Результати - практичні - обмін інформацією, речами, виконання справи, психологічні - осмислення інформації, налагодження стосунків, переживання емоцій та почуттів

4. Головним засобом спілкування в людській спільноті є мовлення. Однак поряд з ним широко використовуються й немовні (невербальні) засоби (міміка, пантоміміка, жести та ін.). Останні є другорядними і використовуються як допоміжні до мовних засобів.

Мовленнєве спілкування дає можливість отримувати різнобічну й узагальнену інформацію про зовнішній світ, про суб'єктивні стани індивіда, його думки, почуття, бажання, мрії та ідеали.

Більшість дослідників розділяють думку про те, що словесний канал використовується для передачі інформації, на той час як невербальний застосовується для "обговорення" міжособистісних стосунків, а в деяких випадках використовується замість словесних повідомлень.

Функції спілкування:

· Комунікативна - функція обміну інформацією між суб'єктами спілкування. Останні виступають як комунікатор (той, що передає інформацію) та реципієнт (той, хто отримує інформацію), періодично обмінюючись ролями.

Альберт Майербіан встановив, що передача інформації відбувається за рахунок вербальних засобів (лише слів) на 7 %, за рахунок звукових засобів (тон голосу, інтонація тощо) на 38% і за рахунок невербальних засобів на 55 %. В процесі спілкування ефективному здійсненню цієї функції можуть заважати комунікативні бар'єри, Ось найбільш типові з них:

- лінгвістичний (немає спільної мови для обговорення),

- семантичний (неузгодженість змісту слів, їх різне значення для співрозмовників),

- термінологічний (використання комунікатором термінів, незрозумілих для реципієнта),

- установчий (реципієнт має негативну установку щодо сприймання інформації).

В процесі розгортання комунікативної функції виявляються такі її аспекти:

- нерефлексивне слухання (умовно-пасивне, невтручання у мовлення комунікатора),

- рефлексивне слухання (із зворотним зв'язком підтвердження від реципієнта),

- з'ясування (уточнення правильності розуміння сказаного),

- перефразування (власне формулювання почутої інформації реципієнтом),

- резюмування (підведення підсумків реципієнтом).

· Перцептивна функція спілкування розгортається як сприймання співрозмовника із подальшим формуванням першого враження чи ставлення до співрозмовника. У формуванні першого враження можливі вияви типових перцептивних бар'єрів (стосовно нашого особистого досвіду):

- стереотип статусу (чим вищий статус співрозмовника, тим кращі особистісні якості ми йому приписуємо),

- стереотип схожості (якщо співрозмовник схожий на нашого попереднього знайомого, ми приписуємо йому ідентичні якості цього знайомого),

- стереотип зовнішності (про співрозмовника судимо за виробленими діагностичними канонами типу "блондинки - нерозумні").

Формування першого враження про співрозмовника визначається взаємною дією трьох факторів:

- самоподача людини,

- наш особистий досвід,

- специфіка ситуації знайомства

Поєднання цих аспектів визначає психологічний комфорт учасників спілкування, а відтак і визначає його успішність

В перцептивній стороні спілкування виявляються й такі її аспекти:

- візуальний контакт (погляд може бути публічним (лінія очей чи зона обличчя) та інтимним (рухи очей вздовж тіла співрозмовника),

- комунікативний простір (інтимний - до одного метра, неформальний - до трьох метрів, соціальний - більше трьох метрів), - експресивні реакції (міміка, жести, пантоміміка, інтонація голосу, паузи).

· Інтерактивна функція спілкування проявляється через обмін діями, речами впродовж взаємодії. Успішність її реалізації суттєво визначається тими завданнями, які поставили суб'єкти спілкування щодо нього, та узгодженістю цих завдань.

Люди, взаємодіючи між собою, прагнуть здійснити вплив одне на одного, отримати від партнера бажаної відповіді, виконати прохання тощо. Форми впливу партнерів по спілкуванню можуть бути найрізноманітнішими.

Прямою формою впливу є примус, висловлений у формі наказу, розпорядження, вимоги, погрози покарання, якщо вони не будуть виконаними.

Між тим існує багато більш ефективних способів впливу, ніж прямий примус. Часто використовується вплив у формі переконання, під впливом якого в індивіда формується аргументована установка здійснювати певні дії та вчинки як найбільш доцільні для досягнення поставленої мети.

Іноді для впливу на особистість використовують такий спосіб як навіювання, за допомогою якого намагаються викликати або змінити у партнера по спілкуванню бажані для того, хто навіює, погляди, переконання, вірування, установки. Можливим є і такий вплив як зараження, коли стан однієї особистості передається іншій, що і спонукає її наслідувати діям цієї особистості.

Класифікація видів спілкування:

За кількістю учасників:	За особливостями сприймання суб’єктів:	За тривалістю самого процесу спілкування:
- міжособистісне - особистісно-групове - міжгрупове	- безпосереднє - опосередковане	- короткочасне - довготривале

За характером взаємин суб’єктів	Залежно від досягнення мети:
- гармонійне - конфліктне	- завершене - незавершене

Так, міжособистісне спілкування передбачає спілкування всіх суб'єктів спілкування - окремих людей; особистісно-групове - спілкування одного суб'єкта, яким постає окрема особистість, з іншим - групою людей; міжгрупове - спілкування груп людей.

Безпосереднє спілкування - коли суб'єкти спілкуються віч-на-віч; опосередковане - особи використовують певні допоміжні об'єкти - телефон, Інтернет, листи, інших людей.

Короткочасне спілкування, коли один акт спілкування триває не більше двох годин; довготривале - тривалість одного акту спілкування складає більше двох годин.

При гармонійному спілкуванні відсутні гострі конфлікти, а суперечки конструктивно долаються; під час конфліктного - наявні гострі чи хронічні конфлікти у взаєминах.

Завершене спілкування характеризується тим, що всі суб'єкти спілкування досягнули поставленої мети; незавершене - відзначається тим, що хоча б один суб'єкт чи всі не досягли поставленої перед спілкуванням мети.

5. Основними компонентами спілкування є: почуття присутності, уміння слухати, сприймати, проявляти турботу, розкриватись самому, приймати чужі погляди, співпереживати, бути щирим і поважати співрозмовника.

1. Почуття присутності: означає щирий інтерес до співрозмовника. Коли людина сприймає інформацію співрозмовника лише на слух (без інтересу), цю ситуацію можна порівняти з диктуванням своїх думок на магнітофонну касету. Іншими словами, почуття присутності повинен викликати психологічно зворотний зв'язок між співрозмовниками.

2. Уміння слухати означає концентрацію своєї уваги на словах, думках і почуттях інших людей під час розмови з ними. Уміння слухати – це активні свідомі зусилля щодо вироблення почуття присутності, а не просто пасивне сприймання інформації. Цей компонент спілкування вимагає чуйності, розуміння і утримання від якихось суджень і установок відносно співрозмовника. Уміння слухати, окрім простого розуміння смислу слів, вимагає концентрації уваги, неупередженості й щирого зацікавлення тим, про йдеться в розмові. Воно полегшує розпізнання потреб пацієнта, його турбот.

3. Проявити турботу про іншу людину означає надати їй допомогу.Для налагодження турботливих взаємовідносин між людьми спілкування повинно характеризуватись розумінням, терпінням, чесністю, щирістю, довірою і мужністю.

4. Розкриття – це процес відкриття свого «Я» іншій людині, взаємний двосторонній процес. Не можна повністю сприймати іншу людину, не розкрившись їй самому. Під час бесіди хворий повинен повністю розкритись. Саморозкриття є обов’язковою умовою для спілкування і здійснення психотерапії. А щоб добитись саморозкриття зі сторони хворого, потрібно і самому бути відкритим.

Повноцінне спілкування вимагає поваги до світогляду і точки зору іншої людини. Ніколи не можна ігнорувати співрозмовника як особистість.

5. Співпереживання, або емпатія, - це здатність поставити себе на місце співрозмовника. Щоб сприйняти його таким, яким він бачить і почуває себе. Воно є обов’язковим компонентом почуття присутності. Емпатія – це уважне вислуховування співрозмовника і чуттєве сприймання його думок і почуттів, а також уміння оцінити їх пряме і приховане значення. Співпереживання має вирішальне значення для встановлення і налагодження довірливих міжособистісних відносин, повноцінного душевного контакту.

6. Щирість є необхідною умовою для того, щоб викликати довіру. Вона означає, що людина чесно ділиться своїми думками, почуттями і досвідом з іншою людиною. Щирість є передумовою вільного і відкритого спілкування.

7. Повага – це сприймання співрозмовника як достойної людини незважаючи на її недоліки. Усвідомлення хворого, що його поважають, є необхідним для підтримки здоров’я.

Дата добавления: 2014-01-04