Особливості розвитку державної освітньої політики України з питань забезпечення здорового способу життя молоді

Відправною точкою нового етапу ми вважаємо 1999 рік, що ознаменувався ухваленням значної кількості вагомих міжнародних та вітчизняних документів, які мали особливий вплив на формування державної освітньої політики з питань ЗСЖ молоді України. Серед них документ світового значення «Здоровье – 21.Основы политики достижения здоровья для всех в Европейском регионе ВОЗ» (ВООЗ ЄРБ) та низка українських: Закон України «Про загальну середню освіту» (1999), Указ Президента України від 27 квітня 1999 року «Про заходи щодо розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя», Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 5 січня 1999 року №1 «Про поліпшення діяльності органів і закладів охорони здоров’я з питань формування здорового способу життя, гігієнічного виховання населення», лист Міністерства освіти України «Про вивчення валеології у новому навчальному році», Програма з основ безпеки життєдіяльності для загальноосвітніх закладів України.

На підставі завдань щодо сприяння здоровому способові життя, що визначені в «Основах політики досягнення здоров’я для всіх у ХХІ столітті в Європейському регіоні», проаналізуємо законодавчі та нормативні акти України, що мали вплив на освітню політику з досліджуваних питань у хронологічному порядку. Першим документом цього року є Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 5 січня 1999 року № 1 «Про поліпшення діяльності органів і закладів охорони здоров’я з питань формування здорового способу життя, гігієнічного виховання населення». У ньому робота з формування здорового способу життя та гігієнічного виховання населення визначається як одне з основних завдань органів і закладів охорони здоров’я. Наказ вимагає від керівництва місцевих органів охорони здоров’я залучення до реалізації вказаної роботи медичних працівників усіх спеціальностей, забезпечення координації діяльності з формування здорового способу життя та гігієнічного виховання населення інших секторів. Тому до виконання завдань залучено МОН.

Законодавство України про загальну середню освіту базується на Конституції України і складається із Закону України «Про освіту», інших
нормативно-правових актів та міжнародних договорів України, згоду
на обов’язковість яких надала Верховна Рада України. Аналіз нового Закону України «Про загальну середню освіту» вказує на визнання на державному рівні освітньої політики проблеми здорового способу життя школярів. УСтатті 2 «Основні завдання законодавства України про загальну середню освіту» говориться про «забезпечення» і «визначення» прав та обов’язків, проте поняття «здоров’я» та «ЗСЖ» не трапляються. Водночас серед завдань загальної середньої освіти у Статті 5 вказано на необхідність виховання свідомого ставлення до свого здоров’я та здоров’я інших громадян як найвищої соціальної цінності, формування гігієнічних навичок і засад здорового способу життя, збереження і зміцнення фізичного та психічного здоров’я учнів (вихованців). А у Статті 22 «Охорона та зміцнення здоров’я учнів (вихованців)» визначено, що загальноосвітній навчальний заклад гарантує безпечні та нешкідливі умови навчання, режим роботи, умови для фізичного розвитку та зміцнення здоров’я, формує гігієнічні навички та засади здорового способу життя учнів (вихованців). Це ж затверджено в повноваженнях загальноосвітнього навчального закладу (Стаття 38). Важлива складова державної освітньої політики – визначення повноважень органів влади та органів місцевого самоврядування. У системі загальної середньої освіти, згідно із Законом «Про освіту», до їх повноважень належать: забезпечення соціального захисту, охорона життя, здоров’я та захист прав педагогічних працівників, спеціалістів, які беруть участь у навчально-виховному процесі, учнів (вихованців) загальноосвітніх навчальних закладів (Стаття 37).

Побудова незалежної держави на демократичних засадах після тривалого тоталітарного режиму, більша відкритість світові зумовили дезорієнтацію певної частини населення, у тому числі молоді, стосовно моральних і життєвих цінностей, тому спостерігається розвиток негативних процесів у духовній сфері, деформування моральних засад суспільства. На це вплинула пропаганда жорстокості, бездуховності, насильства, ослаблення виховної роботи з боку органів виконавчої влади, закладів освіти і культури. 1999 року опубліковано Указ Президента «Про заходи щодо розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя громадян» (N 1195/99 від 17.09.99). Вважаємо за необхідне підкреслити, що вперше у назві документа такого рівня використовується термін «здоровий спосіб життя», що свідчить про визнання на найвищому державному рівні важливості сприяння зазначеній діяльності. Для зміцнення духовних засад суспільства, захисту моралі та посилення виховної роботи серед населення, запобігання негативним процесам у духовній сфері схвалено основні напрями розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя громадян України (Указ Президента України від 27 квітня 1999 року N 456/99). Врахувуючи тему дослідження, ми виокремили такі напрями: - запобігання негативному впливові на свідомість громадян інформації, яка містить елементи жорстокості, насильства, порнографії, пропагує наркоманію, пияцтво, алкоголізм та тютюнопаління, спричиняє випадки девіантної та антисоціальної поведінки; - впровадження в суспільну свідомість переваг здорового способу життя, формування національного культу соціально активної, фізично здорової та духовно багатої особистості. Реалізація цих напрямів з урахуванням пропозицій укладачів програми потребувала: - координації зусиль міністерств, інших центральних і місцевих органів виконавчої влади, тих, що здійснювали виховні, інформаційні, освітні та оздоровчі функції, вдосконалення сучасної нормативно-правової бази регулювання відносин у цій сфері;- забезпечення організаційних та ідеологічних передумов для
впровадження в суспільну свідомість переваг здорового способу
життя шляхом реалізації цільової програми «Фізичне виховання –
здоров’я нації» та цільових програм центрів соціальних служб для
молоді;- посилення науково-методичного та інформаційного
забезпечення розвитку духовності й моральності громадян,
використання можливостей засобів масової інформації у пропаганді
національних і загальнолюдських духовних та моральних цінностей,
створення з цією метою культурно-просвітницьких, виховних теле- і
радіопрограм для сім’ї, дітей і молоді;- перегляду практики організації та проведення культурно-дозвільних заходів, щоб посилити просвітницько-виховний вплив на населення;- розроблення та реалізації серед молоді та неповнолітніх комплексних планів запобігання девіантній поведінці, антисоціальним проявам, профілактики правопорушень, … розроблення та впровадження системи всеукраїнських акцій «Антинаркотик», «АнтиСНІД», «Тверезість», «Життя без паління» та інших;- суворого дотримання правил торгівлі тютюновими виробами і
алкогольними напоями та вирішення питання про її заборону поблизу
закладів освіти і виховання.

На виконання Указу Президента Кабінет Міністрів України розробив Національну програму патріотичного виховання населення, формування здорового способу життя, розвитку духовності та зміцнення моральних засад суспільства, яка затверджена постановою Уряду від 15 вересня 1999 року №169711. Серед інших цей документ містить розділ «Формування здорового способу життя», який передбачає заходи, спрямовані на реалізацію напрямів діяльності, передбачених згаданим указом Президента. Аналіз змісту розділу свідчить, що більшість заходів стосується забезпечення та промоції однієї складової ЗСЖ – фізичного виховання, а решта – безпеки життєдіяльності. З метою координації діяльності для виконання Національної програми вперше було утворено Всеукраїнську координаційну раду з питань розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя громадян. Представником від освіти у складі Ради затвердили кандидатуру Кременя Василя Григоровича – Міністра освіти і науки України. Контроль за виконанням програми засвідчив недостатність здійснюваних заходів щодо зміцнення моральних та етичних засад у суспільстві. Незважаючи на зміни, внесені згідно з Указами Президента N 574/2000 від 07.04.2000, Указ втратив чинність на підставі Указу Президента N 1071/2001 (1071/2001 від 13.11.2001). На виконання Указу Президента України від 15.03.2002 N 258 «Про невідкладні додаткові заходи щодо зміцнення моральності у суспільстві та утвердження здорового способу життя» МОН розробив і затвердив низку заходів на 2002‑2003 роки щодо вдосконалення позакласного виховання та навчання учнівської молоді насамперед за місцем проживання, активізації розвитку культурно-просвітницької роботи, фізичної культури і спорту в молодіжному середовищі, підтримки студентського та учнівського самоврядування, посилення його ролі у збереженні моральності, утвердженні здорового способу життя молодого покоління.

Низький рівень обізнаності населення з проблемами репродуктивного здоров’я, інформованості населення про здоровий спосіб життя та необхідність регулярних профілактичних оглядів – головні чинники, що призводять до високого рівня поширення хвороб, що передаються статевим шляхом серед молоді України. Одним з основних напрямів Концепції безпечного материнства (1999) визначено розвиток системи інформаційного забезпечення населення з питань здорового способу життя. У розділі 4 підкреслено, що поставленої мети можна досягти шляхом введення у навчальні плани середніх шкіл курсу «валеології» (предмет про здоровий спосіб життя) як самостійного предмета і доповнення цього курсу питаннями репродуктивного здоров’я.

Попри це, як уже згадувалося, з 1999/2000 навчального року, унаслідок негативної оцінки певних тем, зокрема статевого виховання, з боку релігійних організацій, батьків, педагогів валеологія поступово зникає з розкладів загальноосвітніх навчальних закладів (В.І.Шахненко, 2005). Валеологію 1999 року замінив новий курс «Основи безпеки життєдіяльності. 1–11 класи» (Програма з основ безпеки життєдіяльності для загальноосвітніх закладів України // Інф. зб. Міністерства освіти і науки України. – 1999. – №22. – С.3-30). У навчальній програмі значне місце займали питання безпеки життєдіяльності і поведінки учнів у надзвичайних ситуаціях. Водночас був розділ, присвячений здоров’ю, здоровому способові життя і навичкам профілактики захворювань. Цього, на думку фахівців, було недостатньо для досягнення поставлених завдань.

Наступний 2000 рік був не менш насичений подіями, що мали вплив на розвиток освітньої політики з питань ЗСЖ молоді України. Процес гуманізації та демократизації освіти, методологічна переорієнтація процесу навчання на розвиток особистості вимагали переходу на новий зміст освіти (Постанова Кабінету Міністрів України: «Про перехід загальноосвітніх навчальних закладів на новий зміст, структуру і 12-річний термін навчання» №1717 від 16.11.2000р.). Так, згідно з Законом України «Про загальну середню освіту» у 2000 році було розроблено «Державний стандарт початкової загальної освіти», відповідно до вимог якого змінено типові навчальні плани. Освітні галузі Базового навчального плану в Типових навчальних планах представлені предметами та курсами. Галузь «Основи здоров’я і фізична культура» реалізується інтегрованим курсом «Основи здоров’я і фізична культура», а також змістом окремих предметів і передбачає прищеплення учням навичок здорового способу життя та фізичної культури. Формування знань та навичок з основ безпеки життєдіяльності здійснюється в рамках інтегрованого курсу «Основи життя і фізична культура». Таким чином, усе вказує на те, що завдання освітньої галузі «Здоров’я і фізична культура» – забезпечення свідомого ставлення учнів до свого здоров’я, сприяння фізичному розвиткові, формування основ здорового способу життя. До того все це мало виконуватися на уроках фізичної культури (В.І.Шахненко, 2005).

Довготривалі пріоритети державної політики у сфері освіти визначені у стратегічному документі – Національній доктрині розвитку освіти України (затверджена Указом Президента України №347/2002 від 17 квітня 2002 року). Серед пріоритетних напрямів державної політики щодо розвитку освіти Доктрина визначає: формування національних та загальнолюдських цінностей; пропаганду здорового способу життя; розширення україномовного освітнього простору. Окрім того, підкреслюється, що держава повинна стимулювати в молоді прагнення до здорового способу життя.

Цей документ обґрунтував систему концептуальних ідей та поглядів на стратегію й основні напрями розвитку освіти в першій чверті ХХІ століття.

На відміну від попередньої програми, більша увага в Доктрині приділяється забезпеченню здоров’я громадян. У четвертому розділі «Освіта і фізичне виховання – основа для забезпечення здоров’я громадян», зокрема, зазначається, що пріоритетним завданням системи освіти є виховання людини в дусі відповідального ставлення до власного здоров’я і здоров’я інших людей як до найвищої індивідуальної і суспільної цінності. Визначені шляхи реалізації: розвиток валеологічної освіти, повноцінне медичне обслуговування, оптимізація режиму навчально-виховного процесу, створення екологічно сприятливого життєвого простору. До того ж підкреслена роль держави разом із громадськістю у сприянні збереженню здоров’я учасників навчально-виховного процесу, залученню їх до занять фізичною культурою і спортом, недопущенню будь-яких форм насильства в навчальних закладах, а також проведенню та впровадженню у практику результатів міжгалузевих наукових досліджень із проблем зміцнення здоров’я, організації медичної допомоги дітям, учням і студентам, якісному медичному обслуговуванню працівників освіти, пропаганді здорового способу життя та вихованню культури поведінки населення.

У програмі чітко прослідковується кореляція з вимогами Державного стандарту початкової загальної освіти [3]. Так, перед системою фізичного виховання поставлена надзвичайно складна мета: стати основою для забезпечення і розвитку фізичного, психічного, соціального та духовного здоров’я кожного члена суспільства яке закладається в усіх ланках системи освіти шляхом використання засобів фізичного виховання та фізкультурно-оздоровчої роботи, що цілком перегукується із завданнями, поставленими перед галуззю «Основи здоров’я і фізична культура».

Для досягнення цієї мети необхідно було забезпечити:

- комплексний підхід до гармонійного формування всіх складових здоров’я;

- удосконалення фізичної та психологічної підготовки до активного життя і професійної діяльності на принципах, що забезпечують оздоровчу спрямованість та індивідуальність підходів;

- використання різноманітних форм рухової активності та інших засобів фізичного удосконалення.

До того ж наголошується, що фізичне виховання як невід’ємна складова освіти забезпечує можливість набуття кожною людиною необхідних науково обґрунтованих знань про здоров’я і засоби його зміцнення, про шляхи і методи протидії хворобам, про методики досягнення високої працездатності та тривалої творчої активності. У системі освіти держава забезпечує розвиток масового спорту як важливої складової виховання молоді [Доктрина]. Виконання зазначених завдань повинно дати змогу, на думку укладачів програми, досягти істотного зниження захворюваності дітей, підлітків, молоді та інших категорій населення, підвищити рівень профілактичної роботи, стимулювати в людей різного віку прагнення до здорового способу життя, зменшити вплив шкідливих звичок на здоров’я дітей та молоді.

В.Мисів вважає, що реалізація Національної доктрини розвитку освіти на сьогодні гальмується постійним недофінансуванням освітньої галузі, неузгодженістю дій центральних та місцевих органів державної влади та місцевого самоврядування, відсутністю чіткого контролю за втіленням основних програмних засад, проголошених Доктриною. Щодо ускладнень із реалізацією завдань, поставлених у четвертому розділі «Освіта і фізичне виховання – основа для забезпечення здоров’я громадян», на нашу думку, існує додаткова причина. Вона полягає у невідповідності між суттю завдання комплексного підходу до гармонійного формування усіх складових здоров’я та забезпеченням та розвитком в усіх ланках системи освіти фізичного, психічного, соціального та духовного здоров’я кожного члена суспільства переважно шляхом використання засобів фізичного виховання та фізкультурно-оздоровчої роботи. А це, на нашу думку, обмежувало можливості комплексного забезпечення виконання поставлених завдань.

Питання забезпечення умов для ЗСЖ залишається актуальним у новому тисячолітті і для державної політики охорони здоров’я. У Концепції розвитку охорони здоров’я населення України (Указ Президента України від 7 грудня 2000 року N 1313/2000) визначені такі шляхи створення умов для здорового способу життя, активізації профілактичної діяльності в системі охорони здоров’я, як: удосконалення нормативно-правової бази, формування державної політики, спрямованої на збереження та зміцнення здоров’я населення; запровадження системи соціально-економічного стимулювання здорового способу життя, обмеження тютюнопаління та реклами алкоголю, тютюну й інших шкідливих для здоров’я речовин; трансформація гігієнічного виховання населення у державну систему безперервного навчання і здійснення на всіх етапах соціалізації особистості.

Власне трансформація гігієнічного виховання значною мірою залежить як від державної освітньої політики, так і від державної політики охорони здоров’я. Це прослідковується у напрямах національної програми «Репродуктивне здоров’я 2001–2005», схваленої Указом Президента Українивід 26 березня 2001 року N 203/2001:

- удосконалення системного навчання і підвищення кваліфікації медичних, педагогічних кадрів, соціальних працівників з урахуванням сучасних науково обґрунтованих підходів до проблем репродуктивного здоров’я;

- сприяння дальшому розвиткові системи виховання, спрямованої на формування у підлітків та молоді відповідального ставлення до репродуктивного здоров’я, планування сім'ї, профілактики захворювань;

- пропаганда здорового способу життя, планування сім’ї, відповідального батьківства, безпечного материнства та залучення до цієї роботи засобів масової інформації.

Відповідно координацію робіт із виконання Програми, а також контроль за цільовим використанням коштів було покладено на Міністерство охорони здоров’я України, до реалізації програми було залучено і Міністерство освіти і науки України.

Інтеграція державних політик охорони здоров’я та освітньої спостерігається й у Міжгалузевій комплексній програмі «Здоров’я нації» на 2002–2011 роки (затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 10 січня 2002р. N 14). Хоча ця Програма розроблена на виконання Указу Президента України від 8 серпня 2000р. N 963 «Про додаткові заходи щодо поліпшення медичної допомоги населенню України», поряд з тим, вона спрямована не лише на задоволення потреб населення в охороні його здоров’я, а й на створення умов для формування здорового способу життя. В основу Програми покладено принципи державної політики у сфері охорони здоров’я, а також Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ). Очевидно, що основні завдання Програми здебільшого зорієнтовані на поліпшення державної політики у сфері охорони здоров’я, та серед них ми виокремили ті, що стосуються забезпечення ЗСЖ молоді нашої країни:

- розроблення і реалізація міжгалузевих стратегій, спрямованих на пропаганду, формування і заохочення здорового способу життя;

- оздоровлення довкілля, забезпечення ефективного запобігання шкідливим для здоров’я чинникам в об’єктах довкілля і здійснення контролю за ними;

- створення сучасної системи інформаційного забезпечення у сфері охорони здоров’я;

- удосконалення інноваційної політики, планування наукових досліджень із пріоритетних напрямів охорони здоров’я;

- розширення міжнародного співробітництва та партнерства, забезпечення інтеграції вітчизняної системи охорони здоров’я в міжнародну систему.

Оскільки здоров’я населення є результатом діяльності не тільки галузі охорони здоров’я, а інтегральним показником успішності функціонування держави, усіх її інституцій, в основу розроблення Програми було покладено міжгалузевий комплексний підхід.

Як і у попередній програмі, координація і виконання левової частки передбачених Програмою заходів покладалася на МОЗ, але в кількох розділах програми стосовно здоров’я дітей і молоді та здорового способу життя одним із співвиконавців визначено МОН.

Зокрема, в IV розділі «Здоров’я дітей і молоді» заплановані такі заходи, що повинні мати певний позитивний вплив на спосіб життя молодого покоління, а саме:

- забезпечити створення належних умов для зміцнення фізичного, психічного та соціального благополуччя дітей і підлітків, розширення їх доступу до оздоровчих закладів, молодіжних клубів;

- вжити заходів щодо забезпечення дітей і підлітків на пільговій основі якісними харчовими продуктами та чистою питною водою з організацією загального харчування в дошкільних закладах, школах, професійно-технічних училищах;

- розробити та впровадити медико-профілактичні заходи щодо адаптації дітей до навчального та психоемоційного навантаження у школах нового типу (гімназії, ліцеї тощо);

- продовжити роботу щодо підвищення якості оздоровлення дітей і молоді та залучення до активних занять фізичною культурою і спортом;

- здійснити заходи щодо оптимізації системи надання медичної допомоги підліткам, передбачивши, зокрема, передачу їх під нагляд дитячих поліклінік;

- розробити та науково обґрунтувати гігієнічні регламенти, медичні, психогігієнічні, психофізіологічні та біоритмологічні основи оптимальної організації навчальної та позанавчальної діяльності учнів в умовах перебування у нових перспективних закладах та установах шкільної освіти, а також під впливом широкого впровадження в навчальний процес новітніх інформаційних технологій;

- науково обґрунтувати та розробити стандарти психофізіологічного розвитку дітей і підлітків, забезпечити їх впровадження у діяльність закладів охорони здоров’я та освіти як невід’ємного елемента діагностики індивідуального рівня розвитку;

- вивчити фізичний розвиток дітей і підлітків окремо міських і сільських регіонів та розробити відповідні стандарти.

Усвідомлення укладачами програми неможливості розвитку профілактики без подальшого удосконалення роботи, пов’язаної з формуванням ЗСЖ, спостерігається в розділіXIX «Формування здорового способу життя». Реалізаціязаходів у співпраці з освітньою галуззю передбачала:

- забезпечення перетворення санітарної освіти в державну систему безперервного медико-гігієнічного навчання і виховання, здійснити його через системи загальної і професійної освіти, масової інформації, охорони здоров’я, фізичної культури та інші соціальні інститути;

- переглянути обов’язкові та факультативні програми фізичного виховання в загальноосвітніх закладах для розширення системи позашкільного фізичного виховання, широкого використання різноманітних форм, методів та фізичної культури;

- проводити роботу з гігієнічного виховання населення, використовуючи засоби телебачення, радіо, літературу, театр, кіно, які сприяють формуванню ідеології здорового способу життя, в тому числі духовного, фізичного і психічного;

- науково обґрунтувати, розробити та широко запровадити методи скринінг-тестування здоров’я як невід’ємного елемента системи медико-профілактичних заходів, звернувши особливу увагу на дітей із груп ризику та з малозабезпечених і проблемних сімей;

- для створення оптимального соціально-психологічного клімату в оздоровчих закладах, ослаблення соціальної напруги запровадити повсюдне проведення в учнівських колективах діагностичних, відновних заходів психогігієнічної корекції;

- увести до програм навчання в загальноосвітніх закладах такий важливий елемент підвищення адаптаційних ресурсів організму, як щоденна «година здоров’я» з використанням традиційних та нетрадиційних методів оздоровлення, підвищенням рівня рухової активності до оптимальних величин;

- забезпечити проведення в загальноосвітніх закладах заходів комплексної оптимізації використання учнями вільного часу, зокрема, впровадження різноманітних форм фізичної культури, психогігієни та психокорекції оптимального рухового режиму тощо;

- передбачити в територіальних та галузевих програмах соціального розвитку заходи щодо створення сприятливих для здоров’я населення умов праці, навчання, виховання, проживання, водопостачання, харчування, транспортного обслуговування, а також охорони довкілля;

- створити і впровадити в повсякденну практику заходи соціально-економічного стимулювання і підтримки здорового способу життя;

- забезпечити підвищення рівня наукових розробок і наукового супроводження розроблених моделей і систем формування здорового способу життя з урахуванням економічних, соціальних, медичних, педагогічних, психологічних та інших аспектів цієї проблеми;

- розширити міжнародне співробітництво з питань формування здорового способу життя, активізувати участь у реалізації міжнародних проектів і програм («Міста здоров’я», «Європейська мережа шкіл сприяння здоров’ю», CINDI, «Здоров’я на робочих місцях», «Європа без тютюну», «Молодь за здоров’я» тощо), налагодити співпрацю з Міжнародним союзом сприяння здоров’ю і санітарної освіти, Асоціацією міст здоров’я, ЮНІСЕФ та іншими міжнародними організаціями;

- оптимізувати мережу, структуру, кадровий потенціал, матеріально-технічну базу, сучасне обладнання та розробити сучасні ефективні профілактичні технології служби формування здорового способу життя;

- створити матеріально-технічні передумови для проведення пропаганди медико-гігієнічних знань;

- розробити цільові комплексні програми зміцнення здоров’я.

Актуальність питань здоров’я, їх спільність для країн із різним ступенем розвитку та вплив на соціальне самопочуття молодої людини засвідчили учасники регіонального форуму з проблем молоді «Молодь ХХІ століття: реалії та перспективи», що відбувся у вересні 2003 року в Києві під егідою Європейської економічної комісії ООН за участю близько 450 делегатів із 25 країн світу.

На думку дослідників, споріднена за напрямами діяльність відомств створює відповідні сектори державної молодіжної політики, зокрема щодо здобуття молоддю освіти, сприяння здоров’ю та здоровому способові життя. Тому цей період характеризується розгортанням роботи Державного комітету України у справах сім’ї та молоді, Державного комітету України з фізичної культури і спорту щодо вирішення широкого спектру молодіжних проблем. Уперше 26 листопада 2003 року на парламентських слуханнях, які проводив Комітет з питань молодіжної політики, фізичної культури, спорту і туризму, було розглянуто питання «Формування здорового способу життя української моло­ді: стан, проблеми та перспективи» (четверте скликання, четверта сесія). Перший заступник Голови Верховної Ради України А.І.Мартинюк підкреслив, що проведення парламентських слухань з питань формування здорового способу життя нашої молоді є особливо актуальним. Оскільки це багатогранний процес, який вимагає комплексного підходу та реалізації скоординованих зусиль законодавців, органів управління, представників усіх соціально-економічних секторів, місцевої вла­ди, засобів масової інформації, недержавних організацій і, голов­не, молодих громадян, тому парламентські слухання, весь їх процес підготовки та обговорення повинні були сприяти визначенню програмних підходів до вирі­шення цієї проблеми за участю всіх зацікавлених сторін. З цією метою для участі у слуханнях були запрошені народні депутати України, члени уряду, керівники державних комітетів, представники Адміністрації Президента, обласних державних адміністрацій, місцевих рад, низки міжнародних організацій, гро­мадських об’єднань, державних структур по роботі з молоддю, лідери молодіжних і дитячих організацій, науковці та ін. Від уряду з доповіддю виступив голова Державного комітету України у справах сім’ї та молоді, а від Верховної Ради – голова Комітету з питань молодіжної політики, фізичної культури, спорту і туризму.

Хронологічний аналіз подій та законодавчо-правових документів дає підстави виокремити такі характерні ознаки другого періоду державної освітньої політики:

- поява інтегрованої освітньої галузі «Здоров’я і фізична культура»;

- заміна предмета «Валеологія» на новий – «Основи безпеки життєдіяльності».

Ми визначили такі тенденції розвитку державної освітньої політики з питань забезпечення ЗСЖ молоді в період 1999–2004рр.:

- зростання ролі держави у сприянні й утвердженні здорового способу життя молоді;

- розвиток нормативно-правової бази освітньої політики з питань забезпечення ЗСЖ молоді; невиконання чинного законодавсва;

- створення цільових національних програм, що сприяли процесові розвитку державної освітньої політики з питань забезпечення ЗСЖ молоді; зростання ролі молодіжної політики у цьому процесі;

- становлення міжгалузевої взаємодії з питань ЗСЖ молоді;

- удосконалення міжнародної співпраці та участь у міжнародних освітніх проектах з питань здоров’я і здорового способу життя молоді;

- формування кадрового потенціалу через залучення системи вищої освіти для підготовки вчителів до викладання нових предметів.

- провідна роль фізичного виховання у формуванні ЗСЖ через освіту;

- розробка навчально-методичного забезпечення (з урахуванням міжнародних та вітчизняних вимог);

- невідповідність кадрового забезпечення потребам (відсутність підготованих до викладання вчителів-валеологів, методистів).

Дата добавления: 2014-01-04