її здобуття. Шведський професор Хосе Луїс Рамірес, вважає риторику основою не лише освіти, а й громадянського суспільства.

У сучасній філософії та лінгвофілософії з'явився напрям комунікативної філософії. Його ідея — так звана ідеальна комунікація, або трансцендентна прагматика і трансцендентна риторика. Представники цього напряму (Юрґен Габермас, Вітторіо Гьосле та інші), стверджують, що гармонійне суспільство може існувати тільки в тому випадку, коли воно послуговується ідеальною риторикою. Ідея риторики ефективного спілкування та трансцендентної прагматики скерована на те, щоб якомога більша кількість членів суспільства була озброєна риторичними знаннями і, спілкуючись між собою, створювала гармонійне суспільство. Тобто комунікація між різноманітними суспільними осередками, організаціями, установами повинна бути не конфронтативною, а толерантною та ефективною. Ідея толерантності спілкування ґрунтується на багатьох чинниках, найважливішим серед яких є засвоєння риторичних умінь і навичок.^[1].

На сьогоднішній день дуже мало уваги приділяється риториці, можливо тому в нашій країні немає стійкої і виваженої політики демократії. Сучасна риторика – це теорія та майстерність ефективного (доцільного, впливового, гармонійного) мовлення. Предметом сучасної загальної риторики є загальні закономірності мовленнєвої поведінки, що діють у різних ситуаціях спілкування, сферах діяльності, та практичні можливості використання їх з метою створення ефективного висловлювання. Ефективність мовлення визначається найменшими втратами в процесі його передавання від мовця до слухача у всіх трьох типах інформації, які зазвичай містять мовлення: понятійно-логічні, оціночні (+ або -), емоційні. Доцільність мовлення – це його відповідність основній меті мовця, його мовленнєвому наміру. Впливовість мовлення – це його здатність розбудити розум і почуття, змусити слухача спочатку прислухатися, прихильно та зацікавлено, а потім змусити прийняти те бачення оточуючого світу, яке йому запропонує мовець.

Дата добавления: 2014-01-04