Психологія дорослішання, дорослості та старості

ЛЕКЦІЯ 3

Проведення заняття

ПЛАН

№ п/п	Зміст	Час (хв.)
І	Вступна частина: ­ перевірка наявності студентів, їх готовності до заняття; ­ оголошення теми лекційного заняття і питань; ­ надання основної та додаткової літератури за темою; ­ визначення навчальної та виховної мети заняття; визначення актуальності теми, її логічного зв’язку з іншими темами і практичною діяльністю;	до 10
ІІ	Основна частина: 1. Психологія дорослішання: 1.1.Психологічні особливості підліткового періоду; 1.2.Психологія ранньої і зрілої юності. Висновки до 1-го питання. 2. Психологія дорослості: 2.1.Загальна характеристика раннього дорослого віку; 2.2.Загальна характеристика зрілого дорослого віку. Висновки до 2-го питання. 3. Психологія старості. Висновки до 3-го питання.
ІІІ	Підсумкова частина заняття 1) висновки до лекції; 2) відповіді на запитання; 3) оцінювання ефективності навчального заняття, активності студентів і виставлення оцінок; 4) постановка завдань на самостійну роботу та наступне заняття.	до 10

1.1. Психологічні особливості підліткового періоду (11–14 у дівч., 12–15 у хл.)

Соціальною ситуацією розвитку залишається школа. Її своєрідність полягає у включенні підлітка в нову систему стосунків, спілкування з дорослими та ровесниками, в опануванні нових соціальних функцій. Також ССР особливо залежить від сім’ї, стосунків з батьками. Ці стосунки повинні будуватися на засадах довіри і взаємоповаги.

Основним чинником розвитку підлітка є його власна соціальна активність, спрямована на засвоєння важливих для нього зразків поведінки і цінностей, а також на побудову стосунків із референтними людьми.

Провідна діяльність підлітка включає в себе:

1) спілкування з дорослими. Підліток прагне діяти та виглядати як дорослий, мати його права і можли­вості. Він прагне самостійності, протестує проти опіки, контролю, не­довіри і, водночас, сподівається на допомогу і підтримку до­рослого. Іноді стосунки з дорослими супроводжуються конфліктами та негативними формами поведінки;

2) спілкування з ровесниками характеризується прагненням заслужити авторитет у ровесників. Для цього пот­рібно відповідати очікуванням однолітків, що не завжди є високоморальними. У товаристві ровесників починає ви­роблятися нова система критеріїв оцінювання поведінки та особистості людини, відбувається переоцінка ціннос­тей.

У підлітковому віці дитина більше часу проводить з друзями, наслідує їх. Дружба підлітків ґрунтується на спільних інтересах та вподобаннях.

3) навчання – підліток віддає перевагу тим ви­дам навчальної діяльності, які, на його думку, роблять його дорослим у власних очах та в очах значущих інших. Проте, у більшості підлітків, як правило, знижується інтерес до навчання, а школа перестає бути для них центром особистісного життя.

До психологічних новоутворень підліткового віку належать:

1) почуття дорослості, яке виражає нову життєву позицію підлітка щодо людей і світу та характеризується запереченням своєї приналежності до дітей. Підліток намагається долучитися до життя і діяльнос­ті дорослих шляхом наслідування.

З прагненням підлітка швидше стати дорослим пов'я­зана провідна для нього потреба в самостійності. Цьому сприяє те, що він починає краще розуміти себе, може аналізувати свої вчинки, хоч йому ще важко пе­редбачати їх наслідки. Його поведінка більш осмислена, він краще воло­діє собою. Водночас у підлітків посилюється негативізм щодо вимог дорослих, намагання демонструвати свою неза­лежність.

2) потреба у самоствердженні, яка є настільки сильною, що задля визнання ровес­никами підліток готовий поступитися своїми поглядами та переконаннями, здійснювати вчинки всупереч своїм мо­ральним настановам. Іноді вона спонукає до порушень норм і правил поведінки.

Найпростіші форми самоствердження полягають у зовнішньому наслідуванні дорослих, їхніх шкідливих звичок, особли­востей поведінки. Позитивними формами самоствердження є за­няття спортом, інтелектуальний розвиток тощо.

Для молодших підлітків провідною є потреба в гідному становищі у групі. Старші теж потребують товариства ро­весників, але їх самоствердження виявляється у праг­ненні утвердитись у власних очах, а не в очах оточуючих.

1.2. Психологія ранньої (від 15—16 до 17—18 років) і зрілої юності.

У цей період юнаки і дівчата виявляють високий рівень навчальної діяльності, комунікативності, починають узгоджувати у своєму баченні майбутнього близьку і віддалену перспективи. При цьому вони нерідко переживають кризу ідентичності (або особистісного самовизначення).

Соціальна ситуація розвитку зумовле­на особливостями перебування учня на порозі самостійно­го життя, необхідністю особистісного і професійного самовизначення. Актуальним стає вибір професії, що зумовлює зорієнтованість у майбутнє. Юнак починає оцінювати своє навчання з огляду на його значущість для власного майбутнього.

На цьому віковому етапі відбувається формування ме­ханізму цілетворення, основними проявами якого є наяв­ність у людини певного задуму, плану життя.

Соціальна позиція юнаків і дівчат зорієнтована на здо­буття статусу самостійної дорослої людини. У зв'язку з цим старшокласники виявляють підвищений інтерес до способу життя дорослих. Розширюється коло їх дружньо­го спілкування з однолітками за одночасного підвищення вибірковості особистісних контак­тів і уподобань.

Центральним новоутворення раннього юнацького віку є особистісне самовизначення, що постає як потреба юнаків і дівчат зайняти внутрішню позицію дорослої людини. Для позначення цього феномена використовують поняття «ідентичність» – усвідомлена індивідом самототожність. Вона узгоджує особисті схильності і таланти з раніше пропонованими батьками, однолітками і суспільством ідентифікаціями, а також забезпечує основу для соціальних порівнянь себе з іншими та самим собою. Внут­рішнє чуття ідентичності допомагає ви­значити напрям, цілі і зміст майбутнього життя молодої людини. З його формуванням пов'язана криза ідентичності в ранньому юнацькому віці – особливий момент розвитку, коли однаково динамічно наростає вразливість і розвивається потенціал особистості.

Формування ідентичності залежить від прийняття індивідом власних рі­шень, а також від взяття на себе зо­бов'язань щодо здійсненого вибору.

Крім особистісного і професійного самовизначення, важливими новоутвореннями цього віку є відкриття внутрішнього Я, фор­мування цілісної Я-концепції, світогляду. Також змінюється зміст і загальна спрямованість міжособистісного спілкування, воно стає вибірковим, інтимним, виконує функцію самовираження юнаків і дівчат. Відбувається становлення словесно-логічного мислення, окреслюється індивідуальний стиль інтелектуальної діяльності, розвивається уява тощо.

Загальні особливості зрілої юності (18 – 20 років)

На етапі зрілої юності виникає нова соціальна ситуація розвитку, центром якої є перехід до самостійного життя. Продовжується інтенсивний розвиток самосвідо­мості, молоді люди самовизначаються в системі моральних цінностей, принципів, норм і правил поведінки, усвідом­люють особисту соціальну відповідальність. Нових якос­тей набуває юнацька дружба, а дружба з особою протилеж­ної статі переростає в закоханість.

Зміни в соціальній ситуації розвитку можуть бути пов'язані зі вступом до вищого навчального закладу чи початком трудової діяльності. Молода людина мусить самостійно прий­мати та реалізовувати рішення, розробляти життєві плани. Вона починає активно самостверджуватись у професійній діяльності, здобувати нові знання, адаптовуватися до вимог соціуму. Актуальними стають проблеми незалежного життя, його моральної мети.

На завершення етапу зрілої юності у молодої людини уже сформовані самосвідо­мість, спонукальна та емоційно-вольова сфери, характер і здібності, індивідуаль­ність, інтелект. Юнаки і дівчата досягають значного рівня соціального розвитку, про що свідчить їхня активність у різних сферах суспільного життя.

2.1. Загальна характеристика раннього дорослого віку (20 – 40 років)

Рання дорослістьохоплює він дві фази:

1) під час першої фази (20–30р.) людина досягає піку у своєму фізичному роз­витку. Збагачується її психологічний і соціальний досвід. Розвиток особистості людини зумовлюється облаштуванням сімейного та розвитком професійного життя;

2) друга фаза (30–40р.) Тут людині доводиться ви­рішувати проблеми професійної кар'єри та виховання дітей, досягати ідентичності, розв'язувати суперечність між близькістю та ізоляцією у стосунках з людьми.

На етапі ранньої дорослості особистість бачить ще до­сить значною свою життєву перспективу, реалістично ди­виться на життя, розподіляє майбутнє на послідовні ета­пи.

Найважливішими труднощами цього періоду є одруження, народження й вихо­вання дітей, вибір професійного шляху. Такі події вимага­ють прийняття рішень, що свідчать про підтри­мання, розширення чи зміну раніше сформованих погля­дів. Відчутно змінює Я-образ особистості та критерії її само­оцінки народження дитини. Ці зміни стосуються самоідентичності, перерозподілу ролей у подружніх стосунках і у взаємодії з особами старшого покоління.

У ранньому дорослому віці спонукальна сфера людини може суттєво змінюватися внаслідок непередбачуваних подій (раптова смерть близької людини, втрата роботи, руйнування кар'єри…). Такі події іноді спонукають людину до неадекват­них та деструктивних учинків.

У цьому віці відбувається становлення соціально зрілої особистості. Мотивами професійної діяльності у цьому віці є прагматичні інтереси, творча самореалізація, задоволення потреб у професійному спілкуванні та соціальних контактах, процесуальна мотивація.

Перехід 30-річного рубежу супроводжується переглядом життєвих цілей, планів і цінностей. Після 30 років важливою цінністю людини стає сім'я. Знижується значущість потреби в друзях, однак залишаються стабільними пов'язані з роботою цін­ності.

Перехід від першої фази до другої супроводжується кризою тридцяти років.

Криза тридцяти років — зумовлене життєвими труднощами і по­милками розчарування людини в значущості культивованих нею цінностей, норм, ідеалів, яке призводить до зміни сенсу її життя, переоцінки життєвих цінностей.

Вона полягає у ґрунтовній переоцінці людиною зробленого і того, що належить зробити. Виявлені й осмислені недоліки можуть підштовхувати до раптової зміни свого життя, наслід­ком чого буває загострення кризи.

Період ранньої дорослості є сприятливим для інтелек­туальних досягнень. У зв'язку з високим рівнем реалізації пізнавальних функцій підвищуєть­ся здатність до навчання. Важ­ливими досягненнями ранньої дорослості є розвиток діалектичного мислення, смислових систем, гнучкості мис­лення.

Головними особливостями емоційної сфери людини в ранньому дорослому віці є її стабільність, сформованість емпатії, саморегуляції емоційних переживань, багатство (бідність) емоційного життя. У цьому віці особистість переживає різноманітні моральні, інтелектуальні, естетичні почуття, стій­кою стає її загальна емоційна спрямованість.

2.2. Загальна характеристика зрілого дорослого віку ( 40-60р.)

У зрілому дорослому віці людина веде доцільний спосіб життя, відчуває соціальну відповідальність за рід­них, допомагає їм. Цей період характеризується втратою відчуття молодості, зниженням професійної ак­тивності, посиленням інтимності у подружніх стосунках, усвідомленням незворотності фізіологічних змін і присто­суванням до них. В цей час може виникати криза середини життя.

Криза середини життя — психологічний феномен, що пережива­ється людьми, які досягли 40—45 років і полягає в критичній оцінці та переоцінці досягнутого в житті.

Іноді вона призводить до депресій, зниження життєдіяльності людини. Проте часто перехід до се­реднього віку відбувається непомітно і плавно.

Серед проблем зрілого віку виділяють перехід до генеративності, захопленості со­бою, стагнації. Генеративність поля­гає в інтересі до наступного покоління, різноманітних ас­пектів його виховання. Захопленість собою виявляється в тому, що в центрі життя людини опиняється її власне Я. Стагнація полягає у відсутності життєвих перспектив, недостатньому орієнтуванні людини в часі, втраті сенсу життя.

Особливістю Я-концепції люди­ни на цьому етапі є те, що вона вже не розглядає свою життєву перспективу як досить тривалу, виявляє реалістичне бачення свого майбутнього. Вона орієнтується на теперішнє, яке пов'язане із найближчим майбутнім і вже не є ізольованим від минулого, як у ранньому дорослому віці. Суттю Я-концепції стає самоактуалізація, зумовлена духовно-моральними правилами і особистісними цінностями.

У цьому віці узагальнюється життєвий досвід, з'являються відчуття реалізованості чи нереалізованості, втрати молодості, людина більше орієнтується на теперішнє.

З набуттям зрілості до людини приходить відчуття впевненості у собі, усвідомлення, що вдалося досягти пев­них результатів у житті, здобути авторитет. Водночас вона відчуває стурбованість, що більша частина життя проми­нула, попереду старість. У зв'язку з цим актуальне у ран­ньому дорослому віці прагнення високих досягнень зміню­ється відчуттям потреби діяти без зволікання, негайно от­римувати результат. Також важливою цінністю стають стосунки в сім'ї.

Емоційне життя людини зрілого дорослого віку збіднюється. Людина стає менш вразливою, ніж у ранній юності, не так бурхливо реагує на події. Однак праця, сім'я, відпочинок збагачують, урізноманітнюють світ її емоцій, друзі є джерелом оптимістичного настрою. До­сить високим залишається мимовільний інтелектуальний контроль, однак довільний знижується, що виражається у стереотипізації мислення.

Дата добавления: 2014-01-04